2.2. Криміналістичні методи

Вчення про криміналістичні методи нині інтерпретується як окрема теорія, що ви­конує пізнавальну функцію науки криміналістики, тобто як окрема методологія. Кри-алістична методологія все ще перебуває у стадії становлення, тому в літературі трап­ляються різні тлумачення її основних понять: метод, ознака, властивість.

Криміналістичний метод — це окрема теорія, яка відображає об'єктивні законо­мірності, принципи та прийоми, що дозволяють провадити теоретичну та предметно-

26 Салтевський М. В. Криміналістика

п еретворювальну криміналістичну діяльність щодо збирання, дослідження і подання доказової інформації.

У структурному плані конкретний метод є не лише системою науково обґрунтова­них прийомів і рекомендацій, він втілює єдність двох аспектів — знаряддєвогота психо­логічного (ідеального). Звідси метод є евристичним, здатним відображати об'єктивні закономірності під кутом зору конкретного суб'єкта, який користується ним у прак­тичній діяльності. Це означає, що практичний метод може варіюватися залежно віддій суб'єкта, а також повноти й об'єктивності використання засобів, прийомів та рекомен­дацій, що становлять його технічну сутність.

Поряд із поняттям «криміналістичний метод» у криміналістиці широко вжива­ються поняття «прийом» і «спосіб», наприклад, прийоми допиту, способи огляду місця події, створення неврахованих «надлишків» матеріальних цінностей, грошо­вих коштів, способи вбивства, розкрадання тощо. У такому разі прийом і спосіб треба розуміти як практичний шлях реалізації конкретних теоретичних і практичних знань.

2.3. Класифікація методів криміналістики

Проблема класифікації методів криміналістики належить до найбільш дискусій­них. Класифікаційні системи пропонувалися у працях В.М.Шавера (1938), С.М.Пота-пова (1946), С.П.Митричева (1956), О.М.Васильєва (1962), В.П.Колмакова (1965), Р.С.Бєлкіна (1966), М.В.Салтевського (1969), І.Ф.Пантелєєва (1982), В.Я.Колдіна (1990), однак дискусії з цього приводу ще тривають.

Дані науки і практичний досвід свідчать, що при розробленні класифікації методів слід керуватися загальновизнаною філософською класифікацією, відповідно до якої всі наукові методи поділяють на: всеосяжний, зогош//йок;?гш(спеціальні).Унавчальній літературі нині використовується щонайменше шість класифікацій, кожна з яких має право на існування (рис. 1).

Розділ І. Метологічні засади криміналістики 27

В сеосяжний метод — матеріалістична діалектика, яка виконує три основні функції пізнання предмета криміналістики: світоглядну, гносеологічну та методо­логічну. Світоглядна функція забезпечує формування поглядів і підходів до пізнан­ня реального світу. В конкретному випадку це означає, що будь-який злочин розк­ривається, оскільки немає непізнаваних речей, все в природі взаємозалежне, і якщо є наслідок, то повинна існувати і його причина, злочин — це взаємодія злочинця з матеріальним середовищем, тому не буває злочинів без слідів тощо.

Загальні (загальнонаукові) методи — спостереження, порівняння, опис, вимірюван­ня, експеримент, моделювання, ідентифікація, методи природничих і технічних наук, математичні, кібернетичні, логічні та психологічні методи.

Окремі (спеціальні) методи — криміналістична ідентифікація, групофікація (вста­новлення групової належності), групи методів одержан ня (збирання) інформації з ре­чових джерел, одержання інформації з особистісних джерел (відлюдей), експертного дослідження матеріальних джерел, встановлення фактів і розслідування окремих видів злочинів, запобігання злочинам криміналістичними засобами.

Запропоновані класифікації вирізняють такі дві особливості:

1. розширений перелік загальних методів, до яких віднесено ідентифікацію, логічні та психологічні методи. Ідентифікація — загальний метод, розроблений у криміналі­ стиці , — знайшов застосування в інших галузях знань. Тому його не можна відносити до окремих методів криміналістичної ідентифікації;

2. окремі методи (крім ідентифікації і групофікації) об'єднані в групи, всередині яких можлива самостійна класифікація. Наприклад, група методів експертного дослід­ ження має дуже розлогу внутрішню класифікацію. Класифікаційні групи залишаються відкритими, що дозволяє включати в них нові окремі методи криміналістики. Так, нові методи збирання і дослідження запахових і звукових слідів додаються у групу «збиран- ня-одержання криміналістичної інформаціїзречовихджерел».

28 Салтевський М. В. Криміналістика

Г лава 3. Криміналістична ідентифікація і групофікація

3.1. Ідентифікація у криміналістиці та інших галузях знань

Ідентифікація (віялат. ісіепііїїсо) означає ототожнення, тобто встановлення тотож­ності об'єкта за якимись ознаками, властивостями. Отже, ідентифікація — це процес дослідження, пізнання об'єкта з метою одержання певної інформації. її можна інтерп­ретувати також як форму пізнавальної діяльності, яка застосовується у різних галузях знань, утому числі в кримінальному судочинстві при встаноапенні істини у кримінальній справі.

Методологічною основою ідентифікації як форми пізнавальної діяльності є закони формальної логіки, головним чином закон тотожності, та категорії матеріаіістичноїдіа-лектики. Сутність закону тотожності полягає втому, шо будь-яка думка про речі в про­цесі даного міркування тотожна самій собі, хоч би скільки разів вона повторювалася, тобто ідентифікація означає встановлення того ж самого в різних об'єктах або того ж самого об'єкта в його різних станах. Таким чином, закон тотожності відображає струк­туру міркування про що-небудь: доказування існування якого-небудь факту, події, яви­ща; встановленнярізнихстанівоб"єкта втеперішньому, минулому і майбутньому, виз­начення моментів часу.

У формальні й логі ці закон тотожності записується так: А = А, або А є А, або А > А (читається: «з А випливає А», або «А імпліцирує А»), а також А=А (читається: «А ек­вівалентно А», або «А рівнозначно А»). Відповідно до закону тотожності ідентифікувати можна широке коло матеріальних об'єктів, відносячи їх до відомих класів, видів, родів і груп. Наприклад, на місці події виявлено слід папілярного візерунка. Фахівець, дослі­джуючи його, встановив, що це слід нашарування, вид візерунка — петлевий, тобто він ідентифікував слід за механізмом утворення і будови папілярного візерунка. Така іден­тифікація є початком будь-якої розумової діяльності — дослідження об'єкта в напрямку від загального до окремого. Тому вона зустрічається в різних науках: фізиці, біології, археології тощо.

Так, у фізиці на основі властивостей елементарних частинок ідентифікують конк­ретні елементи, встановлюючи, наприклад, що спостережувана частинка є плутонієм. У хімії за характером реакції ідентифікують реагуючі речовини, а в археології за залишка­ми матеріальної культури визначають хронологію, побут і культуру.

Отже, об'єктами ідентифікації, що ґрунтується на законі формально-логічної то­тожності, можуть бути як індивідуальні предмети, так і їх види, роди, групи, класи, обсяги рідких, сипучих і газоподібних речовин, ділянки місцевості, події, явища та різні стани матеріальних об'єктів, а також відрізки та моменти часу. Слід мати на увазі, що в деяких підручниках з криміналістики поряд із правомірними поняттями «індивідуаль­на ідентифікація», «індивідуальна тотожність», зустрічаються і явно некоректні: «гру­пова ідентифікація», «групова тотожність».

Із наведеного випливає, що ідентифікація як процес установлення тотожності або збігу певних ознак у різних об'єктах є загальним (загал ьнонауковим) методом дослід­ження, теорія якого грунтується на формальних законах логіки і є сукупністю логічних правил міркування (дослідження), під час якого встановлюється тотожність.

Розділ І. Метологічні засади криміналістики 29

Б агато вчених і досі відносять ідентифікацію до окремих методів науки криміна­лістики. Однак ще С.М.Потапов розглядав ідентифікацію як універсальний метод пізнання, що дає можливість ототожнювати різноманітні об'єкти матеріального світу, явища, події, різні стани об'єктів у теперішньому, минулому та майбутньому, ділянки простору та відрізки часу на всіх стадіях кримінального процесу¹.

Таким чином, метод ідентифікації треба розуміти як універсальний загальнонау-ковий інструмент, що дозволяє використовувати методи природничих і технічних наук як прийоми для конструювання ідентифікації як загального методу пізнання.

Визнання ідентифікації загал ьнонауковим методом пізнання свідчить про досить добре розроблені методологічні засади науки криміналістики, оскільки лише за цієї умови можливий перехід окремого методу на вищий рівень загальності.

3.2. Криміналістична ідентифікація — окремий метод

криміналістики

Ідентифікацію як загальний метод, що використовується у різних галузях знан­ня, треба відрізняти від криміналістичної ідентифікації як окремого методу криміна­лістики. Окремі методи науки криміналістики є різноманітними. Одне з перших місць посідають методи криміналістичної ідентифікації і встановлення групової належності (групофікації).

Криміналістична ідентифікація — специфічний метод, що дозволяє виконувати вузькі ідентифікаційні завдання, сутність яких зводиться до встановлення тотож­ності конкретного об 'єкта, щомає стійку зовнішню форму. Наприклад, необхідно вста­новити не вид або модель пістолета, а конкретний екземпляр зброї, з якого було зроб­лено постріл, або знайти знаряддя злому, що залишило сліди на зламаній перешкоді. В процесі доказування прийнято оперувати категоричними висновками, достовірними фактами, хоча допускається також використання ймовірних суджень про клас, вид чи родову належність конкретного об'єкта. Отже, при використанні ідентифікації як за­гального і як окремого методу йдеться про встановлення тотожності, однак у першому випадку — тотожності групи, виду, роду, класу, а в другому — індивідуального конкрет -ного об 'єкта.

Методологічну основу ідентифікації становлять такі положення матеріалістичної діалектики.

1. Всі об'єкти, події матеріального світу є взаємозалежними і являють собою не­скінченне переплетення зв'язків і взаємодій. Якщо відомий наслідок, то можна вста­новити причину, і навпаки. Наприклад, за слідами, залишеними на місці події, вста­новлюють злочинця і обставини вчинення злочину. Всі об'єкти та явища є пізнавани­ми, у світі немає непізнаваних речей, є лише ще не пізнані. Так, донедавна в слідчій практиці навіть не згадувалося про мікрооб'єкти, сліди звуку та запаху. Останнім ча­сом мікротрасологія, звукові та запахові сліди як матеріальні утворення досліджені й застосовуються у розслідуванні.

2. Події, явища матеріального світу є індивідуальними (визначеними), оскільки немає двох абсолютно однакових речей. Це фундаментальне положення дозволяє зна­ходити та пізнавати реальні об'єкти, пов'язані з практичною діяльністю людини.

3. Всі об'єкти матеріального світу перебувають у постійному русі, розвитку та зміні. Індивідуальність і визначеність об'єкта означають лише його відносну стійкість, не­змінюваність, тобто збереження характерних його ознак із самим собою (А = А), хоча ототожнюваний об'єкт постійно змінюється (А ^ А), об'єкт одночасно є рівним і не­рівним самому собі.

Проблема ототожнення змінюваного об'єкта у криміналістиці та кримінальному судочинстві є однією з найскладніших. Річ утому, що доводиться порівнювати два ста­ни, в яких перебував об'єкт, наприклад, людина в момент вчинення злочину і кілька років потому, в момент пред'явлення її для упізнання. Будь-який об'єкт у кожен мо­мент часу одночасно є тим і не тим. Тому закон тотожності справедливий лише для певного моменту часу, коли об'єкт залишається самим собою. Така діалектична то­тожність змінюваного об'єкта записується як «А^ А» і читається як «А одночасно дорі­внює і не дорівнює А».

Структуру й динаміку процесу ототожнення змінюваного об'єкта можна предста­вити в такий спосіб. Нехай об'єкт Р, взаємодіяв з іншими об'єктами при вчиненні злочину в момент часу І,. Деякий час потому т₂ вже виявлено об'єкт Р_р який змінився. Потрібно встановити, що об'єкт Р₂ є об'єктом Р,, який змінився. Ідентифікація об­'єкта Р, провадиться шляхом порівняння сукупності його ознак, які існували на мо­мент і,, і сукупності ознак об'єкта Р₂ на момент і₂ розслідування у справі. Результати ототожнення залежать від характеру та ступеня зміни об'єкта Р, за час, що минув з моменту слідоутворення І, до моменту його виявлення і, як об'єкта Р₂. Цей процес символічно записується так:

р₂(д=р₂(і₂)+и(і₂-і,).

З наведеної рівності випливає, що до часу ї₂ об'єкт Р₂, що ототожнюється, слідрозгля-дати як первісний Р, в моменті,, який зазнав змін ІЛ, що сталися з моменту одержання відображення за час виявлення і використання об'єкта Р, як джерела доказу.

Отже, розкриття сутності зміни об'єкта за час (Ї₂-Ї,) та її оцінка — головне в процесі ідентифікації. Розрізняють три види змін: природні, умисні та випадкові.

Природні зміни відбуваються безупинно внаслідок руху та розвитку об'єктів. їх зазнають будь-які джерела доказової інформації.

Умисні зміни — це такі зміни, які суб'єкт вносить у відображення для його перекру­чення або знищення, наприклад, перекручення почерку при підробці документа, вико­ристання маски при вчиненні розбійного нападу або робота в рукавичках, знищення знарядь учинення злочину, розчленування жертви тощо.

Випадкові зміни не пов'язані з подією злочину. До них належать, зокрема, по­шкодження слідів на місці події випадковими особами, транспортом, явищами погоди, тваринами тощо. Випадкові зміни завжди виникають пізніше за умисні й не є пов'яза­ними з ними.

Вираз (і₂-ї|) варто інтерпретувати як ідентифікаційний період, тобто час, протягом якого ознаки та властивості об'єкта хоча й змінюються, але залишається достатня їх кількість для встановлення тотожності. Ідентифікаційний період для різних об'єктів неоднаковий і залежить від багатьох чинників, які необхідно встановлювати в процесі доказування тотожності

2. Події, явища матеріального світу є індивідуальними (визначеними), оскільки немає двох абсолютно однакових речей. Це фундаментальне положення дозволяє зна­ходити та пізнавати реальні об'єкти, пов'язані з практичною діяльністю людини.

3. Всі об'єкти матеріального світу перебувають у постійному русі, розвитку та зміні. Індивідуальність і визначеність об'єкта означають лише його відносну стійкість, не­змінюваність, тобто збереження характерних його ознак із самим собою (А = А), хоча ототожнюваний об'єкт постійно змінюється (А ^ А), об'єкт одночасно є рівним і не­рівним самому собі.

Проблема ототожнення змінюваного об'єкта у криміналістиці та кримінальному судочинстві є однією з найскладніших. Річ утому, що доводиться порівнювати два ста­ни, в яких перебував об'єкт, наприклад, людина в момент вчинення злочину і кілька років потому, в момент пред'явлення її для упізнання. Будь-який об'єкт у кожен мо­мент часу одночасно є тим і не тим. Тому закон тотожності справедливий лише для певного моменту часу, коли об'єкт залишається самим собою. Така діалектична то­тожність змінюваного об'єкта записується як «А^ А» і читається як «А одночасно дорі­внює і не дорівнює А».

Структуру й динаміку процесу ототожнення змінюваного об'єкта можна предста­вити в такий спосіб. Нехай об'єкт Р, взаємодіяв з іншими об'єктами при вчиненні злочину в момент часу І,. Деякий час потому т₂ вже виявлено об'єкт Р_р який змінився. Потрібно встановити, що об'єкт Р₂ є об'єктом Р,, який змінився. Ідентифікація об­'єкта Р, провадиться шляхом порівняння сукупності його ознак, які існували на мо­мент і,, і сукупності ознак об'єкта Р₂ на момент і₂ розслідування у справі. Результати ототожнення залежать від характеру та ступеня зміни об'єкта Р, за час, що минув з моменту слідоутворення І, до моменту його виявлення і, як об'єкта Р₂. Цей процес символічно записується так:

р₂(д=р₂(і₂)+и(і₂-і,).

З наведеної рівності випливає, що до часу ї₂ об'єкт Р₂, що ототожнюється, слідрозгля-дати як первісний Р, в моменті,, який зазнав змін ІЛ, що сталися з моменту одержання відображення за час виявлення і використання об'єкта Р, як джерела доказу.

Отже, розкриття сутності зміни об'єкта за час (Ї₂-Ї,) та її оцінка — головне в процесі ідентифікації. Розрізняють три види змін: природні, умисні та випадкові.

Природні зміни відбуваються безупинно внаслідок руху та розвитку об'єктів. їх зазнають будь-які джерела доказової інформації.

Умисні зміни — це такі зміни, які суб'єкт вносить у відображення для його перекру­чення або знищення, наприклад, перекручення почерку при підробці документа, вико­ристання маски при вчиненні розбійного нападу або робота в рукавичках, знищення знарядь учинення злочину, розчленування жертви тощо.

Випадкові зміни не пов'язані з подією злочину. До них належать, зокрема, по­шкодження слідів на місці події випадковими особами, транспортом, явищами погоди, тваринами тощо. Випадкові зміни завжди виникають пізніше за умисні й не є пов'яза­ними з ними.

Вираз (і₂-ї|) варто інтерпретувати як ідентифікаційний період, тобто час, протягом якого ознаки та властивості об'єкта хоча й змінюються, але залишається достатня їх кількість для встановлення тотожності. Ідентифікаційний період для різних об'єктів неоднаковий і залежить від багатьох чинників, які необхідно встановлювати в процесі доказування тотожності

Розділ І. Метологічні засади криміналістики 31

О тже, криміналістична ідентифікація як окремий метод криміналістики відрізняється від ідентифікації, яка використовується в інших галузях знань, формою встановлення тотожності: в першому випадку встановлюють тотожність конкретного об'єкта, який має стійку зовнішню форму, в другому - тотожність безлічі однакових об'єктів, поділених на класи, види, роди й дрібніші групи.

Криміналістична ідентифікація — це окремий метод науки криміналістики, що за­стосовується для виконання ідентифікаційних завдань, що виникають під час розсліду­вання злочинів.