63. Класифікація витрат малого підприємства

Для планування, обліку, і аналізу витрати малого підприємства об'єднують у однорідні групи з багатьом ознаками.

1. По видам витрат. Угруповання за видами витрат в економіці є загальноприйнятою і включає у собі витрати::

- матеріальні витрати;

- видатки оплату праці;

- відрахування на соціальні потреби;

- амортизація основних фондів;

- інші витрати.

3. По змінності залежно від обсягу господарювання. Витрати, які змінюються (збільшуються чи скорочуються) пропорційно зміни обсягу продукції, називаютьусловно-переменними. Витрати, що залишаються незмінними, й розмір їх пов'язані з зростанням скорочення вироблення продукції, називаютьусловно-постоянними. Ця класифікація витрат необхідна у разі планування виробництва, і навіть під час аналізу фінансово- господарську діяльність підприємства.

4. По способу зарахування в собівартість. Найчастіше при калькулюванні собівартості продукції неможливо точно визначити, якою мірою ті чи інші витрати можна віднести мали на той або інший такого роду продукцію. У зв'язку з цим всі витрати на підприємства поділяються на прямі, які можна безпосередньо віднесено даний такого роду продукцію , й непрямі, пов'язані з виробництвом багатьох виробів, зазвичай, усе це інші витрати підприємства.

5. за однорідністю складу витрат:

а) прості — економічно однорідні;

б) комплексні — економічно різнорідні витрати, але однакового цільового призначення;

64.Фактори зниження собівартості продукції

В умовах ринкової економіки, коли головною метою підприємств є прагнення до одержання максимального прибутку, зниження собівартості продукції стає головним чинником на шляху його підвищення.

Собівартість продукції є не тільки найважливішою економічною категорією, але і якісним показником, на підставі якого можна судити про ефективність використання підприємством різноманітних видів ресурсів, а також про рівень організації праці на підприємстві.

З економічних і соціальних позицій значення зниження собівартості для підприємства полягає у наступному:

- у збільшенні прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства, а отже, у появі можливості не тільки в простому, але й розширеному відтворенні;

- у появі більшої можливості для матеріального стимулювання робітників і рішення багатьох соціальних проблем колективу підприємства;

- у поліпшенні фінансового стану підприємства і зниженні ступеню ризику банкрутства;

- у можливості зниження ціни реалізації на свою продукцію, що дозволяє значною мірою підвищити конкурентоздатність продукції і збільшити обсяг продажів.

Основним джерелом зниження собівартості продукції є зростання продуктивності праці. Це обумовлюється тим, що, по-перше, за рахунок зростання продуктивності праці досягається економія заробітної плати, так як зростання продуктивності праці призводить до скорочення витрат на виробництво продукції, а по-друге, завдяки зростанню продуктивності збільшується випуск продукції, за рахунок чого досягається зниження собівартості продукції шляхом економії непропорційних витрат.

Друге джерело – зменшення витрат на матеріали, паливо, енергію – має найважливіше значення для матеріалоємних галузей. Зменшення витрат матеріалів здійснюється шляхами: скорочення втрат, заміна дорогих матеріалів більш дешевими, зменшення витрат на постачання матеріалів, покращення нормування витрат матеріалів.

Скорочення витрат на обслуговування виробництва та на управління досягається головним чином шляхом зменшення чисельності робітників за рахунок застосування ефективніших методів організації управління та обслуговування виробництва, більш прогресивної техніки.

Економія витрат на збут досягається завдяки укріпленню дисципліни праці, ритмічності виробництва, дотримання договірної дисципліни.

Ефективним методом пошуку шляхів зниження собiвартостi продукції є функціонально-вартісний аналіз. Функцiональний підхід передбачає абстрагування від iснуючого iнженерного рiшення, видiлення функцiй, якi виконує вирiб, та пошук альтернативних варіантів виконання функцiй з меншими витратами.