1. Історіографія дисципліни.

Розділ І. Українська історіографія як галузь знань і навчальна дисципліна

Историогра́фия — в узком смысле слова это совокупность исследований в области истории, посвящённых определённой теме илиисторической эпохе (например, историография эпохи Крестовых походов), или совокупность исторических работ, обладающих внутренним единством в идеологическом, языковом или национальном отношении (например, марксистская, англоязычная или французская историография).

В более широком смысле слова историография — это специальная историческая дисциплина, изучающая историю исторической науки. Историография проверяет, насколько верно применяется научный метод при написании исторической работы, акцентируя внимание на авторе, его источниках, отделении фактов от интерпретации, а также на стилистике, авторских пристрастиях и на том, для какой аудитории написана им данная работа в области истории.

Историография начинается в Греции с Гекатея и Геродота. Геродот объясняет, почему он взял на себя труд написать свою Историю: чтобы память о подвигах людей не потерялась в глубине веков. Он хотел сохранить память о деяниях, совершенных греками и варварами. Мотивы творчества других историков античности будут иными. Фукидид, например, стремился показать вечную борьбу за власть, по его мнению, являющуюся характерной чертой человеческой натуры; Полибий утверждал, что вся история мира имеет конечной и высшей точкой своего развития Римскую империю, он писал свои книги, считая что опыт, добытый при изучении истории, является лучшим руководителем в жизни;Тит Ливий искал в истории «модели для нас и нашей страны».

С XIX века историография начинает играть очень важную роль. Западная культура прилагает большие усилия по историографическомуанамнезу. Она старается обнаружить, «пробудить» и восстановить прошлое наиболее экзотических и наиболее отдаленных обществ, а также предысторию Ближнего Востока и культуру «диких» народов, находящихся на пороге исчезновения.

І.1. Поняття «історіографія». Що означає термін «історіографія», звід­ки він походить, як змінювалось його розуміння протягом трива­лого часу? Перш ніж дати відповідь на ці запитання, треба звер­нутися до історії самого терміна.

Слово «історіограф» французького походження, у XIV ст. ним позначали митця, художника, який малював мініатюри на історичні сюжети. Первинно слова «історіограф» та «історіографія» вживалися як синоніми до понять «історик», «історія», «історична наука». Ще у XIX ст. під історіографією ро­зуміли саме історію.

Починаючи з XVI ст. історіографом назива­ли придворного письменника (при особі, родині, династії), яко­му доручалося писати офіційну історію країни. Посада офіційного історіографа існувала у Давньому Китаї, Римі, середньовічній Венеції, Флоренції доби Ренесансу тощо. Найчастіше цю посаду обіймали відомі літератори, поети, філософи, як-от: Буало, Расін, Вольтер. У Росії першим офіційним історіографом при Петербурзькій Академії наук був Г. Міллер. У 1803 р. посаду офіційного російського історіографа здобув відомий історик М. Карамзін. Звання офіційного історіографа не лише відчиняло перед дос­лідником двері імператорських архівів, але й до певної міри звільняло його від офіційної цензури, наголошуючи начебто на «внутрішній самоцензурі» - високих моральних якостях та принципах історика.

Тепер на практиці склалося так, що терміном «історіографія» ви­значають об'єктивний процес виникнення історичного знання, розвитку історичної науки, а також спеціальну дисципліну, що вивчає цей процес. Щодо розмежування цих двох аспектів істо­ріографії радянський дослідник А.М. Сахаров ще у 1970-х ро­ках запропонував для позначення процесу розвитку науки вжи­вати вислів «історія історичної науки», а спеціальної дисциплі­ни - саме «історіографія».

Багатозначність терміна поширюється і на поняття «україн­ська історіографія». Під українською історіографією розу­міють водночас: 1) сукупність літератури з проблем історії України; 2) процес виникнення і розвитку історичної науки в Україні; 3) наукову дисципліну, яка вивчає стан та розвиток історичної науки в Україні.