11.2. Окупація України військами Німеччини

22 червня 1941 р. нападом фашистської Німеччини на Радянський Союз розпочалася Велика Вітчизняна війна. Відразу ж після вторгнення Німеччини на територію СРСР війна стала для нього вітчизняною, визвольною, справедливою.

Німецький план «Барбаросса» передбачав бліцкриг – блискавичну війну. Згідно з планом передбачалося загарбання України вже в перші тижні війни і створення плацдарму для прориву на Кавказ і Закавказзя. Наступ на Україну здійснювала група німецьких армій «Південь». Для оборони України були створені Південно-Західний фронт під командуванням генерала М.Кирпоноса та Південний фронт, під командуванням генерала М.Чередніченка.

23-29 червня в районі Луцьк – Рівне – Броди відбулася найбільша танкова битва початкового етапу війни. Війська Південно-Західного фронту змушені були відступити, залишивши Західну Україну. 30 червня німці окупували Львів і вже на кінець третього тижня війни вони просунулися углиб України на 300-350 км. На північному напрямку німецькі війська просунулися углиб радянської території на 500 км, на центральному напрямку – на 600 км. Червона армія за перші три тижні війни втратила 850 тис. військових (у 10 разів більше, ніж Німеччина).

Початковий період війни склався для Радянського Союзу вкрай невдало. Основні причини поразок:

– прорахунки радянського керівництва в оцінці воєнно-політичної ситуації, переоцінка значення радянсько-німецьких договорів, прорахунки у визначенні дати нападу Німеччини на Радянський Союз;

– неукомплектованість Червоної армії кваліфікованими командирськими кадрами, кращі з яких стали жертвами сталінських репресій;

– незавершеність заходів щодо зміцнення західних кордонів, немобілізованість частин Червоної армії (Сталін боявся спровокувати напад Німеччини).

– повільне переозброєння і впровадження розробок нової військової техніки;

– жорстка централізація управління військами з боку вищого державного керівництва при відсутності належної системи зв’язку і управління;

– Німеччина, яка завоювала більшу частину Європи, за воєнно-економічним потенціалом значно перевищувала Радянський Союз, на початку війни мала перевагу в живій силі й техніці.

Друга половина 1941 р. характеризується важкими, кровопролитними боями на території України. Осболиво жорстокою була боротьба за столицю України. Оборона Києва, яка тривала з 7 липня до 26 вересня 1941 р., відволікала значні сили ворога.

Ціною величезних жертв, героїчного опору народу план «блискавичної війни» був зірваний. Оборона Одеси тривала з 5 серпня до 16 жовтня 1941 р., оборона Севастополя – з 30 жовтня 1941 р. до 4 липня 1942 р

Успіх під Москвою Сталін вирішив використати для розвитку загального наступу і дав указівку про проведення численних розрізнених наступальних операцій. Погано продумані й слабко забезпечені в матеріально-технічному відношенні, всі вони були невдалими. Трагічні наслідки мала наступальна операція під Харковом у травні 1942 р.: загинуло три армії, у полон потрапило 240 тис. солдатів і офіцерів. Трагічно завершилася і спроба розгромити гітлерівців у Криму.

Поразки в Україні різко змінили воєнно-стратегічну ситуацію, ініціатива знов перейшла до рук ворога. У червні 1942 р. німецькі війська великими танковими з'єднаннями за підтримки авіації почали навальний наступ на воронезькому напрямку. Наслідком цього був прорив фронту вглиб на 200-400 км протяжністю 600-650 км. 22 липня 1942 р. після захоплення міста Свердловська Ворошиловградської області гітлерівці остаточно окупували всю територію Української РСР, яка знаходилась в окупації протягом одного року й одного місяця.