3.4.Порівняльно-історична школа

Порівняльні дослідження у літературознавстві одними з перших почали здійснювати представники міфологічної школи. Вони порівнювали літератури різних народів, відшукували в процесі такого порівняння спільне і відмінне. Часто таке порівняння давало несподівані і дуже цікаві результати. Скажімо, були виявлені і досліджені так звані «міграційні» сюжети в казках та міфіх різних народів. Але дослідником, який свідомо висунув і розвинув ідею порівнювання літератур, літературних творів, був англійський філолог Теодор Бенфей (1809-1881 рр.).

У 1859 році вийшов двотомний англійський переклад зібрання давноіндійських казок, притч, байок – «Панчатантри», здійснений Т.Бенфеєм. Перший том цієї праці займає вступ, у якому Т.Бенфей доводить, що батьківщиною казок, які існують у фольклорі народів світу, є Індія. Подібні думки висловлювалися дослідниками казкових сюжетів ще у XVIII ст., але саме Т.Бенфей зібрав і узагальнив величезний історико-літературний матеріал, на основі чого прослідкував, як індійські сюжети потрапили у Західну Азію, далі – у Африку, далі через Візантію, Італію – у Європу. З іншого боку, індійські сюжети поширювалися і на північ, на схід від Індії – у Китаї, Тибеті, потрапили до монголів, а через них – до руських народів, до литовців, сербів і чехів. Отже, Т.Бенфей дійшов до висновку, що весь сюжетний фонд прозаїчного фольклору, за винятком байок про тварин, має індійське походження. Походження байок він прослідковує від античності, від Езопа. Виданням «Панчатантри» Т.Бенфей започаткував новий метод дослідження літератури, який отримав назву «теорії запозичень», «теорії міграції» і став швидко поширюватися усією Європою – виникла порівняльно-історична школа у літературознавстві. Т.Бенфеєм був заснований журнал «Схід і Захід», спеціально присвячений вивченню східних впливів у літературі.

Варто зауважити тільки, що міграція сюжетів стала розглядатися Т.Бенфеєм, його послідовниками як чи не єдиний фактор, що спричинює прогрес в літературі. Літературознавець у всьому мав шукати саме запозичень, вплив інших факторів на літературну творчість певним чином ігнорувався, у тому числі такий вирішальний, як вплив життя. Звичайно, це вносило певну тенденційність у дослідження представників порівняльно-історичної школи.

Але у пошуках тих основ, які визначають схожі явища і тенденції у розвитку літератури, представники порівняльно-історичної школи виявили, що всі літератури Європи пройшли через однакові сходинки: епохи бароко, класицизму, просвітництва, сентименталізму, романтизму, реалізму. Виявилося також, що у межах кожної сходинки можна порівнювати митців, не пов’язаних між собою, і знаходити у їх творчості спільні риси. Так, чимось подібні між собою романтики всіх країн, як і реалісти та представники інших літературних напрямів. Віднайдення таких подібностей у літераторів усіх країн дало можливість вийти на важливі узагальнення. Завдяки порівняльному літературознавству сформувалося розуміння, що існує така єдність, як європейська культура, а також Західна культура і Східна культура.

Своєрідним представником порівняльно-історичної школи був російський фольклорист, етнограф, літературознавець Олександр Миколайович Веселовський (1838-1906). У дисертації «Слов'янські сказання про Соломона та Кітовраса та західні легенди про Морольфе і Мерліна» О.Потебня розглядає давньоруські фольклорні пам’ятки не лише з позицій їхнього відношення до дійсності, але й стосовно інших фольклорних і літературних джерел, які могли бути відомі їхнім творцям. Якщо Т.Бенфей виходив з того, що географічна близькість народів є достатньою підставою, аби твердити про їхні взаємовпливи, то О.Веселовський шукав причини спорідне­ності поезії різних народів у духовно-культурній близькості. Російський науковець став засновником історичної поетики, у руслі якої доводив, що кожен поет формується на тому матеріалі, який залишили його попередники, і завдання літературознавця – визначити його особистий внесок в історію літератури. Щоб зрозуміти великих поетів, необхідно вивчити той час, літературну атмосферу, мову, стиль, сюжети, розвиток поетичних родів. Завдання порівняльно-історичного літературознавства – простежити, як новий зміст проникає у старі образи.

В українській науці компаративістика як галузь літературознавства була започаткована М.Драгомановим та І.Франком. Цей метод використовували В.Гнатюк, В.І.Дурат, І.Огієнко, В.Перетц, М.Возняк, О.Білецький, М.Гудзій. Починаючи з 30-х років XX ст., порівняльно-історичне літературознавство зводилося до питання про російсько-українські зв'язки, до впливу російської культури на українську.

Взагалі за радянських часів порівняльне літературознавство було в занепаді, оскільки визнавався тільки один спосіб будь-яких порівнянь: прогресивна радянська література протиставлялася усім іншим, які мали назву буржуазних, реакційних, одним словом, поганих. Порівняльне літературознавство, звісно, ставало на заваді таким уявленням.

Порівняльно-історична школа у літературознавстві XIX ст, як і культурно-історична, базувалася на філософських засадах позитивізму.

У сучасному літературознавстві у галузі порівняльного літературознавства (сьогодні її частіше називають компаративістикою), спостерігається особлива наукова активність. Компаративістика орієнтується на новітні методи дослідження, розглядає нові проблеми, пов’язані із міграцією сюжетів, їх варіантним втіленням у національних літературах; з історичною еволюцією художніх форм (жанрів, стилів, стильових різновидів, типів творчості) у словесному мистецтві різних народів тощо.

Зауважимо, що новий розвиток одержало порівняльне літературознавство в Україні у постсоціалістичну епоху. Зокрема, чималий внесок у порівняльне літературознавство зробив Дмитро Наливайко, завідувач відділу компаративістики Інституту літератури імені Тараса Шевченка НАН України. «До останніх десятиліть минулого століття, – відзначає Д. Наливайко, – предметом компаративістики було вивчення літературних зв'язків і відносин, але залишалася поза компетенцією така не менш масштабна і значуща сфера взаємозв'язків і взаємодій літератури з іншими мистецтвами та видами духовно-творчої діяльності, як філософія, історія, релігія, соціологія та інші суспільні й гуманітарні науки...»

Повернемося до характеристики літературознавчих шкіл XIX-початку ХХ ст.