Б) Китайськомовна література в Японії.

Першу появу китайської писемності в Японії відносять до І ст. н. е., а найдавнішу

пам’ятку, що збереглася до наших часів, ієрогліф, написаний японцем – до ІV ст. Перші вірші, написані японськими поетами китайською мовою (кансі 漢詩, дослівно: «ханські вірші» – від назви історичної доби Хань, 207 р. до н.е. – 220 р. н.е.), з’явилися в Японії 524 на початку VII ст., але на сьогодні збереглося лише декілька таких віршів, які датуються кінцем VII ст. (доба правління імператора Тендзі, 668 – 671) [Konishi 1984, 67], а перша велика за обсягом пам’ятка – історико-міфологічний літопис «Кодзікі» з’явився на по-чатку VIII ст. (712 р.). До цього часу освоєння китайської писемності в Японії в осно-вному завершилося. Разом з ієрогліфами в мову увійшли і їх китайськомовні читання, які зазнали певних фонетичних змін. Утворився, а потім значно розвинувся в Японії шар китайської за походженням лексики – канґо (досл.: «китайські слова»). Протягом VIII ст. з’являються вже декілька значних літературних пам’яток відразу в різних жан-рах. Створюються багатотомні історичні хроніки – «Кодзікі» («Записи давніх діянь») та «Ніхон-сьокі» («Аннали Японії»), які включають також зразки національної міфології та фольклору, географічно-етнографічний твір «Фудокі» («Описи звичаїв і земель»), синто-їстські церемоніальні молитви «норіто», поетичні антології «Кайфусо», «Ман-йо-сю» та ін. Художня література того часу переважно складалася з поезії.У цей час писемність Японії була суто ієрогліфічною. Тому для більшості літератур-них пам’яток (окрім «Ман-йо-сю») нелегко вирішується питання про мовну належність. З цього приводу погляди дослідників різняться: одні вважають такі твори пам’яткою ки-тайської мови, інші – пам’яткою японської мови, треті відносять їх до певного проміж-ного етапу, четверті виділяють у їх складі різні мовні шари [Черевко 2004, 14-18]. Важливо враховувати також той факт, що «китайська письмова мова веньянь (яп. камбун) ніколи не сприймалася японцями як «колонізаторська», тобто нав’язана ззовні мови.

Специфіка китайської та японської мов, які не є спорідненими і належать до ізольованих мов світу, не дозволяла японцям писати вірші рідною мовою, беручи за зразок строфічні форми й віршові розміри, типові для китайського віршування, з яким вони були добре ознайомлені. З VII японці почали писати вірші не японською, а китайською мовою, якою багато хто з тогочасних чиновників та аристократів досконало володів. Не виключено, що на це їх надихнув також приклад сусідньої Кореї, з якою японці починаючи з IV ст. до кінця IX століття підтримували тісні економічні та культурні зв'язки.

751 р. в Японії з'являється перша японська антологія віршів китайською мовою "Кайфусо", яка налічувала 116 віршів 64-х японських поетів, переважно представників аристократії, чиновників першого-п'ятого рангів та духовенства, складених за останні вісімдесят років і розташованих у хронологічному порядку. У віршах, які увійшли до складу антології "Кайфусо" відчувається дуже великий вплив китайської поезії епохи Шести династій. Більшість поетичних творів цієї антології були написані в жанрі ґусі, характерними ознаками якого є відсутність тонального паралелізму й необмежений розмір строфи. Головною тематикою віршів цього жанру були описи свят і бенкетів, пишні славослів'я на честь імператора, прославляння його чеснот, доброчинності, мудрості правління, миру та спокою в країні тощо.

Окрім антології "Кайфусо" на початку доби Хейан з'являються ще три антології віршів-кансі:

• "Рьоунсю" ("Поетична збірка, народжена в хмарах", 812-814 рр.), упорядником якої був Оно-но Мінеморі. Ця антологія містила 91 вірш двадцяти чотирьох поетів, переважно членів імператорської родини, представників відомих аристократичних родів та високопосадовців-чиновників 2-5 рангів.

• "Бунка-сюрейсю" ("Збірка культурних шедеврів", 818 р.), укладачем якої був Фудзівара но Фуюцугі та ін. Збірка складалася зтрьох сувоїв і містила 148 віршів двадцяти восьми поетів.

• "Кейкокусю" ("Вірші, зібрані для упорядкування держави", 827 р.). На той час це була найбільша за обсягом (20 сувоїв) збірка японської китайськомовної літератури, упорядником якої вважається Йосіміне-но Ясуо. Вона містила поезію, написано переважно в жанрах фу та ші (917 віршів), а також понад сто прозових творів ста сімдесяти восьми авторів.