2.2.Літературознавчі погляди у середні віки

У середні віки (IV-XIII ст.) на літературознавчі погляди суттєво впливала християнська ідеологія. Показовою для розуміння того, як сприймали мистецтво у середні віки, є позиція християнського мислителя, богослова Аврелія Августина (354-430 рр.), автора праці «Про християнську науку». Погляди Аврелія Августина сформувалися на основі неоплатонізму та раннього християнства.

Щодо проблеми «прекрасного» – Августин вважав, що Бог – найвищий художник, який дає образ, красу і лад усьому за своєю волею («Бог є істина краси і найвища краса»). Бог створив світ за законами краси; мистецький твір – відблиск тієї краси, яка може втішити, піднести дух, тобто здійснити емоційно-естетичний вплив.

Краса, за Августином, має значення не сама по собі, а за смислом, що є в ній. Звідси – зневага до художньої форми, адже головне у творі – смисл, зміст. Подібні судження пояснюють схематизм, символічність, алегоризм, які були притаманні середньовічному мистецтву. Августин, до речі, вимагав, щоб людина захоплювалась не самою поезією, а божественною ідеєю, закладеною в ній. Він вважав тяжким гріхом насолоджуватися церковною музикою, не надаючи значення словам, які звучать під час її виконання.

Варто додати, що саме з діяльністю Аврелія Августина пов’язане зародження семіотичної (знакової) концепції у науці. Він запропонував ідею знака як універсального засобу, на основі якого здійснюється повідомлення будь-якого виду чи рівня, класифікував знаки на власні і переносні, привернув увагу до такої властивості слова, як однозначність і багатозначність, уперше поставив проблему історизму тощо.

До XIII століття належить діяльність Фоми Аквінського (1225-1272 рр.), філософа, теолога, автора наукової системи, яку пізніше стали називати «томізмом». У 1879 році католицька церква офіційно визнала Фому Аквінського найвеличнішим мислителем усіх часів, «п’ятим учителем церкви».

Естетичні та літературні погляди Фоми Аквінського – це своєрідна християнська переробка ідей Платона і Арістотеля. Як і Арістотель, Фома Аквінський пов’язує прекрасне з гармонією, співрозмірністю, ясністю. Але, услід за Платоном, бачить джерело краси у Богові, а її атрибутами називає об’єктивність, незмінність, абсолютну довершеність. Прояви літератури, мистецтва, стверджує Фома, диктуються художникові «згори» і є, у першу чергу, виявом божественого розуму і волі. І взагалі все земне може називатися прекрасним, якщо воно пронизане божественним сяйвом, вищою духовністю. І тільки божественне може бути абсолютно прекрасним. Добро і краса єдині, тобто добре завжди прекрасне.

Учення Фоми Аквінського вплинуло на пізнішу естетичну думку. У ХХ ст. на Заході спалахнув навіть культ Фоми Аквінського, що знайшло вираження у широкому розповсюдженні філософії неотомізму. Ідеї Фоми Аквінського використовують представники релігійних течій у сучасному літературознавстві. Зокрема, зберегло своє значення оригінальне учення про художній образ. Останній, на думку Фоми Аквінського, не є і не повинен бути відображенням видимої природи. Він повинен відображувати якраз те, що не сприймається органами чуття, що лежить за межами предметного, реального світу. Очевидно, що у такому розумінні художній образ перетворюється в символ, головним у якому є другий, надреальний план. Подібне розуміння образу і символу буде характерним для багатьох письменників, науковців, починаючи з романтиків і закінчуючи К.-Г.Юнгом.

Розмірковував Фома Аквінський і про співвідношення прекрасного і потворного в художньому образі. На його думку, «образ є прекрасним, якщо він змальовує річ досконалою, хоч у дійсності вона потворна».