5.2. Боротьба гетьмана п.Дорошенка за об`єднання України

Після втечі П.Тетері до Польщі гетьманську булаву на Правобережжі отримав Петро Дорошенко (1665-1676 рр.).

Головний сенс своєї діяльності П. Дорошенко вбачав у зміцненні влади на Правобережжі та об`єднанні під своєю владою всіх українських земель у складі однієї держави.

Після укладення Андрусовського договору він запропонував обрати спільного гетьмана, погодившись при цьому скласти свої повноваження і визнати новообраного керівника єдиної Української держави. Однак гетьман Лівобережжя І.Брюховецький та більшість лівобережної старшини не погодилися. Тому П.Дорошенко вирішив діяти самостійно.

У середині 1668 р., у зв`язку з антиросійським повстанням на Лівобережжі, склалися сприятливі умови для об`єднання двох частин Гетьманщини. Уклавши союз з лівобережним гетьманом І.Брюховецьким, П.Дорошенко у червні 1668 р. переправився через Дніпро й вирушив назустріч І.Брюховецькому. 8 червня в момент з`єднання двох військ лівобережні козаки убили І.Брюховецького і проголосили П.Дорошенко гетьманом усієї України.

Однак його успіх тривав недовго. Вже у липні він був змушений покинути Лівобережжя, тому що польські війська вторглися на Брацлавщину. На Лівобережжі П.Дорошенко залишив наказним гетьманом чернігівського полковника Дем`яна Многогрішного, який восени 1668 р. разом з більшістю лівобережної старшини перейшли на сторону Росії.

Д. Многогрішний почав переговори з представниками царського уряду. Переговори завершилися укладенням Глухівських статей. 9 березня 1669 р. на раді в Глухові Многогрішного було проголошено гетьманом Лівобережної України.

За Глухівськими статтями: московські воєводи лишалися тільки в п`яти містах, причому вони не мали права втручатися у справи місцевого врядування; встановлювався козацький реєстр чисельністю 30 тис. чол.  гетьманові заборонялося вступати в зносини з іншими державами; податки мали збирати тільки старшина; ускладнювався перехід селян до козацького стану.

Авторитарні методи правління гетьмана, зосередження влади в руках його сімейного клану викликали заколот серед вищої старшини, яка обвинуватила його у зраді царю і домоглася арешту Д.Многогрішного. Він був висланий до Сибіру.

Замість Дем`яна Многогрішного у червні 1672 р. гетьманом Лівобережжя був проголошений Іван Самойлович. Між гетьманським та царським урядами була укладена угода, відома під назвою Конотопські статті.

За Конотопськими статтями: гетьманові заборонялося без царського указу та старшинської ради висилати посольства до інших держав, а також підтримувати відносини з Дорошенком;  гетьманові не дозволялося позбавляти старшину посад, карати без згоди старшинської ради або вироку військового суду;

 козацькі полки не мали права брати участь в переговорах із представниками польського уряду в Москві у справах стосовно України.

Характерною рисою 15-літього гетьманування І.Самойловича було його прагнення створити аристократичну державу з міцною гетьманською владою. В своїй політиці він опирався на вузьке коло вищої старшини, що складалося, головним чином, з його родичів. Для цього гетьман постійно розширював привілеї старшини, щедро роздавав їй землю. За доносом групи старшин на чолі з І.Мазепою, котрі обвинуватили Самойловича у змові з татарами, у 1687 р. він був заарештований і засланий до Тобольська, де невдовзі помер.

У 1669 р. П.Дорошенко за допомогою І.Сірка розбив П.Суховія, однак відразу змушений був почати боротьбу із ставлеником Польщі М.Ханенком. Розпочалася кривава війна між прихильниками Ханенка й полками Дорошенка. У серпні 1671 р. Польща позгорнула воєнні дії проти України.

За цих обставин П. Дорошенко посилює протурецьку орієнтацію. У березні 1669 р. Корсунська старшинська рада погоджується на офіційне прийняття турецького протекторату, хоча Дорошенко і відмовляється від принесення присяги турецькому султанові.

У травні 1672 р. турецька армія рушила в похід на Брацлавщину. Так на Правобережжі розпочалася ще одна війна. Після поразки від українсько-турецько-татарських сил польський уряд уклав у жовтні 1672 р. Бучацький мирний договір, відповідно до якого:

– Османська імперія отримувала від Польщі Подільське воєводство;

– Україна (Дорошенко під протекторатом Османської імперії) мала опікуватися Брацлавщиною й Південною Київщиною;

– Польща залишала за собою Галичину, Волинь та Північну Київщину.

Туреччина почала вимагати зруйнування в Україні фортець, роззброєння населення, виплати данини тощо. Розчарувавшись в турецькій протекції, Дорошенко прагнув знайти порозуміння то з Польщею, то з Росією. Однак переговори позитивного результату не мали.

Авторитет Дорошенка був підірваний остаточно: Правобережжя було зруйноване, турки своїми пограбуваннями, насильствами і розправами викликали ненависть місцевих жителів. Населення Правобережжя масово переселялося на Лівобережну Україну і Слобожанщину.

У вересні 1675 р. він відмовився від гетьманства і присягє на вірність царю. Згодом він був вивезений на почесне заслання в Москву, у 1679-1682 рр. був воєводою у В`ятці. Останні роки провів в селі під Москвою, де й помер у 1698 р.