
- •Тема 1. Давня історія україни
- •1.1. Первісна людина на території України
- •1.2. Перші державні об’єднання на півдні України за часів ранньої залізної доби
- •1.3. Слов’яни: походження, суспільне життя, господарство
- •Тема 2. Київська русь
- •2.1. Теорії походження Київської Русі
- •2.2. Утворення держави Київська Русь.
- •2.3. Піднесення Київської Русі (кінець X – середина XI ст.)
- •2.4. Соціально-економічний розвиток і політичний устрій Київської Русі
- •2.5. Галицько-Волинська держава
- •Тема 3. Українські землі у складі литви та польщі.
- •3.1. Приєднання українських земель до Литви
- •3.2. Політичне і соціально-економічне становище українських земель у складі Великого князівства Литовського
- •3.3. Польська експансія на українські землі
- •3.4. Формування українського козацтва
- •3.5. Запорозька Січ
- •3.6. Берестейська унія і її вплив на українське суспільство
- •Тема 4. Національно – визвольна війна українського народу середині хvii ст.
- •4.1. Причини національно – визвольної війни
- •4.2. Початок національно-визвольної війни
- •4.3. Утворення української козацької держав
- •4.4. Воєнно-політичні події 1650-1653 рр.
- •4.5. Українсько-московський договір 1654 р. Березневі статті
- •Тема 5. Велика руїна.
- •5.I. Становище в Українi після смертi б.Хмельницького
- •5.2. Боротьба гетьмана п.Дорошенка за об`єднання України
- •5.3. Остаточний поділ України
- •Тема 6. Ліквідація української автономної державності
- •6.1. Українська держава за гетьмана і.Мазепи
- •6.2. Гетьман п.Орлик та його Конституція
- •6.3. Посилення наступу російського царизму на автономію України
- •6.4. Відновлення гетьманства
- •6.5. Остаточна ліквідація гетьманства
- •Тема 7. Розвиток українських земель у складі російської та австрійської імперій
- •7.1. Соціально-економічне становище українських земель напередодні реформи 1861 р. Скасування кріпосного права
- •7.2. Реформи адміністративно-політичного управління 60-70-х років
- •7.3. Економічний розвиток українських земель у 60-90-ті роки XIX ст. Промисловий переворот
- •Тема 8. Україна на початку хх ст.
- •8.1. Соціально-економічний розвиток України на початку хх ст.
- •8.2. Створення і діяльність українських політичних партій на початку XX ст.
- •8.3. Україна в роки революції 1905-1907 рр.
- •8.4. Земельна реформа п. Столипіна та її вплив на Україну
- •Тема 9. Українська національно – демократична революція (1917-1920 рр.)
- •9.1. Розвиток революції в Україні в 1917р. Діяльність Центральної Ради.
- •9.2. Українська держава за гетьмана п.Скоропадського.
- •9.3. Директорія. Унр.
- •9.4. Західноукраїнська Народна Республіка
- •Тема 10. Міжвоєнний період в історії українського народу ( 1920-1939 рр.).
- •10.1. Нова економічна полiтика в Україні.
- •10.2. Індустріалізація в Україні та її наслідки.
- •10.3. Колективізація в Україні, методи її здійснення.
- •Тема 11. Україна в роки другої світової війни (1939 - 1945 рр.)
- •11.1. Початок Другої світової війни
- •11.2. Окупація України військами Німеччини
- •11.3. Окупаційний режим в Україні в 1941-1944 рр.
- •11.4. Рух Опору
- •11.5. Визволення України від німецько-фашистських загарбників
- •Тема 12. Повоєнна відбудова та розвиток україни у 1945 – 1953 рр.
- •12.1. Адміністративно-територіальні зміни.
- •12.2. Відбудова господарства
- •Тема 13. Україна в 50 – 80- ті роки хх ст.
- •13.1. Зміни в суспільно-політичному житті в України.
- •13.2. Спроби реформування економіки України наприкінці 1950 – у першій половині 1960-х рр.
- •13.3. Економічний розвиток у 1965-1985 рр.
- •13.4. Суспільно-політичне життя. Опозиційний рух в Україні.
- •Тема 14. Україна і процес перебудови в срср (квітень 1985 - серпень 1991 рр.)
- •14.1. Перебудова в срср і Україна.
- •14.2. Прийняття Декларації про державний суверенітет України.
- •14.3. Спроба державного перевороту у серпні 1991 р. Здобуття Україною незалежності
- •Тема 15. Україна в умовах незалежності
- •15.1. Державотворчі процеси
- •15.2. Становлення багатопартійності в Україні
- •15.3. Проблеми реформування економіки
- •15.4. Зовнішня політика.
- •Перелік проблемних питань з курсу “Історія України”
- •Тестові завдання
- •Література:
- •Тема 1. Давня історія україни ………………………………………….5
- •Тема 2. Київська русь ……………………………………………………..20
- •Тема 3. Українські землі у складі литви і польщі ………….39
- •15.2. Становлення багатопартійності в Україні………………………………164
3.2. Політичне і соціально-економічне становище українських земель у складі Великого князівства Литовського
Структура управління. Найвищу щабель державного управління Великого князівства Литовського займали великий князь, великокнязівська Рада та сейм. Вони виконували загальнодержавні, законодавчі та судові функції. На першому етапі розвитку держави в структурі управління значне місце належало удільним князям.
Великий князь був управителем усієї держави: утримував у своїх руках законодавчу, виконавчу та судову владу; керував збройними силами; проголошував війну та мир; здійснював зовнішню політику; призначав і звільняв державних урядовців тощо.
Виконавча влада зосереджувалася в руках центрального уряду (канцлер – начальник канцелярії і міністр закордонних справ, підскарбій – міністр фінансів, гетьман – міністр військових справ) та місцевої адміністрації (воєводи, старости, возні тощо).
Важливою ланкою центральної влади була Великокнязівська Рада, в якій брали участь Гедиміновичі, князі, бояри, магнати, урядовці та міщани. Спочатку це був дорадчий орган, з думкою якого великий князь не був зобов’язаний рахуватися. А вже за привілеями 1492 та 1506 рр. вона отримала право разом з Великим князем проводити дипломатичну роботу, в час його відсутності здійснювати суди і проголошувати мобілізацію. Великий князь не міг без згоди Ради змінювати чи скасовувати її постанови щодо внутрішньої політики, мав радитись з нею, знімаючи чи караючи урядовців, витрачаючи чи вивозячи кошти за кордон. Тобто Рада обмежила владу Великого князя на користь аристократії.
Із залученням до державних справ дрібної шляхти зменшується вплив ради і зростає значення шляхетських зібрань-сеймів.
Сейми відігравали важливу роль у розвитку державного устрою. Вони прийняли нову редакцію Статуту (1566 р.); здійснили судову реформу, поділивши Литву і руські землі на 30 судових повітів з виборними суддями з-поміж шляхти; повели адміністративну реформу; державу поділили на 13 воєводств, а кожне воєводство – на повіти. На українських землях було утворено 5 воєводств: Берестейське, Підляське, Київське, Волинське й Брацлавське. Воєвод призначав Великий князь, а старост обирала шляхта, князь затверджував цей вибір.
Становленню якісно нового рівня правових відносин у Великому князівстві Литовському сприяло створення на початку ХVII ст. писаного кодексу законів під назвою «Литовський Статут». Варто зауважити, що вчені звертають увагу на тісний зв’язок литовського Статуту з основними положеннями давньоруського права, наявними у «Руській Правді».
Перший литовський Статут був ухвалений на сеймі 1529 р. Він надавав шляхті право: публічного суду; володіння землею; апеляції до великого князя; виїзду за кордон; звільняв її підданих від усіляких податків і повинностей на користь князя й адміністрації. Посилення ролі шляхти у суспільстві та бажання закріпити свої права законодавчо зумовило прийняття другого Литовського Статуту (1566 р.), в якому було значно розширено розділ про шляхетські права і карні злочини. Третій Литовський Статут (1588 р.) був діючим правом на землях великого князівства Литовського та в українських провінціях, що увійшли до складу Речі Посполитої. Він визначав права привілейованої верстви – шляхти та поспільства (селянства), а також служив нормою для суто народного, так званого «копного» суду, який був своєрідним продовженням старого вічового зібрання.
Соціально-економічне становище українських земель. Основу економіки українських земель у XIV-XVI ст. складали землеробство, торгівля, традиційні промисли, ремісництво.
Сільське господарство. Аграрний сектор до ХVІ ст. був зорієнтований на вироблення продуктів для феодального господарства, забезпечував всім необхідним селян та потреби жителів міст. Феодальне господарство засновувалось на експлуатації селянства, об’єдного в громади (общини), котрі складалися з кількох дворищ, кожне з яких у свою чергу, об’єднувало кілька індивідуальних господарств.
Найбільш поширеними культурами були: овес, жито, ячмінь, пшениця, горох, просо, які вирощувалися для власних потреб. Частина виробленого віддавалася феодалам (як натуральний податок), або продавалась у містах (адже феодали стягували податок і грошима). Починаючи з середини ХV ст., майже всі податки стягувалися грішми.
Розширення торгівлі хлібом та іншими сільсько-господарськими продуктами спонукало до появи і розвитку фільваркового господарства. При цьому розширення панських господарств відбувалося за рахунок селянської землі та зростання панщини.
Юридичною підставою для захоплення феодалами общинних земель стала аграрна реформа 1557 р. у Литовському князівстві, яка відбулася на основі закону „Устав на волоки” (волоки – поля). Цим законом передбачалося для здійснення оподаткування відповідно до доходності ґрунту, землі селян і вільні землі вимірювати і ділити на однакові ділянки в трьох полях – волоки, що дорівнювали приблизно від 17 до 22 га, залежно від місцевості. Кращі орні землі забиралися під державне володіння та передавалися магнатам під фільварки. А гроші – поділялися між селянськими господарствами по одній волоці на дворище.
В результаті реформи було: зруйновано общину, яка ще за часів Київської Русі відігравала роль організаційного ядра у житті сільського населення; передані шляхті, виведені із обігу общини значні площі родючих ґрунтів; удвічі збільшилися феодальні повинності селян; всі категорії селян були позбавлені права переходу. Джерелами зростання феодальних володінь були також великокняжі дарування, купівля маєтків та освоєння нових земель.
Свої земельні володіння феодали перетворювали на фільварки: багатогалузеві господарські комплекси, що базувалися на постійній щотижневій панщині залежних селян і були зорієнтовані на ринок, зберігаючи при цьому значні риси натурального господарства. Впровадження фільваркової системи сприяло розвиткові товарно-грошових відносин та посиленню експлуатації сільськогосподарських виробників.
Торгівля. Важливим сектором економіки виступала торгівля. Внутрішня відбувалася на торгах (торжищах) переважно продуктами рослинництва та ремісничими виробами. Міжнародного характеру набули ярмарки Львова, Луцька, Києва та інших великих міст. Ярмарки відбувалися безперервно протягом року.
Значних змін зазнала зовнішня торгівля:
– різноманітнішає експорт, провідними статтями якого стають зерно, худоба, дерево, відтісняючи на другий план шкіру, мед, віск;
– збільшилися обсяги та асортимент товарів, що імпортувалися: дорогі сукна, вина та багато іншого;
– змінилися великі торговельні шляхи. З середини ХV ст. із занепадом Дніпровського шляху втрачає своє значення чорноморська торгівля. Купецькі каравани, що забезпечували торгівлю Північно-Східної Русі зі Сходом, тепер прямують до Константинополя – Стамбулу суходолом: через Молдавію та Волощину. Економічні інтереси Європи із Сходом зв’язували території Галичини, Волині та Поділля. Уже в ХV ст. в Україні приживаються елементи нової торговельної культури: продаж товарів у кредит або під заставу; укладання торговельних контрактів; започатковується іпотечна система землекористування (земля здавалася під заставу).
Магдебурзьке право. Деякі великі українські міста одержали право місцевого самоврядування (Магдебурзьке право). У 1356 р. таке право одержав Львів, у 1374 р. – Кам’янець-Подільський, у 1432 р. – Луцьк, у 1497 р. – Київ. Протягом XV-XVII ст. Магдебурзьке право стало основою життя більшості українських міст. Його суть полягала у звільнені міста від управління й суду великих земельних власників і дарування йому права на створення органу місцевого самоуправління – магістрати. До складу якого входили обрані громадою рада на чолі з бургомістром, радники – «райци» (члени міської ради), колегія присяжних (судові засідателі), писар.
Однак Магдебурзьке право розповсюджувалося лише на католиків, православні міщани не мали права на участь в управлінні містом. Тобто, панування у містах, які мали Магдебурзьке право, переходило до рук переселенців-поляків та німців. Православні українці повинні були навіть селитися в ізольованих кварталах, їм заборонялося проводити релігійні процесії і навіть дзвонити на похоронах. Все це створювало умови для іноземної колонізації та вело до загострення національно-релігійних відносин.
На Правобережній і Лівобережній Україні самоуправління містами враховувало регіональні особливості та норми звичаєвого права. Зокрема, у менших містах, які називалися ратушними, козацька старшина відала справами козаків, а виборна міська влада – справами міщан.