6.4. Відновлення гетьманства

У 1744 р. під час поїздки російської імператриці Єлизавети І в Україну козацька старшина за підтримки її фаворита О. Розумовського (старшого брата К. Розумовського), переконала імператрицю відновити гетьманство. У 1747 р. була проголошена царська грамота про відновлення гетьманства Кандидатом на гетьманство Єлизавета висунула молодшого брата свого фаворита Олексія Розумовського – Кирила Розумовського. У лютому 1750 р. на козацькій раді в Глухові К. Розумовський був обраний гетьманом.

У жовтні 1751 р. під владу гетьмана було передано Запорозьку Січ, повертався Гетьманщині й Київ. К.Розумовський почав без погодження з російськими урядовцями призначати полковників і роздавати землі. Посилилася позиція козацької старшини, якій надавалося право за відсутністю гетьмана керувати Гетьманщиною. Регулярним стало скликання в Глухові старшинської ради.

Імператриця у 1754 р. видала низку указів, що обмежували владу гетьмана: було заборонено призначати полковників, а дозволено лише пропонувати кандидатів; посилився контроль за фінансовими справами Гетьманщини; було відмовлено в клопотанні відновити самостійні зовнішньополітичні зносини Лівобережної Гетьманщини.

Найрішучіші заходи К. Розумовського, спрямовані на оновлення життя Гетьманщини, припали на 60-ті роки ХVІІІ ст. Першим зазнало реформування судочинство. У 1760-1763 рр. він провів судову реформу, у ході якої були створені станові шляхетські суди: земський (для вирішення цивільних справ), гродський (для кримінальних справ) і підкоморський (для земельних справ). Територія гетьманщини поділялася на 20 судових повітів. У результаті військової реформи козацькі полки були перетворені на регулярні, у них була запроваджена уніформа.

В процесі реформування системи освіти, гетьман запровадив обов’язкове навчання козацьких дітей і вживав заходів для відкриття університету у своєї резиденції в Батурині, а також для перетворення Києво-Могилянської академії на університет європейського типу.

У 1762 р. К.Розумовський брав активну участь у двірцевому перевороті, у результаті якого на російський престол зійшла Катерина ІІ. Старшина звернулася до Катерини ІІ із проханням повернути Україні старі права і створити в Гетьманщині парламент на зразок польського сейму, а також надати спадкоємні права на гетьманство роду Розумовських. Катерина обурилася цим бажанням. 10 листопада 1764 р. К.Розумовського позбавили гетьманства.

6.5. Остаточна ліквідація гетьманства

10 листопада 1764 р. царським указом ліквідовувалося гетьманське правління в Україні. Натомість для управління Лівобережною Україною та Запоріжжям було створено (відновлено) Малоросійську колегію на чолі з президентом графом Петром Рум’янцевим. Друга Малоросійська колегія складалася з 8 членів: чотирьох українських старшин і чотирьох посадових осіб – росіян. В адміністративному відношенні Малоросійська колегія підпорядковувалася канцелярії малоросійського генерал-губернатора. Цю посаду обіймав той же П.Рум’янцев.

Першим кроком Рум’янцева стало проведення ревізії господарського життя Гетьманщини, під час якої було здійснено перепис населення, описано земельну власність, кількість дворів, виявлено ступень заможності кожного окремого господаря тощо. Перевірка відбувалася протягом 1765-1767 рр.

У 1781 р. на землях Лівобережної Гетьманщини було утворено Малоросійське генерал-губернаторство, що складалося з трьох намісництв, згодом губерній – Київської, Чернігівської та Новгород-Сіверської. Кожна губернія поділялася на повіти. Малоросійська колегія була скасована. Генерал-губернатором Малоросії став П.О.Рум’янцев.

У 1783 р. вийшов імператорський указ, що прикріплював усіх селян до того місця, де вони були записані під час останнього перепису населення, і забороняв їм переходити на нові місця. Цим указом у Лівобережній і Слобідський Україні остаточно закріплювалося кріпацтво.

Спеціальним указом від 1783 р. було ліквідовано козацьке військо. Реорганізовані козацькі полки й надалі мали формуватися з українських козаків, які утворили окремий стан населення – казенних селян. На відміну від звичайних селян, вони не були кріпаками, а мусили відбувати військову службу в регулярній російській армії

Українська шляхта і козацька старшина за імператорською „Грамотою про вольності дворянства” здобувала усі права російського дворянства.

Влітку 1785 р. Катерина ІІ підписала маніфест про скасування козацького устрою на Слобожанщині. Слобожанщина перетворювалася на Слободсько-Українську губернію з адміністративним центром у Харкові. Її територія поділялася на п’ять провінцій. Головним органом управління стала губернська канцелярія. Козацькі полки перетворювалися на гусарські. Старшини отримували російські військові чини. Заборонялися вільні переходи селян від одного пана до іншого.