Тема 12.

1. Генеалогічна класифікація мов.

2. Спорідненість мов.

3. Індоєвропейська сім’я мов.

4. Спорідненість індоєвропейських мов.

5. Слов’янські мови. Спорідненість слов’янських мов.

6. Три підгрупи слов’янських мов.

7. Основні сім’ї мов.

Генеалогічна класифікація мов. Спорідненість мов

Основи генеалогічної класифікації були розроблені насамперед на основі індоєвропейських мов в результаті утвердження порівняльно-історичного методу.

Велика роль в утвердженні генеалогічної (історико-генетичної) класифікації належить Ф.Боппу, О.Х.Востокову, А.Шлейхеру, Ф.Діцу, які заклали підвалини індоєвропеїстики.

Пізніше виділяються і класифікуються інші сім’ї мов – семіто-хамітські, фінно-угорські, тюркські, іберійсько-кавказькі та інші.

Спорідненими називають такі мови, котрі, виникнувши з одного й того ж джерела, виявляють

• давні спільні корені,

• давні спільні афікси,

• регулярні фонетичні відповідності.

Генетична тотожність мов і окремих фактів визначаються за допомогою порівняльно-історичного методу.

Оскільки споріднені мови зазнали змін і розійшлись одна з одною, то виявлення генетичної тотожності передбачає відтворення давніх звуків і форм.

Спостереження над текстами і використання порівняльно-історичного методу приводять до висновку про те, що ступінь спорідненості мов може бути різним:

• далеким;

• близьким.

Близькоспорідненими є українська і болгарська мови; німецька і українська – споріднені мови, але їхня спорідненість більш далека.

Наявність різних ступенів спорідненості викликала введення термінів:

• сім’я;

• гілка (група);

• група (підгрупа) споріднених мов.

Сім’єю називається вся сукупність мов даної спорідненості.

Сім’ю мов утворюють індоєвропейські, семітські, тюркські та багато інших мов.

Слід, однак, зазначити, що об’єднання мов у великі сім’ї призводить до змішування генеалогічної класифікації з ареальною і типологічною класифікаціями.

Напр., в індоєвропейських і семітських мовах виявляється деяка кількість спільних коренів, що не дає ще підстави заперечувати наявність двох сімей - індоєвропейської і семіто-хамітської.

Угрупування всередині сім’ї мов називають гілками або групами споріднених мов.

Гілки мовної сім’ї об’єднують мови, які виявляють між собою велику матеріальну близькість. Це можна спостерігати, наприклад, між мовами слов’янської і балтійської груп.

Коли група охоплює не дві і не три, а більше мов, тоді, природно, ці групи діляться на підгрупи.

Напр., слов’янська група індоєвропейських мов ділиться на три підгрупи.

Індоєвропейська сім’я мов

Індоєвропейська сім’я мов – найпоширеніша. Індоєвропейські мови поширені переважно в Європі, але зараз використовуються в Азії (напр., в Індії), Америці, Австралії і Африці.

Серед індоєвропейських мов нам відомі

• не тільки живі,

• але й мертві мови

• – без писемності

• і з писемністю.

Мертвими мовами без писемності є, наприклад, полабська, скіфська, галльська, пруська, окська, парф’янська.

Серед індоєвропейських мов відомі і мертві мови з писемністю – санскрит, давньоперська, палі, пехлеві, давньогрецька, латинська, візантійська (середньогрецька), старослов’янська, готська та інші. У ХХ столітті були відкриті тохарська і хетська мови, що складають особливі групи індоєвропейських мов.

Хетська мова – найдавніша писемна індоєвропейська мова. Вона відома за пам’ятками клинописного письма ХVІІІ – ХІІІ ст. до н.е. Хетське Давнє царство було в Малій Азії. Розшифрування хетських текстів і виявлення індоєвропейського характеру мови були зроблені в 1916-1922 рр. чеським вченим Б.Грозним.

Крім хетської мови, до даної групи мов належали хетська ієрогліфічна мова (ХІV-ХІІІ ст.. до н.е.), палайська і лівійська мови (ІІ тисячоліття до н.е.).

Відкриття і вивчення давніх писемних мов

• відіграло виняткову роль у розвитку мовознавства,

• призвело до створення генеалогічної класифікації мов

• і порівняльно-історичного методу.

Сучасні індоєвропейські мови можуть мати і не мати письмо. Вони поділяються на 10 груп, які по-різному охоплюють сучасні народи, а саме:

№ пор.	Кількісна характеристика Група чи мова	Кількість мов	Кількість мовців у %
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10	Індійські Романські Германські Слов’янські Іранські Грецька Кельтські Балтійські Вірменська Албанська	24 10 10 11 31 1 4 2 1 1	30,4 24,5 24,0 16,1 3,1 0,6 0,5 0,3 0,3 0,2

Спорідненість індоєвропейських мов

Сьогодні індоєвропейські мови більше, ніж інші, поширені по всіх континентах Землі, хоча спочатку вони були зосереджені в одному місці.

Між усіма індоєвропейськими мовами виявляється типологічна подібність: всі вони належать до типу флективних мов.

Ще більш цікаве те, що всі індоєвропейські мови виявляють спільну матеріальну основу:

• спільний коренеслів,

• спільні афікси,

• регулярні фонетичні відповідності звуків.

Спільним індоєвропейським коренем є, наприклад, мати – лит. mote, давн.-інд. mata, авест. matar, вірм. mair, алб. motre, ірл. mathir, давн.-верх.-нім. muoter, лат.mater, суч.франц.mere, нім.Mutter, англ. mother та інші.

При порівнянні слів споріднених мов легко можна виявити, що споріднені корені можуть мати різне значення і фонетичні розбіжності, які пояснюються фонетичними і семантичними законами розвитку окремих мов.

Наприклад, слов’янське слово берег (брег) фонетично відповідає німецькому der Berg, хоча останнє означає гора. Флексії індоєвропейських мов виявляють генетичну тотожність, яку легко довести.

Природно, що більшу мовну єдність можна спостерігати в більш давній час. Диференціація мов, їхнє відокремлення і подальший розвиток вели до все більшого розходження між групами і окремими мовами індоєвропейської сім’ї мов.

Виникли три гілки індоєвропейських мов:

• індо-іранська,

• італо-кельтська,

• балто-слов’янська.

Італо-кельтські (романо-германські) мови протистоять двом іншим гілкам низкою

• фонетичних,

• лексичних

• і морфологічних ознак.

Групи індоєвропейських мов

Індоєвропейські мови мають декількатисячолітню історію.

Сучасні індоєвропейські мови представлені різноманітними соціальними типами мов: від мов-діалектів до мов світового функціонування.

Генетичні групи індоєвропейської сім’ї також різні

• за кількістю представлених мов (від 1 до 31)

• і за ступенем їхньої близькості однієї з одною.

Анатолійська (хетська) і тохарська групи представлені тільки мертвими мовами.

Албанська, вірменська і грецька групи нині представлені лише кожна однією мовою.

Індо-іранську гілку утворюють індійські, іранські, дардські мови; остання група є проміжною між індійськими та іранськими мовами.

З-поміж усіх дардських мов (їх 13) писемною є тільки кашмірі; література на кашмірі друкується трьома шрифтами – на деванагарі і шарада, якими послуговуються індуси, і арабською, котрою користуються мусульмани.

Індійські (індоарійські) мови мають тривалу писемну фіксацію. Давньоіндійською мовою був санскрит, середньоіндійськими – палі, пракрити, апабхранша.

Сучасні індійські мови, за класифікацією С.К.Чаттерджі, поділяються на п’ять підгруп: північну, західну, центральну, східну, південну. Всього сучасних індійських мов нараховується не менше 24. Державними мовами в Індії і Пакистані є хінді і урду, бенгалі, панджабі, Тільки в Індії – марахті, гуджараті, орія, ассамська, тільки в Пакистані – сінді, в Непалі – непалі, на Цейлоні – сингальська.

Іранські мови мають писемну історію.

Давньоіранськими мовами були лідійська, авестійська, давньоперська, скіфська (від ІІ тисячоліття до н.е. до ІV-ІІІ ст.. н.е.); середньоіранськими (до VІІІ- ІХ ст..) – пехлеві, согдійська, аланська та інші.

Сучасними іранськими мовами є осетинська, таджицька, перська, дарі (фарсі-кабулі), афганська (пушту), белуджзька, курдська, татська та низка безписемних мов (памірські, ягнобська, талиська).

Італо-кельтська гілка охоплювала грецьку, албанську, кельтські, германські та романські мови.

Кельтська група мов розпадається на дві підгрупи:

• галльську (ірландська, шотландська мови);

• бриттську (мови бретонська і уейлзька, або валлійська).

Кельтською була мова давніх галлів, витіснена латинською мовою, котра розвинулася на території Галлії у французьку.

Найпоширеніша з-поміж кельтських мов – ірландська, вона є літературною.

Романські мови - це латинська, французька, провансальська, іспанська, португальська, каталанська, галісійська, румунська, молдовська, аромунська, ретороманські, італійська, сардінська, далматинська та інші.

Найпоширенішою нині є іспанська мова, в основу якої ліг діалект Кастилії, тому іспанська мова довго називалася кастальською.

Словниковий склад іспанської мови походить з народної латини, хоча маються також слова германського, франко-італійського та арабського походження. Звукова і граматична будова зазнала значних змін.

Наприклад, іменники і прикметники перестали відмінюватися, тоді як дієслово має 115 синтетичних і аналітичних ( з допоміжним дієсловом haber – мати) форм, що виражають різні часові і видові значення і їхні відтінки.

Сучасні германські мови поділяються на дві підгрупи –

• північну

• і західну

• (східна підгрупа представлена мертвою мовою – готською).

Північногерманські (або скандинавські) мови – це шведська, датська, норвезька, ісландська, фарерська.

Всі вони мають літературно-писемну форму (в Норвегії два варіанти літературної мови – ріксмол і лансмол); найдавнішими пам’ятками скандинавських мов є рунічні написи ІІІ-ІХ ст.

Західногерманські мови - це англійська, німецька, нідерландська (голландська і фламандська), фризька;

сюди належить ідиш, що виник у Х-ХІІ ст. на основі східних верхньонімецьких говорів; морфологія ідишу німецька, словниковий склад і синтаксис виникли під впливом давньоєврейської і слов’янських мов.

Англійська – найпоширеніша германська мова. За своїм походженням вона є мовою германських племен ютів, саксів і англів, які переселилися у V-VІ ст. у Британію з нижньої течії Рейну і Ельби.

Сучасна англійська мова почала оформлюватися в кінці ХVІ – початку ХVІІ ст., коли з’явились художні твори У.Шекспіра і наукова проза Ф.Бекона.

Балтійська група представлена нині литовською, латиською, естонською мовами. Прусська мова, зафіксована в пам’ятках ХІV-ХVІ ст., вийшла з ужитку, оскільки прусси були частково знищені, частково насильницьки понімечені.

Початок писемності у балтійських народів пов’язаний з епохою Реформації, коли з’явились переклади низки пам’яток релігійного змісту (катехізиси).

Світські твори з’являються лише на початку ХVІІІ ст.

Балтійські мови настільки близькі до слов’янських, що є припущення про існування в минулому балто-слов’янського мовного союзу. В період балто-слов’янської єдності виникли спільні слова, напр., ворона, залізо, звір, лід, озеро, рука, сом та інші.

Балтійські і слов’янські мови об’єднують також фонетичні і граматичні особливості: рухомий наголос, спільні флексії іменників, форми прикметників тощо.

Слов’янські мови. Спорідненість слов’янських мов

Слов’янська група мов належить до індоєвропейської сім’ї. Слов’янські мови є близькоспорідненими. Їхня спорідненість проявляється в наявності:

• спільного коренеслова;

• спільних афіксів;

• спільних фонетичних закономірностей і правил зміни й утворення слів.

З-посеред індоєвропейських мов слов’янські найближчі до балтійських; давні зв’язки виявляють слов’янські мови з іранськими і германськими, а також неіндоєвропейськими угро-фінськими і тюркськими мовами (головним чином, у сфері лексики).

Спільними для всіх слов’янських мов є, наприклад, такі слова: мати, брат, сестра, голова, рука, серце, літо, зима, день, ніч, земля, вода, сонце, вітер, зелений, жовтий, один, два, три, десять, їсти, пити, жити, ходити та інші.

Природно, що спільнослов’янська лексика набуває фонетичні й морфологічні особливості в окремих слов’янських мовах.

Спільні риси слов’янські мови набули в спільнослов’янський період, а також в результаті контактів у період їхнього окремого розвитку. Дуже важливим процесом розвитку звукової будови слов’янських мов є втрата закритих і виникнення закону відкритого складу. Ця фонетична закономірність визначила перехід давніх дифтонгів у монофтонги, зміну складоподілу тощо.

Спільнослов’янська мова мала:

• три числа,

• три роди,

• сім відмінків,

• три часи (причому в минулому часі було, в свою чергу, чотири форми – аорист, імперфект, перфект і плюсквамперфект).

Відмінювання відбувалося за іменними основами – на голосні й приголосні. Відмінювання дієслів систематизувалось на співвідношенні основи теперішнього і основи минулого часу тощо.

Хоча в плині історичного розвитку слов’янські мови по-різному зберегли найдавніші риси і набули новоутворення, тим не менше спільність слов’янських мов проявляється в тому, що:

• всі вони відносяться до флективного типу;

• корені, префікси, суфікси і флексії виявляють єдність походження;

• корені, префікси, суфікси і флексії виявляють чітку фонетичну співвіднесеність.

У другій половині ІХ ст. Костянтин (Кирило) і Мефодій створили азбуку й переклали з грецької на мову македонських слов’ян недільне євангеліє. В Х-ХІІ ст. старослов’янською була створена оригінальна й перекладна література в Моравії, Паннонії, Болгарії, Київській Русі і в Сербії. Діалектною основою ця писемна мова первинно мала солунський говір. Ставши спільною писемною мовою слов’ян, церковнослов’янська мова зазнала вплив інших слов’янських розмовних і писемних мов.

Три підгрупи слов’янських мов

Спільнослов’янська мова мала не тільки спільні риси, але й діалектні відмінності.

Старослов’янську мову не слід плутати

• не тільки з церковнослов’янською,

• але й з давньоболгарською

• і давньоруською мовами.

Ще більше відмінностей літературні слов’янські мови набули, коли стали оформлюватися і самостійно розвиватися слов’янські народності і нації.

За генетичною близькістю сучасні слов’янські мови діляться на три підгрупи:

• східнослов’янська (українська, російська, білоруська);

• західнослов’янська (польська, чеська, словацька, серболужицька);

• південнослов’янська (болгарська, македонська, сербська, хорватська, словенська).

Мовна спільність східних слов’ян виникає в VІІІ-ІХ ст., коли слов’янське мовлення переходить

• від поділу на діалектні зони

• до поділу на самостійні мови

• і коли виникає давньоруська мова, яка в Х-ХІ ст. стає писемною.

Східнослов’янські мови, зберігаючи спільнослов’янську основу, розвинули ряд самобутніх фонетичних, граматичних і лексичних особливостей.

Західнослов’янські мови відрізняються від східнослов’янських

• фонетичними,

• граматичними (як у морфології, так і синтаксисі)

• й лексичними особливостями.

Слід зазначити, що російська мова лексично більше протиставлена західнослов’янським мовам, ніж українська і білоруська, які в різний час засвоїли більшою мірою західну лексику.

Південнослов’янські мови, поруч зі спільнослов’янськими особливостями, мають такі ознаки, котрі протиставляють їх західнослов’янським і східнослов’янським мовам – обом підгрупам разом або окремо.

Південнослов’янські мови розпадаються на дві підгрупи – болгаро-македонську і сербохорватсько-словенську. Болгарська і македонська мови відрізняються від усіх слов’янських мов наявністю балканізмів (напр., втратою відміни і інфінітива, розвитком постпозитивного артикля), набуттям силового наголосу та інше.

Основні сім’ї мов

Мови індоєвропейської мовної сім’ї вивчені більшою мірою, ніж мови інших сімей.

Індоєвропейські мови проявляють свою спорідненість досить чітко. Споріднені відношення виявляються чітко і серед семітських, тюркських, фінно-угорських мов.

Генетична близькість проявляється не так чітко у мов інших сімей – індіанських, африканських, папуаських.

Дослідження ХХ ст. показали, що в Африці є дуже багато споріднених сімей мов;

хамітські мови були об’єднані в одну сім’ю з семітськими, були виділені такі сім’ї мов, як хауса, манде, канурі, суданські, нілотські, бушмено-готтентотські (койсанські).

Термін „папуаські мови” позначає мови острова Нова Гвінея і Папуа, Західного Ірану і прилеглих островів. Австралійський мовознавець С.Врум виділяє більше 20 сімей папуаських мов. Кількість папуаських мов не визначено: називають цифри від 300 до 700. Серед папуаських мовних сімей є карликові, що охоплюють одну-дві мови.

Поруч із цим існують дуже поширені сім’ї (індоєвропейська, китайсько-тібетська, малайсько-полінезійська, семіто-хамітська, дравідська) і окремі мови, наприклад, японська і корейська.

Історія свідчить, що число мов зменшується, племінні мови перетворюються в мови народностей, а потім і націй. Однак цей процес розвитку мов і об’єднання діалектів здійснюється дуже повільно, і сучасне людство говорить багатьма мовами.

№ пор.	Кількісна характеристика Сім’я мов	Кількість мов	Кількість мовців у %
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24	Індоєвропейські Китайсько-тібетські Австронезійські Семіто-хамітські Дравідські Японська Мови банту Алтайські Корейська Гвінейські В’єт-мионгські Бантоїдні Індіанські Фінно-угорські Мови хауса-котоко Мон-кхмерські Нілотські Суданські Мови манде Мови мунда Кавказькі Мови канурі Папуаські Інші сім’ї і мови	153 37 - 49 25 1 147 42 1 51 - 87 - 18 31 - 16 119 15 6 37 8 297 -	46,5 22,9 4,8 3,8 3,8 2,9 2,5 2,2 1,3 1,1 0,9 0,9 0,7 0,7 0,5 0,3 0,3 0,3 0,3 0,2 0,2 0,1 0,1 2,7

Питання для самоконтролю:

- Розкрийте зміст поняття „Генеалогічна класифікація мов”.

- Що таке „Спорідненість мов”.

- Розкрийте зміст поняття „Індоєвропейська сім’я мов”.

- Розкрийте зміст поняття „Спорідненість індоєвропейських мов”.

- Розкрийте зміст поняття „Слов’янські мови”. „Спорідненість

слов’янських мов”.

- Які Ви знаєте три підгрупи слов’янських мов?

- Які Ви знаєте основні сім’ї мов?

Література: Основна 1 – 18.