Тема XIV становище в україні в післявоєнний період (1945 — кінець 80-х років)

Короткий зміст:

Урегулювання територіальних проблем. Зовнішньопо­літичне представництво УРСР. Післявоєнна відбудо­ва народного господарства України. Дисидентський рух в Україні у 60-80-х роках.

Основні проблеми:

У повоєнний період майже всі українські землі перебу­вають у складі СРСР. Українська меншість у сусідніх з УРСР державах теж до кінця 80-х років пере'увала під радянським контролем. Лише українська політич­на еміграція разом з українською діаспорою стала ак­тивною силою українського політичного, громадського, культурною і релігійного життя. Завершення возз'єд­нання українських земель в єдиній державі стало мож­ливим з вирішенням питання про долю Закарпаття, Північної Буковини і трьох повітів Бесарабії — Хо­тинського, Акерманського і Ізмаїльського. У кінці Другої світової війни радянське керівництво приймає рішення про відновлення зовнішньополітич­ного представництва УРСР. З одного боку, це була спроба нейтралізації національно-визвольних сил. З іншого, — створювалась додаткова структура для до­сягнення СРСР своїх цілей на міжнародній арені. Післявоєнна відбудова зруйнованого народного господар­ства України зіткнулась з величезними труднощами, пов'язаними перш за все з відсутністю робочої сили.

425

Більшість працездатного і кваліфікованого населення країни загинула на фронтах Великої Вітчизняної війни. Крім того, економіка нашої республіки внаслідок війни зазнала неймовірних збитків і була, по суті, знищена. Зарубіжні спеціалісти вважали, що відбудувати її мож­на буде не раніше, ніж через 100 років.

Проте патріо­тизм і трудовий ентузіазм народу породили таку ефек­тивну форму трудової активності, як «метод народної будови». Завдяки концентрації сил і засобів на відрод­ження пріоритетних галузей економіки ще до кінця війни Україна виконувала роль прифронтової матеріально-тех­нічної бази СРСР.

Масове розповсюдження владою позаекономічних, при­мусових важілів теж дозволили зробити відбудовний процес всенародною справою.

В 50-і роки в Україні стали з'являтися перші опози­ційні радянській владі організації. Боротьбу з ними влада ставила на перше місце серед завдань внутріш­ньої політики, справедливо вбачаючи в них найбільшу загрозу для себе. Проблеми захисту .марксистсько-ле­нінської ідеології стали пріоритетними для правлячої комуністичної партії.

Урегулювання територіальних проблем

Післявоєнні зміна у розмірах території і складі населення України. Після Другої світової війни змінилися розміри території і склад населення УРСР. У червні 1945 р. Чехо-Словаччина відмовилась від Закарпатської України. З неї протягом року була ство­рена Закарпатська область. В серпні цього ж року була проведена демаркація радянсько-польського кордону, що проходив вздовж Бугу і на схід від Сяну, за так званою «лінією Керзона», залишаючи Польщі частину україн­ських земель. Ще в 1944 р. з Румунією було відновле­но кордон, установлений напередодні війни, в червні 1940 р. Через 10 років, 19 лютого 1954 р., у відповідності з постановою Верховної Ради СРСР, РРФСР пе­редала Україні Кримський півострів.

426

Радянський Союз отримав зручну стратегічну по­зицію відносно Польщі, Угорщини і Чехо-Словаччини і можливість розгромити український націоналізм, вог­нищем якого була Західна Україна.

Установлення радянської влади в Західній Ук­раїні. Боротьба з ОУН—УПА. Радянизація західно­українських земель була спрямована на введення цих територій в русло суспільного життя СРСР. Для цього застосовувались жорстокі, репресивні методи. Під час колективізації та індустріалізації тут навіки було вислано за межі України більш ніж 203 тис. чоловік. А з 1944 р. по 1952 р. у західних областях України зазнали реперсій до 500 тис. осіб, у тому числі ареш­товано більш ніж 130 тис. осіб. Відповідальним за безжальні дії проти мирного населення був не тільки Сталін.

Після закінчення війни майже десятиліття тривала боротьба ОУН—УПА в підпіллі проти радянської вла­ди. У 1945 р. підрозділи УПА були переформовані на невеликі мобільні загони. Ці загони контролювали те­риторію площею до 150 тис. км3. ОУН за домопогою цих підрозділів намагалися утвердити нелегальні дер­жавні структури. За офіційними даними, українське підпілля вчинило 14,5 тис. диверсій і терористичних актів, в результаті яких загинуло біля 30 тис. радянсь­ких і партійних працівників і тих, хто їм допомагав. Своє завдання вояки УПА вбачали в боротьбі проти ста­лінського режиму в країні.

Керував боротьбою ОУН— УПА в Україні в той час Р. Шухевич. Загальне керів­ництво діяльністю ОУН з-за кордону здійснював С. Бандера.

За офіційними даними, у Західній Україні у 1944-1953 pp. було заарештовано майже 104 тис. осіб — учасників ОУН. Виселено ж було понад 65 тис. сімей. Радянська влада утверджувалась у Західній Україні за допомогою свавілля і беззаконня. Тяжкі втрати, а також заклики влади припинити опір та прийти з повинною змусили бійців УПА або переходити кор­дон, або здаватись владі.

427

До 1952 р. ОУН—УПА як масова організована сила перестали існувати. Допо­могло й те, що в Західній Україні почали відбуватись позитивні зміни в соціально-економічному житті. Сюди переїхало багато спеціалістів з усіх галузей на­родного господарства. Були також створені нові галузі промисловості: радіотелефонна, автобусобудівна, ма­шинобудівна (сільськогосподарські машини, автона­вантажувачі), підприємства військово-промислового комплексу — танковий завод тощо.