7.Регулює температуру прийнятої їжі.

8.Приймає участь в регуляції реакції внутрішнього середовища організму.

9.Утворення антианемічного фактору.

10.Резервуарна функція - наповнюється їжею.

ІХ. Будова стінки шлунка. Залози шлунка.

Стінка шлунка складається з трьох оболонок ( ззовні до середини):

серозної з підсерозною основою,

м’язової,

слизової з підслизовою основою.

Слизова оболонка - має три види залоз:

кардіальні,

шлункові або власні (фундальні),

пілоричні.

Залози складаються з клітин:

а) головних - виробляють пепсиноген,

б) додаткових - виробляють мукоїдний секрет,

в) мукоцитів - виробляють мукоїдний секрет,

г) парієтальних гландулоцитів (обкладових клітин) - виділяють хлористоводородну кислоту.

д) аргентоффіноцити - продукують біогенні аміни (серотонін)

є) клітини, які виробляють гастрин.

Секрет цих залоз називається шлунковим соком.

а) Слизова оболонка малої кривини шлунка, дна та тіла містять головні,

обкладові, додаткові клітини та аргентоффіноцити. Шлунковий сік цих частин шлунка кислий.

б) Залози воротаря утворені мукоцитами, обкладовими клітинами, аргентаффіноцитами та

клітинами, які утворюють гастрин.

В напрямку до дванадцятипалій кишці кількість та розміри обкладових клітин зменшується , а в

антральній частині шлунка вони відсутні. Внаслідок цього і сік в цій частині шлунка має лужну

реакцію.

Х.ТОНКА КИШКА.

Тонка кишка (intestinum tenue) - починається від виходу з шлунку і закінчується в

місці впадання її в товсту кишку.

Це найдовша частина травного апарату.

Довжина тонкої кишки у дорослого 5-7 м, а ширина :у верхніх відділах 4-см і в нижніх -

2-3 см.

Тонку кишку поділяють на: дванадцятипалу кишку і брижову частину кишки.

Дванадцятипала кишка (duodenum)

Дванадцятипала кишка - це фіксована частина тонкої кишки. Починається від місця виходу

з шлунку, на рівні тіла XII грудного чи I поперекового хребця і закінчується на рівні

II-III поперекового хребця.

Довжина її у дорослого в середньому 25-30см.

Розміщена спереду і праворуч від поперекової частини, що розміщена у вигляді підкови,

яка оточує голівку підшлункової залози.

Верхня частина йде від пілоруса шлунку, назад і вправо, приблизно горизонтально, далі

круто повертає донизу і переходить у низхідну частину кишки. Це найрухоміша частина

дванадцятипалої кишки.

Низхідна частина – найголовніший відділ кишки, прилягає до правої нирки, а спереду

перехрещується брижею поперечної ободової кишки. Приблизно посередині висоти цієї

частини на слизовій оболонці внутрішньозадньої поверхні є повздовжня складка, на

нижньому кінці якої розташований великий сосочок. Тут відкривається додаткова

протока підшлункової залози. Низхідна частина, утворюючи згин, перетворюється у

горизонтальну частину, що буває різної форми і довжини.

Висхідна частина піднімається догори і на місці переходу в порожню кишку утворює

дванадцятипалий порожній згин.

Стінка дванадцятипалої кишки утворена трьома оболонками.

1.Серозна оболонка на тих частинах кишки, які вкриті очеревиною.

2.М’язова оболонка утворена зовнішнім (повздовжнім) та внутрішнім (коловим)

шарами непосмугованих м’язових клітин.

3.Слизова оболонка представлена одношаровим призматичним війчастим епітелієм і

утворює колові незамкнуті складки, яких немає у верхній частині кишки.

Ці складки густо вкриті кишковими ворсинками.

4.У підслизовому шарі розміщені залози дванадцятипалої кишки, які виділяють

слизовий секрет. Місцями трапляються поодинокі лімфатичні вузлики.

Дванадцятипала кишка разом з підшлунковою залозою та печінкою займає центральне місце у функції травлення.

У порожнині кишки :

а)сік підшлункової залози

розщеплює білки, жири та вуглеводи, -

б)жовч - сприяє перетравленню жиру та всмоктуванню жирних кислот. Крім того, жовч

підвищує тонус кишок, посилює їхню перистальтику і бере участь у

пристінковому травленні.

в)клітини слизової оболонки дванадцятипалої кишки продукують біологічно активні

речовини, що сприяють процесам всмоктування і регуляції загального обміну

речовин.

Іннервується дванадцятипала кишка гілками автономної НС.

Брижова частина кишки поділяється на :

порожню кишку(jejunum), що становить 2/5 довжини і

клубову (ileum) – 3/5 довжини.

Наявність брижі, що утворена двома близько розміщеними листками очеревини, які

йдуть до кишки збоку задньої стінки живота, зумовлює велику рухливість петель

тонкої кишки. У правій клубовій ямі тонка кишка впадає в товсту кишку, в

цьому місці слизова оболонка тонкої кишки утворює клубово- сліпокишкову заслону,

яка заходить у просвіт сліпої кишки.

Стінка тонкої кишки утворена трьома оболонками:

Серозну оболонку становить очеревина. Під серозною оболонкою розміщений

підсерозний шар.

М’язова оболонка представлена гладенькими м’язам, які розміщені в два шари:

зовнішній і внутрішній.

Підслизовий шар утворений пухкою волокнистою сполучною тканиною.

Слизова оболонка вистелена одношаровим війчастим епітелієм. У ньому розміщені

бокалоподібні клітини, які виробляють слиз, що вкриває поверхню епітелію

кишки і виконує захисну функцію, а також функцію всмоктування. На всьому

протязі тонкої кишки (крім кінця клубової кишки) слизова оболонка утворює

постійні колові складки, що значно збільшує поверхню всмоктування.

На слизовій оболонці нижнього відрізка брижової частини тонкої кишки розміщені

скупчені лімфатичні вузлики, кількість яких 20-30. По всій довжині тонкої

кишки розміщені поодинокі лімфатичні вузлики (близько 200). Вони виконують

захисну функцію, знешкоджують шкідливі речовини та мікроорганізми, що

проникають в організм (входять до складу імунної системи).

На топографію положення петель тонкої кишки значною мірою

впливають : наповнення їх їжею та газами, скорочення м’язів, ступінь наповнення

інших органів .

Петлі порожньої та клубової кишок заповнюють більшу частину порожнини живота і розміщені у петлі, яка утворена частинами товстої кишки, а іноді заходять і в порожнину малого тазу.

Спереду петлі вкриті великим сальником, ззаду – приникають до нирок.

Кровопостачання брижової частини тонкої кишки відбувається за рахунок 15-20 порожньокишкових та клубовокишкових артерій, гілок верхньої брижової артерії. Ці артерії утворюють багато анастомозів у брижі на стінці кишки.

Однойменні вени виводять кров у ворітну вену.

Іннервує тонку кишку автономна нервова система.

Структури тонкої кишки, які забезпечують всмоктування:

В слизовій оболонці тонкої кишці є:

численні колові складки (складки Керкринга)

велика кількість ворсинок та мікроворсинок.

Встановлено, що площа внутрішньої поверхні тонкої кишки у людини становить в середньому 0,65м². Однак за рахунок багаточисленних складок , ворсинок та мікроворсинок всмоктувальна поверхня кишки досягає 4- 5м², що в 2 - 3 рази більш за поверхню тіла.

Мікроворсинки - пальцеподібні мікровирости оболонки епітеліальної клітини тонкої кишки.

Вони утворюють на епітеліальних клітинах щіткову кайму.

На кожній епітеліальній клітині винайдено до 3000 мікроворсинок, які:

а)збільшують всмоктувальну поверхню кишки в 14-39 разів;

б) фіксують міцний шар ферментів різного походження (адсорбовані з травної кашці

та власні кишкові ферменти);

в)виконують функцію своєрідного бактеріального фільтра, тому заключні етапи

гідролізу відбуваються в абсолютно стерильних умовах.

Ворсинки - пальцеподібні вирости слизової оболонки.

Довжина їх до 1мм. На 1 мм² в середньому припадає від 18 до 40 ворсинок ,в тонкій

кишці до 4 млн. ворсинок. Вони збільшують всмоктувальну поверхню слизової кишки

в 8 разів.

Зовні ворсинки вкриті одношаровим циліндричним епітелієм. Кожна ворсинка в центрі має

лімфатичну судину (млєчний простір або синус ворсинки). Між епітелієм та синусом

розташовані кровоносні капіляри. Лімфатичну судину оплітають нервові волокна, які

пов’язані з підслизовим нервовим сплетінням. Основу ворсинки складає з’єднувальна

тканина, яка пронизана сплетінням гладеньких м’язових волокон.

ХІ. Товста кишка (intestinum crassum)

Товста кишка діаметром майже в два рази більша за тонку кишку, а довжина її від

клубово - сліпокишкової заслони до відхідника – 1,5-2 м.

Товста кишка поділяється на три основні частини: сліпу, ободову і пряму кишки.

Сліпа кишка (caecum) – відрізок кишки 6-8 см завдовжки, який лежить нижче від місця

впадіння тонкої кишки в товсту.

Розміщується в правій клубовій ямці. Досить рухлива, оскільки покрита очеревиною з

усіх боків. Положення кишки залежить від ступеню її :

• наповнення каловими масами, кишка іноді спускається в порожнину малого тазу;

• наповнення газами – прилягає до передньої частини стінки живота;

• порожня кишка відтісняється петлями тонкої кишки і лежить у глибині черевної

порожнини.

Від сліпої кишки відходить червоподібний відросток – рудимент кишки від 3 до 20 см

завдовжки і діаметром 3-10 мм. Простір відростка відкривається в сліпу кишку

отвором. Червоподібний відросток покритий з усіх боків очеревиною і має брижу,

у товщі якої розгалужуються кровоносні і лімфатичні судини. Крім серозної

оболонки стінка відростка має м’язову та слизову оболонки. Остання будовою

подібна до слизової оболонки товстої кишки.

Положення червоподібного відростка дуже непостійне і це ускладнює

встановлення діагнозу апендициту. У 40-45% випадків відросток спускається у

малий таз і у жінок досягає правого яєчника та маткової труби, а іноді

розміщується між петлями тонкої кишки. До рідких випадків слід віднести

розміщення відростка позаду тонкої кишки. Місце відходження відростка

визначається точкою Мак - Бурнея, яка знаходиться на середній лінії між пупком та

правою передньоюверхньою клубовою остю.

Ободова кишка (colon) має чотири частини: висхідну, поперечну,

низхідну та сигмоподібну ободові кишки.

Висхідна ободова кишка (colon ascendens) є продовженням сліпої кишки.

Направлена догори, розміщується в правій бічній стороні черевної порожнини.

У правій підреберній ділянці, біля нутряної поверхні печінки, кишка утворює різкий

згин і переходить у поперечну ободову кишку .Довжина кишки у дорослого - 20 см .

Поперечна ободова кишка (colon transversum) – найдовший відрізок товстої кишки.

Довжина 50 см. Почавшись від правого згину ободової кишки, йде до ділянки лівого

підребер’я і тут, утворюючи лівий згин ободової кишки, переходить у низхідну

ободову кишку. Кишка з усіх боків вкрита очеревиною, має брижу і завдяки цьому

дуже рухлива.

Прилягає: зверху до шлунка і печінки,

знизу –до петель брижової частини тонкої кишки,

ззаду - до дванадцятипалої кишки і підшлункової залози,

спереду вкрита великим сальником.

Брижа кишки має найбільшу ширину в середній частині і тому ця частина

дугоподібно звисає донизу.

Низхідна ободова кишка (colon descendens),

почавшись від лівого згину ободової кишки, йде донизу задньою стінкою живота і

на рівні клубового гребеня переходить у сигмоподібну ободову кишку.

Сигмоподібна ободова кишка (colon sigmoideum)

розміщується в лівій клубовій ямці, йде зверху донизу й ззовні досередини і

переходить на рівні III крижового хребця у пряму кишку, вкрита очеревиною з усіх

боків і має довгу брижу, що зумовлює значну рухливість кишки.

Сліпа та ободова кишки подібні щодо будови стінок і представлені оболонками:

серозною з підсерозною основою(сальникові привіски);

м’язовою - складається з 2 шарів: повздовжнього(зовнішнього),

колового(внутрішнього);

слизовою (циліндричний епітелій з великою кількістю бокалоподібних клітин).

Вона гладенька та блискуча.

На всьому протязі : утворені півмісяцеві складки; розміщені поодинокі лімфатичні

вузлики(в підслизовій основі).

Кровопостачання ободової кишки відбувається за рахунок гілок верхньої та нижньої

брижових артерій.

Венозний відтік відбувається по однойменних венах у систему ворітної вени.

Іннервація ободової кишки відбувається за рахунок гілок верхнього та нижнього

брижових сплетень

Пряма кишка (rectum) – кінцевий відділ товстої кишки. Верхня межа відповідає III

крижовому хребцеві, а закінчується кишка в ділянці промежини відхідником.

Довжина – 14-20 см. Утворює два згини:

крижовий (опуклістю назад, що відповідає кривині тазової поверхні крижової кістки)

промежиний (опуклістю вперед, що знаходиться після проходження кишкою

діафрагми тазу).

Серозна оболонка вкриває пряму кишку лише на невеликому протязі (нижня частина не

вкрита очеревиною зовсім).

М’язова оболонка представлена двома шарами:

повздовжнім, коловим, який розміщений по всій довжині кишки, а в ділянці

відхідника він утворює внутрішній м’яз - стискач відхідника.

Слизова оболонка вкрита одношаровим циліндричним епітелієм, не має ворсинки, але

містить кишкові залози.

У підслизовому шарі трапляються поодинокі лімфатичні вузлики. У верхньому

відрізку прямої кишки розміщені три добре виражені поперечні складки. В

нижньому відрізку - їх до десяти. Це відхідниковий пояс кільцеподібної форми,

нижче він переходить у шкіру відхідника. Топографічні взаємовідношення кишки у

чоловіків та жінок різні:

у чоловіків спереду розміщені: сечовий міхур, сім’яні міхурці та

передміхурова залоза,

у жінок – піхва та матка.

Задня стінка кишки прилягає до крижової кістки, а по боках заочеревинний відрізок кишки

оточує шар добре розвинутої жирової тканини.

Кровопостачання кишки відбувається за рахунок гілок :

нижньої брижової артерії,

внутрішньої повздовжньої

артерії, серединної крижової артерії.

Венозна кров відтікає від : верхнього відрізка в систему ворітної вени,

нижнього - в систему нижньої порожнистої вени.

Іннервація прямої кишки – гілками прямокишкових нервових сплетінь.

ЛЕКЦІЯ №5

ТЕМА: «АНАТОМІЯ ВЕЛИКИХ ТРАВНИХ ЗАЛОЗ».

І. ПІДШЛУНКОВА ЗАЛОЗА

Розташована біля задньої стінки живота, на рівні I або II поперекового хребця. Одна

третина її знаходиться праворуч від серединної лінії.

Це одна з найбільших залоз тіла людини. Довжина її – 16-22 см, ширина – 4 см,

маса –70-80 г.

Вона має:

а) головку – розміщена в підкові дванадцятипалої кишки і є найбільшою частиною

залози;

б) тіло – має тригранну форму і три поверхні:

передню - вкрита очеревиною і прилягає до черевної частини аорти,

задню,

нижню – розташована нижче від кореня брижі поперекової ободової кишки,

. в) хвіст – досягає селезінки.

Вздовж усієї протоки підшлункової залози розміщена підшлункова вивідна протока, в яку відкриваються протоки часточок залоз. Часточки залози розмежовані прошарками пухкої волокнистої сполучної тканини. В цих перегородках розміщені судини, нерви та міжчасткові вивідні протоки. Останні утворюються після злиття внутрішньочасткових проток, кожна з яких починається від ацинуса _структурно-функціональної одиниці залози), де і виробляються травні ферменти. Підшлункова вивідна протока відкривається разом із жовчною протокою на великому сосочку дванадцятипалої кишки. Через протоку ПЗ виділяється травний сік, що містить ферменти, які розщеплюють білки і вуглеводи. Ця функція називається екзокринною.

В залозі є скупчення залозистих клітин острівці Лангергенца (острівці підшлункової залози) вкраплені між ацинусами залози. В них виробляються 2 гормони - антагоністи інсулін і глюкагон, які надходять у кров та регулюють засвоєння вуглеводів і рівень глюкози в крові. Це ендокринна функція.

Кровопостачання залози забезпечується гілками загальної печінкової артерії, верхньої брижової артерії та селезінкової артерії. Венозна кров відтікає однойменними венами.

ІІ. Печінка – розташування, будова, функції

Печінка (hepar) – найбільша залоза людини, за будовою належить до складних

паренхіматозних органів.

Червоно-бурого кольору. Маса досягає 1500 г.

Форма - шапка великого гриба.

Розміщена в правому підребер’ї, під діафрагмою.

Розрізняють дві поверхні печінки:

діафрагмальну - опукла, прилягає до діафрагми. Поздовжньо розміщеною

серпоподібною зв’язкою поділяється на дві частки: праву (більшу), ліву (меншу);

вісцеральну - дещо вгнута і має ряд втиснень, відповідно до прилягаючих органів. На ній є

три борозни:

дві поздовжні - ідуть спереду назад.

У передній частині правої борозни в ямці жовчного міхура розміщений

жовчний міхур, задня частина є борозною нижньої порожнистої вени.

Передній відділ лівої борозни має вигляд щілини, де залягає

кругла зв’язка печінки, а в задньому відділі щілини, в щілинній венозній

зв’язці, розміщена облітерована венозна протока.

Одна поперечна - з’єднує середини поздовжніх борозен.

В борозні, (ворота печінки), залягає власна печінкова артерія, загальна

печінкова протока, ворітна вена.

Вони поділяють поверхню на 4 частки: праву; ліву; квадратну; хвостату.

Печінка має два краї:

передній гострий - до передньої стінки живота,

задній тупий – повернений до задньої стінки живота і хребта.

Печінка майже повністю вкрита очеревиною, за винятком борозен та ділянки, де

вона прилягає до задньої стінки живота. Листки очеревини, переходячи на

діафрагму та сусідні органи, утворюють ряд зв’язок:

Серпоподібна зв’язка печінки утворена листками очеревини, які переходять з

діафрагмальної поверхні печінки на нижню поверхню діафрагми. Спереду ця зв’язка

доходить до пупка, і в її вільному краї залягає

кругла зв’язка і разом з листками очеревини, яка йде до діафрагми, утворюють

праву та ліву вінцеві зв’язки. Правий та лівий кінці вінцевих зв’язок утворюють

трикутні зв’язки.

Від воріт печінки до малої кривини шлунка та початкової частини дванадцятипалої кишки йдуть печінково-дванадцятипала та печінково-шлункова зв’язки, утворюючі малий сальник.

Під очеревиною, що вкриває печінку, міститься тонка волокниста оболонка ( гліссонова

капсула ).

Речовина печінки складається з часточок печінки, які мають форму багатогранної призми. Ці утвори вважають структурно-функціональними одиницями печінки. На периферії кожної часточки розташовані міжчасткові вени, що належать до системи ворітної вени, та міжчасткові артерії. Капіляри, які йдуть від міжчасткових вен, вливаються в центральну вену в центрі кожної часточки. Кілька центральних вен зливаються між собою, утворюючи товсті венозні стовбурці, які зливаючись утворюють три-чотири печінкові вени, що вливаються в нижню порожнисту вену. Всередині печінкової часточки також розміщені і артеріальні капіляри, які походять від гілок власної печінкової артерії.

Клітини печінкової часточки виробляють жовч, яка надходить у жовчні проточки, а далі - в міжчасткові протоки. Останні збираються в більш товсті стовбурці і утворюють праву та ліву печінкові протоки. Вийшовши з воріт печінки, права та ліва печінкові протоки зливаються і утворюють загальну печінкову жовчну протоку.

Особливість кровообігу печінки полягає втому, що вона одержує, з одного боку як і всі

органи, артеріальну кров, а з другого - венозну з ворітної вени.

ФУНКЦІЇ печінки:

1.Продукти гідролізу поживних речовин у печінці або перетворюються, або

відкладаються в депо.