Тема 8.

1. Форми слова і словотвірні моделі.

2. Словотвірний тип і гнізда слів.

3. Граматичні і понятійні категорії.

4. Типи граматичних категорій.

5. Граматичні категорії різних мов.

6. Частини мови.

7. Категоріальні ознаки частин мови.

8. Принципи класифікації слів за частинами мови.

9. Частини мови різних мов.

Форми слова і словотвірні моделі

Внаслідок історичних змін морфемний склад слова видозмінюється. Морфеми починають функціонувати блоками, утворюючи похідні основи і складні (складені) афікси.

Збільшення питомої ваги морфемних блоків відбувається також завдяки запозиченню: запозичуються звичайно слова, а не їхній морфемний склад. Запозичене слово сприймається як чиста основа, яка набуває форми тієї мови, яка запозичує.

Напр., у парі слів перукар - землероб питоме українське землероб зберігає морфологічну структуру і морфемне членування (земл-е-роб), а запозичене слово має тільки морфологічну структуру мови: це іменники чоловічого роду. Морфемне членування у них втрачене: запозичений суфікс -ор, що повторюється, перебуває у зв’язаному стані через неясність твірної основи.

Морфологічна структура слова усвідомлюється не тільки завдяки вільному використанню основи і афіксів, але й тому, що:

• кожне слово включається до тієї чи іншої категорії;

• набуває тієї чи іншої парадигми;

• стає компонентом того чи іншого словотвірного ряду.

Типи зв’язків

наявність асоціативних зв’язків між словами і формами слів

об’єднання їх

у парадигми і словотвірні ряди

Візьмемо слово старий і його зв’язки з іншими словами і формами мови (див. схему).

Прикметник старий у сучасній мові сприймається як непохідна форма, яка складається з основи слова стар- і флексії -ий. Однак ця ж основа слугує для утворення цілої низки слів, виступаючи як словотвірна основа, яка творить і мотивує ряд слів – іменників, дієслів, прикметників, прислівників (частина з яких наведена у схемі).

Іменник старик сприймається як похідна і мотивована форма; у неї виділяється дві основи:

• основа словозміни;

• основа словотворення.

з астаріти застарілий по-старечому

( по)старіти старчиха

старіти старітися старець

старечий

стара пристаркуватий

с таруватий по-старому стариган

с таренький старе старичок

с тарший

старий

старик старики

старість старина старика стариків

староста старику старикам

с таршина старовина стариком стариками

старика стариків

старшинство по-старовинному

Саме наявність цих двох головних типів основ забезпечує зв’язки слова з його формами і спорідненими словами, а саме слово постає не як нагромадження морфем, а як їхній порядок – як морфологічні структури слова.

Основа слова ( її називають також основою словозміни, основою формотворення, словозмінною основою) - це загальна частина форм слова чи всієї парадигми словозміни.

Твірна основа (її називають також основою словотвору, твірною або словотвірною основою, мотивуючою основою) – це спільна частина двох або декількох слів, яка використана для творення і мотивування структури і значення нового слова.

Основа слова - це частина форми слова; твірна основа – частина словотвірної моделі, тобто словотвірної форми.

Форма слова і словотвірна модель - найважливіші форми мови.

Будучи наповненим конкретним лексичним матеріалом, вони породжують словоформи і похідні слова - найважливіші одиниці мови.

У словоформі і похідному слові відбувається органічне сполучення лексики і морфології мови. В той же час словоформа, її будова і структура демонструють відносну самостійність лексики і морфології.

Форми слова. Термін форма слова і саме поняття форми слова були введені у мовознавство Московською лінгвістичною школою. Ф.Ф.Фортунатов визначав форму слова як „здатність окремих слів виділяти з себе для свідомості мовців формальну і основну приналежність”, тобто основу слова і формотвірний афікс.

Вчений говорив, що всяка форма у слові є спільною для слів з різними основами і разом з тим всяка форма у слові співвідносна з іншою, тобто передбачає існування іншої форми, з іншою формальною приналежністю, але з тими їхніми основними приналежностями.

Основа слова. Основа слова є постійною частиною слова, виражає його лексичне і загальне граматичне значення, виступаючи як основа словозміни і формотворення.

Основа слова об’єднує всі видозміни даного слова.

Напр., основи гр- і гра- розрізняють однокореневі слова - іменник і дієслово, додавання афіксів утворює форму слова: гр-а, гр-и, гр-у тощо – різні відмінкові форми іменника гра; гра-в, гра-ли, гра-ти - різні форми дієслова грати.

Граматичне значення виражається основою і афіксом одночасно.

Ця єдність основи слова і формотвірного афікса забезпечує

• вираження формою слова загального і часткового граматичного

значення,

• робить форму слова найважливішим способом вираження граматичного значення.

Завдяки тому, що основа слова виражає загальне граматичне значення, вона може виступати

• як форма слова;

його часткове граматичне значення виражається в даному випадку

• парадигматично, тобто нульовою флексією або нульовим формотвірним суфіксом.

Напр., сарай - форма називного відмінка іменника чоловічого роду, а грай - форма наказового способу однини.

Особливо багатими на різні основи є дієслова, що мають розгалужену систему форм слова.

Напр., латинське дієслово має чотири основи, від яких утворюються різні форми часів, способів тощо.

Прості і складені форми слова.

Форми слова відрізняються не тільки за видом і будовою основи, але і засобом вираження загального і часткового граматичного значення.

За цією ознакою форми слова поділяються на:

Форми слова

прості

(синтетичні)

складені

(аналітичні)

флективність

аглютинація

Простою формою слова називається синтез (грец. синтез– з’єднання, поєднання, об’єднання, складання; аналіз – роз’єднання, розкладання) основи і афікса, що утворює словоформу конкретної лексеми, напр., стол-у, пиш-у.

Складною формою слова називається поєднання форми службового і форми повнозначного слова, що утворює словоформу конкретної лексеми, напр., буд-у + писа-ти, на + стол-і, більш + вірогідн-о.

Оскільки в простій словоформі її компоненти синтезовані як частини слова, вона називається також синтетичною.

Оскільки в складеній словоформі компоненти, що створюють єдине ціле, представлені лінійно розірвано, аналітично, складену словоформу називають також аналітичною.

Синтетичні форми слів у свою чергу підрозділяються за способом приєднання афіксів, який впливає:

• на будову словоформи;

• на функціонування афіксів.

Існує два основних способи приєднання афіксів –

• флективність

• і аглютинація.

При флективному способі афікс органічно сполучається з основою, так що вираження граматичних значень призводить до:

• видозміни основи;

• заміни афіксів.

При аглютинативному способі афікси поступово приєднуються один до одного, збагачуючи словоформу все новими граматичними значеннями.

Будова складеної словоформи функціонально аналогічна будові простої словоформи:

• основа відіграє ту ж роль, що й форма повнозначного

слова, яке змінюють;

• службове слово чи його форма - роль словозмінного

афікса.

Словотвірні моделі

• Як форма слова є зразком для побудови словоформ, тобто конкретних форм конкретних лексем,

• так і словотвірна модель є зразком для побудови конкретних похідних слів-лексем.

Напр., письменник, відмінник, будівельник; читач, глядач, спостерігач; філософія, філологія, геометрія; малювати, студіювати, рахувати; холодно, спекотно, гамірно тощо є різними словами, але всі вони побудовані за певними словотвірними моделями.

Словотвірна основа.

Словотвірна основа є твірною і мотивуючою лише в момент словотворення, оскільки нове слово-деривант може розвинути нове значення і зазнати процесу спрощення.

Якщо словозмінна основа є спільною частиною парадигми слова,

то словотвірна основа є спільною частиною двох слів.

За своїм походженням словотвірна основа належить твірному слову, вона виводиться з нього.

Словозмінна і словотвірна основи відрізняються одна від одної

• не тільки функціонально,

• але й семантично

• і матеріально.

Семантичні відмінності полягають у тому, що словотвірні основи утримують не всі значення твірного слова, а тільки деякі з них, інколи - навіть одне ( турист - туристська база, туристський автобус, туристський колектив але: туристичне управління, туристична фірма, бо туристичний семантично поєднується і зі словом туризм).

Матеріальні відмінності словозмінної і словотвірної основ стосуються

• їхнього фонетичного

• і морфемного складу,

• причому інколи фонетичний і морфемний варіанти словотвірної основи не співпадають з жодним із варіантів основи слова, виступаючи у перетвореному, новому вигляді (у іменника рука основа слова має тільки два варіанти рук- і рук’-; вони використовувалися для утворення слів, напр., рука і руків’я.

Однак від слова рука утворені також слова ручка, ручний, обручатися, заручатися тощо. Твірна основа у цих слів має і фонетичний вид руч-, який не зустрічається при зміні слова рука.

Але при відмінюванні даного слова з’являється варіант руц-, бо в минулому у іменника рука основа слова мала більше варіантів - руци - форма називного відмінка множини, руцъ - форма давального і місцевого відмінків однини).

Словотвірний тип і гнізда слів

Хоча словотвірна основа є найважливішим компонентом словотвірної форми і може породжувати нові слова сама собою, однак звичайно словотвірна модель двокомпонентна.

Словотвірний афікс – суттєвий компонент словотвірної моделі.

Словотвірні афікси виражають спільне граматичне значення слова:

• відносячи його до тієї чи іншої частини мови;

• визначаючи:

• словотвірне значення;

• спосіб словотворення:

• суфіксальний;

• префіксальний;

• суфіксально-префіксальний (конфіксальний).

Терміни словотвірна модель і словотвірний тип нерідко вживаються синонімічно.

Але між цими термінами є різниця.

Словотвірна модель є зразком для створення конкретної лексеми,

тоді як словотвірний тип охоплює не тільки будову моделі, але і її

• типовість,

• регулярність,

• продуктивність,

• включення моделі до словотвірного гнізда.

Словотвірні гнізда бувають двох типів:

словотвірне гніздо

гніздо

однокорінних

(споріднених слів)

гніздо

тематичних

словотвірних рядів

Граматичні категорії

Групи словоформ, об’єднаних спільністю граматичного значення, називаються граматичними категоріями.

Граматичні категорії відображають:

• найбільш спільні

• й суттєві властивості граматичної будови мови.

• Граматичні категорії є одночасно найбільш загальними поняттями граматики, яка вивчає й описує граматичну будову мови.

Граматична будова мови –

• це не просто інвентар граматичних засобів і форм,

• але й упорядкована система.

Групування словоформ за граматичними категоріями і частинами мови – це один із основних засобів організації системи мови.

Граматичні і понятійні категорії.

Семантична природа граматичних категорій пов’язує граматику з логікою і психологією, які вивчають форми мислення і психічну діяльність.

Однак між граматичними і понятійними категоріями є суттєві відмінності.

На відміну від понятійних категорій, які можуть по-різному виражатися за допомогою конкретних слів і фраз, граматичні категорії – це такі поняття,

• які властиві граматичній будові мови,

• її граматичним формам

• і знаходять той чи інший засіб вираження граматичного значення.

О.О.Шахматов вважав, що граматичними категоріями визначається:

• внутрішній зв’язок окремих слів між собою і відношення їх до речення;

• слова визначаються як частини мови саме настільки, наскільки вони дають уявлення про граматичні категорії,

• чи, навпаки, не викликають такого уявлення.

Напр., сто як числівник має граматичну категорію відмінка, але у нього немає категорії роду і числа. Іменник стіна має категорії роду, числа, відмінка. Дієслово подвоїти має категорії числа, виду, стану, особи, часу, роду (у формах минулого часу). Прислівник удвох жодної з названих граматичних категорій не має.

Парадигма частини мови, категорії і слова

Кожна граматична категорія має свою структуру, тобто:

• певний інвентар словоформ,

• їхнє відношення однієї до іншої,

• набір різних засобів вираження граматичного значення.

Структуру граматичної категорії називають також парадигмою граматичної категорії.

За кількістю словоформ парадигми бувають:

• двокомпонентними:

• категорія числа;

• категорія виду.

• трикомпонентними:

• категорія роду;

• категорія особи;

• категорія часу.

• багатокомпонентними:

• категорія відмінка.

Число компонентів парадигми граматичної категорії визначається

• на основі семантичної спільності словоформ

• і з урахуванням усіх словоформ, які зустрічаються і охоплюють дану категорію.

Кожний компонент відмінкової парадигми має формальні варіанти.

Це викликано

• зв’язком відмінкової словоформи не тільки з категорією відмінка,

• але і з типом відміни,

• категорією роду тощо.

Парадигма є способом організації граматичних явищ і віднесеності їх до тієї чи іншої частини мови.

Оскільки частини мови є лексико-граматичними розрядами слів і охоплюють всю лексику мови, то парадигми окремих граматичних категорій по-різному охоплюють цю лексику.

Типи граматичних категорій

Граматична категорія є єдністю часткових граматичних форм і значень, об’єднаних у парадигму.

За своїм призначенням і зв’язком з одиницями мови граматичні категорії поділяються на:

• синтаксичні категорії;

• морфологічні категорії.

Число Відмінок	Однина		Множина
Називний Родовий Давальний Знахідний Орудний Місцевий Кличний	вод-а вод-и вод-і вод-у вод-ою (про) вод-у (на) вод-і вод-о	стіл- стол-а стол-у(-ові) стіл стол-ом (про) стіл (на) стол-і стол-е	вод-и вод вод-ам вод-и вод-ами (про) вод-и (на) вод-ах вод-и	стол-и стол-ів стол-ам стол-и стол-ами (про)стол-и (на)стол-ах стол-и

Синтаксичні категорії властиві синтаксичним одиницям –

• реченням

• і словосполученням.

Синтаксичні категорії виявляються при:

• членуванні синтаксичних одиниць;

• при їх класифікації;

• при їх систематизації.

Основними категоріями речення є його члени:

• головні члени речення;

• другорядні члени речення;

• типи речень:

• односкладові;

• двоскладові.

Категорії словосполучення виявляються при:

• аналізі типів стрижневих слів;

• типів відношень між компонентами словосполучення.

За стрижневими словами виділяються групи:

• іменних;

• дієслівних;

• ад’єктивних тощо словосполучень.

Основними типами відношень між компонентами словосполучень є:

• атрибутивні;

• об’єктні;

• обставинні.

Морфологічні категорії підрозділяються на:

• словозмінні (білий папір, але біле простирадло);

• класифікаційні (білий - чол.р., біле – сер.р.).

Отже, граматичні категорії можуть:

• межувати з лексичними групуваннями слів;

• граматика і лексика можуть взаємодіяти,

породжуючи лексико-граматичні категорії.

Прикладами лексико-граматичних категорій можуть бути категорії

• абстрактності,

• предметності,

• істот,

• неістот іменників,

• способу дії дієслів,

• відносності

• і якісності прикметників.

Такий же змішаний лексико-граматичний характер мають словотвірні категорії, які зв’язують слова з морфологічною структурою, характерною для тієї чи іншої частини мови, і одночасно пов’язані з утворенням нових лексем і лексичними групуваннями слів.

Граматичні категорії різних мов

Ще однією особливістю граматичних категорій є те, що вони виявляють відмінності

• між різними мовами

• і різними періодами розвитку однієї й тієї ж мови.

Все розмаїття відмінностей граматичних категорій у мовах світу зводиться до двох основних видів:

1. Мови відрізняються одна від одної

• самою наявністю

• чи відсутністю граматичних категорій (категорія роду іменників є в більшості індоєвропейських мов, але її немає в тюркських мовах, англійській, вірменській).

2. Мови, що мають аналогічні граматичні категорії, відрізняються одна від одної

• засобами вираження граматичних значень,

• парадигмою

• і типом категорії (морфологічна, синтаксична, лексико-граматична).

Частини мови

Частини мови – це:

• найбільш загальні класи слів;

• їхні лексико-граматичні розряди, які відрізняються один

від одного:

• граматичним значенням;

• морфологічними особливостями (інвентарем

словоформ і парадигм, особливостями словотворення);

• синтаксичними функціями.

Частини мови, охоплюючи всю лексику мови,

1) не на всі слова рівною мірою поширюють всі свої особливості;

2) їхня специфічність різна з точки зору виявлення суттєвих властивостей частин мови і визначення її відмінних ознак.

Звідси – два взаємопов’язаних висновки:

• вчення про частини мови передбачає виявлення принципів опису частин мови;

• застосування цих принципів до характеристик окремого слова як представника тієї чи іншої частини мови.

Категоріальні ознаки частин мови

Перший принцип теорії частин мови зводиться до того, що частина мови як загальний лексико-граматичний розряд слів характеризується не одним, а чотирма категоріальними ознаками:

Категоріальні ознаки

семантичні

словотвірні

морфологічні

синтаксичні

Семантичні і синтаксичні ознаки є більш загальними і виявляють подібність у мовах різних типів.

Словотвірні і особливо морфологічні ознаки різні навіть у споріднених мовах.

Семантична ознака частини мови – це її загальне граматичне значення

(наприклад, іменники мають значення предметності, і це об’єднує іменники різної лексичної, словотвірної і морфологічної якості: книжка, біг, краса, кенгуру, всесвіт;

дієслово має значення дії і стану, і це об’єднує такі лексично, словотвірно і морфологічно різні слова, як читати, стояти, хворіти, примножувати, захоплюватися;

прикметники і прислівники позначають ознаки: перші – предметності, другі – дії і стану).

Синтаксична ознака частини мови – це її звичайна, первинна синтаксична функція

(іменник як частина мови синтаксично звичайно використовується як підмет і додаток – це його первинна функція;

у дієслова – це присудок;

прикметник функціонує як означення;

прислівник – обставина).

Синтаксичні функції частин мови

• більш рухомі, ніж семантичні,

  • завдяки чому виникають синтаксичні деривати частин мови, тобто словоформи тієї чи іншої частини мови,

    • які використовуються у вторинній функції

(У вазі стояли білі і червоні троянди; білі були гарніші від червоних).

Частини мови є

• не тільки способами відображення дійсності

• і вияву думки,

• але й способами організації форм мови.

Ці їхні властивості проявляються у словотвірних і морфологічних ознаках.

Словотвірна ознака частини мови – це:

• набір її словотвірних моделей;

• інвентар словотвірних засобів для поповнення лексики

даної частини мови;

• здатність виділяти основи для поповнення лексики

інших частин мови.

В.В.Виноградов зазначав, що

• для дієслова як частини мови є типовим внутрідієслівний префіксальний словотвір,

• а для іменника – внутрісубстантивний суфіксальний словотвір.

• Прислівник як частина мови характеризується тим, що його словотвірні моделі і засоби виникли на базі форм слів і словосполучень інших частин мови.

Морфологічна ознака частини мови – це:

• інвентар її словоформ;

• парадигм;

• система морфологічних категорій;

• система морфологічних розрядів.

За цією ознакою частина мови може охоплювати:

• незмінні слова (без форм словозміни – напр.,

прислівник);

• змінні слова (які відмінюються – напр., іменники і

дієслова).

Категоріальні ознаки проявляються у різних частин мови по-різному; провідною ознакою може виступати то одна ознака, то інша, особливо у різних груп слів.

Інакше кажучи, лексичні, семантичні та інші фактори вносять обмеження у прояв категоріальних властивостей у окремих слів і груп.

Напр., запозичення слів в українській мові породило невідмінювані іменники – таксі, попурі, колібрі тощо.

Принципи класифікації слів за частинами мови

Другий принцип теорії частин мови – класифікаційний.

Якщо перший принцип вимагає

• багатоаспектного підходу,

• врахування сукупності ознак при характеристиці тої чи іншої частини мови,

то другий принцип потребує:

• визнання неоднорідності частин мови;

• класифікації (типології) їх.

Частини мови поділяються на два основних класи:

Частини мови

повнозначні слова

службові слова

Повнозначні слова

• можуть бути членом речення (в тому числі одним-єдиним

членом речення)

• і позначають окремі поняття;

службові слова

• не є окремими членами речення

• і позначають поняття – значення повнозначних слів, утворюючи

• аналітичні форми,

• словосполучення

• і речення.

Отже різниця між повнозначними і службовими словами функціонально-граматична: вони відрізняються

• призначенням;

• типом значення;

• словотвірними властивостями.

Службові слова функціонально-граматично близькі до морфем, можуть перетворюватися в морфеми.

Серед повнозначних слів виділяються три типи:

Повнозначні слова

слова-назви

займенники

вигуки

Слова-назви називають предмети, явища, властивості і дають певні поняття про них: стіна, вода, буревій, ходити, помаранчевий, швидко тощо.

Займенники вказують на предмети, явища й властивості і відсилають до них: цей - вказує на будь-який предмет і ознаку, що є близькими (на відміну від той), уже названим в тексті.

Особливість займенникового значення – у його егоцентризмі і вторинності назви.

Егоцентризм займенникової семантики в тому, що вони вказують на особи, предмети, ознаки з точки зору мовця і акту мовлення (моя доповідь, якийсь студент).

Вторинність називної функції займенників у тому, що займенник називає предмет, явище, ознаку через уже існуючу назву чи вказує на них тільки в умовах конкретної мовленнєвої ситуації (у нас – той стіл, у болгар – та , бо жін.р.).

Вигуки - це такі слова, котрі безпосередньо виражають почуття і емоції, тому вони є словами-реченнями ( Отакої!; Оце так!; Ой!; Чорт забирай!; Агов! тощо).

Найбільшим за лексичним обсягом є тип слів-назв; він же характеризується словотвірним і словозмінним розмаїттям:

• Тому класифікація частин мови стосується насамперед виділення частин мови з-поміж слів-назв;

• займенникові лексико-граматичні розряди

• і граматичні групи певною мірою співвіднесені з частинами мови слів-назв.

Основними частинами мови є:

• імена;

• дієслова.

Вони:

• необхідні компоненти речення;

• утворюють два основних розряди лексики;

• мають свої словотвірні засоби;

• мають свої словотвірні моделі;

• мають свої морфологічні особливості.

Імена позначають:

• предмети;

• їхні постійні ознаки.

Імена поділяються на:

• іменники;

• прикметники;

• числівники (в деяких мовах як лексично замкнена

група).

Іменники:

• позначають предметність;

• виступають у реченні в позиції підмета;

• виступають у реченні в позиції додатка.

Тому іменники:

• можуть змінюватися за відмінками, утворюючи

відмінкові форми і прийменниково-відмінкові

сполучення;

• мають словотвірні моделі, що уточнюють предметність

як назву предмета, особи, абстрактного поняття;

• іменники змінюються за числами.

Прикметники:

• позначають ознаки предметності;

• виступають у словосполученні і реченні визначниками

іменника;

• мають особливі афікси словотвору і ступенів

порівняння.

В деяких мовах прикметники узгоджуються з іменниками, набуваючи їхніх категорій. В інших мовах вони приєднуються до певного іменника, не приймаючи його категорій (напр., тюркські мови).

Дієслова позначають:

• дії;

• стани.

Дієслова поділяються на:

• такі, що відмінюються (verba finita, власне дієслова);

• такі, що не відмінюються (verba invinita, віддієслівні

слова).

Власне дієслова:

• позначають дію, що змінюється в часі;

• виступають у реченні в позиції присудка.

Тому дієслова:

• можуть змінюватися за часами;

• можуть змінюватися за особами,

утворюючи особові і часові форми дієслова – прості і складені.

Дієслова словотвірні моделі , що уточнюють дію як:

• активну (стан);

• пасивну (стан);

• доконану;

• недоконану;

• мають форми аспекту, виду та ін. (в деяких мовах).

Серед форм дієслова слід назвати:

• дієприкметник, який сполучає властивості дієслова і

прикметника;

• інфінітиви;

• герундій;

• герундив;

• дієприслівник

• в деяких мовах – безособові дієслова;

• безособово-предикативні слова (типу укр. соромно, жаль);

• вербоїди (типу апчхи, цвірк, кахи).

Прислівник – це частина мови, яка:

• не відмінюється;

• має особливий словотвір;

• має синтаксичну функцію обставини;

• позначає ознаку дії;

• позначає ознаку стану.

Прислівник як лексико-граматичний розряд виник на базі прийменникових і безприйменникових форм іменників і прикметників.

Частини мови різних мов

Третій принцип теорії частин мови – історико-типологічний.

Він полягає у визнанні того, що універсальним і постійним є факт самої наявності частин мови.

Що ж стосується складу частин мови, їхніх ознак, то вони

• історично рухомі

• і різні не тільки в мовах різних типів,

• але і в споріднених мовах, в тому числі у близькоспоріднених.

Напр., особливістю українського іменника є його досить чітка протиставленість прикметнику і числівнику, чого немає не тільки в тюркських та фінно-угорських мовах, але й деяких індоєвропейських мовах. Прикметники татарської мови не відмінюються, не набувають ні суфікс множини, ні суфікс присвійності, але вони набувають словозмінні форми іменника.

Своєрідність частин мови в різних мовах не заперечує їхньої універсальності; ця своєрідність вимагає тільки того, щоб

• при описові кожної частини мови конкретної мови враховувались не лише

• її типологічні

• й універсальні властивості,

• але й конкретні своєрідність

• і індивідуальність, характерні для кожної мови.

Спільні властивості мови в окремих мовах проявляються дуже своєрідно і навіть протилежно:

• в українській мові зберігається складна система відмінкових форм,

• в англійській – часових форм дієслова.

Питання для самоконтролю:

- Розкрийте зміст поняття „Форми слова і словотвірні моделі”.

- Що таке словотвірний тип і гнізда слів?

- Розкрийте зміст поняття „Граматичні і понятійні категорії”.

- Які існують типи граматичних категорій?

- Розкрийте зміст поняття „Граматичні категорії різних мов”.

- Розкрийте зміст поняття „Частини мови”.

- Які є категоріальні ознаки у частин мови?

- Які існують принципи класифікації слів за частинами мови?

- Розкрийте зміст поняття „Частини мови різних мов”.

Література: Основна 1 – 18.