Тема 14. Україна і процес перебудови в срср (квітень 1985 - серпень 1991 рр.)

14.1. Перебудова в срср і Україна.

Причинами перебудови було відставання СРСР за темпами економічного розвитку, ефективності виробництва, якістю продукції, продуктивності праці від провідних країн світу, застійні тенденції в соціально-політичній і духовній сферах життя. Загальна криза суспільства загострювалася. Питання змін перетворилося на питання життя чи смерті радянської системи.

У 1985 р. Генеральним секретарем ЦК КПРС став Михайло Горбачов, який розпочав реформи, що дістали назву „перебудова”.

Основні напрями реформ: демократизація суспільства; створення правової держави; гласність; реабілітація незаконно засуджених і репресованих за роки радянської влади; утвердження багатопартійності; запровадження інституту президентства; підготовка нового союзного договору; політика „нового мислення” у зовнішніх відносинах; підтримка демократичних революцій у Східній Європі.

У квітні 1985 року була розроблена стратегія прискорення соціально-економічного розвитку країни. Сутність започаткованих Генеральним Секретарем перетворень зводилася до омолодження кадрів, альтернативних виборів партійного керівництва, колективізму в прийнятті рішень. Ця стратегія не була реалізована. Темпи росту економіки продовжували знижуватися.

Новий етап економічних реформ почався в 1987 р. і передбачав розширення самостійності підприємств, відродження приватної власності й кооперативного руху, скорочення кількості міністерств і відомств, інтеграцію СРСР у світовий ринок.

Але економічні реформи другої половини 1980-х рр. зазнали невдач. Це було викликано такими причинами:  відсутність послідовної, адекватної, науково обґрунтованої стратегії розвитку;  непослідовність уряду в здійсненні реформ;

некомпетентне керівництво в проведенні реформ; опір консервативних сил;

переважання у промисловості підприємств військово-промислового комплексу.

Проте були створені сприятливі умови для розвитку кооперативного сектора.

В Україні політика перебудови мала свої особливості. Відбувався процес лібералізації суспільно-політичного життя. У 1986 р. з в'язниць було звільнено близько 300 політичних в'язнів, серед них В.Чорновіл, М.Горинь, пізніше Л.Лук'яненко. Із Кримінального кодексу УРСР виключили статті про переслідування з ідейних міркувань. Новим явищем стала політика гласності, що поступово переросла у свободу слова.

Були створені умови для підвищення ролі української мови в житті республіки. Відомі письменники Ю.Мушкетик, Б.Олійник, Д.Павличко виступили за обов'язкове вивчення української мови в школах, проти «духовного Чорнобиля».

У 1987 р. в Києві був створений Український культурологічний клуб (УКК). Учасники клубу проводили дискусії щодо закритих сторінок радянської історії, обговорювали проблеми української культури і мови. Відчуваючи тиск із боку влади через опозиційність режиму, УКК саморозпустився.

Восени 1987 р. у Львові виникло «Товариство Лева» – молодіжна організація, що об'єднувала людей різних політичних поглядів і культури.

У 1988 р. в Україні масово створюються нові суспільні неформальні об'єднання: студентська організація «Громада» в Київському університеті, «Товариство української мови ім.Т.Шевченка» у Львові, а також «Спадщина», Союз незалежної української молоді, Демократичний союз студентів, Студентське братерство.

Навесні 1989 р. у Києві виникло товариство «Меморіал». До нього входили письменники, художники, кінематографісти, театральні діячі, що виступали за реабілітацію жертв сталінських репресій в Україні.

Із виникненням у 1988 р. опозиційних КПРС рухів в Україні починає формуватися багатопартійність. Головною метою демократичних сил було створення широкого об'єднання на зразок народного фронту. Восени 1988 р. діяло ряд самостійних об'єднань («Народний Рух за перебудову» тощо).

У березні-квітні 1990 р. відбулися вибори до Верховної Ради УРСР. У результаті виборів Демократичний блок України, у якому Рух був головною силою, створив парламентську опозицію – Народну Раду. Восени 1989 р. відбулася зміна партійного керівництва УРСР: першого секретаря ЦК КП України В.Щербицького на посаді змінив В.Івашко.

Однак політичні реформи не підкріплювалися економічними, соціальна криза загострювалася. Перебудова не досягла своєї мети, але на тлі послаблення тиску офіційної цензури мали можливість відкрито заявити про себе демократичні національні сили в Україні, що виступили за забезпечення реального, а не лише декларованого суверенітету республіки.