3.5. Види криміналістичної ідентифікації

У літературі зустрічаються різні принципи класифікації видів ідентифікації. За рівнем індивідуалізації розрізняють родову, видовута індивідуальну, тобто криміналі­стичну ідентифікацію; за характером ідентифікуючих об'єктів — сигнальну та знакову; за способом відображення ідентифікаційної інформації—ідентифікацію цілісних струк­тур, розділеного цілого та джерела походження. Відомі також інші (змішані) класифі­кації. В основу найпоширенішої класифікації покладено вид відображення: ідеальний (психічний) і матеріальний. Отже існують два види ідентифікації: за слідами пам'яті (суб'єктивними образами) і за матеріальними слідами —відображеннями.

Сутність процесу ідентифікації полягає у порівнянні ідентифікаційних ознак і вла­стивостей ідентифікованого об'єкта з їх відображенням і на ідентифікуючих об'єктах. Порівнянню підлягають: безпосередньо ідентифікований предмет з відображенням його ознак, наприклад, взуття — зі слідом, знаряддя злому — з об'ємним слідом натискання; безпосередньо ідентифікуючий об'єкт — із його уявним образом (слідом пам'яті), відоб­раженим людиною і описаним у протоколі, наприклад, при упізнанні людей і речей. Нарешті, порівнюватися можуть тільки відображення ознак ідентифікованого об'єкта, як це буває при ототожненні людини за слідами пальців рук, при ідентифікації цілого за його частинами.

Ідентифікацію за ідеальними відображеннями - слідами пам'яті здійснює джерело ідеального відображення, тобто суб'єкт, який раніше сприймав ідентифікований пред­мет (особу, річ тощо). Під час слідчої дії — пред'явлення для упізнання — суб'єкт по­рівнює ознаки уявного образу, які він запам'ятав, з ознаками реального об'єкта, пред­'явленого для упізнання.

Ідентифікація за матеріальними слідами-відображеннями, як правило, проводить­ся фахівцем у формі судової експертизи, яку призначає слідчий.

Криміналістична ідентифікація як метод відрізняється від ідентифікації в інших науках низкою специфічних ознак:

а) її об'єктами є всі тіла живої і неживої природи, які мають стійку зовнішню форму;

б) вона здійснюється за матеріальними й ідеальними відображеннями ознак зовні­ шньої будови об'єктів;

в) у процесі доказування у кримінальних справах вона застосовується підчас спе- ш&чьних слідчих дій (пред'явлення для упізнання і проведення судової експертизи).

3.6. Встановлення групової належності — окремий метод

криміналістики

Установлення групової належності - окремий випадок криміналістичної теорії, практична реалізація якого в судово-слідчій практиці дозволяє встановлювати схожість

34 Салтевський М. В. Криміналістика

о б'єктів і на цій підставі відносити їх до певного класу, виду, роду та групи. Визна­чення родової (групової) належності запропоноване М.В.Терзієвим як самостійний процес дослідження поряд із ідентифікацією. Сутність цього процесу учений зводив до того, що досліджуваний об'єкт треба співвідносити з відомим класом, родом чи видом. Встановлення групової належності іноді називають класифікаційним дослід­женням. Матеріальний предмет, який має стійку зовнішню форму, наприклад, ніж, відносять до класу холодної зброї, визначаючи його вид (ніж туристський, побуто­вий або фінський).

Аналогічним є процес установлення групової належності невідомих речовин, які не мають стійкої зовнішньої форми, сипучих, рідких і газоподібних. У цьому разі властивості невідомої речовини порівнюються з властивостями речовин відомого виду, роду, класу або групи. На підставі схожості порівнюваних властивостей ро­биться висновок про віднесення досліджуваних речовин до конкретної класифіка­ційної групи. Наприклад, виявлений у злочинця порошок гексахлор відносять до класу отруйних речовин.

Отже, в основі процедури встановлення групової належності також лежить ме­тод порівняння ознак і властивостей об'єкта з їх матеріальними відображеннями на іншому об'єкті-носії відображень, але в такому разі дослідження закінчується вста­новленням не тотожності, а групової належності. Тому за аналогією з відомими по­няттями «ідентифікація» і «класифікація», сутністю яких є порівняння, процес уста­новлення групової належності доцільно називати групофікацією.

Об'єкти групофікації. Групофікація — це окрема криміналістична теорія, прак­тична реалізація якої зводиться до встановлення спільного (схожого) удвох порівню­ваних об'єктів. Останні можуть бути: а) індивідуально визначеними предметами зі стійкою зовнішньою формою, що дозволяє ототожнювати ціле; б) предметами-ре­човинами (сипучі, рідкі, газоподібні), що маютьлише властивості — внутрішні якості, достатні для віднесення їх до однієї групи, виду, роду, класу. В процесі групофікації як перші, так і другі виступають носіями ознак і властивостей цілого і називаються відображаючими об'єктами.

Відображуваний об'єкту процесі групофікації — це те, що було зруйноване, роз­ділене на частини, розчленоване внаслідок події злочину і вже не існує, а лише уяв­ляється як суб'єктивний образ цілого, який існував раніше.

Криміналістична ідентифікація і групофікація мають єдину мету — встановлен­ня у процесі дослідження тотожності або групової належності об'єкта. В тому разі, якщо частини цілого зберегли конформність меж (країв), дослідження, як правило, закінчується висновком про тотожність розчленованого цілого. Наприклад, оско­лок фарного скла, виявлений на місці події, і осколки скла, що залишилися у фарі автомобіля громадянина Р., раніше становили одне ціле. Якщо ж конформність меж порівнюваних розчленованих об'єктів не збереглася, то встановлюють подібність властивостей, достатню лише для класифікаційного висновку. Наприклад, осколок фарного скла, виявлений на місці події, і осколки фарного скла, що залишилися у фарі автомобіля громадянина Р., однорідні за своїми фізико-хімічними властивос­тями.

При групофікації порівнюються маси та об'єми речовин, які не мають стійкої зовнішньої форми. Встановлення схожих властивостей дозволяє сформувати їх су­купність, достатню лише для висновку про належність речовин до одного класу,

Розаіл І. Метологічні засади криміналістики 35

р оду, виду або малої групи. Але це завжди будуть дві порції речовин, які раніше «ймовірно) становили одне ціле. Слідчий переходить від імовірного висновку до дос­товірного лише у процесі доказування у кримінальній справі. Отже, відображаючі

':■- - - - . групофікації завжди є частинами відображуваного, яке існувало в яятяхкжт. до моменту його поділу у зв 'язку з подією, що сталося. Тому відображува­ти ©бмежт у криміналістиці іноді називають загальним джерелом походження. До «юмсінп'ідентифікаціїі групофікаціївін як ціле реально не існує.

Гр*мфікація як стадія ідентифікації. Подальший розвиток теорії встановлення

ииюі належності уможливив інтерпретування її, з одного боку, як першої стадії вммфйацпдля розпізнання загального в конкретному, а з іншого — як самостійного . -лідження, що дозволяє віднести об'єкт до певного класу, роду, виду чи тшяоі групи.

Ідентифікація є стадійним процесом дослідження, який включає виділення загаль-■огов окремому. Наприклад, розпочинаючи порівняльне дослідження слідів пальців рук, їж насамперед групують за типами папілярних візерунків (дуги, петлі, завитки). Потім кожну групу поділяють на підгрупи меншого обсягу за заданою сукупністю ознак, а в одержаній підгрупі знову здійснюють поділ, ітак доти, доки не звузятьїї до двох об'єктів, ідентифікаційне поле кожного з яких містить неповторну сукупність ознак. Таким чи­ном, процес пізнання конкретного здійснюється через вичленування загального. З цього = ипливає, що групофікація завжди є першоюстадією ідентифікації об'єктів, установлен­ня тотожності яких є принципово можливим.

Однак установити тотожність методом криміналістичної ідентифікації не завжди вдається унаслідок неповноти відображення. У такому разі ідентифікаційний процес зак-

ється стадією групофікації. Приміром, на місці вбивства виявлено нечіткі пофарбо­вані сліди взуття. Експертиза встановила, що сліди були залишені новим чоловічим взут­тям певного розміру, наприклад, 27-го, з малюнком «у ялинку» на підошві. Тим самим було визначено вид і групу взуття, серед якого слід шукати необхідне. Якщо підозрювана зсоба носить взуття 27-го розміру з малюнком «в ялинку» на підошвах, це ще не означає, _о слід на місці події залишило саме це взуття. Останнє продається в місцевому магазині, його могли придбати інші жителі даної місцевості. Однак установлення групи взуття, : кресленої двома конкретними ознаками, дозволяє більш цілеспрямовано будувати по-хукові та слідчі версії. Звісно, якби в слідах відобразилося більше ознак (характер зносу рельєфного малюнка, які-небудь пошкодження внаслідок експлуатації тощо), то взуття можна було б ототожнювати зі слідами.

В наведеному випадку криміналістична ідентифікація закінчилася встановлен-- - ч лише групової належності. Тому поняття «групова належність» означає тут лише логічну форму висновку, зробленого на підставі ідентифікаційного процесу. При­кладом останнього можуть бути дослідження холодної зброї та інших невідомих пред­метів, коли потрібно встановити, чи є досліджуваний предмет холодною або вогне­пальною зброєю. У цьому разі визнання ножа фінським є встановленням його гру­шової належності, тобто першою стадією ідентифікації

Групофікація як самостійний метод дослідження застосовується для дослідження

і чих, рідких і газоподібних об'єктів, стосовно яких неможливо встановити то-гожність криміналістичною ідентифікацією, оскільки вони не мають стійкої зовні-

36 Салтевський М. В. Криміналістика

Р озгляньмо конкретний приклад групофікації. З фермерського току викрали пшениця. У підозрюваного виявлено двалантухи пшениці. Експерт, порівнюючи зразки пшениці, вилучені з току, зі зразками, знайденими в підозрюваного, встано­вив, що ті й інші належать до того одного й самого сорту та виду, врожаю одного року, мають однакову схожість, засміченість тощо. На підставі властивостей, що збіга­ються, він дішов висновку про те, що порівнювані зразки є однаковими і належать до сорту пшениці Миронівська-808, тобто встановив клас зразків (злакові), рід (пше­ниця) і вид (Миронівська-808). Дослідження можна було б продовжити і встановити ще кілька властивостей, що збігаються, розроблених методикою судово-біологічної експертизи, тобто досягти більшої схожості, але нетотожності. Оскільки вилучена пшениця і зерно з фермерського току після поділу на частини утворили два нових конкретних об'єкти, кожен із них є тотожним лише самому собі.

Аналогічним процес дослідження рідких і газоподібних речовин, наприклад, вста­новлення групової належності крові в двох плямах, визначення дегустатором сорту вина тощо. Тут установлюється не конкретна порція речовини, а лише її належність до того чи іншого виду, роду, класу, заздалегідь відомого та визначеного за сукуп­ністю властивостей і ознак.

Встановлення джерела походження. Поняття «джерело походження» і методика його встановлення запропоновані В.С.Митричевим. Останній дав занадто широке його визначення, розуміючи під ним будь-яке матеріальне тіло, яке внаслідок пев­них причин може відтворювати інші об'єкти, що відображають ознаки та власти­вості джерела. В літературі розрізняють три види джерела походження: конкретний предмет, сукупність конкретних предметів і певну масу речовини. Причиною утво­рення предметів, що походять від одного джерела, є взаємодія об'єктів у процесі життєдіяльності або подія злочину. Джерело як конкретний предмет, що має стійку зовнішню форму, відображає свої ознаки шляхом копіювання і поділу цілого на ча­стини. У трасологічному плані це — слідоутворюючий об'єкт.

Джерело походження — це сукупність конкретних предметів, яка утворює кінце­ву масу однорідних чи однотипних предметів (наприклад, ящик цвяхів, коробка скріпок, пачка грошових купюр тощо.). Якщо в процесі злочину такі сукупності роз'єднуються, то, порівнявши їх між собою і встановивши однакові ознаки, дохо­дять висновку про те, що всі вони походять з одного джерела, наприклад, однієї упаковки купюр, ящика цвяхів, що знаходиться у підозрюваного. При цьому озна­ками спільного джерела є випадкові утворення — ознаки, що виникли внаслідок ек­сплуатації, спільного зберігання однакових предметів або їх виробництва на тому самому верстаті, агрегаті, а також однакові властивості матеріалу, використовувано­го для їх виготовлення.

Джерело як певна маса речовини — це сипучі, рідкі та газоподібні речовини, які при поділі їх на частини утворюють порції зерна, піску, борошна, рідини, що відоб­ражають властивості цілого, тобто джерела походження. Джерелом походження плям крові, залишених на одязі жертви або на предметах обстановки, є людина; порція мастила у картері конкретного автомобіля — джерело походження крапель олії на автостоянці; грунт на місці події — джерело походження часток ґрунту на одязі та взутті підозрюваного.

Аналіз поняття джерела спільного походження свідчить про те, що джерело - це ототожнюваний об'єкт, який існував раніше, а роз'єднані предмети (частини) — не що

Розділ І. Метологічні засади криміналістики 37

і нше, як ототожнюючі об'єкти, кількість яких може бути необмеженою. Якщо вважати джерелом конкретний верстат, агрегат, який виробляє однорідні предмети (ґудзики, скріпки, формоване взуття тощо), виявиться, що верстат — це ідентифікований об'єкт, а виготовлена на ньому продукція — ідентифікуючі об'єкти. Тому встановлення спільно­го джерелапокодження предметів зі стійкою зовнішньою формою — це ідентифікація, а сипучих, рідких і газоподібних речовин — групофікація.