1.2. Створення сприятливого інвестиційного клімату в Україні

Одним з найважливіших чинників стабілізації економічної ситуації в Україні, а також формування передумов для створення конкурентоздатної господарської системи на основі її ринкового реформування, є створення сприятливого інвестиційного клімату, у тому числі залучення зарубіжних інвестицій.

Під інвестиційним кліматом розуміється сукупність політичних, соціально-економічних, фінансових, організаційно-правових, природних факторів, властивих тій чи іншій країні, регіону, які визначають вибір інвесторів відносно місця, часу і форми вкладення коштів. Інвестиційний клімат складається під впливом незалежних від конкретного підприємства процесів і суттєво впливає на інвестиційну поведінку.

Поняття інвестиційного клімату відрізняється складністю й комплексністю і може розглядатися на макро- і мікроекономічному рівні.

На макроекономічному рівні воно містить у собі показники політичного (включаючи законодавство), економічного й соціального середовища для інвестицій. Для потенційних інвесторів в Україні при аналізі політичної ситуації вирішальну роль відіграють політика держави щодо іноземних інвестицій, імовірність націоналізації іноземного майна, участь країни в системах міжнародних договорів із різних питань, міцність державних інститутів, наступність політичної влади, ступінь державного втручання в економіку і т. ін.

Інвестиційний клімат визначається як сукупність політичних, економічних, юридичних, соціальних та інших факторів, що визначають у кінцевому рахунку ступінь ризику капіталовкладень і можливість їхнього ефективного використання.

Оцінювати інвестиційний клімат пропонуємо на основі визначення узагальнюючого підприємницького ризику, який складають:

• соціально-політичний ризик;

• внутрішньоекономічний ризик;

• зовнішньоекономічний ризик.

До значущих факторів, які визначають інвестиційний клімат, належать: передбачуваний темп інфляції і ставка процента на ринку, а також ризики, пов’язані із законодавчими регуляторними і податковими нормами.

Часто ж національні підприємці просто не знають, як співпрацювати з інвесторами, бояться втратити контроль над підприємством і тому іноді відкидають умови залучення інвестицій, які у всьому світі вважаються прийнятними.

На першому етапі необхідно стимулювати загальне пожвавлення економіки і підвищити на цій основі інвестиційну привабливість виробничих підприємств. Для цього потрібно буде влити якусь кількість грошей, яку можуть дати портфельні інвестиції і короткострокові позики комерційних банків.

Проте багато підприємств не готові до залучення прямих західних інвестицій. І не лише тому, що не можуть підготувати аргументовані бізнес-плани. На них впливають низький рівень менеджменту, маркетингу, незадовільна організація виробництва, а для того, щоб отримати зарубіжні інвестиції, організація виробництва і праці на вітчизняних підприємствах повинна відповідати західним стандартам.

Існують різні підходи до оцінки інвестиційного клімату національної економіки, що розрізняються залежно від цілей дослідження, за кількістю аналізованих показників і їхніх якісних характеристик.

Універсальна методика оцінки інвестиційного клімату, що охоплює максимальну кількість економічних характеристик, показників торгівлі, характеристик політичного клімату, законодавчого середовища для інвестицій (автори Б. Тойн, П. Уолтерс і ін.), дозволяє глибоко й усебічно оцінити ситуацію в країні на даний момент і судити про можливість її розвитку. Для порівняльного аналізу інвестиційного клімату в державах Східної і Центральної Європи, включаючи країни, що раніше входили до СРСР, використовуються спеціальні методики, де увага акцентується на темпах і перспективах реформ.

Методики бальної оцінки, основна перевага яких – можливість кількісного зіставлення основних характеристик інвестиційного клімату для різних країн і виділення остаточного показника, який враховує величини всіх складових і ранжування різних країн, служать критерієм їхньої привабливості для іноземних інвесторів.

На інвестиційному кліматі негативно позначаються не тільки прямі обмеження діяльності іноземних фірм, що містяться в законодавстві, але й нечіткість і, особливо, нестабільність законодавства приймаючої країни, оскільки ця нестабільність позбавляє інвестора можливості прогнозувати розвиток подій, що знижує рентабельність вкладень.

Серед економічних параметрів основна увага в оцінці інвестиційного клімату приділяється загальному стану економіки, стану валютної, фінансової і кредитної систем, митному режиму, можливостям використання робочої сили (вартість робочої сили і її співвідношення із середнім рівнем кваліфікації працівників і продуктивністю праці).

Велику роль в оцінці соціального середовища для інвестицій відіграють показники ставлення до іноземних інвестицій у суспільстві, ступінь його розшарування, наявність чи відсутність згоди з основних питань економічного й соціального розвитку країни, рівень безробіття, можливість страйків.

На мікроекономічному рівні інвестиційний клімат проявляє себе через двосторонні відносини фірми-інвестора і конкретних державних органів, господарських суб’єктів-постачальників, покупців, банків, а також профспілок і трудових колективів приймаючої країни. На цьому рівні відбувається конкретизація узагальненої оцінки інвестиційного клімату в ході реальних економічних, юридичних, культурних контактів іноземної фірми з новим середовищем.

Макро- і мікрорівні інвестиційного клімату сприймаються інвесторами як єдине ціле, оскільки будь-які законодавчі зусилля уряду сформувати сприятливий інвестиційний клімат можуть блокуватися нормотворчістю місцевої влади, а зусилля на місцевому рівні щодо створення пільгового господарського режиму для іноземних інвестицій – найчастіше компенсують деякі вади загальноекономічного регулювання центрального уряду.

Використання нових методологічних підходів дає можливість характеризувати інвестиційний клімат як особливу підсистему в інституційній системі економіки, покликану створити передумови для найкращого використання суспільно-економічних відносин у розвитку і науково-технологічному відновленні продуктивних сил суспільства через активну інвестиційну діяльність.

Для оцінки інвестиційного клімату найчастіше використовуються так звані економічні індекси. Вони характеризують певні особливості діяльності в тій чи іншій економічній системі країни: рівень конкурентоспроможності, прозорість (транспарентність) ринків, рівень економічної свободи чи корупції.

Про наявність сприятливого або несприятливого інвестиційного клімату в країні часто судять за макроекономічною і монетарною політикою держави. Непрямими показниками можуть виступати різні рейтинги сприятливості щодо ведення бізнесу (по відношенню до вітчизняних підприємців та інвесторів, іноземних інвесторів, з урахуванням таких факторів, як податковий режим, втручання держави в економіку і регулювання цін, конкурентоспроможність ринку, обмеження для іноземців, рівень корупції і свободи).

Дані міжнародних рейтингів засвідчують несприятливі умови як відносно ведення підприємницької діяльності (складність відкриття нового бізнесу, складна система ліцензування, майже останні позиції щодо конкурентоспроможності бізнесу), так і відносно ведення інвестиційної діяльності. Наведені показники дозволяють оцінити загальну картину української економіки. Вони свідчать про характер проблем, що значно погіршують інвестиційний клімат України і потребують системного вирішення.

Слабкою стороною є макроекономічна нестабільність (прогнозувався спад економіки, погіршення можливостей отримання кредитів, недостатня розвиненість венчурного капіталу для фінансування ризикових проектів).

Рівень урядового регулювання бізнесу і засилля бюрократизму в Україні оцінюється як один із найвищих у світі. У цьому контексті особливого значення набувають необхідність розмежування та захист прав власності, що сприяє мінімізації ризиків для залучення і стимулювання інвестицій.

Конкурентоспроможність країни, регіону, суб’єкта господарювання визначається двома головними факторами. По-перше, наявним ресурсним, інвестиційним потенціалом і ефективним їх використанням; а по-друге, ефективною системою державного регулювання інвестиційних потоків. Україна має не дуже високий ресурсний і досить низький рівень інвестиційного потенціалу, тому країна в міжнародному рейтингу конкурентоспроможності займає аутсайдерські місця. Це підтверджується даними про місце України в міжнародних рейтингах.

За результатами щорічного рейтингового дослідження Міжнародної фінансової корпорації, група Світового банку "Ведення бізнесу - 2011” Україна покращила своє місце на 2 позиції з 147 на 145 місце, за рахунок збільшення рейтингу по категоріях: "реєстрація підприємств ” та "отримання дозволів на будівництво ”, водночас відбулося зменшення рейтингів по категоріях: "реєстрація власності ”, "доступ до кредитів ”, "захист прав інвесторів ” та "ліквідація підприємств ”(табл.1.3).

Таблиця 1.3. Рейтинг МФК щодо ведення бізнесу в Україні

Рейтинг по категоріях	2011, рейтинг України	2010, рейтинг України	Зміна рейтингу
Ведення бізнесу	145	147	+2
Реєстрація підприємств	118	136	+18
Отримання дозволів на будівництво	179	181	+2
Реєстрація власності	164	160	-4
Доступ до кредитів	32	30	-2
Захист прав інвесторів	109	108	-1
Система оподаткування	181	181	Без змін
Міжнародна торгівля	139	139	Без змін
Забезпечення виконання контрактів	43	43	Без змін
Ліквідація підприємств	150	145	-5

Загрозливим є рівень корупції. Вважається, що якщо річний ВВП на одного громадянина нижчий за 8 тис. дол., то така держава не може бути некорумпованою. В Україні ж за всіма підрахунками (враховуючи всі соціальні пільги та виплати) цей показник становив не більше 5 тис. дол. Тому досягнення хоча б нижньої межі дасть змогу зробити висновок про зменшення рівня корупції.

Не дивлячись на політику, направлену на спрощення податкового законодавства, кількість податків залишається значною, що негативно впливає на стан підприємництва в країні.

Україні вдалося зберегти такі конкурентні переваги, як високоосвічене населення, гнучкий і ефективний ринок праці, перспективний за обсягами внутрішній ринок. Список конкурентних переваг економіки України, на жаль, дуже короткий і охоплює тільки 16 позицій (в 2009-му - 23 позиції).

На думку експертів, наступного року Україні вдасться піднятися в цьому рейтингу, поліпшивши свої показники інфраструктури, дефіциту бюджету, банківської та податкової сфер. Водночас експерти зазначають, що поліпшення буде незначним.

Економічна політика неолібералізму, яка проводилась в Україні, залишала поза увагою фундаментальні основи розвитку економіки в умовах ринку: конкуренцію, простоту ведення бізнесу та захист його прав, стабільне макроекономічне середовище. Для зламу негативних тенденцій в Україні потрібно переглянути концептуальні засади економічної політики на принципово іншій, ліберально-демократичній основі.

Економічні реформи мають охоплювати системні заходи, спрямовані на:

– створення сприятливого середовища для ведення бізнесу;

– забезпечення довгострокової фінансової стабільності;

– підвищення ефективності державного управління;

– розвиток конкуренції на внутрішньому товарному ринку.

Перехід до стійкого росту є завданням номер один на найближчу перспективу розвитку нашої країни. Але економічне зростання неможливе без вирішення проблем збільшення інвестицій у виробництво – від створення сприятливого інвестиційного клімату до перерозподілу фінансових засобів і вибору пріоритетних напрямів інвестицій. Досягти цього можна лише в рамках інтегрованої економічної системи. Інакше кажучи, економіка повинна бути “налаштована” на інвестиції й економічне зростання.

Проте лише правильних дій з боку держави на певному відрізку часу ще недостатньо для того, щоб позитивно впливати на економічний розвиток. Не менш важливу роль відіграє такий, що не піддається точному визначенню, чинник, як довіра до держави з боку підприємців і домогосподарств. Якщо спробувати конкретизувати ці положення стосовно сфери інвестицій, то можна стверджувати, що проблема держави й довіри до неї з боку учасників інвестиційного процесу перетворюється в рішення, здавалось би незначного в даному разі, але винятково важливого завдання створення сприятливого інвестиційного клімату. Безсумнівно, що бюджетна, грошова, податкова політика, зовнішньоекономічна діяльність держави формують інвестиційний клімат.

Проведенню подальшої лібералізації та дерегулюванню підприємницької діяльності сприятиме впровадження гнучкої системи реагування, спрямованої на подолання перепон на шляху створення, діяльності та закриття компаній. Вона повинна супроводжуватися заходами щодо зменшення втручання державних органів у діяльність бізнес-структур. Стабілізація законодавчого середовища та встановлення сприятливих “правил гри” для бізнесу передбачають першочерговість підготовки трудового, податкового, комерційного кодексів, законів про захист прав інтелектуальної власності та трансферту технологій. Важливого значення при цьому набувають проблеми, пов’язані із забезпеченням виконання положень міжнародних договорів і виконанням судових рішень щодо прав власності вітчизняних і зарубіжних інвесторів.

Удосконалення корпоративного та державного управління базується на заходах з регулювання корпоративних прав, діяльності державних органів, у тому числі пов’язаних із приватизацією державної власності. Реформування системи державного управління повинно супроводжуватися віддаленням чиновників від регулювання приватного сектору, що дозволить звести до

мінімуму можливості зловживань службовим становищем і корупції, допоможе вивільнити ресурси для управління державним сектором.

Створення системи партнерської взаємодії органів влади та бізнесу, спроможної мінімізувати зловживання державних чиновників досягається у тому числі за рахунок значного зменшення кількості дозвільних нормативних актів і всебічної підтримки суспільних інституцій.

Зниження політичних ризиків відбудеться шляхом прийняття законів, які унеможливлюють досудове відчуження приватної власності, у тому числі за участю податкової інспекції та місцевих адміністрацій. Розробка на рівні держави концепції інвестиційно-інноваційного розвитку країни на середньо - і довгострокову перспективу передбачає встановлення пріоритетних цілей

стимулювання і залучення вітчизняних та іноземних інвестицій, забезпечення їх підтримки.

Лібералізація зовнішньої торгівлі та руху іноземного капіталу, які виступають в якості інвестиційного фактора, передбачають заходи стимулювання вільного переміщення товарів, послуг і капіталів між державами. Для їх реалізації першочерговому регулюванню підлягають такі питання:

митна і транспортна політика, у тому числі боротьба з контрабандою, проведення уніфікованої митної політики, скасування імпортного мита на інноваційне обладнання, що не виробляється в Україні, та його підвищення на стандартне обладнання, введення нетарифних бар’єрів (спеціальних технічних норм);

проведення сертифікації, у тому числі запровадження прозорої процедури отримання сертифікатів на імпортовані товари, взаємне визнання сертифікатів якості продукції та міжнародної організації стандартів ISO;

приведення законодавства щодо українського страхового ринку у відповідність із європейськими і світовими стандартами;

подальший розвиток можливостей фінансового сектору, зважаючи на його ключове значення для інвесторів: розширення автономії Національного банку України за рахунок виключення політичних мотивів; оздоровлення банківського сектору для підвищення довіри інвесторів до українських банків; стимулювання конкуренції у фінансовому секторі шляхом залучення іноземних банків та створення інших фінансових організацій (приватних кредитних бюро) в Україні;

введення у господарський обіг додаткових національно доступних інвестиційних ресурсів, одним із яких є залучення заощаджень населення, що потребує прийняття закону про захист вкладів населення. На це повинна бути спрямована амністія капіталу як спосіб стимулювання його повернення із-за кордону. Така політика довела свою ефективність і має бути впроваджена в Україні;

стимулювання інвестиційної діяльності шляхом введення пільгового оподаткування прибутку виробників нової техніки і технології, венчурного бізнесу, створення спеціалізованих маркетингових, інформаційних установ, вирішення суттєвої для інвесторів проблеми, пов’язаної із сплатою і поверненням ПДВ при експортних операціях. Реформування базової ставки єдиного соціального податку (його зниження) для надання переваг галузям з високою часткою заробітної плати у витратах;

підвищення рівня інформованості потенційних інвесторів щодо ринкової кон’юнктури.

Досвід успішних ринково орієнтованих країн свідчить, що вони змогли суттєво збільшити інвестиційні надходження за умов системного підходу до використання всіх факторів, які поліпшують їх інвестиційний клімат. Тому нехтування хоча б одним із елементів такої системи може призвести до аномальних явищ, що свідчитиме про нереалізовані можливості інвестицій і створить напруженість на інвестиційному ринку Україні. Запропоновані заходи носять системний характер і можуть становити основу програми активізації інвестиційної діяльності з метою забезпечення інноваційного розвитку держави.

Таким чином, стан інвестиційного клімату - не абстракція, він має своє кількісне вираження, яке для інвестора виражається в очікуваній прибутковості вкладень, а для країни, яка отримує інвестиції, - в реально отриманих зарубіжних інвестиційних ресурсах.

Навчальні завдання для практичних занять

Контрольні запитання

1. Дайте визначення та розкрийте сутність інвестицій.

2. Чим відрізняються інвестиції від капіталовкладень?

3. Що є причинами виникнення проблеми низької інвестиційної активності суб’єктів національної економіки?

4. Які види ризику застосовуються при оцінці інвестиційного клімату країни?

5. Охарактеризуйте проблеми страхування інвестиційних проектів.

6. Назвіть головні заходи щодо поліпшення інвестиційного клімату в Україні.

Тести для проведення контролю

1. Інвестиції бувають у формі:

а) матеріальної;

б) грошової;

в) портфельної;

г) правильна відповідь Б) і В);

д) все вище перераховане.

2. Фінансові інвестиції мають те ж саме значення, що і портфельні інвестиції?

а) ні;

б) так;

3. Фінансові інвестиції характеризують:

а) покупку акцій;

б) продаж цінних паперів;

в) покупку матеріальних цінностей;

г) продаж матеріальних цінностей;

д) вірно Б) і В).

4. Об'єктами інвестиції можуть виступати:

а) ліквідне майно;

б) будинки, спорудження;

в) цінні папери;

г) вірно А) і В);

д) все перераховане вище.

Теми рефератів

1. Економічна природа інвестицій і їх роль в розвитку економіки.

2. Види і форми інвестицій, їх взаємозв’язок.

3. Чинники впливу на попит і пропозицію інвестицій.

4. Напрями розвитку інвестиційного ринку в Україні.

5. Інвестиційна привабливість економіки України.

6. Фактори конкурентоспроможності суб’єктів господарювання в Україні

Рекомендована література до розділу 1

1. Сухоруков А.І. Принципи інвестиційної політики України // Інвестиційно-інноваційна стратегія розвитку національної економіки: Зб. наук. пр. / Ред. кол.: А.І. Сухоруков (відп. ред.) та ін. – К.: НАН України. Об’єдн. ін-т економіки. – 2004. – 234 с.

2. А.И. Дедиков. Инвестиции и структура економики Украины. – Днепропетровск: ПГАСиА. ВТД и КМТ, 1997.- 112 с.

3. Сайт Держкомстату України. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: // www.ukrstat.gov.ua.

4. Федоренко В.Г. Інвестиційний менеджмент: Навч. посіб. – К.: МАУП, 1999. – 184 с.

5. Концепція Державної цільової економічної програми розвитку інвестиційної діяльності на 2011–2015 роки: Розпорядження КМУ від 29 вересня 2010 р. N 1900-р. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: // www.rada.gov.ua.

6. Інноваційна стратегія українських реформ / Гальчинський А. С., Геєць В. М., Кінах А. К., Семиноженко В. П. – К. : Знання України, 2002. – 326 с.

7. Концепція Інвестиційної реформи розроблена Державним агентством з інвестицій та управління національними проектами від 07.04.2011 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://ukrproject.gov.ua.

РОЗДІЛ ІІ.

ІНВЕСТУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ ІНСТИТУЦІЙНИМИ ІНВЕСТОРАМИ

2.1. Інвестиційні фонди і компанії, інститути спільного інвестування

2.2. Інвестиційна діяльність страхових компаній

2.3. Пенсійні фонди як інструмент інвестування

Навчальні завдання для практичних занять:

• контрольні запитання

• тести для проведення контролю

• теми рефератів

Рекомендована література до розділу 2

2.1. Інвестиційні фонди і компанії, інститути спільного інвестування

Практика колективного інвестування має майже 200-річну історію, а інвестиційні фонди виникли біля 80 років тому і іменуються як взаємні (mutual) фонди, які засвідчили свою ефективність у багатьох розвинених країнах.

Перший інвестиційний фонд у світі було створено у серпні 1822 р. у Бельгії, через кілька десятиліть у Швейцарії і Франції. Як масове явище вони почали розвиватися лише після другої світової війни, поступово складаючи конкуренцію банкам та іншим фінансовим інститутам. Найбільшого поширення інвестиційні фонди набули у Великобританії і США. Нині більше половини американських домогосподарств є вкладниками того чи іншого інвестиційного фонду.

В Україні класичні інвестиційні фонди почали створюватись після прийняття Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» від 15.03. 2001 р. № 2299-III.

Інвестиційний фонд є найрозповсюдженішим у світовій практиці інвестиційним інструментом, який дозволяє активи, що належать фізичним та юридичним особам, надавати професійній компанії з управління активами, де вони управляються та інвестуються професіоналами з метою примноження капіталу інвесторів.

Інвестиційний фонд - це колективне вкладення грошових коштів певної кількості інвесторів. Гроші інвестуються в акції, облігації, інструменти фінансового ринку, інші цінні папери (далі ЦП). Цей підбір інвестиційних коштів зветься інвестиційним портфелем фонду [1].

Діяльність інвестиційних фондів в Україні координує компанія з управління активами (КУА), її фахівці вивчають фондовий ринок та формують портфелі фондів таким чином, щоб підвищити доходність фонду й одночасно мінімізувати ризики інвестування.

Інвестиційні фонди акумулюють кошти інвесторів із метою їх розміщення в облігаціях, акціях та інших інструментах фінансового ринку. Успішний розвиток бізнесу неможливий без залучення додаткових ресурсів. Відомо, що що найбільші доходи можна отримати, інвестуючи в реальний сектор економіки. В той же час за різними оцінками експертів, населення України поза банківської системи володіє 30-40 млрд доларів. В умовах дефіциту інвестиційних ресурсів це джерело інвестування може суттєво вплинути на модернізацію економіки країни.

Крім того, залучення цих ресурсів на фондовий ринок дозволить українським громадянам зберегти і наростити власні заощадження. Для успішної реалізації наданих можливостей, слід здійснювати професійну діяльність на фондовому ринку. Причому у значної чисельності населення, що має достатні заощадження, виникає інтерес в отриманні доходу на свої кошти в більшому розмірі, ніж пропонує банківська система.

Підвищені ризики банківської системи справили негативний вплив на схильність населення до заощадження активів у банках. В умовах нестабільності банківської системи зростає актуальність нових форм фінансового посередництва, здатних подолати негативні тенденції.  

Протягом 2011 р. спостерігався відтік депозитів з банківського сектора, який вдалося зупинити тільки до жовтня, і загальна сума депозитних ресурсів склала 303 млрд. грн. Але в той же час, довіра населення до банків підтвердилася зростанням суми валютних депозитів [2].  

Частка коштів інвестиційних фондів в економіці розвинених країн має високі показники. Так, наприклад, у США частка активів інвестиційних фондів у ВВП становить понад 50%, а інвестиційні фонди Росії за січень-лютий 2011 р. змогли залучити в управління понад 750 млн. грн. (за курсом рубля до гривні; дані онлайн журналу «Експерт» - www.expert.ru).   Згідно з даними Української асоціації інвестиційного бізнесу (УАІБ) в 3 кв. 2011 р. об'єми коштів в інвестиційних фондах збільшилися і склали 118,9 млрд. грн., що є рекордним показником для 2011 р.

Аналіз поточного розвитку економіки дозволяє інвестиційним аналітикам зробити припущення, що протягом найближчого року ситуація з інвестуванням у фонди може різко змінитися, і їх роль може істотно зрости.

Підставою для таких припущень є:

- високі темпи розвитку інструментів фондового ринку; - розвиток технологій торгівлі цінними паперами.   На даному етапі розвитку фінансового ринку існує великий вибір інвестиційних продуктів, що дозволяє клієнтові обирати фонди різних стратегій (від агресивної до консервативної) та різні терміни інвестування.

Так, наприклад, інвестиційний фонд закритого типу «Прискорення» під управлінням АТ «КУА АПФ «УкрСиб Ессет Менеджмент», показав у 2011 р. прибутковість +7%, та +2% за 2 місяці 2012 р., при консервативній стратегії інвестування. Портфель фонду складається з таких активів, як державні облігації внутрішнього і зовнішнього позик, золота і депозитів. При цьому 50% його активів розміщені в валютні інструменти.  Фонди відкритого типу дозволяють інвесторові забрати кошти в будь-який робочий день, що робить їх ліквідними і дає можливість заробляти в короткостроковому періоді. Інвестиційний фонд відкритого типу «УкрСиб А-ВІСТА» з січня по березень 2012 р. показав прибутковість на рівні +7%, що складає 43% в річному вираженні. Стратегія фонду збалансована - ОВДП, акції і депозити [3].

Як засвідчують експерти, інвестиційні фонди мають суттєві переваги перед банківськими установами: діяльність інвестиційного фонду прозоріша для інвестора. Банк розпоряджається отриманим прибутком від операцій із коштами вкладників на власний розсуд, сплачуючи лише заздалегідь обумовлений процент незалежно від результатів діяльності. У пайовому інвестиційному фонді весь чистий прибуток належить пайовикам.

Перевагами інвестиційних фондів є те, що вони сприяють диверсифікації ризиків інвестування (що дозволяє зробити свої інвестиції менш ризикованими), а також в оптимізації ціни покупки цінних паперів (дає можливість зробити свої інвестиції успішними). Одним із основних принципів роботи фондів є принцип диверсифікації, завдяки якому зменшуються інвестиційні ризики перш за все при вкладанні інвестицій в різні цінні папери з різною доходністю. З іншої сторони, менеджер пайового інвестиційного фонду може купити цінні папери на значно кращих умовах; крім того, менеджер фонду має можливість придбати цінні папери, що не пропонуються індивідуальному інвестору.

Інвестиційні фонди або інститути спільного інвестування (ІСІ) в Україні за своєю організаційно-правовою формою поділяються на:

- корпоративні інвестиційні фонди;

- пайові інвестиційні фонди.

Перевага спільного інвестування:

• професійне управління;

• економія часу;

• прозорість;

• відкритість;

• диверсифікація;

• низькі операційні витрати;

• пільгове оподаткування;

• право на весь зароблений фондом прибуток.

Компанії з управління активами (КУА) – професійні учасники фондового ринку, створюють різні за своїми характеристиками інвестиційні фонди – інститути спільного інвестування (ІСІ).

Інвестиційні фонди залучають грошові кошти дрібних інвесторів, за рахунок яких формують портфель із різних інструментів фондового і грошового ринків, таких як цінні папери інших емітентів, корпоративні права.

Компанія з управління активами виконує наступні функції:

• створення інституту спільного інвестування;

• розміщення цінних паперів фонду; для цього компанії залучають брокерів або агентів, які продають цінні папери фондів інвесторам;

• управління залученими коштами, які були перераховані інвесторами на рахунок фонду;

• здійснення аналізу ринку цінних паперів, нерухомості та інших фінансових ринків і подальше інвестування в них відповідно до інвестиційної декларації фонду;

• пошук нових об’єктів для інвестування з метою збільшення прибутковості фонду;

• щоденна переоцінка активів і з’ясування вартості паю або акції на кінець робочого дня;

• здійснення поточної діяльності фонду, підготовка звітності до державних органів, що контролюють роботу КУА, оформлення договорів з придбання та продажу паїв, акцій і багато іншого.

Діяльність із спільного інвестування - діяльність, яка провадиться в інтересах і за рахунок учасників (акціонерів) ІСІ шляхом емісії цінних паперів ІСІ з метою отримання прибутку від вкладення коштів, залучених від їх розміщення у цінні папери інших емітентів, корпоративні права, нерухомість та інші активи.

Особливістю корпоративного інвестиційного фонду є те, що він повинен створюватися у формі відкритого акціонерного товариства і провадити виключно діяльність із спільного інвестування. Цей фонд не може бути заснований юридичними особами, у статутному капіталі (фонді) яких частка держави або органів місцевого самоврядування перевищує 25 %.

Початковий статутний капітал корпоративного інвестиційного фонду формується за рахунок грошових коштів, державних цінних паперів, цінних паперів інших емітентів, що допущені до торгів на фондовій біржі, та об'єктів нерухомості, необхідних для забезпечення статутної діяльності. Розмір початкового статутного капіталу корпоративного інвестиційного фонду не може бути менше 1250 мінімальних заробітних плат.

Для зменшення ризиків, пов’язаних з діяльністю корпоративного інвестиційного фонду, йому заборонено: емітувати та розміщувати цінні папери, крім акцій; залучати позики або кредит у розмірі, що перевищує 10 % його активів; надавати активи під заставу в інтересах третіх осіб; розміщувати акції за ціною, нижчою від номінальної вартості; розміщувати акції за ціною, нижчою від вартості чистих активів корпоративного інвестиційного фонду в розрахунку на одну акцію; розміщувати акції понад проголошену кількість; створювати будь-які спеціальні або резервні фонди.

За типами корпоративні інвестиційні фонди поділяються на відкриті, інтервальні та закриті. Інвестиційний фонд вважається фондом відкритого типу, якщо він (або компанія з управління його активами) бере на себе зобов'язання в будь-який час на вимогу інвесторів викупити цінні папери, емітовані цим фондом (або компанією з управління його активами).

Інвестиційний фонд належить до інтервального типу, якщо він (або компанія з управління його активами) бере на себе зобов'язання здійснювати на вимогу інвесторів викуп цінних паперів, емітованих цим фондом (або компанією з управління його активами) протягом обумовленого у проспекті емісії строку (інтервалу). Проспект емісії інвестиційного фонду інтервального типу повинен передбачати порядок визначення дати початку та закінчення інтервалу, періодичність інтервалу (не рідше одного разу на рік та не частіше одного разу в квартал), тривалість інтервалу (не менше 10 робочих днів протягом року та не менше одного робочого дня протягом кожного інтервалу).

Інвестиційний фонд належить до закритого типу, якщо він або компанія з управління його активами не бере на себе зобов'язань щодо викупу цінних паперів, емітованих цим фондом (або компанією з управління його активами) до моменту його припинення.

Корпоративні інвестиційні фонди мають наступні види:

- диверсифікований; - недиверсифікований. Диверсифікований інвестиційний фонд відповідає своїй назві, якщо диверсифікованими є його активи і вони одночасно повинні відповідати таким умовам:

- кількість цінних паперів одного емітента в активах фонду не перевищує 10 % загального обсягу цінних паперів відповідного випуску;

- сумарна вартість цінних паперів, що становлять активи фонду в кількості, більшій, ніж 5 % загального обсягу їх емісії;

- на момент їх придбання не перевищує 40% вартості чистих активів фонду; - не менш як 80 % загальної вартості активів фонду становлять грошові кошти, ощадні сертифікати, облігації підприємств та облігації місцевих позик, державні цінні папери, а також цінні папери, що допущені до торгів на фондовій біржі. Ці фонди орієнтовані на широке коло осіб, тобто є публічними, тому мають зазначені нормативні обмеження структури своїх активів. Мета таких обмежень - зниження ризиків втрат.

Інвестиційні фонди, які не мають усіх вищезазначених ознак диверсифікованого інвестиційного фонду, відносяться до фондів недиверсифікованих. Дивіденди за цінними паперами інвестиційного фонду відкритого та інтервального типу не нараховуються і не сплачуються. Інвестиційні фонди відкритого та інтервального типу можуть бути тільки диверсифіковані фонди. Пайовий інвестиційний фонд — це активи, що належать інвесторам на правах спільної часткової власності й перебувають у віданні компанії з управління активами та обліковуються нею. Учасниками пайового інвестиційного фонду є особи, які придбали інвестиційний сертифікат цього фонду. Емітентом таких цінних паперів є компанія з управління активами цього фонду.

Згідно з законодавством пайовий інвестиційний фонд не є юридичною особою. Функціонування пайового інвестиційного фонду регулюється виключно регламентом (такий фонд працює без статуту). Пайові інвестиційні фонди за умов професійного управління активами виступають ефективним інструментом довгострокового інвестування.

Недиверсифікований інвестиційний фонд закритого типу, який здійснює виключно приватне (закрите) розміщення цінних паперів фонду серед юридичних осіб та фізичних осіб, є венчурним фондом. Фізична особа може бути учасником венчурного фонду виключно за умови придбання цінних паперів такого фонду на суму не менше ніж 1500 мінімальних заробітних плат.

На першому етапі більшою мірою слід очікувати інтересу компаній щодо використання пайових інвестиційних фондів, пов'язаного з можливістю мінімізації податкових платежів та впровадження нових схем кредитування. Ймовірне, наприклад, кредитування підприємств через викуп пайовим фондом корпоративних облігацій, при якому відпадає потреба у застосуванні такої проміжної ланки, як банк. До того ж, якщо інвестор і підприємство належать фактично одному власникові, отримується подвійний ефект. Підприємство — емітент облігацій збільшує свої валові витрати за рахунок процентів, що сплачуються за облігаціями. Крім того, участь підприємств у пайових інвестиційних фондах дає можливість знижувати витрати на операції з цінними паперами, скорочувати строки трансакцій тощо.

Ознаками венчурного фонду є належність до недиверсифікованих фондів, здійснення лише приватного розміщення цінних паперів фонду та структура портфеля, яка передбачає наявність у ньому понад 50 відсотків цінних паперів, що не входять до лістингу фондових бірж або торговельних систем. Слід зазначити, що фізичні особи не можуть бути учасниками недиверсифікованого інвестиційного фонду. Якщо активи диверсифікованого інвестиційного фонду можуть складатися тільки із цінних паперів і коштів, то до складу активів венчурного фонду можуть входити також оформлені боргові зобов'язання. Їхні активи можуть повністю складатися з цінних паперів, що не входять до лістингу бірж і торговельних систем.

За тривалістю інвестування інвестиційні фонди поділяються на:

- Термінові фонди, наприклад закриті фонди, створюються на певний термін, після чого інвестори отримують свої гроші назад з прибутком (або з втратою), а фонд або ліквідують, або реорганізують.

- Безстрокові фонди створюються на невизначений термін і працюють постійно.

Фонди відкритого та інтервального типу є безстроковими і можуть бути тільки диверсифікованими. Згідно з українським законодавством, фізичні особи можуть інвестувати кошти тільки в диверсифіковані пайові фонди.

Організаційно - правовими формами інвестиційних фондів виступають наступні:

Корпоративні інвестиційні фонди (КІФ) створюються у формі відкритого акціонерного товариства і проводять виключно діяльність зі спільного інвестування, тобто ніяким іншим бізнесом займатися вони не мають права.

Пайові інвестиційні фонди (ПІФ) створюються у вигляді активів, що належать інвесторам на правах спільної часткової власності і не мають статусу юридичної особи. Активи пайових інвестиційних фондів знаходяться в управлінні компанії з управління активами, яка і займається інвестуванням коштів інвесторів.

Оскільки пайовий інвестиційний фонд не є юридичною особою, всю роботу по управлінню ним бере на себе компанія з управління активами цього фону (КУА).

Основними відмінностями в організації діяльності цих фондів є такі:

• цінними паперами корпоративних фондів є акції, тоді як пайові фонди випускають інвестиційні сертифікати.

• КІФ створюються у вигляді відкритого акціонерного суспільства і є юридичною особою. Саме тому цінними паперами даних фондів є акції.

• закон дозволяє приватним інвесторам (таким, як ми з вами) інвестувати у не диверсифіковані корпоративні фонди, у той час як той же закон забороняє інвестувати фізичним особам не диверсифіковані пайові фонди.

Для контролю за діяльністю компаній з управління активами законодавством встановлено наступні обмеження. КУА має право здійснювати свою діяльність тільки на підставі відповідної ліцензії, яку видає Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку (НКЦПФР).

Крім того, відокремлено від компанії здійснюється облік активів фонду незалежним зберігачем. Функцію Зберігача виконує комерційний банк, що має відповідну ліцензію.

Органами, які здійснюють контроль діяльності КУА з боку інвесторів, є Наглядова рада інституту спільного інвестування, а також збори акціонерів (для корпоративного ІФ). Компанія з управління активами повинна щорічно проходити перевірку незалежною аудиторською фірмою.

Кожен інвестор повинен уважно ознайомитися з проспектом емісії фонду, який включає в себе Регламент та Інвестиційну декларацію інвестиційного фонду. У цих документах викладені інвестиційна стратегія та обмеження щодо діяльності фонду. Інвестор повинен упевнитися в тому, чи відповідають ці критерії його особистим вимогам та очікуванням.

З метою максимального захисту коштів інвестора структура інвестиційних фондів організована таким чином, щоб функції управління, зберігання та обліку коштів фонду розподілені між незалежними один від одного структурами: компанією, що управляє, спеціалізованим зберігачем та спеціалізованим реєстратором.

По-друге, закон зобов’язує фонди зберігати максимальну відкритість своєї діяльності. Це означає, що інвестору повинен бути наданий регулярний доступ до інформації про роботу фонду і управляючої компанії. Інвестор у будь-який час має право отримати інформацію про структуру активів інвестиційного фонду, дізнатися, куди вкладено гроші інвесторів і в яких пропорціях, а також вартість паїв, прибутковість і т.д.

Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку видає ліцензію КУА за умови, що:

• компетентні органи Національної комісії затвердили установчі документи КУА;

• розмір статутного капіталу КУА, сплачений грошовими коштами, становить суму не менше суми, еквівалентної 300 000 євро за офіційним обмінним курсом НБУ на дату державної реєстрації юридичної особи;

• керівні посадовці компанії з управління активами, а також фахівці КУА пройшли сертифікацію у законодавчо встановленому порядку.

У рамках фонду кошти інвестора не оподатковуються до моменту отримання інвестором прибутку (після продажу цінних паперів).

Прибуток інвестора – це позитивна різниця між доходом, отриманим інвестором від продажу його цінних паперів (ціною продажу) та витратами, понесеними при купівлі даного цінного паперу (ціною покупки).

Інвестиційний прибуток фізичної особи, отриманий від продажу цінних паперів самому фонду, компанії з управління активами чи третій особі, відповідно до Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» оподатковується за ставкою 15% (з 1 січня 2007 р.).

До основних переваг інвестиційних фондів можна віднести: інвестуючи у фонд, його вкладники можуть отримати доступ до фінансових інструментів, до яких приватному інвестору доступ є закритим. Крім акцій компаній та облігацій, існують і інші фінансові інструменти, в які інвестують великі фінансові установи, банки, компанії і т.д.

При направленні грошей до одного інвестиційного фонду, інвесторам забезпечений їх захист, так як фонд згідно з вимогами закону зобов’язаний диверсифікувати ці вклади в різні об’єкти.

Недоліками інвестиційних фондів є те, що вони беруть занадто високі комісійні. Закон дозволяє брати з інвесторів до 10% сумарних комісійних від тих грошей, які вони інвестують. Якщо фонд не зможе виправдати сподівань інвесторів і не забезпечить прибуток на вкладений капітал, або ще гірше – його діяльність принесе збитки, комісійні не повертаються.

Інвестиційні фонди не гарантують інвесторам прибуток, а також повернення отриманої від інвестора суми. На противагу вкладанню коштів до банку, де гарантується повернення коштів з відсотками.

Підвищенню ефективності діяльності інвестиційних фондів покликані Міжнародні стандарти результативності інвестування GIPS (The Global Investment Performance Standards), це стандарти організації даних і подання звітності за підсумками інвестиційної діяльності. Основний принцип GIPS – справедливе уявлення і повне розкриття інформації про діяльність інвестиційних фондів. Цілі GIPS полягають у: сприянні досягнення прийняття стандартів у всьому світі для розрахунку та презентації результатів; забезпеченні точних і узгоджених даних; просуванні чесної глобальної конкуренції серед інвестиційних фірм; розвиток саморегулювання інвестиційної галузі в глобальному масштабі.

Інвестиційний фонд є і найбільш прозорим фінансовим інструментом, оскільки його діяльність жорстко контролюється державою. Захист прав інвесторів забезпечений суворим контролем з боку держави, в особі Національної комісії з цінних паперів і фондового ринку (нормативне забезпечення, реєстраційні функції, аналіз і контроль звітності фондів, регулярні перевірки діяльності КУА).