6.3. Характеристика національних кодексів корпоративної поведінки

Недержавні організації та групи так само відіграють важливу роль у формуванні загальних підхо­дів до принципів корпоративного управління, а не тільки органи влади великої кількості країн. Діяль­ність ділових кіл та інших недержавних структур і груп орієн­тована на формування правил і процедур корпоративного управління, які б були добровільно прийняті діловими колами відповідали міжнародно-визнаним принципам і водночас вра­ховували національні особливості. У той час, як зусилля державних органів спрямовані насамперед на вдосконалення законодавства з метою закріплення обов'язковості визначених стандартів розкриття інформації про діяльність компаній, за­хисту прав акціонерів і забезпечення рівного ставлення до них, врахування інтересів інших заінтересованих сторін.

Наслідком такої роботи стала поява в різних країнах так званих кодексів корпоративного управління — зводу добро­вільно прийнятих стандартів і внутрішніх норм, що встанов­люють і регулюють порядок корпоративних відносин.

На початку 90-х років в країнах з найрозвиненішими ринками капіталу (Велика Британія, США, Канада) з`явилися перші кодекси корпоративного управління. Вони регулювали практику корпоративної поведінки, зокрема, питання забезпечення прав акціонерів і підзвітності керівництва компаній.

Найдосконалішими й найвідомішими стандартами націо­нального рівня є такі:

• Кодекс Кедбері, сформований Комітетом під керівництвом Адріана Кедбері, Радою інформації, Лондонською фондо­вою біржею і професійною спілкою бухгалтерських служ­бовців у 1991 р. у Великій Британії;

• Кодекс найкращої практики для німецького корпоратив­ного управління, підготовлений Німецькою групою з кор­поративного управління в січні 2000 p.;

• Рекомендації комітету з питань корпоративного управління під головуванням М. В'єно (у редакції 1995 і 1999 p.), під­готовлені групою, створеною Національною радою францу­зької промисловості, Французькою асоціацією приватних підприємств і Рухом французьких підприємств;

• Принципи корпоративного управління Греції, підготовле­ні в 1999 р. Комітетом з питань фінансових ринків;

• Основні напрями та проблеми корпоративного управлін­ня, підготовлені в 1994 р. Радою директорів "Дженералмоторз";

• Основні принципи та напрями корпоративного управлін­ня у США, підготовлені в 1998 р. Каліфорнійським пен­сійним фондом цивільних службовців у відставці, що є найбільшим у світі пенсійним фондом й одним з найбіль­ших світових інституційних інвесторів;

• Кодекс найкращої практики, підготовлений у 1999 р. Бразильським інститутом корпоративного управління;

• Кодекс рекомендованого корпоративного управління, під­готовлений у 1998 p. Конфедерацією промисловості Індії;

• Кодекс найкращої практики і рекомендації для дирек­торів публічних компаній, підготовлений у 1989 р. (з по­дальшими доповненнями) Гонконгською фондовою бір­жею;

Кодекс найкращої практики, підготовлений у 1999 р. Ко­мітетом з питань корпоративного управління Підприєм­ницької координаційної ради Мексики.

Правовий статус кодексів корпоративного управління у кожній країні відрізняється. В одних він є частиною загального пакета обо­в'язкових умов, яких компанії повинні дотримувати для того, щоб їх цінні папери продавалися на біржі. В інших кодекс є до­кументом, що має винятково рекомендаційний характер і не по­в'язаний з будь-якими обов'язковими вимогами.Пи­тання пошуку шляхів підвищення ефективності діяльності ради директорів і забезпечення контролю цього органу, що об­стоює інтереси всіх акціонерів, за діяльністю компанії та її ме­неджменту є основою кодексів корпоративного управління.Завдяки дотриманню міжнародних стандартів у країнах з перехід­ною економікою, відбудеться формування резерву щодо створення сприятливого інвестиційного клімату, зміцнення конкурентоспроможності та інвестиційної привабливості підприємств, розширення зовнішньоекономічних зв’язків.