2.2 Основні положення з збереженню історико-культурного і природної спадщини

 

Збереження всесвітньої спадщини вимагає визначення об'єкта спадщини.

У першій главі Конвенції дається характеристика понять культурного і природної спадщини. Під "культурним спадщиною" розуміються:

- пам'ятники: твори архітектури, монументальної скульптури і живопису, елементи чи структури археологічного характеру, написи, печери і групи елементів, які мають видатну універсальну цінність з погляду історії, мистецтва та;

- ансамблі: групи ізольованих чи об'єднаних будівель, архітектура, єдність чи зв'язку з пейзажем яких представляють видатну універсальну цінність з погляду історії, мистецтва чи науки;

-достопримечательние місця: твори людини чи спільні роботи чоловіки й природи, і навіть зони, включаючи археологічнідостопримечательние місця, які мають видатну універсальну цінність з погляду історії, естетики, етнології чи антропології.

Під "природним спадщиною" розуміються:

- природні пам'ятники, створені фізичними і біологічними освітами або групами таких утворень, мають видатну універсальну цінність з погляду естетики чи науки;

- геологічні іфизиографические освіти і, суворо обмежені зони, які мають ареал які піддаються загрозу видів тварин та рослин, мають видатну універсальну цінність з погляду науки чи збереження;

- природнідостопримечательние місця чи суворо обмежені природні зони, мають видатну універсальну цінність з погляду науки, збереження чи природної краси.

У другій главі Конвенції характеризується національна охорона і міжнародний охорона культурного і природної спадщини. Кожнегосударство-член Конвенції - визнає, що зобов'язання забезпечувати виявлення, охорону, збереження, популяризацію і передачу майбутніх поколінь культурного і природної спадщини, яке розміщено з його території, покладається, передусім, нею. Для цього він воно прагне діяти як шляхом власних зусиль, максимально використовують готівкові ресурси, і, у разі потреби, у вигляді міжнародної фінансової допомоги і співробітництва, якими він може користуватися, зокрема, у фінансовому, художньому, науковому та технічному відносинах.

Держави, які підписали Конвенцію, наскільки можна, має забезпечити ефективнішу охорону здоров'я та збереження, та активнішу популяризацію культурного і природної спадщини, розташованого з їхньої території:

- проводити загальну політику, спрямовану на надання багатокультурному і природного спадщини певних функцій у житті і включення охорони цієї спадщини до програм загального планування;

- засновувати, якщо вони ще створено, у своїй території одну чи кілька служб з охорони, збереженню та популяризації культурного і природної спадщини, які мають відповідним персоналом і коштами, що дозволяє виконувати покладені ними завдання;

- розвивати наукові і технічні розробки та дослідження та удосконалювати методи роботи, дозволяють державі усувати небезпеки, загрозливі його багатокультурному і природного спадщини;

- приймати відповідні юридичні, наукові, технічні, адміністративні і фінансових заходів виявлення, охорони, збереження, популяризації і відновлення цієї спадщини; і

- сприяти створенню чи розвитку національних чи регіональних центрів підготовки у сфері охорони, збереження та популяризації культурного і природної спадщини, і навіть заохочувати наукові дослідження цій галузі.

Не дивлячись те що, що об'єкти культурного і природної спадщини є територією держави-члена і функціонує з допомогою його фінансування, об'єкти зізнаються загальним спадщиною, охорони якого всі міжнародна спільнота зобов'язана співпрацювати.Государства-сторони Конвенції зобов'язуються сприяти визнанню, охороні, збереженню та популяризації культурного і природної спадщини, якщо звідси попросять держави, біля яких вона перебуває. Кожнегосударство-сторона Конвенції зобов'язана приймати будь-яких навмисних дій, які б заподіяти безпосередньо чи опосередковано збитки багатокультурному і природного спадщини, розташованому території іншихгосударств-сторон Конвенції. У Конвенції під міжнародної охороною всесвітньої культурної і природної спадщини розуміється створення міжнародного співробітництва України з допомоги з метоюгосударствам-сторонам Конвенції допомоги у зусиллях, вкладених у збереження і виявлення цієї спадщини.

У третій главі характеризується діяльність міжурядового комітету з питань охороні всесвітньої культурної і природної спадщини. Тут визначено кількість членів комітету, порядок вибору і мети комітету. Комітет складається з 21государств-сторон Конвенції, обранихгосударствами-сторонами Конвенції, котрі збираються на Генеральну асамблею під час чергових сесій Генеральної конференції Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науку й культури. Вибори членів Комітету мають забезпечувати справедливе представництво різних районів і світу.

На засіданнях Комітету можуть бути присутні з дорадчим правом голоси за одним представнику від Міжнародного дослідницького центру збереженню та реставрації культурних цінностей (Римський центр), від Міжнародного ради з охороні пам'ятників і історичних місць (>ИКОМОС) і південь від Міжнародної спілки охорони навколишнього середовища природничих багатств (>МСОП), яких можуть приєднатися на проханнягосударств-сторон Конвенції, збираються на Генеральну асамблею під час чергових сесій Генеральної конференції Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науку й культури, представники інших міжурядових і неурядових організацій, які мають собі аналогічні мети.

Повноваження однієї третини членів, призначених під час перших виборів, спливають кінці першої черговий сесії генеральної конференції, наступній за тієї, де вони було обрано, а повноваження другий третини членів, призначених до того ж час, спливають наприкінці другої черговий сесії генеральної конференції. Держави - члени Комітету відбирають у своїх представників компетентних осіб, у області культурного чи природної спадщини. Комітет може створювати консультативні органи, що він вважає необхідні виконання своїх завдань. Кожнегосударство-сторона Конвенції представляє, в міру можливості, Комітету всесвітньої спадщини перелік цінностей культурного і природної спадщини, розташованих біля, які можна включили до списку всесвітньої спадщини. Цей перелік важливих мусить мати документацію щодо місця розташування даних цінностей і своєї інтересу.

За підсумками переліків, експонованих державами, Комітет становить, обновляє і публікує під назвою "Списку всесвітньої спадщини", список цінностей культурного і природної спадщини, мають видатну універсальну цінність відповідно до встановленими ними критеріями. Оновлений список розсилається поважним не менше приблизно вдвічі року. Внесення цінностей на Списку всесвітньої спадщини може бути вироблено без згоди зацікавленогогосударства-участника. Комітет становить, обновляє і публікує список цінностей, фігуруючих у Списку всесвітньої спадщини, для порятунку яких потрібні значні роботи, й у що у рамках Конвенції булазапрошена допомогу. У списку вказується приблизна вартість операцій. До цього списку можна тільки цінності культурного і природної спадщини, яким загрожують серйозні й конкретні небезпеки, як, наприклад, загроза зникнення внаслідок прогресуючого руйнації, проекти великих суспільних чи приватних робіт, швидке розвиток міст і

внутрішнього туризму, руйнація будинків-пам'ятників у зв'язки України із зміною призначення чи права власності на грішну землю, лінкор серйозно пошкоджено внаслідок невстановленої причини, відчуженість по будь-яким причин, стихійні лиха і катаклізми, небезпека збройних конфліктів, великі пожежі, землетрусу, зсуви, вулканічні виверження, зміна рівня вод, повені, припливи. Що стосується надзвичайних обставин Комітет може у час включити до Списку всесвітньої спадщини, що під загрозою, нову цінність і хочуть негайно повідомити звідси. Комітет визначає критерії, основі яких цінність культурного чи природної спадщини то, можливо включено до обидва списку.

Доти, як прийняти остаточне постанову по не включенні цінності одного з двох списків, Комітет консультується згосударствами-сторонами, біля яких міститься вищезгадана цінність культурного чи природної спадщини. Комітет всесвітньої спадщини отримує ще й вивчає заявки про надання міжнародної фінансової допомоги, сформульовані державами- сторонами справжньої Конвенції у цьому, стосовно цінностей культурного і природної спадщини, розташованих з їхньої території, включених чи котрі можуть бути включені до списків. Предметом подібних заяв то, можливо охорона, збереження, популяризація чи відновлення цих цінностей.

Заявки про міжнародної фінансової допомоги можуть також стосуватися виявлення культурного чи природної спадщини, у разі, коли попередні засвідчили, що це завжди буде виправдано. Комітет приймають рішення за цими заявками, визначає, у разі потреби, характері і обсяг своєї допомогу й дозволяє висновок від імені необхідних угод з зацікавленим урядом. Комітет встановлює порядок черговості на свої операцій. Він робить це, приймаючи до уваги важливість для всесвітньої культурної і природної спадщини цінностей, що підлягають захисту, необхідність забезпечити міжнародну охорону найбільш представницьких цінностей природи, генія й історію народів світу і терміновість робіт, які необхідно зробити, розмір ресурсів держав, біля розташовані ці коштовності, і зокрема, ступінь, у якій міг би забезпечити схоронність цих цінностей своїми засобами. Комітет становить, обновляє і поширює список цінностей, котрим виділяється міжнародна допомогу. Приймає рішення використання коштів Фонду. Він знаходить можливості поповнення цих засобів і приймає у зв'язку з цим всіх заходів.

Рішення Комітету приймаються більшістю дві третини присутніх і що у голосуванні членів.Кворум населення в більшості членів Комітету. Комітету всесвітньої спадщини допомагає Секретаріат, призначуваний Генеральним директором Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науку й культури.

У розділі четвертої Конвенції про всесвітньому культурному і природному спадщині дана характеристика Фонду. Фонд згідно з відповідною статтям Положення про фінансах Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науку й культури є цільовим фондом. Кошти Фонду складаються з:

- добровільних і обов'язкових внесківгосударств-сторон справжньої Конвенції;

- вкладів, дарів чи заповідані сум, які можна зроблено:

- іншими державами в;

- Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науку й культури та іншими організаціями системи Організації Об'єднаних Націй, зокрема, Програмою Розвитку Організації Об'єднаних Націй та інші міжурядовими організаціями;

- державними чи приватними органами чи фізичними особами;

- відсотків із сум, позичених Фондом;

- сума зборів від заходів, організованих на користь міжнародного Фонду, і навіть

- будь-які інших ресурсів, затверджених відповідно до положеннями про Фонд, розробленими Комітетом всесвітньої спадщини.

Внески до Фонду інші форми наданої Комітету допомоги можуть лише з метою, визначених Комітетом. Комітет може приймати внески, призначені для певної програми чи конкретного проекту за умови, що прийме постанову по виконанні програмних засобів чи проекту. Внесення внесків у Фонд не супроводжується певними політичними умовами.

>Государства-сторони Конвенції зобов'язуються сплачувати регулярно разів у двох років до Фонду всесвітньої спадщини внески, сума яких, складова однаковий відсоток всім держав, визначається Генеральної асамблеєюгосударств-сторон Конвенції. Затвердження цього рішення Генеральної асамблеєю вимагає більшості голосів присутніх і голосуючихгосударств-сторон. У жодному разі обов'язковий внесокгосударств-сторон Конвенції неспроможна перевищувати 1 відсотка їх внесок у звичайний бюджет Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науку й культури.

>Государство-сторона Конвенції, зробила заяву, передбачену у пункті 2 16 статті, може у будь-якої миті вилучити вищезгадане заяву шляхом повідомлення Генерального директора Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науку й культури. Проте вилучення заяви матиме впливом геть обов'язковий внесок цієї держави лише з дня черговий Генеральної Асамблеїгосударств-сторон. Щоб Комітет зміг ефективно планувати проведення своєї діяльності, внескигосударств-сторон Конвенції, мають вноситися на регулярної основі, по крайнього заходу, разів у двох років. Будь-якегосударство-сторона Конвенції, що має заборгованість за своїми зобов'язаннями чи добровільним внескам за рік і календарний рік, що безпосередньо передує йому, може бути обрано у комітет всесвітньої спадщини. Повноваження такої держави, що є членом Комітету, спливають момент виборів.

>Государства-сторони Конвенції сприяють створенню державних чи інших приватних національних фондів чи асоціацій, які на меті заохочувати пожертвування охорони культурного і природної спадщини.Государства-сторони справжньої Конвенції допомагаютьорганизуемим під егідою Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науку й культури міжнародним компаніям збору коштів для Фонду всесвітньої спадщини.

У п'ятій главі Конвенції про всесвітньому культурному і природному спадщині виділено умови і форми надання міжнародної фінансової допомоги. Будь-якегосударство-сторона справжньої Конвенції може поводження з жаданням наданні міжнародної фінансової допомоги на користь цінностей культурного чи природної спадщини, мають видатну універсальну цінність, розташованих з його території. Він повинен уявити разом з заявкою інформації і документацію, якою вона має і який необхідна Комітету ухвалення рішення. Міжнародна допомогу у відповідність до Конвенцією може надаватися тільки до культурного і природної спадщини, які Комітет всесвітньої спадщини вирішив чи вирішує включити одного з списків.

Комітет всесвітньої спадщини визначає процедуру розгляду заявок про надання Фондом міжнародної фінансової допомоги, що він покликаний надавати, і вказує, зокрема, які елементи мають утримуватися в заявці, у якому мають утримуватися опис гаданої діяльності, необхідних робіт, їх з приблизною вартості, терміновості і виклад причин, через які ресурси держави,обращающегося з заявкою, неможливо йому повністю зробити необхідні витрати. Заявки повинні щоразу, коли це, можливо, підкріплюватися укладанням експертів.

Заявки про допомогу, подані через відкликання катастрофами і стихійними лихами, через терміновості робіт, які, можливо, потрібно буде здійснити, розглядати Комітетом насамперед, який має розташовувати резервним фондом, виділені на таких випадків. Перед рішенням Комітет може провести дослідження чи консультації, що він визнає за необхідні. Допомога, надана Комітетом всесвітньої спадщини, може мати такі форми:

- дослідження художніх, наукових закладів та технічні проблеми, які ставлять охорона, збереження, відновлення та популяризація культурного і природної спадщини;

- напрям експертів, техніків і кваліфікованих працівників забезпечення задовільного виконання затвердженого проекту;

- підготовка фахівців усіх рівнів у сфері виявлення охорони, збереження, поновлення і популяризації культурного і природної спадщини;

- надання устаткування, яким зацікавлена держава володіє або неспроможна придбати;

- надання позик з низьким відсотком чи ні відсотка, що потенційно можуть погашатися на довгостроковій основі;

- надання виняткових і спеціально мотивованих випадках безоплатних субсидій.

Комітет всесвітньої спадщини може також надаватиме міжнародну допомогу національним чи регіональним центрам з підготовки спеціалістів всіх рівнів у сфері виявлення, охорони, збереження, поновлення іпопулизации культурного і природної спадщини.

>Предоставлению значну допомогу повинні передувати наукові, економічно-технічні дослідження. У цих міжнародних дослідженнях необхідно використовувати найпередовіші методи охорони, збереження, поновлення і популяризації культурного і природної спадщини і відповідати цілям справжньої Конвенції. У дослідженнях мають також визначатися шляху, дозволяють раціонально використовувати готівкові ресурси зацікавленого держави.

У принципі так фінансування необхідних праць має лише частково покладатися на міжнародну спільноту. Фінансове участь держави, котрий має міжнародної допомогою повинно бути значною частиною коштів, виділених кожної програми чи проекту окрім тих випадків, що його кошти дозволяють цього.

Комітет всесвітньої спадщини і одержавши допомогу держава призначають узаключаемом ними угоді умови, у яких має здійснюватися програма чи проект, є предметом міжнародної фінансової допомоги, відповідно до справжньої Конвенції. Державі, котра має цій міжнародній допомогою, слід в умовах, певним угодою, продовжувати охороняти, удається зберігати й популяризувати підлягають заощадження цінності.

У шостий главі Конвенції про Всесвітньому культурному і природному спадщині дана характеристика просвітніх програм.Государства-сторони Конвенції прагнуть, застосовуючи все відповідні кошти й, зокрема, просвітницькі і інформаційні програми, зміцнювати повагу та прихильність своїх народів до культурного та природного спадщини. Вони зобов'язуються широко інформувати громадськість про небезпеку, які загрожують цьому спадщини, і навіть про заходи, прийнятих на виконання справжньої Конвенції.Государства-сторони Конвенції, отримують міжнародну допомогу у відповідність до даної Конвенцією, ухвалюються відповідні заходи у цілях ознайомлення з важливістю спадщини, котра одержала такої допомоги, і роллю, що вона зіграла.

У сьомий главі Конвенції про всесвітньому культурному і природному спадщині охарактеризовані доповіді.Государства-сторони справжньої Конвенції повідомляють в доповідях, які представляють Генеральної конференції Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науку й культури у встановлені нею строки й формі, про законодавчих і що регламентують положеннях та про решту заходи, прийнятих ними на цілях виконання справжньої Конвенції, і навіть відомостей про досвіді, накопичений ними на цій галузі. Ці доповіді доводяться до Комітету всесвітньої спадщини.

Комітет надає кожної чергової сесії генеральної конференції Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науку й культури доповідь про діяльність.

Конвенція складена англійською, іспанському, французькому і російською мовою, причому всі п'ять текстів мають рівну силу.

Конвенція підлягає ратифікації чи прийняттю державами-членами Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науку й культури у порядку, передбаченому їх конституціями.Ратификационние грамоти чи акти ухвалення здаються для зберігання Генеральному директору Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науку й культури.

До Конвенції може приєднатися будь-яку державу, не що є членом Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науку й культури, яке дістане від Генеральної конференції Організації запрошення приєднатися до неї.

Приєднання здійснюється шляхом здачі акта стосовно приєднання для зберігання Генеральному директору Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науку й культури.

Кожнегосударство-сторона Конвенції може денонсувати цю Конвенцію.Денонсациянотифицируется письмовим актом, який здається Генеральному директору Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науку й культури.Денонсация набирає чинності через 12 місяців після отримання акта про денонсації. Вона у разі не змінює фінансові зобов'язання, усталені себеденонсирующим державою, до дати набрання чинності денонсації.

Отже, в Конвенції всебічно розглянутий питання збереження та використання всесвітньої спадщини, визначено основні засади, розкрито основні терміни.