15.1. Визначення банкрутства акціонерного товариства

Банкрутство як одна з юридичних підстав ліквідації підприємств, порядок і умови визнання будь-яких юридичних осіб — суб'єктів підприємницької ді­яльності банкрутами з метою задоволення претензій кредиторів, а також впровадження у справах про банкрутство та ліквідаційний процес регулюється такими Законами України, а саме:

• "Про підприємства в Україні";

• "Про банкрутство" від 14 травня 1992 р.;

• «Про банки і банківську діяльність».

Ст. 1 ЗУ "Про банкрутство" містяться основні поняття про банкрутство, пов'язані з недостатністю активів у лі­квідній формі, неспроможністю юридичної особи — суб'єкта під­приємницької діяльності задовольнити у встановлений для ньо­го термін пред'явлені до нього кредиторами вимоги і виконати зобов'язання перед бюджетом. Тобто, банкрутство має і економічний, і правовий характер.

Банкрутство – це неспроможність суб'єк­та здійснювати підприємницьку діяльність, оскільки він еконо­мічно нерентабельний, збитковий. Коли кредитори і бюджетом висуне свої вимоги пред'явлені у від­повідні терміни, то суб’єкту підприємництва не вистачить майна активів (у ліквідній формі) для їх задоволення (рис. 15.1).

Рис 15.1. Причини банкрутства суб’єктів підприємництва

Майнові правовідноси­ни банкрутства виникають з юридичної точки зору у тому випадку, коли у суб’єкта є кредитори, тобто особи, які мають документовані майнові вимоги до нього як боржника. Ці правовідносини у встановленому законом поряд­ку можуть призвести до ліквідації суб'єкта підприємництва.

При порушення справи про банкрутство виникає ком­плекс процесуальних правовідносин:

• провадження у справі;

• визнання боржника банкрутом;

• оголошення про банкрутство;

• задоволення претензій кредиторів;

• припинення справи про банкрутство тощо.

Сукупність таких процесуальних правовід­носин може розглядатись як ліквідаційний правовий процес щодо суб'єкта підприємництва.

Суб'єктами банкрутства є юридичні особи, причому особи однієї категорії — суб'єкти підприємництва, не­спроможні своєчасно виконати свої зобов'язання перед креди­торами або перед бюджетом. Отже, йдеться насамперед про під­приємства всіх форм власності та видів, визначені ст. 2 Закону України "Про підприємства в Україні", а також згідно зі ст. З цього Закону — про господарські об'єднання, що здійснюють підприємницьку діяльність. Зазначені суб'єкти визначаються як боржники або банкрути ЗУ "Про банкрутство"). Боржником є банкрут, який визнаний господарським судом.

На юри­дичних осіб, які згідно із статутами (положеннями) не здійс­нюють систематично підприємницьку діяльність Закон України "Про банкрутство" не поширюється.

Кредитори можуть бути:

• громадяни;

• юридичні особи, що ма­ють підтверджені належними документами майнові вимоги до боржника.

До кредиторів не належать суб'єкти, майнові вимоги яких повністю забезпечені заставою.

Якщо до одного боржника мають майнові вимоги два або більше кредиторів, останні повинні діяти у справах про банк­рутство як збори кредиторів. Комі­тет кредиторів можуть створювати збори. Створення та­кого комітету обов'язкове, коли кредиторів більше десяти. Збори визначають повноваження цього органу. Ці органи — збори і комітет — необхідні для участі у провадженні у справах про банкрутство з боку кредиторів з тим, щоб діяли не окремі численні кредитори, а один спільний, об'єднаний кредитор.