11.5. Визволення України від німецько-фашистських загарбників

Визволення України почалося під час Сталінградської битви (листопад 1942 – лютий 1943 р.), яка поклала початок корінному перелому у війні на користь СРСР. Перші населені пункти України в східному Донбасі були звільнені в грудні 1942 р. Остаточне ж визволення українських земель почалося в ході Курської битви (5 липня – 23 серпня 1943 р.). 23 серпня війська Степового фронту звільнили Харків. У вересні-жовтні 1943 р. розгорнулася героїчна битва за Дніпро, уздовж якої німці намагалися створити неприступну лінію стратегічної оборони («Східний вал»). Кульмінацією битви за Дніпро було визволення від окупантів Києва. Ціною величезних людських втрат радянські війська 6 листопада 1943 р. звільнили місто. За визволення столиці України понад 1000 солдатів і офіцерів були удостоєні звання Героя Радянського Союзу.

У 1944 р. радянське командування силами чотирьох Українських фронтів, які налічували понад 2,3 млн осіб, здійснило серію блискучих наступальних операцій, остаточно визволивши територію України.

На останньому етапі визволення України (липень – жовтень 1944 р.) в результаті потужного наступу на Рава-руському і Львовському напрямках були оточені значні сили ворога під Бродами (Львівська область) – 8 дивізій кількістю до 60 тис. осіб. У жовтні 1944 р. завершилося визволення всієї території України. 27 жовтня був звільнений від окупантів Ужгород, а 28 жовтня – решта населених пунктів Закарпатської України.

Отже, битва за визволення України тривала 22 місяці. Після вигнання ворога з української землі бойові дії перемістилися на територію Центральної та Південно-Східної Європи. Війська 1-го Українського фронту визволяли від гітлерівських загарбників польські землі, а у квітні-травні 1945 р. разом з Білоруськими фронтами провели Празьку операцію, у ході якої був завершений розгром нацистської Німеччини, штурмували Берлін. 2,3,4-й Українські фронти взяли участь у звільненні від нацистської окупації Румунії, Угорщини, Болгарії, Югославії, Австрії, Чехословаччини. Війська 2-го Українського фронту брали участь і в розгромі Квантунської армії Японії на Далекому Сході.

Тема 12. Повоєнна відбудова та розвиток україни у 1945 – 1953 рр.

12.1. Адміністративно-територіальні зміни.

Адміністративно-територіальні питання про західний кордон СРСР, а відповідно й України, активно обговорювалося під час Тегеранської (1943 р.), Кримської (1945 р.) та Потсдамської (1945 р.) конференцій глав держав антигітлерівської коаліції. Остаточно повоєнні кордони УРСР сформувалися у процесі україно-польського, україно-чехословацького, україно-румунського територіальних узгоджень та юридичного закріплення у складі республіки західноукраїнських земель, які увійшли до складу УРСР протягом 1939-1945 рр.

В результаті підписання (серпень 1945 р.) договору з Польщею, вона визнавала входження до складу УРСР областей, що були приєднані до України у 1939-1940 рр.; протягом 1945-1946 рр. здійснювався обмін населення: з України до Польщі виїхало майже 1 млн. поляків, а з Польщі в Україну – 520 тис. українців. Варто зауважити, що у квітні-травні 1947 р. польський уряд здійснив операцію „Вісла” – насильницьке виселення українців (понад 140 тис. осіб) з українських етнічних земель, які опинилися в складі Польщі. Остаточно процес українсько-польських териториальних домовленостей завершився у 1951 р.

У червні 1945 р. було підписано договір з Чехословаччиною, за яким визнавався факт входження Закарпатської України до складу УРСР і яким ліквідувалась Закарпатська Україна як державне утворення.

У лютому 1947 р., згідно з підписаним між Румунією і СРСР договором, Румунія відмовилася від претензій на Буковину. До УРСР відійшли Північна Буковина, Хотинщина, Ізмаїльщина, тобто юридично закріплювалися кордони, встановлені у червні 1940 р.

У Західній Україні продовжувалася політика радянізації, перервана війною. Основними напрямками перетворень були: модернізація економіки, формування промислового потенціалу, розбудова сільського господарства, формування соціальної інфраструктури. Разом з тим відбувалося насадження тоталітарного режиму, монополізація влади комуністичною партією, поповнення державного апарату за рахунок вихідців з Росії та Східної України. Оскільки місцевих фахівців було замало, а іноді не було зовсім, тому не тільки в партійних органах, а й у галузях народного господарства, освіті, науці, радянських, комсомольських, правоохоронних органах керівні посади обіймали спеціалісти зі Східної України та інших республік СРСР. Проти жителів Західної України розгорталися масові репресії, «ворожі елементи» депортувалися у східні райони СРСР. 1950 рік став роком суцільної колективізації. Оскільки в Західній Україні переважало селянство, опір радянській владі набув всенародного характеру. За декілька років Західна Україна пройшла соціалістичне реформування за радянським зразком.