Тема 15. Україна в умовах незалежності

15.1. Державотворчі процеси

Основними державотворчими подіями й процесами в незалежній Україні були:

– заміна назви «Українська Радянська Соціалістична Республіка» на назву держави «Україна» (Закон від 17 вересня 1991 р.);

– визначення правового статусу населення Законом від 8 жовтня 1991 р. «Про громадянство України»: громадянство України надавалося всім, хто проживав на її території, не був громадянином іншої держави і не заперечував проти прийняття українського громадянства;

– прийняття Закону «Про Державний кордон України» (4 листопада 1991 р.), яким встановлювалися кордони, порядок їх охорони і перетину;

– прийняття Верховною Радою «Декларації прав національностей України» (1листопада 1991 р.), у якій підкреслюється, що Україна гарантує всім народам, національним групам, громадянам, що проживають на її території, рівні економічні, політичні, соціальні й культурні права;

– формування Збройних сил на основі Закону «Про збройні сили України» (6 грудня 1991 р.) і воєнної доктрини України (19 жовтня 1993 р.), яка базується на без'ядерному статусі України, принципі розумної достатності озброєння, відмові від визнання будь-якої країни потенційним противником;

– створення Служби безпеки України (СБУ), компетенція якої полягає у захисті державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, науково-технічного та оборонного потенціалу України, у боротьбі з організованою злочинністю у сфері управління й економіки;

– затвердження Верховною Радою державної символіки України (січень-лютий 1992 р.): Державний Герб (тризуб), Державний Прапор (синьо-жовтий), Державний Гімн (музика Михайла Вербицького (1815-1870 рр.) до національного гімну «Ще не вмерли України...», текст Павла Чубинського (1853-1884 рр.);

– створення Національного банку України, української фондової біржі, посольств і консульств, експортно-імпортних організацій;

– формування трьох гілок влади – законодавчої, виконавчої і судової, відповідних владних інститутів;

– формування багатопартійної системи; розробка й прийняття нині діючої Конституції України (1996 р.).

Конституційний процес. У жовтні 1990 р. Верховна Рада, спираючись на Декларацію про державний суверенітет, створила Конституційну комісію для розробки проекту Конституції. Комісію очолив Л.Кравчук. У червні 1991 р. Верховна Рада ухвалила концепцію нової Конституції. Так розпочався конституційний процес – розробка й обговорення різних варіантів нової Конституції.

Конституційний процес умовно поділяють на два періоди. У перший період (1992-1994 рр.) Конституційна комісія на чолі з Президентом Л.Кравчуком і Головою Верховної Ради І.Плющем, з ученими-правознавцями, суддями, працівниками правоохоронних органів, народними депутатами в її складі розробила два варіанти проекту Конституції, які були винесені на всенародне обговорення. Однак жоден із них не був прийнятий. Верховна Рада дванадцятого скликання (1990-1994 рр.) намагалася обмежити вплив Президента Л.Кравчука на внутрішні справи в країні. Протистояння Президента і Верховної Ради на тлі загальної кризи й зростаючого соціального протесту закінчилося рішенням сторін про дострокове припинення їхніх повноважень. Навесні 1994 р. пройшли вибори до Верховної Ради. Головою Верховної Ради (1994-1998 рр.) став лідер Соціалістичної партії України О.Мороз. Майже третину мандатів у парламенті отримали ліві партії. Улітку 1994 р. відбулися вибори Президента України. Перемогу здобув Л.Кучма, який у другому турі набрав понад 52 % голосів виборців.

У другий період (1994-1996 рр.) Конституційну комісію очолили Президент України Л. Кучма і Голова Верховної Ради О.Мороз. Нові проекти Конституції створювалися представниками різних політичних партій. Найгострішими були питання про механізм прийняття Конституції, форму правління в Україні, питання власності, виборчої системи, державної мови і символіки. 8 червня 1995 р. між Верховною Радою і Президентом було підписано Конституційний договір, який регулював основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоуправління до прийняття нової Конституції. У лютому 1996 р. Верховна Рада почала обговорення нового проекту Конституції. Унаслідок суперечностей між Президентом і Верховною Радою Л.Кучма видав Указ про проведення у вересні 1996 р. Всеукраїнського референдуму щодо прийняття Конституції України, намагаючись прийняти Конституцію, обминувши парламент. У пошуках компромісу було створено узгоджувальну комісію на чолі з народним депутатом М.Сиротою. Було розв'язано спірні питання. У ніч на 28 червня 1996 р. більшістю голосів депутатів Верховної Ради Конституцію України було прийнято, її текст підписали Президент України і Голова Верховної Ради. Був виданий Указ Президента про введення в дію Конституції України.

У діючій Конституції Україна визначена як незалежна, суверенна, демократична, соціальна і правова держава. За формою правління Україна є республікою, державного устрою – унітарною, тобто єдиною, соборною державою. Система прав і свобод людини і громадянина, гарантованих Конституцією, відповідає міжнародним демократичним стандартам. Із прийняттям Конституції завершилося формування інститутів законодавчої, виконавчої і судової влади в Україні.

Конституція складається із 15 розділів (розділ ХV містить перехідні положення) і 161 статті. Згідно із Конституцією, Україна є унітарною державою (ст.2) з єдиним громадянством (ст.4). Державна влада здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову (ст.6). Державною мовою в Україні є українська (ст.10). У ст. 20 визначаються державні символи України.

Проголошений у ст.8 принцип верховенства права означає, що вся поведінка державних органів і державних осіб повинна відповідати вимогам права, що є втіленням вищої справедливості.

Ключовою для всієї Конституції є ст.3, яка проголошує людину найвищою соціальною цінностю в Україні. Утвердження і збереження її прав є головним обов'язком держави.

Розділ ІІ присвячений правам, свободам та обов'язкам людини і громадянина. Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов'язки перед суспільством, у якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості (ст.23). Кожна людина має невід'ємне право на життя (ст.27), свободу та особисту недоторканність (ст.23); кожному гарантується недоторканність житла (ст.30), таємниця листування, телефонних розмов (ст.31), свободи пересування, вільний вибір місця проживання (ст.33), свобода думки і слова (ст.34). Важливою є ст.41, у якій проголошується, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Кожен має право на працю (ст.43), на відпочинок (ст.45), на житло (ст47), на охорону здоров'я (ст.49).

Значні права надані президенту України. Він є головою держави і обирається на основі загального, рівного та прямого виборчого права шляхом таємного голосування терміном на 5 років, може бути переобраний, але не більше, ніж два строки підряд Президент є Верховним Головнокомандувачем Збройної Сили України .

Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Він призначається Верховною Радою України за згодою Президента. Кабінет Міністрів забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики, політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування.

Єдиним органом законодавчої влади України є парламент – Верховна Рада, яка складається із 450 депутатів, обраних на 5 років . Верховна Рада може вносити зміни до Конституції України, приймати закони, затверджувати Державний бюджет, розглядати і приймати рішення щодо Програми діяльності Кабінету Міністрів України.