Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Sargan_S._E._Istoriya_Ukrayini._Navch.-metod._p...doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
1.6 Mб
Скачать

4.5. Українсько-московський договір 1654 р. Березневі статті

Б.Хмельницький ще з 1648 р. звертався до московської держави з проханням допомогти Україні в боротьбі з Польщею.

Нарешті, 1 жовтня 1653 р. Земський Собор у Москві вирішив прийняти все Військо Запорозьке «під високу государеву руку». У зв’язку з цим рішенням до України було відряджено велике посольство на чолі з боярином Василем Бутурліним. Зустріч і переговори відбувалися на раді в Переяславі 8 січня 1654 р. У ході переговорів козаки запропонували боярам присягнути українському народу від імені царя, як це робили польські представники. Російські посли відмовилися, мотивуючи відмову тим, що «самодержець не присягає своїм підданим». Цей інцидент ледве не зірвав укладання договору. Лише після запевнення В. Батуріна, що цар охоронятиме всі права України, гетьман і старшина погодилися на присягу.

Переяславська рада лише започаткувала оформлення московсько-українських відносин, бо письмових угод в Переяславі укладено не було. Для остаточного оформлення договору до Москви було відправлене посольство козацького війська на чолі з генеральним суддею С.Зарудним та полковником П.Тетерею. Вони привезли до Москви «прохання» гетьмана до царя з 23 пунктів («Статті Богдана Хмельницького»). Основна ідея цих документів – встановлення таких міждержавних відносин між Україною і Москвою при яких за Україною залишається як внутрішня, так і зовнішня державна самостійність.

Березневі статті”. Остаточний текст українсько-московського договору (було узгоджено 17 статей, а з шести статей узгодження відкладали на пізніше) було ухвалено у Москві в березні 1654 р., звідси і його назва – «Березневі статті» (їх оригінали не збереглися).

Відповідно до договору:

  1. Україна зберегла усі свої порядки, форму правління на чолі з гетьманом, який пожиттєво обирався на козацькій раді;

  2. Незмінними залишалися адміністративно-територіальний устрій, суд і судочинство, фінансова система, незалежна внутрішня політика;

  3. Підтверджувалися права, вольності та привілеї української шляхти, духовенства та Війська Запорозького;

  4. Кількість козацького війська встановлювалася 60 тис. осіб;

  5. Збір податків в Україні покладався на місцевих урядників без втручання російських чиновників, однак певна частина суми мала передаватися до московської казни;

  6. Гетьман мав право приймати послів і підтримувати відносини з іноземними урядами за винятком Польщі і Туреччини;

  7. Москва діставала право мати в Києві свого воєводу разом із невеликою залогою;

  8. Цар брав на себе обов’язок захищати Україну своїми військами і звільнити її від домагань Польщі.

  9. На думку істориків, договір являв собою типовий для того часу військовий союз сильної і більш слабкої держави на основі відносин васалітету. Україна не входила до складу Росії, а одержувала її захист, замість того визнаючи номінальну залежність від царя.

Загалом умови українсько-московського договору 1654 р. були рівноправними і (за умови дотримання) взаємовигідними. Водночас договір був незавершеним, недосконалим, діяв нетривалий час (кілька років) і незабаром через недотримання його російською стороною фактично втратив чинність.

Втім, попри недосконалість і недовговічність, українсько-московський договір 1654 р. давав змогу зберегти самостійність щойно створеної Української держави. Український уряд дістав можливість довести до переможного кінця війну проти Польщі, а отже, завершити возз’єднання всіх українських земель під своєю владою.