Тема 8 Організація обліку та аналізу витрат, доходів і результатів діяльності підприємства Лекція 9

Мета: організація аналітичного обліку процесу виробництва в рослинництві, тваринництві, допоміжних виробництвах. Організація аналітичного обліку процесу виробництва в рослинництві, тваринництві, допоміжних виробництвах.

План

9.1 Загальні принципи організації обліку виробничої діяльності

9.2 Організація обліку випуску продукції

9.3 Нормативний метод обліку витрат виробництва

9.4 Сутність доходу, його визначення й оцінка.

9.5 Класифікація доходів підприємства за видами діяльності.

9.6 Оцінка та визначення доходів.

Час: 2 год.

Література: [1], [2], [3], [5], [7], [12], [13].

9.1 Загальні принципи організації обліку виробничої діяльності

Основна діяльність — це операції, пов’язані з виробництвом або реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), що є головною метою створення підприємства, і забезпечують основну частку його доходу.

Сільськогосподарські підприємства займаються виробництвом і реалізацією сільськогосподарської продукції. Розрізняють головні, допоміжні та підсобні галузі.

Головними є такі галузі, які мають найбільшу частку товарної продукції у загальному її обсязі в господарстві. До головних галузей належать рослинництво і тваринництво.

Допоміжні галузі мають менший обсяг виробництва порівняно з обсягом виробництва головних галузей. Як правило, продукцію (послуги) цих галузей повністю споживає підприємство. Лише незначна кількість продукції (послуг) має товарний характер. До таких виробництв належать ремонтно-механічні майстерні, вантажний автотранспорт, жива тяглова сила, машинно-тракторний парк, електро-, тепло-, водопостачання тощо.

Підсобні галузі включають промислові й обслуговуючі виробництва. Промислові призначені для переробки продукції основного виробництва. До них належать млини, сепараторні пункти, пилорами, виноробні, консервні, цегельні заводи тощо.

Обслуговуючі виробництва забезпечують побутові потреби працівників сільськогосподарських підприємств. До них належать їдальні, пекарні, лазні, пральні, житлово-комунальне господарство тощо.

Для обліку виробничої діяльності призначено активний рахунок 23 «Виробництво», на якому узагальнюється інформація про витрати на виробництво продукції (робіт, послуг). Облік виробничих витрат ведеться на окремих субрахунках, які підприємство самостійно відкриває до рахунка 23 за видами виробництв. Наприклад, сільськогосподарські підприємства можуть відкрити до рахунка 23 «Виробництво» такі субрахунки:

• 231 «Рослинництво»;

• 232 «Тваринництво»;

• 233 «Промислові виробництва»;

• 234 «Допоміжні виробництва»;

• 235 «Заклади громадського харчування»;

• 236 «Інші види виробництв».

Протягом звітного періоду у дебет рахунка 23 відносять лише прямі матеріальні, прямі трудові, інші прямі витрати, а також втрати від браку. Виробничі накладні (загальновиробничі) витрати включаються у собівартість продукції шляхом розподілу. За кредитом рахунка 23 відображаються суми фактичної виробничої собівартості завершеної виробництвом продукції, виконаних робіт та послуг.

Аналітичний облік за рахунком 23 «Виробництво» ведеться за видами виробництв, за статтями витрат і видами або групами продукції, що виробляється. На великих виробництвах аналітичний облік витрат може вестися за підрозділами підприємства та центрами витрат і відповідальності.

Перелік і склад статей виробничих витрат встановлюється підприємством самостійно. Склад статей повинен бути затверджений наказом про облікову політику підприємства. Примірний перелік статей витрат наведено в Методичних рекомендаціях з планування, обліку й калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств, затверджених наказом Міністерства аграрної політики України від 18.05.2001 р. № 132 (табл. 12.1).

Залежно від технології, організації, характеру й обсягу конкретного виробництва можуть застосовуватися простий (прямий), попередільний, позамовний та нормативний методи обліку витрат.

При простому (прямому) методі обліку усі витрати на виробництво прямо відносять на окремі об’єкти обліку витрат. Для цього відкривають аналітичні рахунки за видами виробництв, на яких відображають усі витрати і весь вихід продукції (робіт, послуг). Такий метод практикують на виробництвах, що випускають один вид продукції (робіт, послуг). Його застосовують у рослинництві, тваринництві, у деяких промислових і допоміжних виробництвах.

Попередільний метод використовують на виробництвах, де готову продукцію одержують внаслідок послідовної обробки вихідного матеріалу (сировини) на окремих стадіях, фазах або переділах виробничого процесу. При цьому методі аналітичні рахунки відкривають для роздільного обліку витрат з кожного переділу (стадії виробництва). У сільському господарстві цей метод обліку витрат застосовують у цегельному, консервному, виноробному виробництві, при добуванні торфу, переробці льону тощо. Наприклад, - у цегельному виробництві облік витрат проводять за трьома переділами: видобуток глини і піску; виготовлення цегли-сирцю; випалювання цегли;

- у консервному виробництві — обробка сировини; закладання в банки і пастеризація; пакування.

При позамовному методі обліку витрат, який застосовують в індивідуальних виробництвах, відкривають окремий аналітичний рахунок на кожне замовлення або для кожної партії сировини, що підлягає переробці.

При цьому давальницьку сировину не включають у витрати виробництва, а її вартість обліковують на позабалансовому рахунку. Такий метод практикують в обліку роботи ремонтних майстерень, пилорам, млинів та ін.

Найбільш передовим методом обліку витрат на виробництво є нормативний, який базується на реальному врахуванні витрат за нормами та відхилень від них. Нормативний метод обліку витрат застосовують на птахофабриках, у свинокомплексах тощо.

За журнально-ордерною формою обліку для відображення кредитових оборотів за рахунками 23, 24,39, 91,92, 93 призначено Журнал-ордер № 10.3 с.-г.

Аналітичний облік витрат ведеться у виробничих звітах. Для обліку основних виробництв (рахунок 23 «Виробництво») передбачено ведення виробничого звіту ф. № 10.3-а с.-г.; допоміжних виробництв, витрат на утримання та експлуатацію машин та обладнання (рахунки 23 «Виробництво», 91 «Загальновиробничі витрати»), витрат на збут (рахунок 93 «Витрати на збут») та інших виробництв — виробничий звіт ф. № 10.3-6. с.-г.; загальновиробничих витрат — виробничий звіт ф. № 10.3-в с.-г.; адміністративних витрат — виробничий звіт ф. № 10.3-г с.-г.

Виробничі звіти складають за місяць і наростаючим підсумком з початку року в розрізі об’єктів аналітичного обліку за відповідними статтями витрат.

Дані виробничих звітів за кредитом аналітичних рахунків виробництв у межах структурних підрозділів та галузей виробництв переносять до Зведеної відомості № 10.3-д с.-г. до Журнал-ордера № 10.3 с.-г. Підсумки Зведеної відомості з деталізацією сум за синтетичними рахунками (субрахунками) записують до Журнал-ордера № 10.3 с.-г., а обіги з кредиту із Журнал-ордера — до Головної книги.

На підставі даних виробничих звітів складають також оборотну відомість ф. № 10.3-е с.-г. Ця оборотна відомість передбачає відображення початкового залишку, обороту за дебетом і кредитом, залишок на кінець (початок) звітного періоду для кожного об’єкта аналітичного обліку.

Одним із найважливіших економічних показників діяльності підприємства є собівартість. Обчислення собівартості одиниці окремих видів продукції, виконаних робіт і наданих послуг називається калькуляцією.

Калькуляція — заключний етап обліку витрат на виробництво і виходу продукції (робіт, послуг), у процесі якого групуються витрати й обчислюється собівартість продукції (робіт, послуг). її визначають діленням фактичних витрат на кількість одержаної продукції (робіт, послуг).

Калькулювання собівартості одиниці продукції (робіт, послуг) здійснюється для визначення ефективності запланованих і фактично здійснених агротехнічних, технологічних, організаційних і економічних заходів, спрямованих на розвиток і вдосконалення виробництва та для обґрунтування цінової політики підприємства. Калькуляції дають змогу приймати більш оптимальні управлінські рішення, повніше використовувати резерви економії.

Розрізняють планову, фактичну (звітну), провізорну (очікувану) і нормативну собівартість.

Планову собівартість обчислюють, виходячи з планових витрат і планового обсягу продукції (робіт, послуг) шляхом ділення першого показника на другий.

Фактичну собівартість розраховують на підставі фактичних виробничих витрат і одержаної продукції (робіт, послуг) за звітний період.

Провізорну собівартість сільськогосподарські підприємства визначають станом на 01.10 за фактичними даними про витрати і вихід продукції за 9 місяців звітного року й очікуваними показниками за IV квартал. Цей показник має велике значення для прогнозування результатів діяльності підприємства.

Нормативну собівартість розраховують на базі норм, які діють у господарстві з витрачання кормів, насіння, добрив, палива, електроенергії, інших матеріалів та планово-облікових цін на товарно-матеріальні цінності, роботи й послуги, а також норм виробітку і розцінок за продукцію та роботи.

Нині порядок розрахунку фактичної собівартості продукції (робіт, послуг) нормативними документами не регламентується. Затверджені наказом Міністерства аграрної політики України від 18.05.2001 р. № 132 Методичні рекомендації з планування, обліку і калькулювання продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств мають рекомендаційний характер і можуть агроформуваннями не використовуватися. Тому вибір конкретних методів калькулювання входить до компетенції підприємства і залежить від потреб отримання необхідної інформації для прийняття оперативних, тактичних і стратегічних рішень. Застосування конкретних методів калькулювання необхідно обов’язково відобразити в наказі про облікову політику підприємства.