§ 2.2.2. Базова класифікація функціонального змісту адміністрування

Наведений на початку цього підручника реєстр ресурсів адміністрування переконливо пояснює неможливість складання вичерпної класифікації його функцій. Її замінює базова класифікація, заснована на векторно -диференційовному підході до виділення функцій. Це дозволяє в кожній організації сформувати конкретно адаптовану модель класифікації функціональних проявів адміністрування на загальній універсальної основі. У якості першої групи базової моделі класифікації проявів адміністрування органічно виділяється напрямок, що об'єднує види дій по встановленню взаємозв'язку між так чи інакше організованими складовими. У ній позиціонуються інтегральні ознаки, кожна з яких, у свою чергу, може бути розгорнута, адаптована, спеціалізована і представлена досить широким спектром форм адміністративних зв'язків організації. Наприклад, будь-яка позиція зв'язку може реалізовуватися такими конкретними формами, як пряма, зворотна, постійна, тимчасова, оперативна, гнучка, безпосередня і т. д. Необхідно також розуміти, що в даній класифікації, як і в наступних групах, наводиться лише кілька, нехай найбільш важливих, але далеко не вичерпних складу ознак виділення конкретних проявів адміністрування.

Усередині представленої на рис. 2.2.2.1 класифікації складається певне співвідношення між складовими, яке відображає реалізацію тих чи інших залежностей. Це співвідношення, як правило, позиціонує наростання складності зв'язку,що встановлюється, виражається в послідовно ускладнюючій взаємодії від: • комутації, яка ще може бути тимчасовою, до комунікації, що визначає більш стабільний характер; • комунікації,що визначає встановлення стійких каналів, до кореспонденції, сповнює їх безпосередніми зв'язками; • кореспонденції, що приймає систематичні, періодичні або інші ритми, до постійної, безпосередній кооперації і т. д.

Т аку специфікацію можна продовжувати і розвивати відповідно з цілями, завданнями та умовами розробки та здійснення конкретної моделі адміністрування. Подібна прогресія, спочатку обумовлена векторною орієнтацією класифікованої групи, дозволяє не тільки ставити в співвідношення ознаки,що виділяються, а й, що особливо важливо,програмувати їх подальше вдосконалення і розвиток. Більш того, прогресивно-векторний підхід створює необхідні умови для прогнозування, моделювання та по будови принципово інноваційних форм зв'язків ,що адмініструються, раніше цілеспрямовано не використовувалися. Прикладом реалізації таких зв'язків може бути форма проведення кумулятивного голосування за бюлетенями при обранні персоналій до органів управління відкритого акціонерного товариства. Група ознак виділення форм адміністрування взаємозв'язку в організації або між нею і зовнішнім середовищем позиціонує їх по підходам і методам побудови та реалізації. Основний адміністративний ефект тут досягається наповненням конкретним функціональним змістом, що забезпечує певне конструктивне вираження впорядкування зовнішніх і внутрішніх зв'язків організації. Її представляє група форм утримання, яка класифікує безпосереднє вираження сутності зв'язку, що встановлюється, який забезпечує необхідний ефект. Ця група представляється як первинними, так і заснованими на них похідними видами конкретного адміністрування, які формувались із найпростіших організаційних залежностей. Так, наприклад, послідовність і паралельність як дві основні форми просторово-часової побудови адміністративних відносин між окремими складовими або організаціями в цілому можуть характеризувати прямі, зворотні, гнучкі, оперативні та інші зв'язки. Вони розвивають функціональну різноманітність побудови та здійснення адміністрування, розкриваючи кожну з ознак першої групи спектром адаптації його змісту до цілей і умов застосування. Циклічність, що визначається періодично повторюючою послідовністю, безпосередньо грунтується на виділених раніше в групі змісту відповідних первинних ознаках класифікації. Агрегуючи і ускладнюючи конфігурації їх взаємодії, подібний підхід формує загальний механізм розвитку і спеціалізації змісту адміністрування, що дозволяє прогнозувати і моделювати палітру його різноманітності, варіанти адаптації і процедури застосування в конкретних умовах. Циклічність є однією з конструкційно-постановочних основ адміністрування, вона багато в чому визначає його загальну побудову і приватне, детальне повторення, тиражування, дублювання, ротацію. Більше того, ця ознака визначає таку основоположну категорію, як життєвий цикл організації, що встановлює не тільки тимчасові рамки, а й, що набагато більш важливо, поетапні тенденції її функціонування і розвитку. Разом з тим, циклічність характеризує загальну конфігурацію побудови адміністрування, висловлює процедуру його штатного застосування. Ці аспекти будуть цілеспрямовано, адаптовано та більш детально досліджені в наступному розділі цього підручника. Особливе значення циклічності в адмініструванні (рис. 2.2.2.2) визначається виконуваною нею роллю домінанти агрегування і конструювання внутрішніх процедурних послідовностей, що забезпечують ефективне досягнення кінцевих цілей організації. У них досить часто зустрічається необхідність здійснення тих чи інших контурів ротації, дозволяють багаторазово з дійснювати базовий цикл організації. Наочним прикладом цього може служити широко застосовувана в програмуванні конфігурація «цикл в двоє»,що розкриває ресурс необмеженого нарощування моделей організації за аналогією із закладеною раніше послідовністю. Виділені вище групи ознак зв'язку та зміст класифікації адміністрування дозволяють представити третю, найбільш явну сукупність, що характеризує форму адміністрування. У ній позиціонуються найбільш звичні ознаки таких найважливіших проявів адміністрування, як основні ознаки, які формують складові адміністрування. Характеризуючи, на відміну від процедурного підходу, перш за все статику організації, вони відображають різноманіття адміністрування, що визначає досягнення цілей,що ставляться. Зрозуміло, що і ці форми можуть представляти деталі побудови програми організації в її процесному вираженні. Тут вони застосовуються в якості складових розробки та здійснення конкретного процесу або вже є його наслідки. Системність, що визначається як сукупність взаємопов'язаних елементів, і структурність, що відображає її внутрішню будову, є найбільш зрозумілими і звичними в якості прин ципу адміністрування. Приступаючи до адміністрування, ми перш за все проектуємо систему і представляємо її внутрішню будову структурою, за якою в кінцевому рахунку і здійснюється задумане. На основі інтегрального підходу ми об'єднуємо в організацію безліч інших малих форм та складових, поміщаючи її, у свою чергу, у великі макросистеми. Багато в чому саме в цьому і полягає процес адміністрування організацій. Разом з тим, усередині кожної з форм, що інтегруються в процесі адміністрування або використовуються як прообразу організацій, ми виділяємо сегменти, модулі та інші утворення, які істотно полегшують процес формування. Тут широко застосовуються приватні форми адміністрування у вигляді угруповання, копіювання, позиціонування, що забезпечують широке використання ресурсів аналогії, як це було і з циклічністю. Докладніше ці форми та їх об'єднання в процедури будуть розглянуті в наступному розділі цього підручника. С егментність і модульність (рис. 2.2.2.3) забезпечують розробку і застосування ефективних інтенсивних технологій адміністрування на основі формування банку уніфікованих блоків і застосування механізмів адаптації та конструювання з них утворень різної спрямованості і складності. Разом з тим, ними закладаються найважливіші ресурси розробки та проведення інтенсивних програм модернізації, перепрофілювання,реконструкції організації на основі застосування сучасних технологічних рішень. До модуля ми підходимо з позицій його синтезу як складно організованого, універсального, адміністративного утворення, орієнтованого на жорстку інтеграцію або об'єднання з подібними складовими. Ефект модуля полягає в тому, що він не тільки уніфікується і орієнтується на подальшу інтеграцію, а й формується в «промислових умовах», з відповідними вимогами, високим ступенем готовності до функціонування та відпрацьованою системою експлуатації. Прикладом такого адміністрування може бути типовий розпорядок або штатна процедура узгодження, суворо, але з різноманітним застосуванням за місцем вимоги. Сегмент, як правило, представляє собою продукт централізовано-функціонального поділу досить складного утворення, здійснюваного за тими чи іншими критеріями, зі строго визначеною роллю. Він може виділятися з метою предметного проведення дослідження, планування, адаптації, активізації, вдосконалення, реорганізації і так далі однієї або кількох форм адміністрування. Такий підхід широко і ефективно використовується, наприклад, у програмно-цільовій, продуктно- або об'єктно- орієнтованих організаційних структурах управління. Два ці підходи безпосередньо приводять нас до виділення четвертої групи ознак класифікації форм адміністрування,що конструктивно позиціонуює складові формування та реалізації моделі ієрархії організації. Перш за все тут виділяється ранжування, представлене в адмініструванні широким спектром найрізноманітніших перерахувань від найпростішої нумерації до найскладнішої градації, яка здійснюється на основі інтегральних або експертних оцінок. Це так формує основи певної ієрархічності, але її реальне уявлення забезпечує функція,що самостійно виділяється, яка суворо визначає підпорядкованість всіх структурних складових організації розподілом прав, обов'язків, і відповідальності по владній вертикалі. Ієрархічність і ранжування створюють необхідні умови для забезпечення конструктивності адміністрування, що формується цілим рядом досить різноманітних дій. Вони спрямовані як на досягнення стабільності внутрішньої, структурної конструктивності, так і на формування та розвиток потенціалу толерантності як стійкості до зовнішніх впливів. Причому між внутрішніми і зовнішніми факторами забезпечення конструктивності згодом виробляється і реалізується зв'язок, що перманентно адаптується до змін ситуації. Він забезпечує інтегральну, кумулятивну стійкість організації. Ефективним прикладом такої форми організації можуть бути найрізноманітніші об'єкти, що використовують принцип стійкості, що застосовується, наприклад, в добре всім відомій іграшці «Іван-Покиван».

К інцевим результатом розробки і реалізації дій з забезпечення ранжування, ієрархічності та конструктивності адміністрування стає регламентація елементів, зв'язків, структури, підпорядкованості (рис. 2.2.2.4). Вона встановлює і обмежує склад, зміст, взаємодію всього, що забезпечується адмініструванням,визначає напрями його застосування. У цьому виразі регламентація представляє собою форму забезпечення доскональної, незмінної і абсолютної організації. Але така стійкість неможлива навіть в ,на перший погляд, повністю стабільних організаціях відповідно до відомого виразу «все протікає, все змінюється». Більш того, така консервація робить організацію виключно вразливою до впливів змін,що об'єктивно відбуваються і суб'єктивно здійснюваних дій.

У зв'язку з цим регламентація закріплює тільки принципові засади організації в комплексі відповідних документів та положень, необхідно забезпечуючи стабільність і прозорість її існування, функціонування, вдосконалення та розвитку. У наведеній вище групі класифікації особливо виділяється форма ролізаціі, спрямована, на відміну від перерахованих вище складових, безпосередньо на визначення змісту персональних дій. Здавалося б, змістовний акцент її позиціонування дисонує з конструктивним підходом виділення даної групи. Насправді саме ролізація стає тією адмініструючою дією, яка послідовно розподіляє всю сукупність складу та змісту функцій, цілеспрямовано здійснюваних в організації між стійко позиційованими в ній співробітниками. Найбільш чітке вираження це знаходить у змісті посадових інструкцій і статусних положень про керівників і підрозділів організації. Комплекс групи форм конструктивності адміністрування обумовлює розмежування в процесі та системі формування і функціонування організації. Дана група формується на основі виділення відповідних функцій поділу. Тут реалізуються відомі організаційні залежності «об'єднатися, щоб розділитися» і «розділитися, щоб об'єднатися», відображаючи процес постійної трансформації організації. На практиці він послідовно реалізується виключно різноманітним функціональним спектром дій, які забезпечують вирішення конкретних організаційних завдань. Наприклад, в організаційній структурі управління перш, ніж розподілити функції, слід розмежувати повноваження завчасно розставлених і чітко, певним чином розділених ланок. Розподіл, що адмініструється представляється найбільш важливим і контрастним проявом організації, в якому, в кінцевому рахунку, безпосередньо проявляється доцільність її поділу, розстановки, розмежування. Більше того, саме нова конфігурація адміністративного розподілу часто стає вихідним моментом реорганізації, здійснюваної у вигляді перегляду раніше здійснених процедур поділу, розстановки, розмежування і т. д.

Здійснюючи будь-який розподіл, необхідно пам'ятати, що як в об'єктивної природі, так і в суб'єктивних діях процес індукції симетрично врівноважується процесом дедукції,а це, в кінцевому рахунку, відображає загальне поле розвитку конфігурацій адміністрування.

У розглянутій групі класифікації такий підхід проектує офсетне представлення її складу на протилежні прояви тих чи інших процесів з'єднання і роз'єднання. Це особливо важливо розуміти, проектуючи і застосовуючи конкретні форми палітри такої важливої адміністративної форми, як розосередження (рис. 2.2.2.5). Ця форма грає цілком особливу адміністративну роль в даній групі, забезпечуючи рівномірність, стабільність і, в кінцевому рахунку, оптимальність спільної роботи об'єднаних складових. Розосередження «розшиває» вузькі місця, органічно компенсує перевантаження, протиріччя, дисонанси організації, рівномірно делегуючи склад і зміст дій по її функціонуванню та розвитку, за складовими її структурам і процедурам. У цьому зливі розосередження виконує завдання оптимізації формування, завантаження, функціонування та розвитку адміністративних ресурсів організації. Разом з тим, розосередження і відповідна йому форма зосередження представляють собою агрегат одного з найбільш часто застосовуваних тактичних засобів адміністрування, що забезпечують маніпулювання навантаженнями і ресурсами. У такому радикальному застосуванні такий агрегат акумулює, акцентує або, навпаки, диференціює і делегує організаційні дії в окремих структурних чи процедурних складових. У цьому виражається один з найбільш дієвих організаційних маневрів у практичному адмініструванні, що розкривається дуже різноманітною функціональною палітрою.В ній виділяются такі добре відомі ще з об'єктивної організації явища, як дискреція, спрямована на забезпечення уривчастості процесу адміністрування; дисперсія, що здійснює ті чи інші форми розсіювання його складових; дифракція, що формує чітку систему періодичного розподілу кроків, етапів, стадій організації, прояви екстремумів, що характеризують особливості проведення реальних адміністративних процедур. Особливе розуміння, додаток і розвиток вони отримали у становленні систем формування і функціонування управління державою, економікою, компанією, підприємством. Вони не раз ставали підходом, самостійним джерелом, домінантою конструювання моделей у тій чи іншій мірі вчиненого адміністрування. На цій основі у Франції сформувалося і поширилося самостійне вчення про дискреційної влади (від франц. Discretionnaire-залежний від особистого розсуду), що обґрунтовує ефективність адміністрування на базі надання особливих повноважень, прав дії на власний розсуд і т. д. У комунікаційній теорії, активно розвивається і все ширше і різноманітніше застосовуваної останнім часом, виділяється значення організації дисперсних співвідношень, що описують реакцію системи на зовнішній вплив на основі причин, що не залежать від конкретного механізму взаємодії. Останні розробки хвильових економічних теорій значною мірою ґрунтуються на використанні ефекту дифракції хвиль, що обумовлює періодичне чергування досягнення максимумів і мінімумів організаційних характеристик процесу економічного розвитку. Постановка і застосування цих досить інноваційних підходів, методів і форм поки що не знайшли у нас широкого застосування в адмініструванні управління формуванням, функціонуванням і розвитком соціально-економічних організацій. Ряд вітчизняних і зарубіжних аналітиків безпосередньо пов'язує періодично «несподівано» виникають і деструктивно розвиваються в нашому суспільстві структурні або системні кризи саме з цим. І якщо безпосередньо цей зв'язок ще можна так чи інакше оспорювати, то необхідність розробки і застосування адекватних інструментів і механізмів адміністративних моделей оптимальної організації в найрізноманітніших сферах на основі цих інноваційних підходів представляється переконливою. Такі традиційні прояви адміністрування, як деталізація та класифікація (рис. 2.2.2.6), представляються більшості не тільки абсолютно необхідними, але й абсолютно зрозумілими. Нерідко вони цілеспрямовано позіціонуются парно, відображаючи органічну, тісну і стійку причинно-наслідковий взаємозв'язок,що широко й різноманітно використовується в адмініструванні процесів і систем. Між тим, потенційна палітра їх змісту та реалізації на порядок ширше форм,що реально використовуються в даний час, що істотно обмежує здійснення ефективного організаційного розвитку перш за все в нестандартних ситуаціях і процесах. Власне деталізація, як безпосередній вияв сутності та змісту процесу аналізу, виділення складових, їх системного диференціювання відображає форму адміністрування ,яка найбільш часто і всюди застосовується. Вона,яка спочатку проявилася у повсякденній людській діяльності у вигляді процесу матеріальної впорядкованості, поступово стала одним з основних інструментів побудови моделей інтелектуальної організації і процесів практичного адміністрування. Їх місце і роль в адекватному відображенні організації цілеспрямованої діяльності менеджера важко переоцінити. Але й тут сьогодні все ще існує цілий комплекс проблем, наприклад постановки та застосування критеріального іструментарію деталізації, низка з яких буде розглянуто наступному розділі цього підручника.  З цими ж проблемами пов'язане вдосконалення постановки та застосування найпоширенішої форми адміністрування-матеріальної чи інтелектуальної класифікації.Ми часто не тільки не замислюємося, але навіть і не звертаємо уваги на те чи інше її застосування у практичній діяльності. Між тим, вона п ослідовно використовується в якості структурної основи розробки та побудови дерева цілей і завдань, дослідження та подання змісту ситуації , проблеми, рішення, організації та проведення дій, оцінки отриманих результатів та вкладу в них конкретних учасників.

У більшості випадків саме класифікація лягає в основу не тільки ефективно, але і, що особливо важливо, негативно здійснюваного адміністрування. Об'єктивно позиціонуючись на початку процесу будь-якої організації, прийнята або спеціально проведена класифікація багато в чому визначає його кінцевий результат. Цим обумовлюється основне місце і визначальна роль класифікації в адмініструванні як будь-якого цілеспрямованого процесу управління, так і кожної соціально-економічної системи. Більш докладно практика постановки і здійснення класифікації розглядається в системних дослідженнях, що є однією з теоретичних баз адміністрування. У цілому представлений підхід до класифікації проявів адміністрування спочатку формувався у вигляді відкритої векторної моделі, дозволяючи позначати напрямки і деякий ряд змісту кожного з них. Це дозволяє систематизувати не тільки вже наведені вище, але і будь-які інші, в тому числі агреговані, форми проявів процесів адміністрування та систем адміністрації, визначити їх зміст, представити місце і роль в загальній палітрі інструментів діяльності менеджера. Ці завдання будуть комплексно ставитися й універсально вирішуватися в наступних розділах.