3.7. Методика ідентифікації і групофікації

Ідентифікація і групофікація — процеси, структура яких включає однакові ета-

«впіяд об'єктів, роздільне їх дослідження, експериментальне дослідження, по-рйтяльне дослідження, оцінку результатів порівняння і формулювання висновків.

Огляд об'єктів — дослідження з метою встановлення відповідності їх ознак і вла-

стей опису в постанові про призначення експертизи або в протоколі огляду

місця події. Під час огляду представлені об'єкти фотографують в упаковці та без неї.

Роздільне дослідження включає окреме вивчення ототожнюваного (ідентифі­кованого) й ототожнюючих (ідентифікуючих) об'єктів; їх роздільну фіксацію, ви­далення, закріплення і встановлення сукупності ознак і властивостей спочатку ото­тожнюваного об'єкта (якщо можлива його індивідуалізація), а потім особливостей його відображення в ототожнюючих об'єктах. Останньому сприяє встановлення ме­ханізму взаємодії і утворення ознак ототожнюваного об'єкта на ототожнюючих об­'єктах; зокрема визначаються вид руху (фізичний, механічний, біологічний) і енер­гія слідоутворення (кінетична, теплова, магнітна, електрична).

Виявлені ознаки і властивості оцінюються, визначаються їх стійкість, неза­лежність, ідентифікаційна значущість. Виявлені ознаки фотографують — крупно-чзештабно, макрозйомкою або мікроскопічним методом — кожну окремо, а су-<> пність, що утворилася, — за можливості загалом.

Експериментальне дослідження спрямоване на виявлення властивостей і ознак ототожнюваного (відображуваного) об'єкта у формі, що задовольняє процес по-г.вняльного дослідження. Наприклад, сліди бойка й зачепа викидача відтворюються

експериментальній стрільбі з ототожнюваної зброї. Для одержання певних екс-гриментальних слідів, наприклад, каналу стовбура гладкоствольної зброї, сконст­руйована спеціальні снаряди та пристосування, а для одержання слідів ковзання — лриладтрасограф. Отже, експериментальне дослідження дає можливість установити

аки ототожнюваного об'єкта у формі, зручній для порівняльного дослідження.

Завданням експериментального дослідження є не лише порівняння зразків, а й ; -'.явлення, фіксація, подання внутрішніх властивостей ідентифікованого об'єкта та л відображень в ідентифікуючому об'єкті. Це особливо необхідно при дослідженні сипучих, рідких і газоподібних речовин, а також частин цілого, що втратили кон-■■зрмність лінії розчленування. У таких випадках використовуються мікроскопічні, іюмінесцентні, спектральні та хроматографічні дослідження, атакож інші методи ^становлення якісно-кількісного складу зразків, стійкості їх властивостей, частоти ;;• етрічності та кореляційної залежності.

Порівняльне дослідження спрямоване на встановлення ступеня збігу ознак ото-- зжнюваного об'єкта з ознаками, зафіксованими в ідентифікуючих об'єктів . По-

38 Салтевський М. В. Криміналістика

р івняння здійснюється трьома способами: зіставленням, сполученням і накладен­ням.

Зіставлення — розміщення порівнюваних об'єктів поряд один з одним — так, щоб можна було одночасно спостерігати їх ознаки. При зіставленні ознаки ототож­нюваного об'єкта безпосередньо порівнюються з ознаками ототожнюючих об'єктів або проектуються на один екран чи розміщуються у полі зору мікроскопа.

Сполучення — розміщення у полі мікроскопа порівнюваних об'єктів таким чи­ном, щоб ознаки одного були продовженням ознак іншого. Цей спосіб найчастіше використовується для порівняння слідів ковзання, які являють собою чергування борозенок і валиків. Сполучення можна здійснювати шляхом розрізання порівню­ваних зображень ознак по однакових лініях і з'єднання розрізаних частин за ознака­ми, що збігаються. З цією метою використовують спеціальні прилади — порівняльні мікроскопи (МСК-1, МС-51).

Накладення — приведення порівнюваних об'єктів у контакт один з одним так, щоб їх можна було спостерігати в проходячому світлі «на просвіт». Для цього загаль­не зображення об'єктів переносять на прозорий матеріал (скло, плівку) і, поміщаю­чи один з них на іншій, досліджують форму, розміри та розташування ознак у прохо­дячому світлі. За допомогою описаного прийому встановлюють дописки та вставки на документах, виконаних через копіювальний папір в одну закладку. Для накла­дення в експертній практиці сконструйовано спеціальний прилад оптичного накла­дення (ПОН).

Головною умовою об'єктивності ідентифікаційного дослідження та обгрунто­ваності його висновків є подання ознак і властивостей порівнюваних об'єктів у фор­мах і станах, придатнихдля зіставлення. Звідси випливають такі вимоги до порівню­ваного матеріалу:

зразки мають бути виконані на копіювальному матеріалі, однаковому чи схожо­му з матеріалом ототожнюваного об'єкта;

об'єкти, що порівнюються, необхідно зафіксувати в одному масштабі та ракурсі, при однаковому освітленні;

вираженість ознак, що порівнюються, повинна мати однаковий рівеньдеталі-зації (мікро- і макроскопічний, молекулярний, генний);

ознаки, що збігаються, мають бути однаковими при різних прийомах і засобах порівняння.

Додержання наведених вимог забезпечує об'єктивність оцінки результатів по­рівняння і достовірність зроблених висновків.

Оцінка результатів порівняння і формулювання висновків — це логічна діяльність, що полягає узіставленні результатів дослідження з походженням, які порівнюються, об'єктів, подією пригоди, механізмом утворення відображень. Ознаки, що збіга­ються, оцінюються нарізно і в сукупності насамперед з урахуванням того, чи до­статньо їх для уявлення ідентифікаційного поля ототожнюваного об'єкта. Порівню­ються кількість і якість ознак, що збігаються, і ознак, що розрізняються, пояснюється їх походження. Після цього утворена сукупність оцінюється як неповторна, вста­новлюється і пояснюється вплив на її індивідуальність ознак, що розрізняються, оцінюється її індивідуальність.

Отже, при оцінюванні збігу або розбіжності ознак у процесі криміналістичної ідентифікації формується внутрішнє переконання у неповторності комплексу оз-

Розділ І. Метологічні засади криміналістики 39

н ак, що збігаються, а на його основі — висновок про тотожність або розбіжність, вид, рід і клас об'єкта. У разі групофікації формулюється висновок щодо схожості, одно­рідності або спільного джерела походження.

40 Салтевський М. В. Криміналістика

Г лава 4. Вчення про механізм учинення злочину

4.1. Поняття злочинної діяльності, її структура та елементи

Діяльність — є категорією соціальною і має соціально-перетворювальний ха­рактер. Вона пов'язана зі здатністю людини виконувати цілеспрямовану роботу, тобто змінювати матеріальне і духовне середовище, в якому вона живе й діє. Тому діяльність інтерпретують як «спосіб буття людини у світі, здатність її вносити зміни в дійсність»'. Досліджуючи механізм злочину, треба використовувати діяльнісний підхід, який дозволяє вивчати об'єкти, явища та їх взаємодію в аспекті діяльності суб'єктів злочину. Завдання криміналістики - вивчення не правового боку злочин­ної діяльності, а її динамічного аспекту, тобто причин процесів слідоутворення. Слідчого цікавить механізм утворення слідів злочину, їх локалізація, ідентифікаційна цінність тощо.

Діяльнісний підхід інтегрує методи та засоби встановлення інформації про злочин­ця і його поведінку на місці події. Діяльність є актом зовнішнього впливу суб'єкта на матеріальне середовище, явище, особисті та суспільні відносини і являє собою систему послідовних динамічних форм руху, взаємодій людей і речей, причому один об'єкт ви­являється таким, що чинить вплив, а інший—таким, що вплив сприймає. У теорії іден­тифікації такі об'єкти називають ототожнюваним і ототожнюючим, а в теорії відобра­ження - відображеним і відображуючим.

Структура злочинної діяльності аналогічна будь-якій соціальній діяльності (тру­довій, науковій, культурній, суспільній тощо) і також включає чотири елементи. Розг­лянемо їх.

> Знаряддя, Предмет Продукт засоби праці праці праці ► ► І | І |

С^~\ Засоби Предмет Сліди

злочинної \ вчинення ^ злочинної ^ злочинної

діяльності / злочину діяльності діяльності

-[/І 1 І 1 І 1

Суб'єкти злочинної діяльності - це люди, здатні діяти і вступати у взаємодію, вико­нувати роботу і відображати себе. Суб'єкт злочину — не просто фізична особа, він має відповідати кримінальним і кримінально-процесуальним вимогам.

Засоби злочинної діяльності. У соціальній діяльності засобами називають знаряддя праці, інструменти, різні види механізмів та їх систем, які суб'єкт поміщає між собою і предметом праці для досягнення мети. Засоби можуть бути матеріальними і нематері­альними, спеціально пристосованими і непристосованими.

Розділ І. Метологічні засади криміналістики 41

П ристосовані засоби вчинення злочину на світанку криміналістики називали «злодійськими інструментами» на відміну від інструментів столярних, слюсарних, які нерідко використовують для вчинення злочинів. Тому інструменти, шо потрап-ляютьусферу злочинної діяльності, некоректно називати, наприклад, знаряддями злому*.

Реалізуючи свою мету, злочинець впливає на об'єкти посягання — різні предмети, в тому числі й знаряддя праці, перетворюючи їх на засоби вчинення злочину. Звичайний кухонний ніж, стамеску, сокиру не можна називати знаряддями вбивства — це інстру­менти, які використовує злочинець як засоби вчинення злочину.

Предмет злочинної діяльності можна інтерпретувати як природне середовище пе­ребування людини, оскільки діяльність — це спосіб її буття у світі, здатність діяти та вносити зміни в дійсність. Тому природу, тобто матеріальне середовище на місці події, можна вважати «універсальним» предметом будь-якої діяльності, втому числі й зло­чинної.

Предмет злочинноїдіяльності треба відрізняти від кримінально-правового поняття «предмет злочину». Останнє лежить у сфері суспільних відносин, тоді як предмет зло­чинної діяльності — найчастіше поза сферою суспільних відносин. Предмет злочинної діяльності — це об'єкт, із яким безпосередньо взаємодіє суб'єкт, хоча сам об'єкт не завжди є предметом злочину.

Отже, предмет злочинноїдіяльності в криміналістичному аспекті — це фізичне тіло живої і неживої природи, органічного або неорганічного походження, яке перебуває у твердому, сипучому, рідкому або газоподібному стані, піддається безпосередньому впли­ву і відображає його механізм.

Сліди злочинної діяльності, або сліди злочину в широкому розумінні, — це зміни у природному середовищі та суспільних відносинах, внесені суб'єктом злочину. Вони яв­ляють собою матеріальні та ідеальні відображення і є кінцевим продуктом діяльності. У вузькому розумінні, особливо слідознавчому і трасологічному, сліди злочину є резуль­татом контактної чи безконтактної взаємодії суб'єкта або системи «суб'єкт > засіб вчи­нення злочину» з матеріальним середовищем.

Слідами злочинноїдіяльності можуть бути очевидні та неочевидні зміни, що призводять до зміни функцій людей, речей і відносин між ними.

Сліди злочинноїдіяльності одночасно можуть бути і предметом злочину. Однак найчастіше вони являють собою об'єкти матеріального середовища, в якому розвивався почин.

4.2. Механізм злочинної діяльності та його відображення

Структура злочинноїдіяльності не розкриває її динаміки, тобто механізму взаємодії, слідоутворення і характеру відображень як кінцевого продукту діяльності. Елементи злочинноїдіяльності, взаємодіючи, відображають один одного у вигляді «відбитків», уявних образів. Тому відображення порівнюють із відтворенням, тобто з внутрішньою

*Оскільки в практиці поняття «знаряддя злому» є найбільш сталим і повсякденно засто-:овується у процесуальних документах, використовуючи його в цій праці, автор має на увазі нирше і точніше поняття «засоби вчинення злочину».

42 Салтевський М. В. Криміналістика

з датністю матеріальних об'єктів перебудовуватися під дією ззовні та відповідним чи­ном реагувати на них. У результаті такого реагування (перебудови) виникають сліди-відображення.

У неживій природі процес відображення є відносно простим і закінчується утво­ренням матеріальних слідів, наприклад, рук, ніг, знарядь злому, що являють собою відтворення ознак слідоутворюючого об'єкта в особливостях слідосприймаючого. Таке відображення іноді називають «пасивним», або елементарним.

У живій природі процес відображення складніший, форми його є неоднаковими й залежать від рівня організації та розвитку живих організмів. Найдосконалішим є відоб­раження людиною. Таке відображення називають психічним, суспільним. Це складний процес взаємодії людей між собою і матеріальною дійсністю. Відображення відбуваєть­ся на почуттєвому (органолептичному) рівні.

Почуттєве відображення — психофізіологічний процес розумової діяльності, в про­цесі якої формуються ідеальне відображення, слід пам 'яті, суб 'єктивний образ що копіює, у нам 'ятівідображуваний об 'єкт. Потерпілий запам'ятовує образ злочинця, слідчий, поняті - картину місця події. Тдеальні відображення фіксують (матеріалізують) у про­токолі слідчої дії шляхом опису, складання схем, замальовок.

У процесі відображення беруть участь два об'єкти: відображуваний (слідоутворюю-чий) і відображуючий (слідосприймаючий), в результаті чого з'являється відображення — слід.

Відображаючий об'єкт — це будь-яке матеріальне тіло живої і неживої природи, яке в ході взаємодії зміною своїх зовнішніх ознак і внутрішніх властивостей копіює ознаки та властивості слідоутворюючого об'єкта.

Відображення — матеріальний чи ідеальний (суб'єктивний образ) результат відоб­раження у процесі злочинноїдіяльності, наприклад, об'ємний слід шини, сліди форми і моделі автомашини, відображеної в пам'яті свідка.

Взаємодія об'єктів може бути безпосередньою — контактною, безконтактною і опо­середкованою. При контактній взаємодії відображення відбувається лише в місці кон­тактуючих поверхонь об'єктів, тому, приміром, у сліді взуття відображаються лише фор­ма й ознаки підошви.

Слід безпосередньої взаємодії утворюється за рахунок маси слідосприймаючого об'єкта і є невіддільним від нього. Якщо ж слід утворюється внаслідок відокремленої речовини, слідоутворюючого об'єкта, він може бути відділений від слідосприймаючого об'єкта —носія.

Опосередкована взаємодія виникає тоді, коли суб'єкт застосовує певне знаряддя праці для безпосереднього впливу на предмет діяльності. Тому безконтактний вплив здійснюється психологічними прийомами шляхом передачі їх різними способами (пре­са, радіо, телефон). Звідси стає зрозумілим, що будь-яка взаємодія є контактною, її наслідком є сліди суб'єкта взаємодії або знарядь (засобів діяльності), які він викори­стовує.