8.4. Земельна реформа п. Столипіна та її вплив на Україну

Прагнучи не допустити нової революції і змінити свою соціальну опору, царський уряд на чолі з П.А.Столипіним вирішив здійснити реформи, які стосувалися передусім аграрного сектора.

Основні заходи аграрної реформи: скасування викупних платежів, цілком ліквідованих з січня 1907 р.; дозвіл на вихід із общини і закріплення землі у приватну власність, тобто «розмивання общинного землеволодіння»; створення хутірського та відрубного господарства; надання кредитної допомоги селянам через «Селянський земельний банк»; проведення переселення селян із європейської частини держави, де землі не вистачало, до Сибіру, на Далекій Схід, у Середню Азію.

Тим самим Столипін хотів, по-перше, дати селянам землю; по-друге, переселити частину незадоволених мало- і безземельних селян з перенаселених центральних районів країни у ті райони де були вільні землі; по-третє, крім аграрних перетворень, реформа передбачала реорганізацію місцевого самоврядування, судових установ, страхування робітників, запровадження загальної початкової освіти. Тобто, Столипін прагнув еволюційним шляхом досягти соціально – економічного прогресу при збереженні царської монархії, влади поміщиків та буржуазії.

В Україні з 1906 по 1915 рр. з общини вийшли майже 470 тис. дворів (понад 30% від загальної чисельності общинних земель). Ті селяни, які виходили із общини, мали право отримати землю і відруб, тобто в одному місці, одним «куском». Якщо вони переносили туди будинок і господарські будівлі, то це називалося хутором.

Внаслідок столипінської реформи на Правобережній Україні й на Полтавщині майже вся земля перейшла в особисту приватну власність. У Таврійській, Херсонській, Катеринославській, Харківській губерніях вона охоплювала близько 50% дворів.

Певні результати принесла політика переселення. Найбільшу кількість переселенців дала Україна. Це було пов’язано з тим, що саме тут бракувало землі, відчувалося значне аграрне перенаселення. До Сибіру з України переїхало близько 1 млн. селян. Та невдовзі 17% із них повернулося назад, ще більш незадоволеними і збідніли, оскільки в Україні у них землі не було, а у Сибіру вони її не змогли отримати з різних причин. Це призвело до загострення соціальних відносин в українському селі, подальшої диференціації селян.

Столипінська аграрна реформа після відміни кріпосного права 1861 р. була великим кроком в еволюційному розвитку Російської імперії, поступового перетворення її з феодальної на буржуазну монархію. Вона прискорила розвиток капіталістичних ринкових відносин, соціальну диференціацію на селі, покращили стан сільського господарства, але не вирішила аграрного питання в цілому.

Тема 9. Українська національно – демократична революція (1917-1920 рр.)

9.1. Розвиток революції в Україні в 1917р. Діяльність Центральної Ради.

Після лютневої революції в Росії сформувалися два центра влади. Формально влада перебувала в руках Тимчасового уряду. Його основною опорою на місцях і, зокрема, в Україні були торгово-промислова буржуазія, землевласники, чиновництво та інтелігенція переважно кадетської орієнтації.

Одночасно у центрі і на місцях виникають альтернативні органи влади – Ради депутатів як безпосередній наслідок волевиявлення робітників, солдат, селян. У середині 1917р. в Україні налічувалося 252 Ради. У них домінували загальноросійські соціалістичні партії есерів та соціал-демократів. Найвпливовішими були Ради в Донбасі, де їх кількість становила 180 (71% від загальної кількості).

Лютнева революція в Росії активізувала боротьбу українських політичних і громадських організацій за національне, культурне, економічне відродження України, що зумовило появу в Україні ще одного альтернативного центру влади – Української Центральної Ради (УЦР). Це громадсько-політичне об’єднання було утворено 4 (17) березня 1917 р. За ініціативою утворення УЦР виступили водночас дві політичні групи – радикальна (самостійники) і поміркована (автономісти). Найбільш впливовими політичними партіями які відігравали важливу роль у визначені основних напрямків діяльності УЦР були:

1. Українська партія соціалістів-революціонерів (виступала за „соціалізацію” землі, тобто перехід її в руки народу). Її лідерами були Г.Ковалевський, П.Христюк, М.Шаповал.

2. Українська соціал-демократична робітнича партія. Її програма передбачала соціалістичну перспективу розвитку, перетворення Росії на демократичну федеративну республіку, автономію України в її складі, соціальні гарантії з боку держави, націоналізацію і створення великих державних господарств тощо. Лідерами партії були В.Винниченко, С.Петлюра, М.Порш.

3. Українська партія соціалістів-федералістів. Лідерами партії були С.Єфремов, Д.Дорошенко, А.Ніковський. Програма партії мала ліберально-буржуазний характер. Її „соціалістична” програма обмежувалося вимогою розвитку кооперації, а „федералізм” передбачав не автономію України в складі Росії, а лише „вільні” міжрегіональні зв’язки.

Основними напрямками своєї політичної програми ЦР проголосила:

1. Боротьбу за національно-територіальну автономію (із 9 українських губерній і етнічних земель) у складі Російської демократичної, федеративної республіки.

2. Підготовка до виборів до Установочних зборів із метою вирішення питання про автономію України в складі Російської республіки.

3. Співробітництво з Тимчасовим урядом.

4. Надання національним меншинам рівних політичних прав.

Національний конгрес відкрився у Києві 6 (19) квітня 1917 р. на нього прибуло понад 900 делегатів від різних політичних партій і організацій .

Конгрес висунув вимогу національно-територіальної автономії України в складі Росії. Конгрес порушив питання про негайну організацію Крайової Ради, тобто адміністративно-економічні питання на Конгресі не розглядалися.

Конгрес переобрав склад Центральної Ради. У новому складі ЦК дві третини мандатів одержали території (представники губерній та великих міст), а одну третину – організації. Головою ЦР було обрано М.Грушевського, а його заступниками – С.Єфремова і В.Винниченка. Після Конгресу для ведення поточної роботи був створений Виконавчий комітет ЦР (Мала рада), яка діяла між сесіями і пленумами ЦР.

Перший Універсал Центральної Ради. І Універсал став наслідком тримісячних переговорів із Тимчасовим урядом, що відмовлявся визнавати право України на автономію.

За цих умов Центральна Рада 10 (23) червня 1917 р. прийняла І Універсал (звернення до народу). Основні положення І Універсалу:

1. Проголошення автономії України в складі демократичної та федеративної Росії.

2. Центральна Рада проголошувала себе виразником всенародної волі та брала на себе в цьому зв’язку всю повноту політичної відповідальності.

3. Обрання на основі загального, прямого, таємного голосування Українських Установчих зборів.

4. Універсал закликав українських громадян до згоди і взаєморозуміння з демократичними силами інших націй.

5. Містився заклик до населення створювати органи влади на місцях, які б знаходилися у підпорядкуванні ЦР.

Звичайно, найважливіше значення мало положення Універсалу про проголошення автономії України.

15 (28) червня 1917 р. ЦР повідомила про створення Генерального Секретаріату, котрий повинен був виконувати функцію виконавчого органу.

Українській уряд очолив В.Винниченко. До складу Генерального Секретаріату входили також 8 генеральних секретарів: фінансів – Х.Барановський, військових справ – С.Петлюра, земельних справ – Б.Мартрос, судових справ – В.Садовський, продовольчих справ – Н.Стасюк, народної освіти – І.Стешенко і генеральний писар – П.Христюк.

Другий Універсал Центральної Ради. Тимчасовий уряд засудив Перший Універсал ЦР, як прояв „сепаратизму”. Однак, незважаючи на негативне ставлення до національного руху в Україні, він вимушений був шукати порозуміння з ЦР. 16 (29) червня до Києва прибула делегація міністрів Тимчасового уряду у складі І.Церетелі, М.Некрасова, О.Керенського і М.Терещенка. після дводенних переговорів було досягнуто компромісу.

Підсумки компромісу були викладені в документі, що його Центральна Рада оформила як Другий Універсал. Цей документ було датовано 3 (16) липня 1917 р.

Однак цінність укладеної угоди знижувалася тим, що не окреслювалася територія, на яку мала поширюватися влада ЦР та її Генерального Секретаріату. Не уточнювалися також повноваження українського уряду, особливо у його відносинах з місцевими органами Тимчасового уряду.

Таким чином, на початковому етапі революції була утворена Центральна Рада, проголошена автономія України, створено уряд.

Більшовицька революція в Росії і її вплив на Україну. У ніч з 25 на 26 жовтня (7-8 листопада за новим стилем) 1917 р. у Петрограді під керівництвом більшовицької партії відбулося збройне повстання робітників, солдатів і матросів, внаслідок якого владу Тимчасового уряду було повалено . Влада перейшла до II Всеросійського з’їзду рад та обраного ним уряду – Ради Народних Комісарів (Раднаркому). Головою уряду став керівник повстання В.Ленін.

Утвердження більшовицької влади в Україні почалося відразу ж після перевороту в Петрограді. У великих містах Донбасу – Луганську, Кадіївці, Макіївці та інших – більшовики взяли владу без збройної боротьби.

Проголошення Української Народної Республіки (УНР). III Універсал. Широка підтримка більшовицьких соціально-економічних перетворень українським селянством і загроза втрати популярності ЦР посилили позиції в ній діячів на чолі з В. Винниченко, котрі домагалися проведення реформ по більшовицькому зразку, їм вдалося подолати опір М. Грушевського, котрий вважав, що соціальні реформи відвернуть від української революції поміщицькі і буржуазні кола і тим спричинять розкол нації.

7 (20) листопада 1917 р. ЦР прийняла свій III Універсал. Основні положення III Універсалу:

1. Проголошувалося встановлення Української Народної Республіки (УНР). Висувалася ідея перетворення Росії в «федерацію рівних і вільних народів».

2. Верховна законодавча влада в Україні зосереджувалася в руках Центральної Ради, а вища виконавча влада – в руках Генерального Секретаріату України (уряду УНР).

3. Було визначено державні кордони Української Народної Республіки. Вони охоплювали землі, населенні здебільшого українцями: Київщину, Поділля, Волинь, Чернігівщину, Полтавщину, Харківщину, Катеринославщину, Херсонщину, Таврію ( без Криму).

4. У галузі земельних відносин було оголошено скасування приватної власності на поміщицькі, удільні, монастирські, церковні та інші землі нетрудових господарств і про передачу їх « земельним комітетам, обраним народом», без викупу.

5. Підтверджувалися такі демократичні принципи: свобода слова, друку, віросповідань, зборів, спілок, страйків, недоторканість особи та житла, право використання місцевої мови у стосунках з державними установами, скасування смертної кари.

_{6. Установлення 8-годинного робочого дня на підприємствах.}

7. Запровадження державного контролю над виробництвом.

8. Зміцнення і розширення прав місцевого самоврядування.

9. Проголошення справедливої національної політики, у тому числі – визнання права на національно – персональну автономію російського, єврейського, польського та інших народів, прагнення забезпечити їм право на самовизначення.

Практичне значення прийняття Центральною радою III Універсалу і проголошення Української Народної Республіки полягало в тому, що:

– вперше була проголошена конкретна програма, що відповідала інтересам більшості. Сам факт проголошення прогресивних і справедливих політичних і соціально-економічних реформ показав українському народу реальність досягнення національної незалежності та будівництва національної демократичної держави.

Відносини між ЦР і більшовиками в кінці 1917 р. загострилися. 4 (17) грудня до Києва надійшла телеграма підписана Леніним і Троцьким з ультимативними вимогами до Центральної Ради. Раднарком оголошував про визнання УНР, але не вважав представником трудящих України. Російський радянський уряд вимагав від УНР протягом 48 годин відмовитися від утворення Українського фронту, не пропускати через Україну з фронту на Дон ( де формувалося антирадянська Добровольча армія) контрреволюційні козачі частини, припинити роззброєння революційних військових частин і Червоної гвардії. У разі неприйняття цих вимог Раднарком загрожував війною. Український уряд ухильно відповів на ультиматум.

У середині грудня ударом з Харкова більшовики захопили важливі залізничні вузли ( Лозову, Павлоград, Синельникове). 26 грудня захопили, при підтримці більшовицького повстання, Катеринослав. 6 січня 1918р. червоні війська з Харкова і Лозової розгорнули наступ на Полтаву – Київ. Прагнучи прискорити хід подій, київські більшовики підняли 16 (29) січня 1918 р. збройне повстання. Боротьба гайдамаків, які підтримували ЦР, зосередилася в районі заводу «Арсенал». Після п’ятиденних боїв завод було взято штурмом.

В умовах, коли українські полки один за одним відмовлялися захищати ЦР, назустріч червоногвардійським загонам під ст.Крути С.Петлюра надіслав загін київських студентів та старшокласників гімназій у кількості (за різними підрахунками) близько 300 чол. Офіцери, які привели їх на позиції, не стали чекати підходу червоногвардійців і розійшлися. Захисники Крути трималися кілька годин. Майже всі добровольці загинули, полоненні були розстріляні

26 січня (7 лютого) радянські війська увірвалися в місто. Тисячі жителів міста були розстріляні.

Четвертий Універсал. Війна, яку розгорнула проти УНР Радянська Росія, переконала керівників Центральної Ради у необхідность відокремитись від режиму більшовицької диктатури. 11 (25) січня було оприлюднено останній – Четвертий Універсал ЦР. У ньому містилися такі історичні рядки: „Однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою українського народу”.

Проголосивши незалежність УНР, Центральна рада в IV Універсалі визначила основні напрямки своєї діяльності:

– у зовнішньополітичній сфері: ставилося завдання уряду довести до кінця переговори з державами центрального блоку й укласти мир;

– в аграрній сфері: передбачалася націоналізація усіх природних ресурсів, ліквідація права власності на землю; гарантувалася передача селянам землі без викупу до початку весняних робіт;

– у сфері промисловості: передбачалася демілітаризація підприємств; надання соціальної допомоги безробітним, потерпілим від війни; проголошувалася монополія держави на виробництво і торгівлю залізом, тютюном та іншими товарами;

– у військовій сфері: проголошувався намір після закінчення війни демобілізувати армію і замінити її народною міліцією;

– у сфері фінансів: планувалося встановлення державного контролю над банками;

– у сфері міжнаціональних відносин: підтверджувалося право національних меншин на національно-персональну автономію.

Значення IV Універсалу ЦР, передусім у тому, що вперше в новітній історії українського народу була проголошена незалежна суверенна Українська держава, закладені основи державного будівництва.

Брестський мир. Керівники ЦР бажали зблизитися з Францією і Англією, які перемагали у війні з Німеччиною, та її союзниками. Антанта, однак, була настроєна вороже до УНР, тому що не бажала розчленування своєї союзниці Росії. Вона не сумнівалася в недовговічності Раднаркому. Для ЦР залишався тільки один вихід: взяти участь у переговорах у Брест-Литовському разом з делегацією Радянської Росії.

27 січня (9 лютого) 1918 р. мирний договір між УНР і Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією та Османською імперією було підписано. Він передбачав: встановлення кордонів УНР; відмову від взаємних претензій на відшкодування збитків, заподіяних війною; взаємний обмін військовополоненими; налагодження дипломатичних відносин. Одним із головних пунктів договору була домовленість про постачання продуктів (хліба, м`яса тощо) Німеччині в обмін на збройну допомогу.

Відповідно до положень Брестського договору уряд ЦР 13 лютого 1918 р. звернувся до Австро-Угорщини і Німеччини з проханням про надання військової допомоги в боротьбі проти більшовиків. 21 лютого почали наступ на територію УНР німецькі війська, а через тиждень австро-угорські. Їхня загальна численність складала близько 450 тис. чол. наступ відбувався в основному по залізничних магістралях. Вже до кінця лютого війська зайняли Київ. Разом з німцями в Київ повернулася й ЦР. У квітні 1918 р. вся територія України була зайнята австро-німецькими військами. Формально була відновлена влада ЦР та її органів, однак реальна влада на окупованій території, належала австро-німецькому окупаційному командуванню.

Впевнившись у тому, що уряд ЦР не спроможний встановити контроль над селянським рухом в Україні, окупаційні власті, остаточно вирішили здійснити державний переворот. 29 квітня 1918 р. ЦР провела останнє засідання. На ньому була прийнята без обговорювання Конституція УНР. В ній декларувалося, що УНР є самостійною і незалежною державою з демократично-республіканським, на засадах парламентаризму, устроєм. Президентом УНР (хоча прийнятою конституцією така посада не передбачалася) був обраний М.С.Грушевський.

У той же день (29 квітня) ЦР була розпущена австро-німецьким окупаційним командуванням. Жодна верства українського суспільства не стала на її захист.

Основними причинами поразки ЦР були: відсутність головних складових державності: боєздатної армії і адміністративного апарату; нерозвинутість українського національного руху: будівництво держави розпочато, ще до завершення процесу формування нації; ЦР не змогла забезпечити сильну владу як у центрі, так і на місцях; соціально-економічні перетворення здійснювалися із запізненням; не було єдності в самій Центральній Раді.