3.2. Механізм забезпечення простого і розширеного відтворення активів підприємства за рахунок амортизаційного фонду

Особливу увагу треба приділити визначенню напрямів та механізмів удосконалення амортизаційної політики як чинника активізації інвестиційної діяльності в державі. Амортизаційна політика повинна спрямовуватись переважно на підвищення фінансової заінтересованості суб'єктів господарювання у здійсненні інвестицій в основний капітал за рахунок коштів власних амортизаційних фондів. Сприятлива амортизаційна політика, активізація лізингових відносин дасть змогу підприємствам оновити частину основних фондів за власні кошти, впровадити енергозберігаючі технології.

Найбільш стійким і адресним джерелом інноваційного самофінансування підприємств є амортизаційні відрахування, які в обов’язковому порядку відповідно до чинного законодавства і рекомендованими нормами амортизації, які обираються самими підприємствами, нараховуються на всі види основних фондів, які використовуються у виробництві і включаються до собівартості готової продукції. Ці кошти повинні використовуватися підприємствами на відшкодування зносу основного капіталу, в цьому сенсі вони мають інвестиційну природу.

З іншого боку, слід брати до уваги той факт, що амортизаційні відрахуння збільшують витрати підприємства, а значить, і ціну готової продукції, що може негативно вплинути на попит і обсяг реалізації продукції (послуг). К тому же амортизационные отчисления можно относить к инвестициям с определенной степенью условности, так как они, лише за певних обставин можуть забезпечувати розширене відтворення.

Однією з проблем забезпечення розширеного відтворення основних фондів є вироблення механізму їх амортизації, адекватного вимогам сьогодення. Серед джерел фінансування інвестицій амортизаційні відрахування є часткою власних коштів підприємств при реалізації капіталовкладень і традиційно є найвагомішими.

Одним з реальних джерел інвестицій на підприємстві є продумана амортизаційна політика, яку слід реалізовувати на державному рівні.

Відповідно до економічної суті, амортизаційні відрахування повинні забезпечувати просте відтворення основних засобів. У реальній дійсності потреба в ресурсах на вказані цілі може як перевищувати суму амортизаційних відрахувань, так і бути менше за неї, що обумовлено дією багатьох чинників і, передусім, цінових. Ціни на нове устаткування можуть бути як вище, так і нижче за діючих. Очевидно, що при їх зростанні сума амортизації, нарахованої виходячи з діючих цін, буде недостатньою. Навпаки, при зниженні цін надлишок амортизаційних відрахувань може бути використаний на розширене відтворення основних фондів.

Орієнтація амортизаційної політики на податкову систему, що сталася внаслідок введення в дію з 1997 р. Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", явно не враховувала особливостей перехідного періоду в економіці України, зокрема, в стані сфери інвестиційної діяльності.

З цього періоду потенційно існуючі інвестиційні можливості, закладені в системі амортизаційних відрахувань, не сприяли зростанню інвестиційних ресурсів української економіки.

Фактично існуючий механізм нарахування амортизації тривалий термін мав переважно фіскальне значення, оскільки не передбачав різноманітних напрацьованих світовою практикою підвищення стимулювання інвестиційної активності промислових підприємств за рахунок можливого застосування методів нарахування прискореної амортизації з одночасним зниженням податкових зобов’язань [20, c.45].

Це підтверджують і статистичні дані, адже сума нарахованої амортизації загалом в економіці України збільшується лінійно, що свідчить про застосування переважно однакових методів її нарахування за умов незначного підвищення вартості об’єктів. Водночас спостерігається щорічне зростання показників спрацювання основних засобів, що наближає економіку і промисловість України до масштабної техніко-технологічної кризи.

Частково це відбувається внаслідок того, що чинне законодавство України фактично унеможливлює проведення підприємствами власної амортизаційної політики, не забезпечує збільшення обсягів джерел фінансування капітальних інвестицій у відтворення основних фондів, що акумулюються за рахунок позитивних результатів господарської діяльності. Звичайно, відновлюючи амортизацію як надійне джерело фінансування інвестицій, необхідно обмежити можливість її використання не за призначенням. Метою державного регулювання амортизаційної політики має бути не примушування до інвестицій під загрозою високого податкового тиску, а надання державних гарантій підприємствам для здійснення придбання інноваційних основних засобів [21].

Світові тенденції розвитку амортизаційних систем спрямовані на їх лібералізацію, істотне скорочення кількості амортизаційних норм, надання корпоратив­ним структурам права самостійно встановлювати амортизаційні періоди у норматив­но закріплених межах і обирати метод нарахування амортизації [22, c.300].

З метою збільшення нарахованої суми амортизації підприємствам необхідно підвищувати не тільки ставки нарахування амортизації, а й вартість її об’єктів, тобто стимулювати прискорене введення основних засобів як результат забезпечення інвестиційних потреб за рахунок різних джерел фінансування.

Така система здатна посилити принцип рівності сторін господарських відносин: держава регламентує амортизаційний механізм, виходячи із завдань стратегії і тактики загальної економічної політики; корпоративні структури беруть на себе зобов’язання дотримуватися встановлених правил поведінки, керуючись власними комерційними інтересами; споживачі одержують якісний продукт, виготовлений за рахунок прискореного оновлення основного виробничого фонду.

Натомість практика країн з розвиненою ринковою економікою засвідчує переваги досконалої амортизаційної і податкової політики в якості дієвого стимулу інвестиційної активності. Цей досвід показує, яким чином амортизаційна складова виступає основним елементом інвестування в нестабільній економіці, де не працює ринок довгострокових кредитів і обмежені капіталовкладення.

Посилення стимулюючої функції амортизації забезпечується цільовим її використанням та прискореним впровадженням техніко-технологічних нововведень шляхом надання пільг в нарахуванні амортизації підприємствам, які займаються інноваційною діяльністю. Крім того, в розвинених країнах стали застосовуватися нормативні обмеження щодо термінів експлуатації устаткування чи використання відповідних технологій, котрі можуть встановлюватися не тільки для виробників, але й в окремих випадках для споживачів. Ці позаподаткові методи також прийнято вважати частиною амортизаційної політики [23].

З метою забезпечення цільового спрямування амортизації виключно

у інвестиції на оновлення основних засобів та нематеріальних активів необхідно у податковому законодавстві встановити такий порядок, за якого при спрямуванні у попередньому податковому періоді амортизаційного ресурсу на інші цілі, ніж оновлення основних засобів та нематеріальних активів, сума нарахованої амортизації у звітному податковому періоді зменшується на суму нецільового використання амортизаційного ресурсу у попередньому періоді [24].

У процесі експлуатації основні засоби, зберігаючи свою первинну фізичну форму, поступово зношуються (фізично, морально), передаючи частками свою вартість на собівартість заново створеного продукту. З метою накопичення коштів для повного відновлення зношених об'єктів вартість зношуваної частки основних засобів у вигляді амортизаційних відрахувань включається до складу витрат виробництва або обігу.

Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби" амортизацію визначено як систематичний розподіл вартості об'єкта основних засобів, яка підлягає амортизації, протягом строку його корисного використання.

Вартість основних засобів, що підлягає амортизації, визначається як різниця між первісною вартістю об'єкта і його ліквідаційною вартістю. Ліквідаційна вартість – це сума реалізації (ліквідації) об'єкта після закінчення строку його корисного використання після вирахування очікуваних затрат, пов'язаних з реалізацією (ліквідацією) об'єкта.

Об'єктом амортизації є основні засоби, які мають обмежений строк корисного використання, тому земля, маючи не обмежений строк корисного використання, не підлягає амортизації.

Строком корисної експлуатації основних засобів є період, протягом якого підприємство передбачає використовувати відповідний об'єкт, або кількість одиниць продукції (послуг), які підприємство очікує одержати від його використання. Строк корисного використання об'єктів основних засобів визначається самим підприємством.

Для нарахування амортизації підприємства можуть застосовувати як метод рівномірної, так і прискореної амортизації.

Рівномірна амортизація досягається переважно за допомогою методу прямолінійного списання. При цьому методі вартість об'єкта основних засобів списується рівними частками протягом всього періоду його експлуатації.

Перевагою такого методу є простота розрахунку і рівномірність розподілу суми амортизації між обліковими періодами, що забезпечує порівнянність собівартості продукції з доходом від реалізації. Проте при цьому методі не враховується моральний знос, різні виробничі потужності основних засобів у різні роки їх експлуатації.

При використанні методів прискореної амортизації у перші роки експлуатації основних засобів списується більша (основна) частина їх вартості, з щорічним зниженням амортизаційних відрахувань.

Доцільність застосування методів прискореної амортизації пояснюється тим, що найбільша інтенсивність використання основних засобів приходиться на перші роки експлуатації їх, коли вони фізично і морально є новими, а також тим, що у підприємства накопичуються кошти для заміни об'єкта в разі швидкого морального старіння та інфляції.

Метод нарахування амортизації визначається підприємством самостійно й періодично переглядається. Нарахування амортизації починається з місяця наступного за місяцем, в якому основні засоби визнані активом, і припиняється, починаючи з місяця, наступного за місяцем вибуття об'єктів основних засобів з підприємства. На період переведення основних засобів на консервацію, а також реконструкції і модернізації нарахування амортизації призупиняється.

Формування фінансових ресурсів, що забезпечують ефективне відтворення основних засобів і нематеріальних активів підприємства у процесі їх кругообігу пов'язано з їх амортизацією.

Амортизація являє собою економічний механізм поступового зносу основних засобів і нематеріальних активів на реалізований готовий продукт, у результаті чого їх первісна вартість розподіляється у часі на протязі повного строку їх служби і формується спеціальний грошовий фонд, який забезпечує їх відтворення (реновацію).

З наведених визначень можна зробити висновок, що кошти амортизаційного фонду можуть забезпечувати лише просте відтворення амортизованих активів. Разом з тим, дослідження німецьких учених Лохмана і Рушті показали, що в умовах економічного підйому на ринку готової продукції кошти амортизаційного фонду підприємства дозволяють фінансувати не лише просте, але й розширене відтворення його активів.

Цей ефект посилюється при застосуванні методу прискореної амортизації активів за рахунок більш високих розмірів формування коштів амортизаційного фонду в перші роки їх експлуатації.

Механізм забезпечення розширеного відтворення активів підприємства за рахунок амортизаційного фонду в умовах економічного підйому одержав назву «ефект Лохмана-Рушті».

У методичному інструментарії управління формуванням власних фінансових ресурсів важливу роль відведено методам амортизації активів. Вибір цих методів підприємством суттєво впливає на швидкість обігу амортизованих активів в окремі інтервали корисного періоду їх використання, інтенсивність формування амортизаційного фонду, інші показники господарської діяльності. У сукупній системі відомих у нинішній час методів амортизації виділені наступні їх групи (рис.3.4) [25].

 З набранням чинності Податкового Кодексу України [26] змінюється порядок класифікації основних фондів та методів їх амортизації (табл. 3.2)

Таблиця 3.2. Класифікація та методи амортизації основних фондів