
- •Історіографія дисципліни.
- •Дослов’нське населення на території України та його культура.
- •Тема 2. Дословʼянське населення України.
- •2. Скіфо-сарматська культура.
- •3. Антична культура.
- •Запровадження християнства і його роль у подальшому розвитку української культури.
- •Храми і монастирство як осередки духовного життя слов’ян.
- •Шкільництво та писемна культура Давньої Русі.
- •Літописання як феномен давньоруської культури.
- •Мистецтво Київської Русі.
- •Особливості культурного розвитку українських теренів періоду феодальної роздробленості(кінець 12 –перша половина 14 ст.).
- •Виникнення кириличного друкарства та його роль у подальшому розвитку культури.Перші пам’ятки національного друку.
- •Острозька академія в духовній культурі південно-східних слов’ян. Причини виникнення. Представники. Впливи.
- •Братства та їх роль у розвитку української культури. Основні напрями діяльності.
- •Полемічна література у питанні подальшого розгортання національно-культурного процесу. Характеристика центрів та пам’яток.
- •Українці в закордонних університетах ( 16 -16 ст.). Представники. Їх творчий доробок.
- •Бароко в українській культурі і європейський контекст. Аналіз пам’яток.
- •Культурний процес в Україні другої половини 17 ст.
- •Києво-Могилянська академія в культурному поступі слов′янських народів. Форми організації навчання. Вихованці.
- •Козацькі літописи,історико-мемуарна проза як намагання збереження культурно-історичної пам’яті народу.
- •Музично-хорове та театральне мистецтво України 18 ст.(партесний концерт,вертеп,шкільна драма)
- •Російсько-українські культурні взаємини. Історичний аспект та духовні наслідки.
- •Харківський та київський (1834 р.) університет св..Володимира як центри культурного розвитку українських земель у першій половині 19 ст.
- •Мережа мистецький й інших спеціальних закладів другої половини 19 ст. Та їх вплив на культурне середовища суспільства.
- •Західноукраїнські терени в культурному поступі (перша половина 19 ст.
- •Культурно-просвітницька діяльність «Руської трійці».
- •Громадський рух і культурна творчість в Україні другої половини 19 ст.
- •М. В. Лисенко у справі піднесення національно-культурної свідомості українського народу.
- •Вітчизняна наука 19 ст :напрямки,представники, іх творчий внесок до світової культурної спадщини.
- •Наукові товариства України у 19 ст. Їх загальна характеристика.
- •Культурно –національний розвиток західноукраїнських теренів на зламі століть(19-20 ст)
- •Кирило-Мефодіївське товариство у культурно-національному контексті.
- •Загальна характеристика діяльності
Історіографія дисципліни.
Розділ І. Українська історіографія як галузь знань і навчальна дисципліна
Историогра́фия — в узком смысле слова это совокупность исследований в области истории, посвящённых определённой теме илиисторической эпохе (например, историография эпохи Крестовых походов), или совокупность исторических работ, обладающих внутренним единством в идеологическом, языковом или национальном отношении (например, марксистская, англоязычная или французская историография).
В более широком смысле слова историография — это специальная историческая дисциплина, изучающая историю исторической науки. Историография проверяет, насколько верно применяется научный метод при написании исторической работы, акцентируя внимание на авторе, его источниках, отделении фактов от интерпретации, а также на стилистике, авторских пристрастиях и на том, для какой аудитории написана им данная работа в области истории.
Историография начинается в Греции с Гекатея и Геродота. Геродот объясняет, почему он взял на себя труд написать свою Историю: чтобы память о подвигах людей не потерялась в глубине веков. Он хотел сохранить память о деяниях, совершенных греками и варварами. Мотивы творчества других историков античности будут иными. Фукидид, например, стремился показать вечную борьбу за власть, по его мнению, являющуюся характерной чертой человеческой натуры; Полибий утверждал, что вся история мира имеет конечной и высшей точкой своего развития Римскую империю, он писал свои книги, считая что опыт, добытый при изучении истории, является лучшим руководителем в жизни;Тит Ливий искал в истории «модели для нас и нашей страны».
С XIX века историография начинает играть очень важную роль. Западная культура прилагает большие усилия по историографическомуанамнезу. Она старается обнаружить, «пробудить» и восстановить прошлое наиболее экзотических и наиболее отдаленных обществ, а также предысторию Ближнего Востока и культуру «диких» народов, находящихся на пороге исчезновения.
І.1. Поняття «історіографія». Що означає термін «історіографія», звідки він походить, як змінювалось його розуміння протягом тривалого часу? Перш ніж дати відповідь на ці запитання, треба звернутися до історії самого терміна.
Слово «історіограф» французького походження, у XIV ст. ним позначали митця, художника, який малював мініатюри на історичні сюжети. Первинно слова «історіограф» та «історіографія» вживалися як синоніми до понять «історик», «історія», «історична наука». Ще у XIX ст. під історіографією розуміли саме історію.
Починаючи з XVI ст. історіографом називали придворного письменника (при особі, родині, династії), якому доручалося писати офіційну історію країни. Посада офіційного історіографа існувала у Давньому Китаї, Римі, середньовічній Венеції, Флоренції доби Ренесансу тощо. Найчастіше цю посаду обіймали відомі літератори, поети, філософи, як-от: Буало, Расін, Вольтер. У Росії першим офіційним історіографом при Петербурзькій Академії наук був Г. Міллер. У 1803 р. посаду офіційного російського історіографа здобув відомий історик М. Карамзін. Звання офіційного історіографа не лише відчиняло перед дослідником двері імператорських архівів, але й до певної міри звільняло його від офіційної цензури, наголошуючи начебто на «внутрішній самоцензурі» - високих моральних якостях та принципах історика.
Тепер на практиці склалося так, що терміном «історіографія» визначають об'єктивний процес виникнення історичного знання, розвитку історичної науки, а також спеціальну дисципліну, що вивчає цей процес. Щодо розмежування цих двох аспектів історіографії радянський дослідник А.М. Сахаров ще у 1970-х роках запропонував для позначення процесу розвитку науки вживати вислів «історія історичної науки», а спеціальної дисципліни - саме «історіографія».
Багатозначність терміна поширюється і на поняття «українська історіографія». Під українською історіографією розуміють водночас: 1) сукупність літератури з проблем історії України; 2) процес виникнення і розвитку історичної науки в Україні; 3) наукову дисципліну, яка вивчає стан та розвиток історичної науки в Україні.