Тема 3. Стилі сучасної української літературної мови у професійному спілкуванні

Стилістика - це розділ мовознавства, що вивчає стилі літературної мови та мовні засоби, які створюють їх особливості.

Стиль ( від лат. stylus- загострена паличка для писання) — система мовних елементів способів відбору й уживання їх об’єднаних певним функціональним призначенням.

Мовний стиль – це сукупність мовних засобів вираження, зумовлених змістом і метою висловлювання.

Художній стиль- це переважно стиль художньої літератури, де слово не тільки щось називає, а ще й часто, будучи художнім засобом, є знаряддям естетичного впливу на читача чи слухача.

Науковий стиль обслоговує сферу науки, призначенням якої є передача наукової інформації аргументовано і доказово, що зумовлює відбір і широке використання науково-термінологічної лексики, слів та інтернаціоналізмів; речень, ускладнених дієприкметниковими і дієприслівниковими зворотами (відокремлення), вставними словами, словополученнями і реченнями (ділогізація, персуазивність, поділ на логічні частини і підсумок); складних синтаксичних конструкцій; підкріплення положень за допомогою схем, діаграм, карт, таблиц, реєстрів та ін. На фоні наукового стилю виділяється його підстиль – науково-популярний, якому властива настанова на доступність викладу наукової інформації, коментування явищ.

Офіційно- діловий стиль вживається в указах, резолюціях, текстах законів, заяв, постанов та інших офіційних документах.

Розмовно- побутовий стиль - використовується у побуті, в усному спілкуванні. Для нього характерне:широке використання загальновживаних слів; вживання слів з суфіксами пестливості, зневаги чи згрубілості; вживання простих речень, звертань та ін

Публіцистичний стиль мовлення використовується найчастіше в політичній, суспільній, освітній масовій агітації. Він характеризується точністю, послідовністю, логічністю викладення провідних тез разом з їх емоційним забарвленням.

Конфесійний стиль (від. лат. confessio –визнання, сподівання) виник як стильове запозичення у зв’язку з прийняттям християнства у Київській Русі. Культові книги почали переклалати з грецької мови старослов’янською і використовували в релігійних обрядах додаючи окремі українські вимовні і граматичні риси. Сфера поширення конфесійного стилю – культові установи: уеркви, монастирі, скити, теологічні навчальні заклади, молитовні будинки, релігійні громади, віруючі родини.

Епістолярний стиль. Сфера використання епістолярного стилю мови не має чітко окреслених меж – це побут, інтимне життя, виробництво, політика, наука, мистецтво, справоведення. Основне призначення епістолярного стилю – обслуговувати заочне, у формі листів, спілкування людей у всіх сферах їхнього життя. Листи (від гр.epistole-лист, звідси епістолярний) – це писемно- оформлені монологи, звернені до певної особи чи осіб.

Стилістична норма — регламентоване використання у певних ти­пах мовлення (стилях, підстилях, жанрах) закладених у мові сти­лістичних можливостей.

Текст — об'єднана смисловим зв'язком послідовність мовленнєвих одиниць (речень, висловлювань, абзаців, розділів). Характерні ознаки тексту: а) структурна єдність (усі мовні елементи тексту між собою зв'язані); б) смислова єдність; в) комунікативна цілеспрямованість; г) жанрова віднесеність.

Жанри – це різновиди текстів певного стилю, що різняться насамперед метою мовлення, сферою спілкування та іншими ознаками. Жанри усного мовлення: бесіда, лекція, доповідь, виступ.