3.3. Об'єкти криміналістичної ідентифікації

Ідентифікація як окрема теорія встановлення тотожності в кримінальному судо­чинстві розроблена С.М.Потаповим (1946). Значний внесок у її розвиток зробили М.В.Терзієв (1948), Б.І.Шевченко (1946), О.І.Вінберг (1950), В.Я.Колдін (1970), Р.С.Бєлкін(1961), М.В.Салтевський(1964), М.Я.Сегай(1970), М.О.Селіванов(1982) та інші криміналісти.

Поняття «об'єкти» в теорії ідентифікації має принаймні два значення. У першому значенні йдеться про матеріальні об'єкти — фізичні тіла: тверді, сипучі, рідкі, газоподібні як неорганічного, так і органічного походження, щодо яких потрібно встановити то­тожність чи групову належність. Такі об'єкти називаються ототожнюючими, або іден­тифікуючими. У процесі ідентифікації ототожнюючий об'єктлише один, оскільки вста­новлюється тотожність конкретного об'єкта. Кожному з об'єктів відповідає окремий акт ідентифікації.

У другому значенні об'єкти — це будь-які матеріальні тіла органічного й неорганічно­го походження, що є засобом встановлення тотожності. Такі об'єкти називаються ото­тожнюваними, або ідентифікованими. Отже, процес установлення тотожності у своїй струк­турі містить: ототожнюючі, або ідентифікуючі, а також ототожнювані, або ідентифіко­вані об'єкти. Ідентифікованих об'єктів у процесі ідентифікації може бути декілька.

У теорії ідентифікації є дві концепції. Відповідно до першої метод ідентифікації дозволяє ототожнювати будь-які матеріальні об'єкти: тверді, сипучі, рідкі та газо­подібні тіла, окремі події, явища. Наприклад, можна ідентифікувати грунт із взуття підозрюваного з грунтом, вилученим з місця події, або встановити тотожність двох крапель рідини.

Згідно з другою концепцією ідентифікацію називають криміналістичною і вважа-ютьїї окремим методом, що застосовується для встановлення тотожності лише матері-них об'єктів зі стійкою зовнішньою формою. Зовнішня форма — головна просторова ■знака, що вирізняє конкретний предмет з-поміж йому подібних.

Не можна встановити тотожність матеріальних тіл, які не мають стійкої зовнішньої рорми, минулої події, явища, моменту часу. Ці завдання вирішуються шляхом процесу-^ішого доказування, під час якого встановлюють тотожність, наприклад, часу вчинення

-:ину, належності обвинуваченому крові в плямі з місця події тощо.

Процесуальне доказування відрізняється від ідентифікації тим, що в його перебігу іикористовуються всі засоби, регламентовані законом, у тому числі метод криміналі-

ної ідентифікації. Процесуальне доказування — це специфічна форма пізнання у /кримінальному судочинстві, а криміналістична ідентифікація — лише окремий метод', що татосовується у доказуванні.

32 Салтевський М. В. Криміналістика

О тже, об'єктами криміналістичної ідентифікації є люди, трупи, тварини, всі фізичні тверді тіла, що мають відносно стійку будову.

3.4. Поняття про ідентифікаційні ознаки і властивості

С.МПотапов (1946) зазначав, що криміналістична ідентифікація є одночасно про­цесом і методом дослідження, у зв'язку з чим у ній необхідно розрізняти об'єкти, ознаки та властивості.

Ознаки зазвичай розуміється як показник, прикмета, знак, за яким можна довіда­тися, визначити щось. Оскільки широке визначення грішить нечіткістю, остільки уся­кий відмітний аспект предмета розуміється як ознака. Тому в криміналістичній літе­ратурі ознаку нерідко визначають через властивість. Ідентифікаційна ознака, як слушно зазначав І. Ф. Пантелєєва (1988), — це властивість об'єкта, шо задовольняє певні ви­моги.

Властивість — філософська категорія, що виражає один із моментів виявлення сут­ності предмета в його відносинах з іншими предметами, тобто те, що характеризує його схожість із ними або відмінність від них. Властивість відображає переважно якість речі, її внутрішню сутність, систему зв'язків і відносин, у яких вона функціонує¹. Відомий учений-логік МЛ.Кондаков визначає властивість як внутрішню якість об'єкта (твердість, пружність, теплопровідність тощо), що виявляється у процесі взаємодії пред­метів.

В окремій теорії криміналістичної ідентифікації ознаки слід відрізняти від власти­востей. Ознаки зовнішньої будови об'єктів відіграють головну роль в ідентифікаційно­му процесі, оскільки це прикмети, знаки або відмітні риси, що лежать на поверхні й насамперед сприймаються суб'єктом.

Властивості зазвичай не завжди сприймаються безпосередньо — це внутрішні якості об'єкта, які нерідко виявляються лише в русі — фізичному, хімічному, біологічному. З урахуванням такого розходження у криміналістичній ідентифікації доцільно називати внутрішні якості об 'єкта властивостями, а зовнішні — ознаками, а такий підхід вважати спеціальним криміналістичним.

Ознаки характеризують зовнішню будову предмета, його просторові межі, геомет­ричну форму, розмір, об'єм, рельєф поверхні, розташування і співвідношення частин, боків, кутів, точок, борозенок, валиків, увігнутостей і опуклостей. Так, ознаками папі­лярного візерунка є його форма, наявність обривань, точок, скривлень, вилок, містків, вічок, утворених папілярними лініями. До ідентифікаційних ознак взуття належать форма та розмір взуття в цілому, довжина, ширина каблука, підошви та підметки, форма носка й підметки, переднього зрізу каблука тощо.

Властивості характеризують фізичну природу й агрегатний стан об'єктів (твердість, сипкість, плинність, теплопровідність тощо). Властивості у всіх части­нах цілого є однаковими і при його поділі берігаються у кожній із цих частин. Наприк­лад, при поділі рідини на краплі або шматка свинцю на частини (дробинки) їх влас­тивості — питома вага, колір, тепло- й електропровідність, якісно-кількісний склад - у кожній частині не змінюються, тоді як при розчленуванні конкретного цілого,

Розділ 1. Метологічні засади криміналістики 33

п риміром скла фари, кожна його частина набуває нової форми, розміру та іншого співвідношення зовнішніх ознак, опуклостей та ввігнутостей. Таким чином, внутрішні властивості цілого, як правило, зберігаються у кожному новому об'єкті, тобто вони діляться. Ознаки не діляться, оскільки руйнування будь-якого твердого тіла призводить до утворення його частин з новими зовнішніми ознаками.