Методи оцінки продуктивність праці

Основні методи оцінки продуктивності праці на галузевих підприємствах та їх коротка характеристика представлені на рис. 7.5.

Р ис. 7.5. Основні методи оцінки продуктивності праці на підприємстві

Виробіток. Методи розрахунку виробітку

Найбільш універсальним показником продуктивності праці, що використовується найчастіше, є виробіток, який можна розрахувати трьома способами: натуральним, вартісним та нормованого робочого часу (трудовим) (рис. 7.6). Виробіток представляє собою обсяг продукції, що виготовляється за одиницю робочого часу або приходиться на одного середньоспискового працівника в місяць, квартал, рік.

Рис. 7.6. Методи розрахунку виробітку

У виробничій практиці при аналітичних розрахунках росту продуктивності праці широко використовується показник трудомісткості, тобто затрат робочого часу на одиницю продукції.

Норма виробітку

Норма виробітку  це кількість продукції, яка має бути виготовленою за одиницю часу. Показники трудомісткості і продуктивності праці є взаємооберненими. Процент росту виробітку (%Пр) і зниження трудомісткості (%Тр) пов’язані такою залежністю:

та (7.7)

Приріст продуктивності праці можна визначити також, якщо відомий приріст обсягів виробництва та чисельності ПВП, за наступною формулою:

(7.8)

де ΔQ  приріст обсягів виробництва, %;

ΔЧ_ПВП  приріст чисельності промислово-виробничого персоналу, %.

Для визначення частки приросту продукції за рахунок збільшення продуктивності праці використовують таку формулу:

(7.9)

Планування продуктивності праці

При плануванні продуктивності праці використовується пофакторний метод. До основних факторів росту продуктивності праці відносяться:

1. Підвищення технічного рівня виробництва: впровадження прогресивної технології, механізація та автоматизація виробництва.

2. Удосконалення управління, організації виробництва і праці: удосконалення управління виробництвом, удосконалення організації виробництва та праці, підвищення норм обслуговування та норм виробітку, скорочення втрат робочого часу.

3. Зміна обсягу та структури виробництва продукції: відносне скорочення чисельності ПВП у зв’язку з ростом обсягу виробництва, збільшення обсягів виробництва у найбільш прогресивних виробництвах, які забезпечують комплексне використання сировини.

Плановий ріст продуктивності праці по кожному з факторів визначається за формулою:

(7.10)

де Е_ч.ПВП.і  економія чисельності ПВП за окремим фактором, чол.;

Ч_ПВП  чисельність ПВП на плановий рік згідно з очікуваним виробітком базового року, чол.;

Е_ПВП  економія чисельності ПВП в цілому по підприємстві в результаті дії всіх факторів, чол.

Чисельність працівників, яка буде необхідна для виконання плану з виробництва, представляє собою різницю між потрібною чисельністю, розрахованою за базисним виробітком, та загальною економією кількості робітників за рахунок факторів, які будуть діяти у плановому році.

Задача постійного росту продуктивності праці, і відповідно зниження затрат на одиницю продукції, вимагає пошуку та використання всіх видів резервів. Під резервами в даному випадку розуміють можливості підвищення продуктивності як шляхом найбільш повного використання факторів росту, так і усунення різного роду втрат на підприємстві.

Для розрахунку чисельності робітників використовується показник трудомісткості виробу, встановлений за даними технічного нормування  на основі діючих норм х врахуванням їх планового перевиконання.

Якщо в результаті організаційно-технічних заходів знижуються норми часу, то зниження трудомісткості (ΔТр) розраховуються за формулою:

(7.11)

де Н_ч, Н’_ч  відповідно норма часу до та після введення заходу, нормо-год;

q  кількість виробів, шт.;

К_д.з  коефіцієнт дії заходу, який визначається як відношення терміну дії заходу до загальною кількості місяців в році, тт. 12.

Якщо організаційно-технічні заходи призводять до збільшення норм обслуговування, то зниження трудомісткості визначається за формулою:

(7.12)

де Н_об, Н’_об  відповідно норма обслуговування до та після введення заходу, нормо-год;

Ф_пл  плановий річний фонд робочого часу одного працівника.

Загальна чисельність працівників, зайнятих на нормованих роботах, в цілому по підприємству визначається як середньооблікова кількість, виходячи з необхідного часу на виконання виробничої програми та реального фонду робочого часу одного робітника в плановому періоді за формулою:

(7.13)

де Тр_пл.од  планова нормована трудомісткість одиниці виробу, люд.-год.;

К_н.в  планове виконання норм виробітку, %;

Ф_кор  корисний фонд часу одного робітника, год.