Тема 13.

1. Походження і основні етапи історії письма.

2. Предметне „письмо”.

3. Піктографія.

4. Ідеографія.

5. Фонографія.

6. Алфавіти.

7. Фінікійське письмо і східні алфавіти.

8. Грецький алфавіт.

9. Латиниця і алфавіти на латинській основі.

10. Кирилиця та алфавіти на кириличній основі.

11. Графіка. Орфографія.

Походження і основні етапи історії письма

Письмо порівняно зі звуковим мовленням є додатковим засобом спілкування.

За своєю функцією найдавніші види письма – це послання і надмогильні написи.

З розвитком людського суспільства розвивались і вдосконалювались вже нові види письма, розширялись його функції.

Виникнення й існування письма мало і має величезне значення:

• письмо допомогло людям подолати простір і час;

• зберегло і зберігає людський досвід, передаючи його від покоління до покоління, від народу до народу.

Кожне крупне політичне, наукове, літературне явище, виникнувши в одній точці, ставало надбанням усього народу, людства.

Значно підвищилась об’єднуюча роль мови, велику роль стали відігравати єдині адміністративно-господарські документи, художня література.

Велика роль письма для розвитку наукової думки. Будучи зафіксованими в формулюваннях, наукові положення стають досяжними всім бажаючим.

Наукова символіка, що виникла на базі буквеного письма, відіграє виняткову роль у прискоренні наукового мислення, у переході на більш високі рівні мислення і доказів.

Сучасні види письма виникли в результаті копітких пошуків і тривалого вдосконалення створеного. Спочатку засобами утримання в пам’яті були предмети природи:

• мисливські попереджувальні знаки;

• символіка самих предметів;

• уміння читати по слідах.

Деякі предмети починають виступати як символи.

Предметне „ письмо”

Здатність предметів символізувати поняття була використана найдавнішими індіанськими племенами по-різному:

Вампум - намисто з ракушок, мушлів у алгонкінських та ірокезьких племен, яке використовувалось не лише як прикраса, а й як одиниці обміну та предметні „записи”. Важливою була символіка кольору: білий позначав мир, здоров’я, благополуччя; чорні намистини повідомляли про смерть вождя; червоні – про війну. Пояси й перев’язи були своєрідним літописом, договором або вірчою грамотою.

Кіпу - вузликове письмо інків. Кожний кіпу складається з основного шнура, до якого прикріплюються вузли і сплетіння у вигляді бахроми, торочок: вузли і сплетіння різного кольору і розташування мали умовне значення як пам’ятка про адміністративні і господарські розпорядження.

Спеціально виготовлені шнури і намисто були наочними засобами спілкування.

Ще більш умовний характер отримали зарубки на бирках, татуювання, родові і племінні знаки, знаки власності. Вони наносились на предмети ужитку, на стіни печер, скелі тощо. Цей печерний і наскельний живопис готував письмо.

Піктографія

Предметна символіка була передісторією письма. Першим історичним типом письма була піктографія (від лат. pictus – прикрашений і грец. grapho – пишу.

Власне письмо починається тоді, коли за допомогою спеціальних графічних знаків (графем) позначається щось (предмет, поняття, склад, звук), тобто картинне письмо.

Піктограми – одиниці такого письма - видряпувались, а потім і малювались на стінах печер, скелях і каменях, на рогах і кістках тварин, на бересті.

Піктографічне письмо ще зберігає зв’язок із живописом, виражаючи думку шляхом символічного осмислення зображених осіб, предметів, явищ. Отже, піктограма зберігає наочність, зоровий образ.

Однак піктограма відрізняється від рисунка тим, що вона умовна і має постійне значення.

Поруч із схематичним зображенням конкретних предметів використовуються й умовні знаки, які позначають абстрактні поняття.

Зараз піктографія не використовується як основний вид письма. Однак піктограми широко вживаються на вітринах, рекламах, як дорожні знаки тощо; сюди ж відносяться різні нагрудні значки й фотографії, емблеми на документах.

Ідеографія

Втрачаючи зоровий образ і перетворюючись на немотивований знак, піктограма стає ідеограмою, а піктографія - ідеографією (від грец. idea – ідея і grapho - пишу; буквально: писання понять.

Поруч з терміном „ідеографія” вживається також „логографія” і „ієрогліфіка”; останній термін – давньогрецький: „священні знаки”; так називались написи, використовувані єгипетськими жерцями).

Ідеографія з’являється тоді, коли виникають держави, яким необхідне письмо для управління і обліку державного і храмового господарства, для записів законів і культових текстів.

Найдавнішими ідеографічними системами письма є єгипетська, шумерська, китайська, ацтекська, майя.

Аналіз найдавнішого ідеографічного письма показує, що ідеограма виникла на базі рисунка і піктограми, особливо при зображенні конкретних понять (бусинка, людини, води). Виникнення ідеограми з піктограми можна простежити на ідеограмах китайського письма; особливо це ясно на ієрогліфах: сонце, гора, риба, око тощо.

Найбільш стабільним і поширеним ідеографічним письмом до цього часу є китайське, чому немало сприяла особлива історія Китаю і односкладовий характер китайських слів.

Китайське письмо виникло давно: вже у ХV ст. до н.е. іньські племена мали розвинену систему письма. Однак державне закріплення і систематизація ієрогліфів відбулися при об’єднанні Китаю в централізовану державу, коли Сюй Шень в І-ІІ ст. створив каталог китайських ієрогліфів (10,5 тисяч).

Китайське письмо складається з основних знаків (ієрогліфів) і додаткових смислових і фонетичних визначників (їх називають „ключами”). Складання ієрогліфів (основних елементів) відображає основний спосіб словотворення – складання коренів.

У повних словниках китайської мови налічується більше 40 тисяч ієрогліфів, у сучасних текстах – від 2 до 5 тисяч.

Ідеографічний принцип письма набув широкого поширення при запису рахунку і алгебраїчних понять, що призвело до створення цифр і наукової символіки (алгебраїчної, хімічної, логічної тощо).

Слово цифра арабського походження: цим словом араби називали нуль (буквально: пусте місце).

Найдавніші цифри з’явились у Вавилоні і Єгипті. При виникненні алфавітів цифри позначались буквами, напр., буква альфа (аз) у давнину позначала цифру 1.

Нині більш поширеними цифровими системами є арабська і римська, причому написання цифр більш-менш уніфіковане.

Арабські цифри виникли в Індії; в Європу вони були занесені арабами (звідси їхня вторинна назва).

Фонографія

На відміну від піктографії та ідеографії буква не має предметно-понятійного змісту. „Значення” букви є позначенням звуку чи складу, який треба вимовити, щоб назвати слово чи його частину.

Тип письма, котрий відображає вимову слів, називається фонографією.

Існує дуже багато систем фонографії; складна і тривала її історія.

Фонографія поділяється на два основні види:

• консонантно-звукове (складове) письмо;

• вокально-звукове (звукове) письмо.

Вокально-звуковим (чи буквено-звуковим) письмом є, наприклад, українське чи англійське, оскільки букви позначають тут в основному звуки мовлення.

Прикладом складового письма може бути індійське письмо деванагарі, арабське і ефіопське письмо, японське письмо кана, корейське письмо кунмун.

Кількість основних і лігатурних знаків в деванагарі досягає 600, багато знаків є дуже складними – все це викликає труднощі і при оволодіванні даним шрифтом. Деванагарі використовується у мовах північної Індії – хінді, маратхі тощо, в санскриті; близькими до деванагарі є й інші шрифти Індії.

Арабське письмо – складове, консонантне: букви позначають приголосні; різновиди букв позначаються крапкою - над і під буквою; голосні позначаються надрядковими і підрядковими прямими і вигнутими рисочками; пишуть араби справа наліво, так що остання (з нашої точки зору) сторінка книжки виявляється першою, перша буква слова знаходиться справа.

Найдавніші складові знаки виникли на початку ІІІ тисячоліття до н.е. в Шумері територія сучасного Іраку). Шумери створили клинопис, який пізніше використали вавилонці й ассирійці. Складовий знак виник із піктограми, і цьому сприяло те, що в шумерській мові багато односкладних слів.

В результаті еволюції піктограми, ідеограми і силабо грами виникає буква – знак вокально-звукового письма.

Хоча прагнення спростити написання букви, зробити процес письма більш швидким є важливим моментом розвитку, викликаним потребами суспільства, історія письма – це вже не тільки історія написання букв, але разом із тим і історія становлення сучасних алфавітів, графіки й орфографії мов, що мають буквено-звукове письмо.

Алфавіти

Майже 75% сучасного населення землі користується буквено-звуковим письмом (серед інших видів письма найбільш поширене китайське ідеографічне письмо), котре зараз утворює чотири найпоширеніші сім’ї алфавітів:

• латинську (30%);

• слов’яно-кирилівську (10%);

• арабську (10%);

• індійську (20%).

Утворення сучасних графічних сімей алфавітів є результатом історичного розвитку народів, їхньої писемності. Сім’ї алфавітів не співпадають із сім’ями мов за їхнім походженням.

Наприклад, слов’янські мови використовують кирилицю і латиницю, арабським алфавітом послуговуються як семітські, так і інші народи, наприклад, перси (індоєвропейці) і турки.

Алфавіт - це сукупність букв будь-якого фонографічного письма, розташованих в історично усталеному порядку. Слово алфавіт утворено від назв двох перших букв грецького алфавіту: альфа + бета (інша вимова – віта). Азбука - аз + буки. Абетка – а + б.

Спроби створити буквено-звукове письмо і алфавіт відмічені у багатьох народів, особливо східного Середземномор’я.

Однак походження алфавіту своїми коренями сягає таких країн, як Єгипет, Фінікія, Греція.

Консонантно-звукове письмо виникло у другій половині ІІ тисячоліття,

вокалізоване звукове письмо з’явилось на початку І тисячоліття до н.е.

Фінікійське письмо і східні алфавіти

Подальше буквено-звукове письмо (єгипетське і фінікійське) було консонантним. Консонантний принцип найдавніших букв пояснювався лексичною функцією приголосних, котрі утворювали скелет єгипетських слів: п-п-х - жук, н-ф-р - гарний.

За відомостями М.Коростовцева, єгипетська мова мала 3300 коренів, з них 2200 триприголосних, близько 600 – чотири-, шестиприголосних, близько 400 двоприголосних і близько 60 одноприголосних. У давньоєгипетській мові було 26 приголосних, що позначалися ієрогліфами.

В результаті завоювання Єгипту Александром Македонським і поширення греко-римської культури і християнства єгипетське письмо було витіснене грецьким.

Фінікійці жили на вузькій прибережній смузі, захищеній зі сходу гірським хребтом Лівану; фінікійці володіли колоніями, зокрема Кіпром, де й знайдені фінікійські написи ХІІ-Х ст. н.е.

Фінікійське письмо складалося з 22 знаків, що позначали приголосні й напівголосні [w] та [j].

Фінікійські букви мали більш просту форму, назви і порядок розташування.

На основі арамейського письма виникають чотири основні гілки східного письма:

• єврейська;

• сирійська;

• іранська (на основі пехлевійського – іранського - письма виникли алфавіти уйгурський, маньчжурський, монгольський, бурятський);

• арабська.

Розвиток цих гілок пов’язаний з поширенням чотирьох релігій Переднього Сходу іудаїзму (єврейське письмо), східного християнства (сирійське письмо), зороастризму (іранське письмо) і мусульманства (арабське письмо).

Після завоювання арабами в VІІ ст. н.е. Передньої Азії арабське письмо стало широко поширюватися, витісняючи інші види східних алфавітів.

Арабське письмо – консонантне; голосні позначаються за допомогою діакритичних (розрізнювальних) знаків-крапок. Кількість букв таким чином збільшилася з 17 до 28, але письмо наповнилося надрядковими і підрядковими знаками.

Другою особливістю арабської графіки є те, що майже кожна буква має чотири форми – в залежності від того, чи стоїть вона ізольовано, на початку, середині чи в кінці слова, яке пишеться справа наліво.

Грецький алфавіт

Греки спочатку користувалися консонантним письмом. У VІІІ-VІІ ст. до н.е. зустрічаються вокально-звукові написи. У 403 р. до н.е. архонтом (правителем) Евклідом вводиться в Афінах класичний грецький алфавіт.

Класичний грецький алфавіт складався з 24 букв; 17 букв позначали приголосні і 7 – голосні.

• Значним внеском греків у становлення алфавіту було введення букв на позначення голосних.

• Друга зміна стосувалася напрямку письма: греки стали писати справа наліво (перехідним етапом було письмо, коли один рядок поперемінно йшов то справа наліво, то зліва направо; такий спосіб письма отримав назву „бустрофедон” – від бик і поворот - писали, як бик на ріллі).

• У зв’язку зі зміною напрямку письма були перевернуті й букви.

Подальше удосконалення алфавітного складу грецького письма проходило в

• елліністичний (ІV-І ст. до н.е.),

• римський (І ст. до н.е. - ІV ст. н.е.)

• і візантійський періоди (ІV-V ст. н.е.),

коли розвинулися скорописні почерки (що стало можливим завдяки використанню м’яких матеріалів – папірусу і пергаменту) і були створені діакритичні знаки.

У візантійський період оформилося два написання букв:

• прописне (маюскульне);

• рядкове (мінускульне)

• На основі західногрецького письма виник латинський (римський) алфавіт – латиниця,

• а на основі східногрецького (візантійського) письма – слов’янський алфавіт кирилиця,

• а також вірменський і грузинський алфавіти.

Латиниця і алфавіти на латинській основі

Латиняни, до яких належали і римляни, заснували місто Рим (легендарною датою його заснування вважається 753 р. до н.е.), об’єднали племена в один народ (populus Romanus), на чолі якого стояв стояли народне зібрання і сенат.

Розвиток спільного господарства і держави потребував упорядкованого письма. На виникнення латино-римського письма мала вплив писемність північних сусідів – етрусків і особливо південних сусідів – грецьких колоністів.

• Класичний латинський алфавіт включав 23 букви;

• різне написання u та v, і та j, а також рядкове написання букв з’явилося в середні віки;

• букви k, u, z зустрічались у словах грецького походження;

• буква q вживалася тільки з буквою u, читалась як kv (Quadratum – квадрат, Qualitas – якість, пор. кваліфікація).

Латинська мова, якою були створені велика література, наукові твори, будучи мовою західнохристиянського вчення, стала в Західній Європі широкопоширеною.

• Вирішальним для поширення єдиного письма була поява в ХІV ст. паперу і винайдення книгодрукування;

• в 1441 р. І.Гуттенберг надрукував книгу з набірних літер;

• в найближчі роки тим же шрифтом було надруковано декілька видань „донатів” (короткої латинської граматики Елія Доната);

• виникнення європейського письма на латинській основі протікає в основному у VІІІ-ХV ст.;

• потім іспанський, португальський, англійський і французький алфавіти поширюються в Америці, Австралії, а також Азії й Африці;

• зараз нараховується більше 70 алфавітів на латинській основі:

  • понад 30 європейських;

  • 20 азійських;

  • близько 20 африканських.

Алфавіти, що виникли на латинській основі, майже повністю зберігають склад букв класичного латинсько-римського письма.

Оскільки звуків у мовах значно більше, ніж латинських літер, виникла необхідність в удосконаленні латинського алфавіту: були введені діакритики (діакритичні знаки) і лігатури (букви, складені з двох чи трьох букв).

Кирилиця та алфавіти на кириличній основі

Слов’янський алфавіт виник у кінці ІХ - початку Х ст., причому було створено дві азбуки:

• глаголиця;

• кирилиця.

Створення азбук було викликане релігійно-політичною і просвітительською діяльністю братів Кирила і Мефодія. Брати були болгарами (македонцями), вони народилися у візантійському місті Солуни (нині це Салоніки).

У 862 р. моравський князь Ростислав звернувся до Візантії з проханням прислати місіонерів, які могли б проповідувати зрозумілою, слов’янською мовою. Вибір прийшовся на Кирила і Мефодія, тому що Кирило мав досвід місіонерської діяльності і добре говорив слов’янською.

Кирило створив слов’янську азбуку, разом з братом вони переклали на слов’янську богослужебні книги і виїхали в Моравію.

• За складом букв глаголиця і кирилиця майже співпадали;

• в рукописах ХІ ст. кирилиця нараховувала 43 літери;

• у глаголиці спочатку було 38 букв, оскільки не було йотованих і букви ук;

• кирилиця є творчою переробкою візантійського алфавіту - грецького статутного (офіційного) письма VІІ-VІІІ ст.;

• із 43 літер 19, тобто 45%, було включено в азбуку для позначення звуків старослов’янської мови;

• однак були введені і додаткові букви: буки, живете, зело, ци, черв, ша, шта, єр, єри, єрь, ять, юси (два), а також йотовані а, у, е, юси і лігатура ук;

• букви омега, фіта, псі, ксі, і-десятиричне та іжиця використовувались як цифрові знаки, а також у запозичених (візантійських) словах;

• кирилиця поширилась у південних (болгар, сербів, македонців) та східних слов’ян.;

• у царській Росії письмо зазнало великих змін у 1707-1710 рр., коли був введений цивільний шрифт і проведена реформа азбуки.

Графіка, орфографія

Алфавіт покладено в основу буквено-звукового письма:

• літери позначають звуки мови, його фонеми.

• Однак співпадання звуків і літер є неповним;

  • є багато розбіжностей між звуком і буквою, що й викликає появу правил читання (графічних правил) і правил написання слів (орфографічних правил).

    • В алфавіті букви отримують звукове значення кожна окремо;

    • у графіці – в сполученнях літер;

    • в орфографії – у складі слів.

Графіка

В теорії письма графікою (від грец. писемний, нерисований), називають букви алфавіту і діакритичні знаки у їхньому відношенні до звукової будови мови. Тобто, графіка вивчає співвідношення літер і звуків мови.

Зв’язок між буквою і звуком створюється історично, причому звукове значення літер, як і їхнє написання, дуже різне в різних мовах, що мають різні графічні системи.

Ступінь стійкості прочитання однієї й тієї ж букви неоднакова в різних мовах; вона більша, наприклад, в українській чи німецькій, ніж у французькій і особливо англійській мовах.

Неспівпадання букви і звука виникає тому, що одна і та ж буква читається по-різному, має декілька фонетичних значень (напр., англійська буква а ).

Різне позначення однієї й тієї ж фонеми і фонетична багатозначність багатьох букв пояснюється складовим принципом графіки (Термін “складовий принцип” умовний, тому що йдеться про сполучення літер, а не про склад як фонетичну одиницю.

Напр., слово п’ять є односкладовим, але обидві приголосні позначені за складовим принципом: пя [п’а] і ть [т’]. Ніякого відношення до складу не має позначення одного звука сполученням букв, тобто за дапомогою лігатури; пор. наприклад, плзначення звуків мовлення [ш] і [ч] за допомогою двох і більше звуків: польськ. szafa - шафа і czas – час, англ. ship – корабель і сhild - дитя тощо).

Складовий (буквосполучувальний) принцип графіки полягає в тому, що читання літери визначається її сполученням з іншими буквами. Напр., латинська літера с читається по-різному у словах Сісеro, Caesar і Catilina, corpus, activi.

Складовим принципом української графіки пояснюється правило читання літер я, ю, є, ї.

Складовий принцип української графіки передбачає не буквене а складове навчання грамоти. Діти вчаться читати по складах, а не по буквах: ма-ма, книж-ка, ка-ні-ку-ли.

Однак правила графіки не завжди забезпечують правильне читання і правильне написання.

Відступи від складового принципа графіки викликані правилами орфоепії та орфографії.

Орфографія та її основні принципи

Орфографія (грец. оrpho - правильно і grapho – пишу) буквально означає „правопис“.

Орфографія – це зібрання правил для:

• нормативного написання слів і їхніх частин;

• написання слів окремо, разом чи через дефіс;

• правила переносу;

• скорочення слів.

У широкому значенні правопис охоплює також:

• правила вживання розділових занків (пунктуацію).

Основною частиною орфографії є правила передачі звуків мовлення в складі слів і морфем. Ці правила спираються на принципи орфографії:

• фонетичний;

• морфологічний;

• історичний;

• ідеографічний;

• принцип іншомовних слів.

Основними принципами орфографії є фонетичний і морфологічний.

Фонетичний принцип письма спирається на графіку і орфоепію мови. Він зводиться до того, що слова пишуться так, як вимовляються.

Серед слов’янських орфографічних систем, які послуговуються кириличною графікою, фонетичний принцип найпоширеніший у білоруській та сербсько-хорватській орфографії (вада, галава, карова, горад, стол – сталы, лес – лясы, вясна – вёсны, бяроза тощо).

Морфологічний принцип орфографії полягає в однаковому написанні однієї й тієї ж морфеми, як би при цьому не змінювалась її вимова.

Таке написання, як мир – мирний тощо, є морфолого-фонетичним, оскільки відлбражає одночасно і вимову слова, і його морфемний склад. Таке написання в теорії орфографії називається опорним.

Більшість інших написань перевіряються опосередковано, шляхом зміни слова і з’ясування основного варіанта фонеми (Ми пишемо підписати, тому що є підпис).

Морфологічний принцип охоплює не тільки мотивовані, а й немотивовані орфограми, характерні для написання коренів. Сюди відноситься, напр., написання слів з голосними, які не можна перевірити: вокзал, товар, дорога, команда, асфальт, лабораторія, горизонт, зигзаг, інститут, ідея тощо.

Морфологічний принцип припускає варіантне написання морфем, викликане історико-морфоогічними чергуваннями: друг – дружба – друзі, рука – ручний, вухо – вушко, купити – куплю, вести – веду – вів тощо.

Варіантне написання морфем і морфеми, що фонетично не перевіряються, можуть бути пояснені історично. Тому іноді їх відносять до історичних написань.

Історико-традиційний принцип орфографії зводиться до того, що зберігається таке написання, яке втратило свою мотивацію.

Історико-традиційне написання має особливо важливу роль в англійській орфографії, де зберігається написання часів Чосера, тобто ХІV ст., особливо з тих пір, як написання більшості слів було закріплене книгодрукуванням.

Прикладом історичного написання можуть бути слова типу night. В давньоанглійський період слово night вимовлялось [nih’t] і писалось niht; в середньо англійський період була введена лігатура gh для позначення приголосного, причому попередній приголосний подовжувався, так що написання night вимовлялось [ni:ht]; коли на початку ново англійського періоду довгий голосний [i:] перейшов у дифтонг, а приголосний перестав вимовлятися (став „німим”), - усталилася асоціація дифтонга [ai] і лігатури igh: night [nait] – ніч, right [rait] – правий, light [lait] – світло тощо.

Ідеографічний (чи символічний) принцип орфографії відрізняється від інших тим, що він спирається на смислову різницю схожих написань, напр., компанія і кампанія, надія і Надія.

Символічний смисл має вживання великих літер. В українській орфографії з великої літери пишуться

• власні назви (Київ, Запоріжжя, Ренесанс, Україна);

• перше слово речення;

• в урочистих контекстах загальні імена (Батьківщина,

Людина).

У німецькій орфографії з великої літери, крім цього, пишуться всі іменники, що на письмі відрізняє їх від прикметників та дієслів, напр., das Gut – майно, gut – хороший, das Sein - буття, sein – бути.

В орфографії застосовується також принцип написання запозичених слів, які відображають іншомовні правила графіки та орфографії. Напр., в українській орфографії є особливі правила позначення йот [j]: Ємен, Єрусалим, Йорданія, йод, Нью-Йорк, майор, район, фойє, майонез, батальйон, мільйон тощо.

Принцип запозичених слів відіграє важливу роль при написанні запозичених географічних назв і власних імен.

Питання і завдання для самоперевірки:

- Розкажіть про походження і основні етапи історії письма.

- Що таке „предметне „письмо”?

- Що таке піктографія?

- Що таке ідеографія?

- Що таке фонографія?

- Що таке алфавіти?

- Розкажіть про фінікійське письмо і східні алфавіти.

- Розкажіть про грецький алфавіт.

- Розкажіть про латиницю і алфавіти на латинській основі.

- Розкажіть про кирилицю та алфавіти на кириличній основі.

- Що таке графіка, орфографія?

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ літературИ