9.2. Українська держава за гетьмана п.Скоропадського.

Гетьманський переворот. Коли окупанти прийшли до висновку, що ЦР не здатна налагодити в Україні ефективне державне управління і виконати перед ними зобов‘язань щодо постачання продовольчих та сировинних ресурсів, тоді вони почали шукати в українському суспільстві іншу силу, на яку можна було б спертися. Їхній вибір упав на лідера Української демократично-хліборобської партії Павла Скоропадського.

Відповідно попередньої домовленності з німцями, гетьман повинен був: визнати умови Брестського миру; розігнати Центральну Раду; провести вибори до законодавчих установ або укомплектувати їх лояльними до німців посадовими особами; заборонити антинімецькі виступи; ліквідувати земельні комітети; відновити земельну власність тощо. Усі вимоги були виконані.

Таким чином, гетьманський переворот був спробою консервативних політичних сил погасити революцію, покласти кінець радикальним соціальним настроям, силою авторитарної влади і поміркованих реформ направити громадське життя в русло правових реформ, забезпечити право приватної власності.

Найбільш характерними тенденціями внутрішньої політики П.Скоропадського були:

1. Упорядкування місцевого самоврядування. Були призначені губернські і повітові старости, переважно з місцевих поміщиків, земських діячів.

2. У сфері аграрної політики відновлювалася приватна власність на землю, яку тепер можна було продавати і купувати.

3. У сфері робітничої політики захищалися права роботодавців. Відновлювалися у правах власники націоналізованих підприємств. Їм надавалося право збільшувати робочий день до 12 годин, знижувати і нерегулярно видавати зарплату, не виконувати умови трудових договорів, проводити локаути.

4. Відновлювалася торгівля і підприємництво. Розпочався збут товарів за кордон. Була відновлена робота залізниць.

5. Проведена фінансова реформа, яка була спрямована на запровадження гривні і розміщення українських капіталів у німецьких банках.

6. Військова реформа передбачала створення національної армії в 300 тис. чол. і реформування військових частин Запорізької і Сердюцької дивізій, полку січових стрільців.

Найбільш вдалою і послідовною була політика в сфері культури:

– була зроблена спроба українізувати систему освіти: принятий закон про обов‘язкове вивчення української мови, історії і географії України; відкрилося 150 українських гімназій;

– відкрити два університета: 6 жовтня 1918 р. у Києві, а 22 жовтня у Кам‘янці-Подільському;

– були засновані ряд науково-культурних установ: Державний український архів, Українську національну бібліотеку, Національну галерею мистецтв, Національний історичний музей, Український національний театр;

– 24 листопада 1918 р. відкрита Українська академія наук. Її президентом став В.Вернадський;

Головним завданням зовнішньої політики було здобуття міжнародного визнання Української Держави і зміцнення відносин з Німеччиною. За часів правління Скоропадського були встановлені дипломатичні відносини з Німеччиною, Австро-Угорщиною, Швейцарією, Болгарією, Польщею, Фінляндією, Росією та іншими країнами. Загалом, за часів гетьманату Україну визнали 30 країн, а 10 з них мали представництва у Києві. Україна мала своїх представників в 23 державах.

Повернення землі поміщикам, насильницька реквізиція хліба, масові репресії викликали гостре незадоволення серед різних верств населення. Виник і швидко зростав повстансько-партизанський рух проти німецьких окупантів і гетьманського режиму. Гетьмана компрометувала залежність від німців, які нещадно грабували Україну.

В умовах державно-політичної кризи 14 листопада 1918 р. гетьман проголосив федерацію з небільшовицькою Росією, що остаточно скомпрометувало його уряд в очах українського національного руху.

14 грудня 1918 р. війська Директорії вступили до Києва і П.Скоропадський був вимушен зректися влади і незабаром виїхав за кордон.

Основними причинами падіння гетьманату були: залежність стабільності держави від австро-німецької армії; відсутність численної дієздатної регулярної української національної армії; реставрація старих порядків та відродження архаїчних форм організації суспільства; вузька соціальна база: основною опорою гетьманського режиму були поміщики, буржуазія та старе чиновництво; підкорення соціально-економічної політики інтересам панівних верств та окупаційної влади;