34

Розділ 15 особливості дослідження дрібних домашніх тварин

Серед усіх домашніх тварин особливе місце займає собака. Вона вважається “другом” людини з давніх давен. Зображення собак знаходять на найдавніших пам’ятниках Єгипту, пірамідах Абізура і Гінея (3500 років до нашої ери). Деякі дослідники схильні пов’язувати походження слова “собака” із стародавньою державою на берегах Нілу: там було місто Собак, а в ньому – храм, де в честь собак проводились богослужіння й святкування. За багато тисяч років для задоволення своїх потреб людина вивела більше 400 порід, які сильно відрізняються не тільки за своїми властивостями (мисливці, охоронці, їздові, пастухи, поводирі сліпих, рятівники в горах і на воді тощо), але й за своїм зовнішнім виглядом. Тому собак можна класифікувати як за призначенням (службові, мисливські, кімнатно-декоративні), так і за розмірами тіла та особливостями росту скелета (великі – вище 60 см у холці, середні – 40–57, малі – 25–40, карликові – не вище 28 см і масою не більше 5 кг та хондродистрофічні – із подовженим хребтом і короткими лапами). Знання цих класифікацій деякою мірою може допомогти ветеринарному спеціалісту при зборі анамнезу та постановці діагнозу. Так, собаки-мисливці більш схильні до захворювання на лептоспіроз, піроплазмідози, сказ; у кімнатно-декоративних порід здебільшого відмічають ожиріння, серцеву недостатність, респіраторні захворювання. Собаки великих порід часто страждають від ураження суглобів та сухожилок, особливо при неправильному і невмілому вирощуванні та тренінгу. У хондродистрофічних порід (такси, басети, пекінеси) з віком розвиваються захворювання хребта (хребцеві грижі, защемлення нервів).

Попереднє знаймство з твариною

Збір анамнестичних даних передбачає, перш за все, ознайомлення з умовами утримання та годівлі тварин, що вимагає від лікаря ветеринарної медицини знань біологічних особливостей собак: їх розмноження, вирощування, процесів травлення, линьки, інтенсивності росту та обміну речовин.

Собаки зберігають властивість давати потомство протягом усього періоду життя. Самки – біциклічні тварини, тобто статевий цикл триває 6 міс. (у північних собак – до 12 міс.). Вагітність у середньому продовжується 62–72 дні. Щенята народжуються недоношеними, сліпими, із закритими зовнішніми слуховими проходами. Важливим показником здоров’я є маса тіла цуценяти. Зазвичай новонароджені щенята щодня прибавляють 2–4 г на 1 кг маси тіла матері (якщо маса матері становить 25 кг, то цуценя має прибавляти по 50–100 г кожного дня). Для оцінки фізичного стану цуценят слід знати деякі особливості їх розвитку. Зокрема, щенята при народженні мають низьку температуру тіла (35,6–36,1^оС), через 1–2 тижні вона підвищується і може сягати 39,5 ^оС (у порід: шотландська вівчарка, різеншнауцер, німецька вівчарка), залишаючись на такому рівні до 4-місячного віку. Слух і зір у них встановлюється на 3–4-му тижні життя. Серцево-судинна та дихальна системи протягом місяця після народження продовжують свій розвиток (у новонароджених відмічають тахікардію і тахіпное). Протягом 4–8 тижнів життя проходить ріст молочних зубів, які в наступні 3–6 міс. міняються на постійні. Верхня щелепа дорослої собаки має 20 зубів (3, 1, 4, 2), а нижня – 22 (3, 1, 4, 3).

Годівля. Собака має специфічні особливості щодо годівлі. Насамперед, слід пам’ятати, що це м’ясоїдна тварина, хижак, з огляду на її спосіб харчування (вона не пережовує корм, а відриває та проковтує його). У неї досить об’ємний шлунок та короткий кишечник, краще засвоюються не варені, а сирі продукти. Найважливіший елемент раціону будь-якої собаки – м’ясо, що складає 50 % від усіх інших кормів. Можна використовувати м’ясо будь-якої тварини або птиці, крім свинини. Собаки охоче поїдають кістки (не можна давати трубчасті кістки птахів), які дають організму тварини необхідні мінерали й підтримують зуби та щелепо-зв’язковий апарат у доброму стані. Крім того, собаці часто згодовують субпродукти (рубці, трахеї, вим’я, печінку, селезінку, нирки). Їхня поживність у 1,5–2 рази менша, ніж м’яса, тому їх потрібно давати в 1,5 рази більше. Такі субпродукти, як печінка, нирки, легені можна давати тільки дорослим собакам у невеликій кількості і з обережністю, а селезінку, за можливості, взагалі виключають із раціону. Риба (особливо морська) дуже корисна для організму собак. Її дають 2–3 рази на тиждень, замінюючи м’ясо, але повністю замінювати м’ясо рибою не можна.

Всі собаки люблять їсти яйця (сирі чи варені), але давати їх слід не частіше 1–2 разів на тиждень. Для нормалізації мікрофлори шлунка та кишечнику в раціон потрібно включати кефір. Важливим продуктом “собачого столу” є сир, який багатий на кальцій. Особливо велика потреба в ньому цуценят. До 2–3 місяців частка сиру в раціоні може складати 40–50 % енергетичного живлення.

Менш цінним продуктом раціону є крупи. Вибір крупи залежить від індивідуальних особливостей собаки, в основному використовують ячмінь, рис, пшоно, гречку. Їх дають у невеликій кількості через погану пристосованість до перетравлення. Деякі крупи (пшенична, геркулес, перлова) взагалі непридатні для годівлі. Збагатити раціон вітамінами та мікроелементами можна згодовуванням овочів, фруктів і ягід. Овочі згодовують здебільшого в сирому вигляді, переважно роблять з них салати з рослинним маслом або сметаною.

В останній час значного поширення набувають сухі готові корми, собачі консерви та ковбаски. Ці корми збалансовані за поживними та біологічно-активними речовинами. Вони готові до споживання, а тому зручні у використанні. Однією з умов застосування сухих кормів є вільний доступ собаки до води. Але поряд із простотою годівлі готовими кормами можуть виникнути й труднощі. Деякі господарі тварин неправильно підбирають вид корму для свого улюбленця, зокрема годують високопротеїновими кормами (більше 30 % білка) малорухливих, старіючих собак, або дають надмірну кількість корму, не дотримуючись рекомендацій, внаслідок чого у собак порушується травлення, виникають гепатопатії.

Не слід годувати собаку солодощами (цукерки, торти, тістечка, цукор), копченостями, спеціями, ароматичними речовинами (розвиваються гастроентерити, гепатодистрофія, погіршується нюх), жирною їжею, свининою (призводить до порушення обміну речовин та ураження печінки), макаронними та хлібобулочними виробами (активне бродіння може спровокувати заворот кишок, у деяких собак призводить до ожиріння).

Не можна різко змінювати раціон собаки або давати велику кількість незвичної їжі. Собаки – консерватори щодо свого раціону і можуть споживати одні й ті ж корми все своє життя.

Годувати собаку будь-якого віку необхідно тільки після прогулянки (краще через 30 хв після неї). Собаки, як і всі хижаки, краще перетравлюють корм у спокійному стані. Кількість даванок залежить від віку тварини. Щенят 1–2-місячного віку годують 5–6 разів на день; 2–4-місячних – 4 рази; 4–8-ми – 3 рази на день. З 8–10-го місяців життя собак у достатньо годувати 1–2 рази на день. Кількість корму залежить від породи і місця утримання тварини. Собаки, які увесь час знаходяться на вулиці, у зимовий період потребують додаткової годівлі, а влітку, навпаки, – їдять менше. Квартирні ж собаки щодо кількості спожитого корму менше залежать від пори року.