3. Трипільська культура

Серед стародавніх землеробських культур світ Трипілля – одне з видатних культурних явищ. Воно виникло на українських землях, було створене населенням, що прибуло із Малої Азії через Балкани. Свою назву Трипілля отримало від першого поселення, яке відкрив на Київщині у 1896 р. В.Хвойка. Трипільські племена у IV-ІII тис. до н.е. заселяли більшу частину території сучасної України від Подніпров'я по Західне Поділля й Західне Побужжя, розташовуючись здебільшого на підвищеннях, серед урожайних земель.

Тут вони досконало розвинули техніку житлового будівництва. Будівлі — наземні прямокутні будівлі "на стовп" із дерева й глини, різної величини, долівка яких часом на дерев'яному підкладі, мащена кількома шарами глини, а стіни плетені з пруття між дубовими стовпами й обмазані глиною. На дубових стовпах — чотирисхилий дах будинку вкритий соломою чи очеретом з діркою для диму.

В більших будівлях є по кілька житлових кімнат із 1 - 2 печами та стіни із входом. Є кімнати й без печей, комори для переховування зерна, іноді жертовники з випаленої глини.

Квадратні склеплені печі (з дерева, лози й глини) стоять на основі з випалених глиняних валків. Біля печей — підвищення, "лежанка" з таких же вальків. Під стіною печі — місце на величезний посуд для припасів і на зернотерки. Біля самої печі кухонний посуд (миски й горщики). Стіни, які мали округлої форми вікна, й піч іноді були прикрашені кольоровим розписом. Яскраве уявлення про трипільське житло дають знахідки моделей житла, виконані з випаленої глини. Вони були знайдені на багатьох трипільських поселеннях, як-от: біля с. Полудне, Коломийши, Володимирівки та ін.

Найважливішим джерелом прожитку в трипільців було спершу примітивне хліборобство з вирощуванням пшениці, ячменю, проса, можливо жита.

Головними знаряддями праці були рогові й кам'яні мотики, кістяні й дерев'яні з крем'яними вкладками терки та кам'яні зернотерки. В меншій мірі трипільці займалися скотарством (рогата худоба, вівці, свині), ще в меншій — полюванням і рибальством.

Особливо високого мистецького рівня досягло керамічне виробництво. З добре виробленої глини виготовляли предмети найрізноманітнішого характеру: посуд (столовий та кухонний), покришки, друшлаки, ложки, черпаки. Перший — із чищеної глини, дуже добре випалений, цегляного кольору, багатий формами й орнаментами. Другий — до варення їжі, одноманітний, сірий, не розписувався. На денцях деяких посудин (Романівка) збереглися відбитки тканин іноді дуже тонких, що разом із глиняними тягарцями до ткацьких верстатів вказують на високо розвинене ткацтво й на полотняну одежу. Також виготовляли дитячі іграшки, моделі (жител, човна, саней), антропоморфні та зооморфні статуетки, підвіски, амулети та ін.

Цікаву групу предметів складають посудини, вироби зоо- та антропоморфні; величезні мистецьки виконані посудини для зберігання зерна, т.зв. зерновки (понад 1 м висоти), та мініатюрних розмірів посудини. Своєрідними були техніки декорування виробів, як-от: заглиблений орнамент типу канелюр (від французького: паралельні до себе жолобки, декоративний орнамент), що були заповнені найчастіше білою пастою, або посудини розмальовані. Використовувались барвники природного походження (кольори - червоний, чорний, коричневий, жовтий, білий) по рожево-теракотовій поверхні виробів. Трипільські керамічні вироби відзначаються також багатими композиціями. Серед найбільш поширених мотивів переважали спіралеподібні, т.зв. валюта, хрещаті, овали, півовали, трикутні, місяцеподібні та зигзагоподібні форми, іноді зооморфні мотиви або антропоморфні зображення. Орнамент органічно пов'язувався з формою виробу, вкривав його суцільно або частково.

Окрему групу виробів складають пластичні твори — глиняні людські і тваринні фігурки. Вони представлені чисельною кількістю жіночих статуеток, невеликою групою чоловічих зображень та поодинокими двостатевими зображеннями, різноманітними зооморфними формами.

Серед пластичних творів найбільш поширені жіночі статуетки. Вони відзначаються розмірами (від монументальних форм до мініатюрних), декоровані або позбавлені будь-якого оздоблення, різні за своєю формою -сидячі, стоячі. Серед найбільш цікавих зразків - жіноча фігурка з поселення біля с. Кошилівці Тернопільської обл. з схематично піднятими догори руками, тобто зображення в позі Оранти (від грецького - моління, заступниця, зображення стоячої жіночої постаті в молитовній позі), статуетки жінки з немовлятком з поселення біля с. Сушківки.

Чисельні жіночі статуетки були тісно пов'язані з культом родючості і, зокрема, з уявленням про Велику Матір. Отже, статуетки мають культове призначення, в матріархальній родині вони могли представляти матір-родоначальницю й водночас ідолів — символів плодючості. В житті вони стояли на підвищених "культових" місцях біля печей. Культово-магічний характер їх підтверджується також знаходженням у похованнях (Усатове).

Зооморфні зображення передають майже всіх домашніх тварин, за винятком коня. Серед зооморфних зображень переважають фігурки биків. Вони різні за розмірами та інтерпретацією: реалістичні, стилізовані.

Трипільська пластика відзначається винятковим чуттєвим вирішенням ліній, пропорцій фігури, поєднанням пластики із орнаментальним декором. Символіка орнаментальних прикрас на жіночих статуетках має культово-магічний характер. Окремі мотиви, наприклад, ромба, перекресленого навхрест із чотирма крапковими полями (символ засіяного поля) зустрічаються в культурах Близького Сходу, наприклад у крито-мікенський. В українській, зокрема у народному мистецтві, - у народній вишивці.

Трипільці мали в своєму користуванні крем'яні скребачки, пилки, ножі, однобічно опуклі кам'яні мотики, рогові мотики й шила та кістяні кинджали, серпи й ганчірні лежаки до гладження посуду. Також була розвинута гребінчаста кераміка.

Покійників трипільці спалювали (Колодин, Васильківці) або ховали в поховальному одязі в скорченій (Крутогородинці, Чернихів) чи випрямленій (Колодисте, Щербаківка) позах.

Трипільська культура розвивалась у той час, коли на території стародавнього Сходу існували висококультурні ранні цивілізації Шумеру, Єгипту, Вавилону, Ассирії. З цими культурами трипільська культура мала деякі спільні риси, в першу чергу високий художній рівень мистецьких виробів, зокрема керамічних.

Значне місце в становленні і розвитку духовної культури трипільського населення займало мистецтво. Воно виконувало роль емоційно-образного утвердження релігійних уявлень, і характерною особливістю його був нерозривний зв'язок матеріальної та художньо-естетичної функції. Ця особливість надає первісній культурі значну естетичну своєрідність.

Серед різноманітних предметів виділяється ряд творів, які пов'язуються дослідниками зі стародавніми віруваннями. Серед них пластичні вироби (статуетки жінок, чоловіків, тварин), так званий ритуальний посуд, що вживалися ймовірно, для викликання дощу, мініатюрні предмети: посудинки, підвіски у вигляді зірок та хрестиків.

Протягом усього періоду існування трипільської культури її носіям було властиве антропоморфне сприйняття природи, складна символіка образів та орнаментальних композицій, символіка кольору. Етнографія духовної культури представлена не лише значною кількістю жіночих зображень, а також пластичними елементами, які декорували посуд, орнаментальними композиціями, які переважно мали смислове навантаження. Можна припускати, що паралельно з виготовленням мистецьких виробів з кераміки, а також прекрасно попередньо обробленої кістки йшов процес фетишизації речей, і могли виникати немовби певні глибокі психологічні зв'язки між людиною і виробленими нею творами. Вкладаючи свою сутність у створену річ, людина одухотворяла її, наділяла своєю духовною природою. Оскільки предмети духовного походження виводилися міфологізованою свідомістю з акту творення (за аналогією з виробничою здатністю людських рук), то вони наділялися властивостями людиноподібних духів. Річ ставала фетишем.

Оцінюючи культурні надбання трипільських племен за сучасними критеріями можемо стверджувати, що духовна культура їх досягла неперевершених висот. У своїх вищих формах трипільське мистецтво стало основою подальшого прогресу. Чимало досягнень трипільського населення, трансформувавшись, перейшло до нашого століття, як-от: ошатність і чепурність селянської оселі на Україні (мазання долівки, підведення фарбою призьб, декорування печей), оздоблення приміщень солярними знаками, високий розвиток керамічного ремесла; основні декоративні мотиви та їх варіації, зокрема, перейшли в українську народну вишивку.