6.2. Гетьман п.Орлик та його Конституція

5 квітня 1710 р. у Бендерах козацька рада обрала гетьманом Пилипа Орлика, який був генеральним писарем при Мазепі. П.Орлик був автором документа „Пакти і Конституція прав та вільностей Війська Запорозького” (згодом цей документ стали називати „Конституцією П.Орлика”). Текст було затверджено на військовій раді 10 квітня 1710 р. Саме цей документ вважається першою українською Конституцією.

Документ складався із вступу й 16 статтей. Основні положення статтей:

проголошувалась незалежність України від Росії і Польщі; обумовлювалися протекція шведського короля та союз із Кримським ханством; територія України визначалася згідно із Зборівським договором 1649 р.;  при гетьманові утворювалась Генеральна рада із законодавчою владою, яка збиралася тричі на рік; державна скарбниця і майно підпорядковувалися генеральному підскарбію;  встановлювалася виборність полковників, сотників із наступним їх затвердженням гетьманом; гетьман мав захищати козацтво і все населення від надмірних податків і повинностей, допомагати козацьким вдовам і сиротам.

Це була найперша у світі демократична Конституція, яка бере початок у демократичному устрої Запорозької Січі. Проте, вона не стала чинною в Україні, а тому залишилась в історії лише як видатна пам’ятка української правничої та суспільно-політичної думки.

6.3. Посилення наступу російського царизму на автономію України

Після переходу Мазепи на бік Карла ХІІ в м.Глухові у 1708 р. було обрано нового гетьмана Івана Скоропадського (1708-1722 рр.). Після обрання на посаду гетьмана він звернувся до царя з проханням („Просительними статтями”) підтвердити права і вольності Гетьманщини. У відповідь Петро І надіслав іменний указ („Рішительний указ”), в якому ще більше посилювалася залежність України від Москви (так звані „Решетілівські статті”). Відповідно на них:  гетьманові без дозволу царя заборонялося змінювати старшину, надавати і відбирати маєтності; встановлювався російський контроль за збиранням податків та витратами на утримання війська, старшинського апарату тощо;  українське військо повинно було знаходитися під командуванням російських генералів.

Важливою новацією було призначення царського резидента А.Ізмайлова при гетьманові, який повинен був контролювати зв’язки гетьмана із сусідніми державами, фінансову політику тощо. Гетьманську резиденцію було перенесено з Батуріна до Глухова, ближче до російського кордону. Тут мали стояти два російські полки, які перебували у розпорядженні царського резидента.

Значним ударом царизму по автономії Гетьманщини було створення у травні 1722 р. Малоросійської колегії (1722-1727 рр. На цю колегію накладалися ряд функцій, реалізація котрих значно обмежувало владу гетьмана:

– Малоросійська колегія мала наглядати за діяльністю гетьмана, генеральної і полкової старшини, стягненням податків до царської казни, провіанту для російської армії;

– контролювала роботу Генеральної військової канцелярії, роздачу земельних володінь офіцерам і старшинам;

– була апеляційною установою у судових справах, які розглядалися в Генеральному військовому суді, полкових і місцевих судах Гетьманщини.

Отже, передбачалося, що Малоросійська колегія керуватиме разом з гетьманом, а фактично цим знищувалася гетьманська влада. 3 липня 1722 р. на 76-му році життя І. Скоропадський помер.

Після смерті І.Скоропадського Петро І не дозволив обирати нового гетьмана, пояснивши це відсутністю гідної кандидатури. Тому старшина призначила наказним гетьманом Лівобережжя чернігівського полковника Павла Полуботка (1722-1724 рр.). Він зробив Генеральний суд колегіальним, установив порядок подання і розгляду апеляцій. Скарги населення розглядалися від нижчої до вищої інстанції українського уряду, а не подавалися безпосередньо до Малоросійської колегії. Однак Петро І у квітні 1723 р. надав Малоросійській колегії такі повноваження, які робили її в Україні повновладною. До того ж новим указом у квітні 1723 р. він позбавив гетьмана влади командувача козацького війська, передавши її генералу Голіцину, який очолював російське військо в Україні.

22 травня 1723 р. Полуботка разом з генеральним писарем і генеральним суддею було викликано до Петербурга. Цар наказав заарештувати П. Полуботка і старшин. У жовтні 1723 р. він був ув’язнений у Петропавловську фортецю, де і помер у грудні 1724 р. Після розгрому опозиції П.Полуботка верховним органом в Україні стала перша Малоросійська колегія.

Після смерті Петра І гетьманство на якийсь час було відновлено, а Малоросійська колегія припинила своє існування. У 1727 р. гетьманом був обраний 73-літній Данило Апостол, миргородський полковник. Д.Апостол після обрання його гетьманом подав петицію про відновлення державних прав України на основі „статей Б. Хмельницького”. У відповідь російський уряд видав указ, яким визначалося правове становище Гетьманщини – так звані Рішительні пункти. Вони значно обмежували гетьманську владу і автономію Лівобережжя.

Хоча українську автономію було значно обмежено, Д.Апостол здійснив ряд реформ у різних сферах суспільного життя Гетьманщини:

– він відновив право призначати генеральну старшину та полковників;

– значно зменшив кількість росіян в адміністрації;

– протягом 1729-1731 р.р. провів генеральне слідство про майно, в результаті чого до військової скарбниці було повернуто чимало земель, самовільно захоплених у приватне володіння в період правління попередніх гетьманів;

– здійснюючи фінансову реформу, Д.Апостол вперше установив точний бюджет державних витрат;

– у судочинстві була змінена система судів ;

– кількість російських полків в Україні була обмежена до шести;

– успішними були заходи Д. Апостола щодо повернення під гетьманську владу запорожців.

Таким чином, Д.Апостол зумів тимчасово призупинити процес ліквідації автономії Гетьманщини. Помер Д.Апостол у 1734 р.

Після смерті Д.Апостола нова імператриця Росії Анна Іоанівна заборонила вибори гетьмана, а для управління Україною запровадила колегіальний орган під назвою „Правління Гетьманського Уряду” (1734-1750 рр.). Він складався із трьох представників української старшини і трьох російських чиновників. Формально члени правління мали рівні права, але фактичним головою був князь О.Шаховський. Правління гетьманського уряду діяло до 1750 р.

Ситуація на Лівобережжі дещо поліпшилася коли в листопаді 1741 р. внаслідок двірцевого перевороту на престол зійшла дочка Петра І Єлизавета Петрівна. Певну роль у цьому зіграв її фаворит Олексій Розумовський, який родом був з України.