Примітки

1 Дослівно: «задумлива відчуженістю мандрівника, який бреде з низько схиленою головою»

2 Цікаво, що одне і те саме поняття – йою – різні дослідники переклали по різному. Так, Микола Конрад запропонував переклад «душевна свобода і спокій»[К-Т, 509], а Олександр Долін – «художня надмірність» [Долін, кіндай, 26].

3 Бунджін – «благородний літератор», «знавець вишуканої словесності».

4 [саекі, 5].

1 Проте існує велика кількість описових характеристик, серед яких – «епос особистого життя» (Вадим Кожинов), «зображення почуттів, пристрастей та подій приватного і внутрішнього життя» (Віссаріон Бєлінський), «сучасна буржуазна епопея» (Георг Гегель), «епічна поема про боротьбу особистості з суспільством, з природою» (Ральф Фокс) та багато інших.

Водночас, як зазначав Михайло Бахтін у роботі «З передісторії романного слова», класицизм XVII-XVIIІ ст. не визнавав роман самостійним поетичним жанром і відносив його до змішаних риторичних жанрів, а перші роботи з теорії жанру почали з’являтися лише в епоху бароко, тобто з другої половини XVII ст. Серед перших романів він називає «Essay sur l’origine des romans» (1670) П’єра Юе, значно пізніше – передмову Крістофа Віланда до «Агатону» (1766), «Versuch über der Roman» (1774) Крістіана Бланкенбурга, роботи романтиків Фрідріха Шлегеля «Лист про роман» у «Розмові про поезію» (1800), Новаліса та інших. Поява теоретичних робіт XVII-XVIIІ ст. з поетики і стилістики, тематики і проблематики роману не лише сприяли розвитку цього жанру, а й остаточно закріпили термін «роман» у літературознавстві.

2 The Penguin Dictionary of Literary Terms and Literary Theory. 1999. – 757.

3 Йдеться про роботи «Итальянские гуманисты: стиль жизни и стиль мышления» (1978), «Итальянское Возрождение в поисках индивидуальности» (1989), «Леонардо да Винчи и особенности ренессансного творческого мышления» (1990), ««Не мечтайте о себе»: О культурно-историческом смысле «я» в «Исповеди» бл. Августина» (1993), «Итальянское возрождение: Проблемы и люди» (1995), «Европейский человек наедине с собой. Очерки о культурно-исторических основаниях и пределах личного самосознания: Августин. Абеляр. Элоиза. Петрарка. Лоренцо Великолепный. Макьявелли» (2000) Леоніда Баткіна, а також роботи Арона Гурєвіча – «Категории средневековой культуры» (1972), «Культура и общество средневековой Европы глазами современников» (1989), «Словарь средневековой культуры» (2003), «Индивид и социум на средневековом Западе» (2005).

4 Зокрема у вступі «Історико-літературне значення XVIІ ст.» до названої роботи Дмитро Ліхачов писав: «Це доба, в якій змішалися архаїчні уявлення з новими, з’єдналися місцеві та візантійські традиції з впливами, що прийшли з Польщі, України, Білорусії. <…> "Європеїзація" російської літератури в XVIІ ст. полягала не лише в тому, що Росія, достатньо тісно пов’язана й раніше з грецьким і слов’янським світом, стала на шлях звичайного знайомства з літературами Заходу, але й у тому, що це знайомство в результаті внутрішньої підготовленості російської літератури змогло принести рясні плоди» (Историческая поэтика русской литературы. Смех как мировоззрение и другие работы. СПб., Алетейя, 1999. – С. 404-405).

5 Саме «діалогічна різномовність» у тексті, привнесення «проблемності, специфічної смислової незавершеності» завдяки проявленню у тексті авторської оцінки, його індивідуалізованого бачення дозволили роману у другій половині XVIIІ ст. стати «жанровим кістяком», провідним жанром «великої літератури» // Бахтин М. Зел, 203 - …

6 Лихачев Д.С. Возрастание личностного начала в литературе XVII в. // Историческая поэтика русской литературы. Смех как мировоззрение и другие работы. СПб., Алетейя, 1999. – С. 410.

7 Там само. – С. 420.

8 Там само. – С. 422.

9 Там само. – С. 411.

10 Винятком можна вважати твори Івана Грозного, чия індивідуальність зберігалася незалежно від жанру, тобто адресату та призначення тексту.

11 Баткин Л.М. Европейский человек наедине с собой. – С. 249.

12 Баткин Л.М. Европейский человек наедине с собой. – С. 239

13 Лихачев Д.С. Возрастание личностного начала в литературе XVII в. – С. 430.

14 Подорога В.А. Марсель Пруст. Автобиографический опыт. – С. 335.

15 Артемьева Т.В. Случай Руссо: исповедь или эксгибиционизм? // Метафизика исповеди. Пространство и время исповедального слова: Материалы межд. конференции. – Санкт-Петербург, 1997. – С. 66.

16 Шікібу (повна назва: шікібу-но джьо) – посада в Церемоніальному відомстві Шікібу-шьо, яку обіймав батько авторки роману «Ґенджі моноґатарі», Фуджівара-но Таметокі (949/?/-1029/?/).

17 Зокрема йдеться про роботи Ірини Бороніної «Поэтика классического японского стиха (VIII-XIII вв.)» (1978), «Классический японский роман ("Гэндзи моногатари" Мурасаки Сикибу)» (1981), Анни Глускіної «Японская поэзия: Песни лета. Песни разлуки» (1928), «О некоторых чертах гуманизма в ранней японской поэзии» (1967), передмова і коментарі до трьох томів «Манъёсю» (1971-1973), «Заметки о японской литературе и театре (древность и средневековье) (1979), «Японская любовная лирика» (1988), Миколи Конрада «Очерки японской литературы» (1973), «Японская литература. От "Кодзики" до Токутоми» (1974) та багатьох інших.

18 Попри численні дискусії стосовно правомірності вжитку слів і визначень як термінів «середньовічний» або «середні віки» стосовно історії, культури, літератури тощо країн Далекого Сходу, зокрема Японії, в роботі системно вживатимуться саме ці – та похідні від них – слова з декількох причин. По-перше, вони не викривляють загальної уяви про спосіб існування японців у Х-ХІУ століть, а по-друге, використання традиційного японського літочислення за епохами часом не прийнятне.

19 Щоправда, в надрукованій у тому самому році статті – «Феномен человека в японской традиции: личность или квазиличность?» у збірці «Человек и культура: Индивидуальность в истории культуры» (1990) – він, нібито випривдовуючись, зауважує: «слід мати на увазі, що слова, які означали в японській мові людину з огляду на його природу чи системні якості, набуті в речовій діяльності чи спілкуванні, рішуче не співпадають за місткістю понять із виробленими західною філософсько-богословською думкою термінами. Тому результати намагань відшукати в Японії уявлення про людину, порівняні з новоєвропейським типом особистості чи вченням християнської антропології, заздалегідь вирішені наперед – такої особистості там немає. Але з цього очевидного факту, звісно, не виходить, що неможливо ставити питання про характер людського Я, про ідентифікацію індивіду, про його ставлення до бога чи соціуму. Проблема людини, її свідомості, його "шляху" завжди була в центрі уваги далекосхідної думки, однак і мова опису, і його методи і кінцеві результати не відповідали європейській класифікаційній системі. Через цю невідповідність часто робляться висновки про відсутність особистості на Сході. Проте мову слід вести не про особистість взагалі, а про специфічні типи особистості, причому специфіка ця полягає переважно не в кількісних параметрах, а в структурі та динамічній цілісності рис, які складають етносоціопсихологічний тип» («Феномен человека в японской традиции: личность или квазиличность?» // Человек и культура: Индивидуальность в истории культуры. М. – 1990. – Режим доступу: http://ec-dejavu.ru/p/Personality_Japan.html).

20 Штейнер Е.С. О личности, преимущественно в Японии и Китае, хотя, строго говоря, в Японии и Китае личности не было // Одиссей. Человек в истории. Личность и общество. – М: Наука, 1990. – Режим доступу: http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/History/odiss/12.php.

21 Там само.

22 Іккю Соджюн –

23 «Феномен человека в японской традиции: личность или квазиличность?» – Режим доступу: http://ec-dejavu.ru/p/Personality_Japan.html.

24 Гуревич А.Я. Еще несколько замечаний о дискуссии о личности и индивидуальности в истории культуры // Одиссей. Человек в истории. Личность и общество. – М: Наука, 1990. – Режим доступу: http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/History/odiss/16.php.

25 У збірці «Одисей. Людина в історії. Особистість і суспільство» (Москва, 1990) зібрані статті різних за фахом і поглядами на ці питання спеціалістів: культурологів, істориків, психологів, філологів, соціологів.

26 У статті «Феномен человека в японской традиции: личность или квазиличность?» Євген Штейнер приділяє достатньо уваги цьому питанню, отже, зупинятися на ньому детальніше немає потреби.

27 У роботі «Щоденник: до визначення жанру» (2010) Анна Залізняк використовує лінгвістичне поняття опосередкованого адресату (рос. – косвенный адресат) на означення третьої особи, що конструюється в тексті автором як потенційний читач. Детальніше див.: Анна Зализняк. Дневник: к определению жанра // НЛО. – 2010. – №106. – Режим доступу: http://magazines.russ.ru/nlo/2010/106/za14.html.

28 Гуревич А.Я. Еще несколько замечаний о дискуссии о личности и индивидуальности в истории культуры – Режим доступу: http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/History/odiss/16.php.

29 «У біографічних обставинах персонажів шістнадцятого століття, що стоять у центрі даної роботи, слід відзначити один спільний фактор, який, можливо, пояснить їх письменницьку чутливість до конструювання особистості: всі вони тією чи іншою формою втілюють інтенсивний динамізм. У більшості випадків це динамізм і соціальний і економічний: Мор, син достатньо успішного лондонського юриста, стає лицарем, спікером палати общин, канцлером герцогства Ланкастерського, економом Кембриджського університету і нарешті лордом-канцлером Англії, повірником Генриха VIII; Спенсер, син небагатого вільного ремісника Торгової компанії Тейлора, стає заможнім колоніальним землевласником, про якого в королівських документах говориться "джентльмен, що мешкає в графстві Корк"; Марло, син черевичника та приходського писця при церкві Св. Марії, Кентербері, отримує ступінь у Кембриджському університеті, – підвищення, звісно, значно скромніше, але все ж підвищення; Шекспір, син успішного шевця рукавичок, здатний на схилі своєї кар’єри придбати для свого батька герб і купити другий за розміром будинок у Стратфорді. Всі ці талановиті вихідці з середнього класу перейшли до замкнених соціальних кіл у сфери, де вони змогли зустріти володарів влади та величі. І слід відзначити, що всі вони так само були в змозі досить близько знати тих, хто не мав ані влади, ані статусу, ані освіти. У випадку Тіндела перед нами не вертикальна мобільність у традиційному соціологічному смислі, а вкрай інтенсивна мобільність географічна та ідеологічна – перехід з католицьких священиків у протестанти, з Глостерширу, де жила його йоменська родина, – до Лондону, а потім у європейське вигнання, від безвісності – до небезпечної слави головного єретика. І нарешті у випадку Уайета, родина якого здобула статус і багатство тільки у наступному поколінні, перед нами невпинна дипломатична мобільність – Франція, Італія, Іспанія, Фландрія» (Стивен Гринблатт. Формирование "я" в эпоху Ренессанса: от Мора до Шекспира // НЛО. – 1999. – №35. – Режим доступу: http://magazines.russ.ru/nlo/1999/35/grinblat.html).

30 Стивен Гринблатт. Формирование "я" в эпоху Ренессанса: от Мора до Шекспира. – Режим доступу: http://magazines.russ.ru/nlo/1999/35/grinblat.html.

31 Попри існування монастирських громад в системі «п’яти головних монастирів» ґодзан із наставниками і послушниками, адептами і колегіальними визнаннями просвітлення конкретного монаха і виданням свідоцтва – інка – про істинність його духовного досвіду, ієрархія між ними в принципі не визнавалася. Один із найпоказовіших прикладів … представників японського духовенства в середні віки на матеріалі творчого шляху та філософії дзенського монаха Іккю Соджюн Євген Штейнер докладно описав і проаналізував у роботі «Іккю Соджюн: творча особистість у контексті середньовічної культури» (1987, 2006).

32 «Иккю Содзюн: творческая личность в контексте средневековой культуры» (1987, 2006), «"Ветка сливы" Иккю» у збірці «Сад одного цветка. Сборник статей и эссе» (1991).

33 Про особливості … писало чимало дослідників традиційного живопису Японії та Китаю; серед робіт, присвячених цим питанням, вітчизняних авторів: «Литература –каллиграфия – живопись. К проблеме синтеза искусств в культуре Дальнего Востока» (1985), «Человек и природа в классической традиции Японии и Китая» (1986), «Гармония мироздания. Японский художник Томиока Тэссай» (2005) Соколова-Рємізова, «Эстетические проблемы живописи старого Китая» (1975», «» Завадської та інших авторів.

34 Історія і поетика японської поезії доволі детально розглянута у відносно великій кількості окремих досліджень як за кордоном, так і у вітчизняному японознавстві. Насамперед йдеться про роботи японських дослідників, а також англо-, німецько- і франкомовних. Серед авторів радянського та пострадянського японознавства слід назвати Ірину Бороніну, Тетяну Бреславець, Олександра Доліна, Владислава Горегляда, Олександра Мєщєрякова, Олену Дьяконову, Івана Бондаренка.

35 Дослівно – «японські пісні» чи «пісні Ямато».

36 Дослівно – «китайські вірші».

37 Переклад запропонований Олександром Мєщєряковим у «Древняя Япония: культура и текст» (1991).

38 Горегляд В.Н. Японская литература VIIІ-XVI вв. – Санкт-Петербург: 1997. – С. 59.

39 Ці питання разом із перекладами названих поезій детально розглянуті Оксаною Бедненко в бакалаврській роботі «Вплив поетики Бо Цзюй-і на творчість Суґавари Мітідзане» (2012).

40 Мещеряков А.Н. Древняя Япония: культура и текст – С. 61.

41 Там само. – С. 60.

42 У спадщину від китайської літературної традиції, пов’язаної з жанрами оповідань сяошо та авторських збірок біцзи, японські літератори отримали традиції написання приватних записів, які передбачали розповідь про певну подію зі слів третьої особи, тому більшість записів починаються словами: «розповідають, що…», «кажуть, що…», «одна людина розповідала, що…», «а ще розповідають, що …», «далі дехто розповідав, що…». Проте дуже рідко в «Записах і роздумах Ое-но Масафуса» («Ґоданшьо», поч. ХІІ ст.; розділ перший, сувій другий «Про дім регента і канцлера») описи різних подій часом супроводжуються авторським коментарем типу: «Хіба можна називати таку розкішну процесію підношення божествам від імені звичайного підданого?» або «Усе було продумане заздалегідь. І хоча це часом неприємно, але все одно доводиться прислуговувати». (Детальніше див.: Япония эпоху Хэйан (794-1185): Хрестоматия. М.: РГГУ, 2009. – в Максим Грачов – 20-21)

43 Детальна класифікація жіночих і чоловічих рангів і посад різних відомств і служб при імператорському дворі надана Тетяною Соколовою-Дєлюсіною у додатку до перекладу «Ґенджі моноґатарі» у розділі «Структура державного правління в епоху Хейан» (стор. 57-70), а також Марією Торопигіною у передмові до повісті «Торікаебая-моноґатарі» («Торикаэбая моногатари, или Путаница», стор. 28-32).

44 Доволі часто в художній літературі цього періоду зустрічаються «поетизовані», як на сучасний погляд, назви-імена за місцем мешкання у палаці: «пані Північних покоїв» називалася офіційна дружина господаря або «мешканка палацу близько Верхньої східної брами» – в «Ґенджі моноґатарі» – імператриця Шьоші) чи якійсь місцевості (пані Річкові затоки чи пані Третя застава), також давалися прозвиська за звичками або якимись видатними здібностями чи особливостями. Так, авторка «Ґенджі моноґатарі», Мурасакі шікібу, отримала образливе прізвисько «пані "Аннали Японії"» за обізнаність на китайській грамоті, тобто «чоловічих», китаємовних текстах, що вважалося неналежним і непристойним для жінки тих часів. Олександр Мєщєряков цю ситуацію і пасаж зі «Щоденника Мурасакі» («Мурасакі шікібу ніккі», 1008-1010?) коментує наступним чином: «Служниці Мурасакі-сікібу пояснили недовгочасність її шлюбу (вона залишилася вдовою) відступом від загальноприйнятих норм поведінки. Побачивши якось, що Мурасакі читає китайську книжку, вони не могли втриматися від коментарів: "І ось завжди ви так. Через те й щастя у вас таке коротке. І навіщо жінці читати китайською? В давні часи жінкам сутри (написані китайською. – О.М.) читати не дозволяли". Мурасакі на бурчання відповіла, що ще не бачила людини, яка б прожила довго завдяки дотриманню будь-яких заборон. Але в глибині душі відзначила: слова жінок не позбавлені сенсу… Після того як Мурасакі заслужила хвальбу государя ("Вона, напевне, читала "Аннали Японії". Вона дійсно освічена!"), недоброзичливиця прозвала її «Фрейліною "Аннали Японії"», чим дуже образила Мурасакі» (Мещеряков А.Н. Древняя Япония: культура и текст. – С. 139-140).

45 Про жінок, які залишили слід в історії японської літератури, Мєщєряков писав: «Жіноча половина літературного класу рівнялася на чоловічу – з неї були виключені вищі та нижчі представниці прошарку. Приналежність до літературного класу мали ті аристократки, хто хоча б якийсь час служили в якості придворних дам (ньобо). На практиці це означало дочок чиновників, які обіймали посади управителів провінцій. Багато хто з них походив із родин із вираженими літературними здібностями» (Мещеряков А.Н. Древняя Япония: культура и текст. – С. 139).

46 Дослівно – «тимчасові знаки».

47 Дослівно – «тимчасовий знаків, [використаних у] Манйошю» (на відміну від «постійних» ієрогліфічних знаків).

48 Чудовий переклад цього вірша запропонував професор Іван Бондаренко в його роботі «Розкоші та злидні японської поезії: японська класична поезія в контексті світової та української літератури» (2010): «Вишневий квіт, розливши аромат // На землю опадає… // В нашім світі // Хто із людей безсмертя досягнув? // А отже й ти, в облуднім світі нині // Ущелини долаючи гірські, // На сни короткі не звертай уваги // І не хмелій від цих недовгих снів!» // Бондаренко І.П. Розкоші і злидні японської поезії: японська класична поезія в контексті світової та української літератури. – К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2010. – С. 31.

49 Сыромятников Н.А. Классический японский язык. – М: Вост. лит., 2002. – С. 36.

50 Дослівно – «неповні тимчасові знаки», тобто скорочена абетка.

51 Детальніше див.: Сыромятников Н.А. Древнеяпонский язык (1972, 2002), Сыромятников Н.А. Классический японский язык (1983, 2002).

52 Мещеряков А.Н. Древняя Япония: культура и текст. – С. 139.

53 Враховуючи високу інтенсивність і широке коло обігу навіть приватної, інтимної кореспонденції, а також поширеність художніх текстів, приватні записи чоловіків також розглядалися як «надбання громадськості», а відтак – активно обговорювалися.

54 Мещеряков А.Н. Древняя Япония: культура и текст. – С. 61.

55 Там само. – С. 139.

56 Наприклад, з тридцяти шести безсмертних поетів Японії санджюроккасен п’ять – жінки: Оно-но Комачі, Ісе, Накацукаса, Сайґу-но ньоґо (або Кіші Джьоо), Кодай-но кімі. Оно-но Комачі також увійшла до списку шести безсмертних – кращих – поетів Японії роккасен, який був сформований Кі-но Цураюкі в передмові до антології «Старих і нових пісень країни Ямато» («Кокін-вака-шю», 922), проте титул кассен був доданий значно пізніше. А серед учасниць поетичних турнірів Ірина Бороніна називає поетессу Ісе, дружину імператора Уда Кісай-но мія (Онші Тюґу), а також придворну пані Чюджьо-но Міясудокоро, в будинку (покоях) якої відбувся міні-турнір (було складено лише дві або три пісні) та відомості про яку не збереглися («Утаавасэ: Поэтические турниры в средневековой Японии (IX-XIII вв.)», 1998, стор. 14, 191).

57 «…укладалися художні тексти в найрізноманітніших видах мистецтв середньовічної Японії колективно. Жодні зовнішні чинники (вузька спеціалізація, обмеженість у часі й т.п.) не примушували японського художника працювати разом із іншими. В принципі він міг робити все сам від початку і до кінця, але не робив, оскілки виходив із того, що, об’єднавшись із іншими, створить дещо якісно інше. Колективна творчість викликана до життя не генієм окремих художників, не механічним додаванням різних Я, але глибинно відчуваним спільним Ми. Найбільш помітні прояви колективної художньої творчості в Японії розвиненого середньовіччя або, за традиційною періодизацією, в епоху Муромачі (ХІV- ХVІ ст.). Японська культура цього часу була переважно культурою співучасті, однак тією чи іншою формою спільне породження художнього тексту було властивим і всій японській традиції від давнини і далі. Власне, в передумовах творчості завжди в якійсь мірі присутні елементи спільної миследіяльності зважаючи на діалогічний характер породження текстів. Однак експліцитна і відрефлектована традиція художньої колективної творчості для пост-архаїчних спільнот є достатньо рідкісною» (Штейнер Е.С. Феномен человека в японской традиции: личность или квазиличность? – Режим доступу: http://ec-dejavu.ru/p/Personality_Japan.html).

58 Цит. за: Штейнер Е.С. Феномен человека в японской традиции: личность или квазиличность? – Режим доступу: http://ec-dejavu.ru/p/Personality_Japan.html.

59 Детальніше див.: «Поетика класичного японського вірша (VІІІ-XIII ст.)» (1978) Ірини Бороніної, «Розкоші та злидні японської поезії: японська класична поезія в контексті світової та української літератури» (2010) Івана Бондаренка.

60 Боронина И.А. «Поэтика классического японского стиха (VІІІ-XIII вв.). М.: Наука. – 1978. – С. 301-302.

61 Там само. – С. -321.

62 В огляді японської словесності середньовіччя Олександр Мєщєряков про япономовну художню прозу моноґатарі (повістей) дуже влучно пише: «І насправді: міф цікавлять божественні діяння; хроніка описує "соціальні маски"; поезія відображає псевдофольклорне "я" поета; об’єктом "чорно-білого" зображення буддійської прози <…> є не власне людина, а етична ідея, вміщена в неї; ута-моноґатарі являють собою "біографію" вірша. Ближче до нашої уяви про художність стоїть щоденникова проза, але вона значною мірою обмежена рамками особистості автора і не містить свідомої вигадки. І тільки повість можна остаточно кваліфікувати як художню прозу з вигаданим, але повнокровним героєм» (Мещеряков А.Н. Древняя Япония: культура и текст – С. 124-125).

63 Мещеряков А.Н. Древняя Япония: культура и текст – С. 125-126.

64 На сторінках … Мєщєряков наводить критику самих хейанських пані цих повістей.

65 Кі-но Цураюкі. Тоса ніккі

66 Йдеться насамперед про мову та стиль, фактографічність зображення, детальний опис подій зі згадуванням усіх учасників події, перерахуванням їх посад, родоводу тощо.

67 Кин, Дональд. Странники в веках. Пер. с англ. – М.: Издательская фирма «Восточная литература» РАН, 1996. – С. 14.

68 Кі-но Цураюкі. Тоса ніккі

69Наприклад, через складність запам’ятати і потім «правильно» відтворити, як у наступному уривку: 18-ий день за місячним календарем: «Тут один із присутніх уважно слухав різні думки про поезії, а потім і сам склав вірша. Але складів у цьому вірші виявилося на сім більше тридцяти. Ніхто з присутніх не міг більше втримуватися від сміху. А тому, хто склав цей вірш, ой злісно було! Як не намагайся, а такі вірші відтворити неможливо. Хоч і запишеш, але ж як потім зрозуміти? Якщо тепер їх не вимовити, то як бути після?» // Кі-но Цураюкі. Тоса ніккі

70 Стивен Гринблатт. Формирование "я" в эпоху Ренессанса: от Мора до Шекспира. – Режим доступу: http://magazines.russ.ru/nlo/1999/35/grinblat.html.

71 Детальніше див.: Горегляд В.Н. Дневники и эссе в японской литературе (1975), Дональд Кин «Странники в веках» (1987, рос.переклад – 1996), Мещеряков А.Н. Древняя Япония: культура и текст (1996), а також передмови і коментарі до перекладів цих текстів.

72 Так, авторизація щоденника Ідзумі шікібу викликала певні проблеми. Крім того, деякі японські дослідники серед його потенційних авторів називали Фуджівара-но Шюндзей (детальніше див.: Горегляд В.Н. Дневники и эссе в японской литературе. – С. 92-92).

73 Детальніше див.: Мещеряков А.Н. Древняя Япония: культура и текст. – С. 144-145.

74 Враховуючи те, що дослідження було проведено близько сорока років тому, висока ймовірність того, що ці дати були встановлені, проте це не є принциповим для даної розвідки. Думки японських фахівців щодо цього див.:Горегляд В.Н. Дневники и эссе в японской литературе. М. 1975. – С. 80.

75 Горегляд В.Н. Дневники и эссе в японской литературе. – С. 125.

76Мельникова И.В. Заплутавшая в сновидениях // Сарасина никки. Одинокая луна в Сарасина. – СПб.: Гиперион, 1999. – С. 14.

77 Більш детально гіпотези щодо років написання щоденника і авторства див.: Горегляд В.Н. Дневники и эссе в японской литературе. – С. 91-97.

78 Горегляд В.Н. Дневники и эссе в японской литературе. – С. 240.

79 Соколова-Делюсина Т.Л. Комментарии к дневнику // - С. 250

80 Мещеряков А.Н. Древняя Япония: культура и текст – С. 142.

81 Кин, Дональд. Странники в веках. Пер. с англ. – М.: Издательская фирма «Восточная литература» РАН, 1996. – С. 25.

82 Дональд Кін писав наступне: «Ми не маємо приймати її судження за чисту монету. З інших джерел нам добре відомо, що мати Мічіцуна не тільки не була жінкою пересічною як ззовні, так і внутрішньо, а, навпаки, вважалася однією з трьох уславлених красунь свого часу і була добре відома своїм поетичним даруванням. Однак вона забажала зобразити себе бідолашною дружиною, а не талановитою поетесою, об’єктом заздрощів менш успішних суперниць. <…> Більшу частину щоденника складають описи її страждань, але деякі вчені вважають, що насправді її заміжжя було вельми щасливим» (Дональд Кин. Странники в веках. – С. 22-23).

83 Детальніше див.: Горегляд В.Н. Дневники и эссе в японской литературе. – С. 92-97.

84 Кин, Дональд. Странники в веках. – С. 21.

85 Там само. – С. 32.

86 Горегляд В.Н. Дневники и эссе в японской литературе Х-ХIII вв. – С. 336.

87 Там само. – С. 106.

88 Питання викликає і значення слова макура. Словники класичної літературної мови, окрім прямого значення компонента макура («подушка»), що зустрічається в словах макураґамі – «подушка», макураґьо – «буддійська сутра, яку читають, сидячи біля голови небіжчика», макурабьобу або макурашьоджі – «складна ширма, яку ставлять біля голови» тощо, дають ще й переносне значення слова макура – «постійний», «притаманний», «звичний» (наприклад, слово макураґото означає «улюблене слово» чи «слово, яке часто вживають», а макуракотоба – «постійні епітети» в японській поезії вака). Владислав Горегляд зауважував, що слово макура в «Макура-но соші» Сей шьонаґон не вживалося як еквівалент слова макуракотоба, а також не має значення «інтимний», тому переклад пам’ятки деякими дослідниками як «Інтимні записи» можна вважати неправомірним.

89 Григорьева Т.П. Красотой Японии рожденный. М.,1993; cтор. 156

90 Колпакчи Е.М. Сей Сёнагон. Из "Записок у изголовья" (ХІ век) // Восток. Сборник первый. – Москва, Academia, 1935. – С. 181-185.

91 Детальніше див.: Горегляд В.Н. Дневники и эссе в японской литературе Х-ХIII вв. – С. 337-344.

92 Проте в аналітичному огляді результатів текстологічних досліджень пам‘ятки японськими літераторами, Владислав Горегляд висловлює сумніви що будь-якого наближеного відтворення форми авторського оригіналу. Детальніше див.: Горегляд В.Н. Дневники и эссе в японской литературе Х-ХIII вв. – С. 337-344.

93 Горегляд В.Н. Дневники и эссе в японской литературе Х-ХIII вв. – С. 350.

94 «Записи…» або «Ходжьокі» Камо-но Чьомей і за формальними ознаками (в означенні жанрової приналежності –кі в назві твору, від самого початку закладено історична, епохальна документальність, яка не відповідає умовам авторського індивідуального самовираження в тексті), і за змістовним наповненням (переказ про події, сучасником яких був автор, і загальні філософські міркування про мінливість і марність усього земного) не надто відповідають дзуйхіцу як жанру, в якому шляхом розкутого висловлення найрізноманітніших думок проявляється і розкривається «я» автора.

95 Приклади наводяться за перекладом твору Олександром Мєщєряковим: «Записки на досуге». 2008.

96 Мещеряков А.Н. Предисловие // Записки на досуге / Ёсида Канэёси; пер. (с яп.) Александра Мещерякова. 2008, С. 9.

97 Там само. – С. 10.

98 Серед робіт радянських японознавців з історії письменства і літературного процесу в Японії кінця ХІХ – першої половини ХХ ст. основною стала перекладена з японської «Історія сучасної японської літератури» (1961), а також фундаментальні роботи академіка Миколи Конрада, зібрані під назвою «Японська література. Від «Коджікі» до Токутомі» (1974), збірки статей «Російська класика і японська література» (1987) і «100 років російської культури в Японії» (1989). На цьому, напевне, перелік можна було б і завершити, якби не видана у Хабаровську в 1907 році книжка – названа з невідомих причин статтею у курсі лекцій академіка Конрада з історії японської літератури доби Мейджі – невідомого Ксімідова Г.Г. «Огляд історії сучасної японської літератури 1868-1906 (за японським джерелами). Видання автора». Однак попри надзвичайно цікавий матеріал і неупереджені з погляду ідеології думки, на жаль, вона залишилася поза широким дослідницьким контекстом.

Іноді роботи мали занадто описовий, загальний, а часом – враховуючи цензуру та ідеологію – надто тенденційний характер. Так, першою стала не надто «привітна» до явищ у японській літературі 20-30-х років книжка «Три будинки навпроти сусідніх два (Опис літературної Японії)» (1934) Кім Рьохо і нищівна книжка «Письменники та час. Реалізм і модернізм в японській літературі» (1961) Віри Логунової.

На прикладах окремих персоналій або явищ літературознавчі питання розглянуто у монографії «Японські публіцисти кінця ХІХ століття» (1878) і «Таока Рейун – японський критик і письменник документаліст» (1987) Дагмари Бугаєвої, «Морі Оґай» (1982) Галини Іванової, «Японський романтизм і становлення нової поезії» (1978), «Нариси з нової японської поезії» (1984), «Нова японська поезія» (1990) Олександра Доліна, «Акутаґава Рюноске: Життя. Творчість. Ідеї» (1980) Володимира Грівніна, «Пушкін в Японії» (1984) Олексія Мамонова, монографія про творчість Кунікіда Доппо «Самотній подорожній» (1967), напівесеїстична «Японська література ХХ століття: Роздуми про традицію і сучасність» (1983) Тетяни Григор'євої. Протягом кінця 70-80х років видавалися нечисленні збірки з літератури, культури та історії Японії, але японська література ХХ ст. посідала в них не перше місце.

На жаль, не були видані окремими книжками дисертації на дотичну тематику, зокрема Холодовіч Л.О. «Акутаґава Рюноске і традиції російської класичної прози (До питання про психологічну прозу)» (1981), Олександра Луцького «Екзистенціалізм і японська література» (1986), Кім Лє Чун «Сучасний японський роман» (1974), Олени Сємєнюти «Розвиток японської літератури кінця XIX – першої половини XX століття і творчість Ф.М. Достоєвського» (1986), Наталі Смірнової «Таяма Катай і японський натуралізм» (1986).

99 Іто Сей у роботах «Метод художньої прози» (1989) і «Свідомість художньої прози» (1989), Накамура Міцуо в «Мій погляд на літературу» () і «Теорія фудзоку-шьосецу» (), Кобаяші Хідео в статті «Мій погляд на еґо-белетристику» (), Хірано Кен у «Антонімії ватакуші-шьосецу» () та «Мистецтво і життя» ().

100 Так, Ішідзака Мікімаса у роботі «Eґо-роман: Методи і питання» (1985), Като Шюїчі у «Вступі до історії японської літератури» (???), Ямамото Кенджі «Про еґо-белетристів» (1966), Одаґірі Хідео «Ватакуші-шьосецу та шінкьо-шьосецу» (1986 - ?), Судзукі Томі в роботі «Той, хто розповідає про себе: дискурс еґо-белетристики в літературі нової доби» (2000) придяляє значну частину уваги …

101James A. Fujii. Complicit Finctions: the Subject in the Modern Japanese Prose Narrative (1993), Karatani Kojin. Origins of Modern Japanese Literature (1993), Третій і четвертий томи Keen, Donald. Dawn to the West: Japanese Literature in the Modern Era (1998-1999), Peter Kornicki «The Reform of Fiction in Meiji Japan» (1982), Marleigh Grayer Ryan «The Development of Realism in the Fiction of Tsubouchi Shoyo» (1975). Edward Fowler «The Rhetoric of Confession. Shosetsu in Early Twentieth Century Japanese Fiction» (1988), Irmela Hijiya-Kirschnereit «Rituals of Self-Revelation: Shishosetsu as Literary Genre and Socio-Cultural Phenomenon» (1996), Suzuki Tomi «Narrating the Self - Fictions of Japanese Modernity» (1996)

102 Лотман Ю.М. Внутри мыслящих миров. Человек – текст – семиосфера – история. С. 193-205.

103 Герасимова М.П. Японская критика и третий период "возврата к японским ценностям" // Литературная критика стран зарубежного Востока и ее роль в развитии общественой и эстетической мысли. М.: "Наука", 1988. – С. 270 – 283

104 Лотман Ю.М. Внутри мыслящих миров. Человек – текст – семиосфера – история. С. 204.

105 Мещеряков А.Н. Император Мэйдзи и его Япония. 2009.

106 Попри давні політичні на офіційному державному рівні, економічні (торгівля), культурні (мистецтво, релігія, філософія, література, театр тощо) взаємини з Китаєм, до ХІХ ст. в Японії не було нагальної потреби в самоідентифікації себе як нації/народу. Олександр Мєщєряков пояснює це також і тим, що саме в ХІХ ст. ….

107 Молодяков В.Э. «Образ Японии» в Европе и России второй половины ХIХ – начала ХХ века. 1996, С. 28.

108 Лотман Ю.М. Внутри мыслящих миров. Человек – текст – семиосфера – история. С. 199.

109 Для японців другої половини ХІХ – початку ХХ ст. знайомство з іноземною культурою не обмежувалося лише західноєвропейськими країнами. Як зазначав Микола Конрад, в перші десятиріччя реформи доби Мейджі поняття «Захід» для Японії було пов‘язане головним чином з Англією та Америкою, але враховуючи той факт, що саме західноєвропейська культура безпосередньо впливала на матеріальний та духовний розвиток японського суспільства, й надалі (за традицією радянських японознавців) вживатиметься означення «європейська» або «західноєвропейська» культура, мистецтво, література тощо, потенційно приєднуючи до європейських країн також і Сполучені Штати Америки.

110 Лотман Ю.М. Внутри мыслящих миров. Человек – текст – семиосфера – история. С. 199.

111 Лотман Ю.М. Внутри мыслящих миров. Человек – текст – семиосфера – история. С. 199.

112 І??? Кожевнікова стверджує, що перекладач був «выпускника то ли русского отделения Токийской школы иностранных языков, то ли православной семинарии, организованной и руководимой архиепископом Николаем – широко образованным человеком, любящим русскую литературу и много сделавшим для ее распространения в Японии. Скорее всего, именно он и обратил внимание молодого переводчика на "Капитанскую дочку"» // http://rusk.ru/st.php?idar=800152

Більш того, «Этот перевод "Капитанской дочки" в начале 900-х годов попал в Россию. Иллюстрации іситоси вызвали шутливое, но вполне доброжелательное отношение. В 1910 году они были воспроизведены в 29-м номере журнала "Нива". В статье "Японские иллюстрации к "Капитанской дочке" говорилось:

"В 1883 году русские и не подозревали, что в Токио на книжном рынке впервые появился тщательно сделанный перевод "Капитанской дочки" Пушкина на японский язык, да еще вдобавок украшенный иллюстрациями. И какими иллюстрациями! Стоит посмотреть на изображение императрицы Екатерины, читающей просьбу Мироновой о помиловании Гринева, или сцены, где Гринев в полосатом костюме прощается с возлюбленной в присутствии отца Герасима и его попадьи, одетых во что-то невозможное, – чтобы прийти в восхищение от трогательной наивности и фантазии японского художника. <…>

Перевод, изданный в 1883 году, ныне составляет величайшую библиографическую редкость и, по уверению самих японцев, его ни за какие деньги нельзя достать в книжных магазинах Токио"» // http://rusk.ru/st.php?idar=800152

113 Цит за: Мамонов А.И. Пушкин в Японии. М., 1984. – 163.

114 Цит за: Мамонов А.И. Пушкин в Японии. М., 1984. – 169.

115 Цит. за: История современной японской литературы. М.: 1961. – 347-348.

116 Цит. за: Конрад Н. И. Японская литература… С. 441.

117 Цит за: Конрад Н.И. Японская литература. От "Кодзики" до Токутоми. М.: 1974. – 442.

118 Конрад Н.И. Японская литература. От "Кодзики" до Токутоми. М.: 1974. – 438.

119 J. Scott Miller. Adaptations of Western Literature in Meiji Japan. New York, PALGRAVE, 2001. – 9-21.

120 J. Scott Miller. Adaptations of Western Literature in Meiji Japan. New York, PALGRAVE, 2001. – 13.

121 Цит за: Конрад Н.И. Японская литература. От "Кодзики" до Токутоми. М.: Главная редакция восточной литературы. 1974. – 441.

122 До речі, Корній Чуковський якось зазначив, що англійське «I love you» також означає зовсім не «Я люблю тебя, крошка».

123 Цит. за: Григорьева Т.П. Движение красоты: Размышления о японской культуре, С. 285.

124 Йдеться про стиль канбун, в основу якого покладено літературну китайську мову. З раннього середньовіччя художні твори, що належать до так званої «високої літератури», були написані виключно китайською мовою, яка вважалася на той час єдиним стандартом літературної мови. Відповідно, літературні тексти на канбун були японською літературою, що записана китайською мовою. Також стиль канбун використовувався при укладанні офіційних паперів і документів.

125 Wakui Takashi. The Vernacular Movement in Japan and the Formation of Selfhood …, С. 3.

126 Цит. за Wakui Takashi. The Vernacular Movement in Japan and the Formation of Selfhood С. 3

127 Лотман Ю.М. Внутри мыслящих миров. Человек – текст – семиосфера – история. С. 199.

128 Ромаджі (дослівно – «римські знаки/літери») – латинка, якою зазвичай транскрибували написані японською мовою тексти.

129 Гришелева Л.Д. Формирование японской национальной культуры (конец ХVI – начало XX века). М.: "Наука", Главная редакция восточной литературы, 1986. – 191.

130 Wakui Takashi. The Vernacular Movement in Japan and the Formation of Selfhood // Review of Japanese Center and Society. Reexamination of Modern Subjectivity in Japanese Fiction. Volume VI, December 1994, С. 4.

131 Мельникова И.В. Время и «Сливовый календарь любви» // Тамэнага Сюнсуй. Сливовый календарь любви (Сюнкёку умэгоёми). 1994, С. 19.

132 Wakui Takashi. The Vernacular Movement in Japan and the Formation of Selfhood ..., С. 6.

133 Современное зарубежное литературоведение (страны Западной Европы и США): концепции, школы, термины. Энциклопедический справочник. 1999, С. 19.

134 Справжнє ім‘я авторки повісті «Ґенджі моноґатарі» невідоме, оскільки до сімейних реєстрів не записували жінок, але за давньою традицією письменницю називають за ім‘ям її головної героїні Мурасакі шікібу.

135 Wakui Takashi. The Vernacular Movement in Japan and the Formation of Selfhood … С. 5-6.

136 Тема … надзвичайно складна і водночас занадто цікава, аби її навіть побіжно розглядати в цій роботі. До того ж, російський дослідник Олександр Долін опублікував на цю тему велику кількість досліджень.

137 Ямато дамашії – «дух Ямато» чи «душа Японії». «Ідеологічний концепт і труїзм, що вказує на сукупність особливих унікальних духовних властивостей японців (схоже до поняття «русская душа») // Боги, святилища, обряды Японии: Энциклопедия синто / М.: РГГУ, 2010. – С. 278

138 За добу Едо книжки видавалися ксилографічним способом.

139 Лисевич И.С. Литературная мысль Китая на рубеже древности и средних веков. С. 189.

140 Соколова И.И. Первые «сяо шо»: беллетристика или философская проза? (Содержание термина по источникам до III в. н.э.) // Классическая литература Востока. Сборник статей. 1972, С. 191.

141 Кин, Д. Японская литература XVII-XIX столетий. 1978, С. 261.

142 Tsubouchi Shyoyo. Shosetsu shinzui (Сутність роману) // 1967. – С. 163

143 Лотман Ю.М. Внутри мыслящих миров. Человек – текст – семиосфера – история. С. 199.

144 Аріґа Наґао

145 Григорьева Т. П. Литература общества "Кэнъюся": [Японская литература второй половины XIX в.] // История всемирной литературы: В 8 томах / АН СССР; Ин-т мировой лит. им. А. М. Горького. — М.: Наука, 1983—1994. — На титл. л. изд.: История всемирной литературы: в 9 т. Т. 7. — 1991. — С. 667—670.

146 Лотман Ю.М. Внутри мыслящих миров. Человек – текст – семиосфера – история. С. 199.

147 Джьої – (дослівно – «вигнання варварів»)

148 Конрад Н. И. Проблема реализма и литературы Востока… С. 56-57

149 Звісно, він був далеко не єдиним, хто писав про літературний процес в Японії другої половини ХІХ – ХХ ст., однак лише його роботи з усього, що писалося з цієї тематики, є всесвітньовідомими та всесвітньо визнаними в тому числі й самими японцями. Поза цими роботами існують окремі книжки, збірки та статті різних авторів (???), але найвичерпніше літературний процес описано в третьому томі з його чотирьохтомної монографії під назвою «Світанок на Сході», що і береться за зразок. Крім того, на сьогоднішній день ця праця Дональда Кіна є єдиною написаною європейцем історією японської літератури, перекладеною японською мовою у повному обсязі.

150 Hijiya Irmela. Shizenshugi kara shishosetsu hе … 1967, С. 95.

151 У теоретичній роботі «Експериментальний роман» (1879) Еміль Золя чітко й прозоро визначав творчі принципи натуралізму: «Цей метод дослідження фізіологічних явищ, перенесено до сфери явищ душевних і суспільних. Дух часу дає поштовх усім розумовим проявам людини; романіст, який вивчає звичаї, доповнює фізіолога, що вивчає організм. <...> Завойовницький характер науки просочувавсь <...> у галузь наук гуманітарних. <...> Розширте роль експериментальних наук, доведіть її до вивчення пристрастей та опису звичаїв і ви отримаєте наші романи, які досліджують причини, пояснюють їх, збирають людські документи, щоб мати можливість владарювати над середовищем і людиною, щоб розвинути хороші завдатки і придушити погані. Ми робимо ту саму роботу, що й вчені. Неможливо базувати будь-яке законодавство на брехні ідеалістів. Напроти, на правдивих документах, що їх створюють натуралісти, без сумніву, можна буде заснувати краще суспільство, яке буде жити за логікою і методом. Якщо за нами правда, то за нами й мораль» // Золя Е. Экспериментальный роман. С. 161-162.

152 Водночас слід памятати також і про застереження Саекі Шьоїчі про однозначне і цілковите визначення творчості будь-якого письменника в межах якоїсь однієї літературної течії чи напряму без зазначень періоду творчості чи специфіки конкретного твору. Особливо це твердження набуває значимості, коли йдеться про японських письменників ХХ ст., творчі методи і мистецько-світоглядні позиції яких формувалися у досить складних обставинах: «коли автор досягає зрілої стадії своєї творчості, стає надто складно визначити його, особливо в таких запозичених термінах, як романтизм, натуралізм чи символізм» // Saeki Shoichi. Hidden Dimensions in Modern Japanese Literature, «Приховані виміри модерної японської літератури» (1985) С. 3.

153 Конрад Н.И. Очерки японской литературы. 1973, С. 372-373.

154 Като Шюїчі. Ніхон бунґаку-ші джьосецу Т.2., 1999, С. 361-362.

155 Наливайко Д.С. Искусство: направления, течения, стили. 1981, С. 145.

156 Смирнова Н.В. Таяма Катай о принципах «неприкрашенного» и «плосткостного» изображения // Новое в японской филологии. 1984, С. 141-142.

157 Кобаясі Хідео. Сішьосецу рон // Антологія новітньої літератури (в 69 т.), т.42, С. 296.

158 Цит. за: William F. Sibley. Naturalism in Japanese Literature, 165.

159 Наливайко Д.С. Искусство: направления, течения, стили. 1981, С. 156.

160 Лотман, С. 199

161 Kato Shuichi. Nihon bungaku shi josetsu, T. 2. 1999, С. 358-359.

162 Наливайко Д.С. Искусство: направления, течения, стили. 1981, С. 138.

163 Цит. за: Поспелов Б.В. Сущность японской теории натурализма ... С. 61.

164 Цит. за: Поспелов Б.В. Сущность японской теории натурализма // Советское востоковедение. – 1958. – №1, С. 66.

165 Цит. за: Поспелов Б.В. Сущность японской теории натурализма // Советское востоковедение. – 1958. – №1, С. 61

166 Наливайко Д.С. Искусство: направления, течения, стили. 1981, С. 130-131.

167 Цит. за: Поспелов Б.В. Сущность японской теории натурализма ... С. 59-60.

168 Цит. за: Поспелов Б.В. Сущность японской теории натурализма, С. 60.

169 Наливайко Д.С. Искусство: направления, течения, стили. 1981, С. 123.

170 Цит. за: Гривнин В.С. Акутагава Рюноскэ: Жизнь. Творчество. Идеи. 1980, С. 57

171 Нерідко творчість письменників цієї літературної спілки називають неоромантизмом шінроман-ха (дослівно – «школа нового романтизму»), проте така назва видається не надто аргументованою, отже, коректною.

172 Навіть Морі Оґай у цей період своєї творчості перейшов до створення історичних повістей, в яких звеличував етику, мужність і звичаї військової аристократії минулих літ – самурайства.

173 Цит. за: История современной японской литературы. 1961, С. 146.

174 Цит. за: Поспелов Б.В. Сущность японской теории натурализма. С. 62.

175 Наливайко Д.С. Искусство: направления, течения, стили. 1981, С. 126.

176 Цит. за: История современной японской литературы. 1961, С. 379.

177 Цит. за: Hijiya Irmela. Shishosetsu: jikobakuro no gishiki. 1992, С. 76.

178 Долін, 29

179 Цит. за: Поспелов Б.В. Сущность японской теории натурализма. С. 65.

180 Хасеґава Тенкей. Шідзен-ха ні тай-суру ґокай. // Мейджі бунґаку дзеншю, Т.43, С. 190.

181 За свідченням Олександра Доліна, термін хандзоку був запропонований Морі Оґай як одне з програмних положень діяльності письменників і поетів романістів журналу «Світ літератури» і використовувався як антитеза до поняття дзоку, яким позначалося все «вульгарне» та «нікчемне».

182 Sakuta Keiichi. Kojin. Ichigo no jiten 1996, С. 79-83.

183 Sakuta Keiichi. Kojin. Ichigo no jiten 1996, С. 55.

184 Наливайко Д.С. Искусство: направления, течения, стили. 1981, С. 153.

185 Наливайко Д.С. Искусство: направления, течения, стили. 1981, С. 126.

186 Конрад Н.И. Проблема реализма и литературы Востока, С. 57.

187 Костянтин Попов у роботі «Законодавчі акти середньовічної Японії» (1984) надає повний переклад і коментарі «Конституції 17 статей» (604) принца-наступника Шьотоку Тайші (574-622). В ній уперше в японській історії було викладено настанови правителю і його підлеглим, поради і накази щодо форм і методів управління країною і виконання своїх обов’язків як чиновниками, так і їх підлеглими: «Почтительно воспринимая государевы указы, обязательно соблюдайте /их/. Государь - /это/ небо; вассалы – земля. Небо покрывает /землю/, а земля поддерживает /небо/. /И тогда/ четыре времени года сменяют друг друга и все в природе идет своим чередом» (стаття III), «Каждый человек должен иметь /свои/ обязанности, и дела управления должны быть разграничены» (стаття VII), «Отвернуться от личного и повернуться к государственному есть /истинный/ путь вассалов. Если человеком овладевает личное, то /им/ обязательно овладевает злоба; а если человеком овладевает злоба, то / у него/ обязательно будут разногласия /с другими людьми/. При разногласиях /его/ личное вредит государственному. Когда возникает злоба, то /она/ направляется против порядка и нарушает законы. Поэтому, как сказано в Ы статье, взаимное согласие высших и низших есть дух и данной статьи» (стаття XV) // Попов К. «Законодательные акты средневековой Японии»

188 Кобзев А.И. Конфуцианство // Духовная культура Китая: энциклопедия: в 5 т. Философия. 2006, С. 281.

189 Рут Бенедикт у відомій роботі «Хризантема і меч» (1948) так описала цю ситуацію: «Більше ніж у будь-якої іншої суверенної нації, поведінка японців зумовлена приписаними їм детально правилами і передбачено статусом. Протягом двох століть, коли закон і порядок у такому світі підтримувалися залізною рукою, японці навчилися ототожнювати цю детально розроблену ієрархію з гарантією безпеки. Доки вони знаходилися у відомих для них межах і виконували відомі для них обов’язки, вони могли довіряти цьому світу. Розбій тримали під контролем. <…> В Японії існували істинні гарантії того, що неприпустимі з погляду існуючої схеми поведінки вчинки будуть виправлені. Людина довіряла схемі та відчувала себе в безпеці тільки тоді, коли слідувала їй. Вона ладна була прилаштуватися до неї, але не змінити її чи виступити проти неї. У своїх усталених кордонах то був знайомий і надійний у очах японців світ. Його правила були не абстрактними етичними принципами десяти заповідей, а мілкою деталізацією того, що слід робити в такій ситуації, а що – в іншій; що слід робити, якщо людина була самураєм, а що – якщо вона була простолюдином; що пристойно для старшого брата, а що – для молодшого.

Японці не стали при такій системі сумирним і покірним народом, як це буває з деякими народами при диктаторському режимі. <…> Навіть нижчим кастам гарантувалося монопольне право на особливі види занять, їх організація самоуправління визнавалася владою. Обмеження для кожного стану були значними, але й порядок і безпека були також значними» // Рут Бенедикт. «Хризантема і меч» С. 52-53

190 Шінто – аутентична національна система вірувань японців від найдавніших часів. Надзвичайно цікавий і точний опис шінто надав Олександр Мєщєряков: «… кордони шінто є очевидними далеко не завжди. … Для означення тієї чи іншої конфесії в японській мові використовується ієрогліф "вчення" 教 (кьо), який зазвичай вказує на наявність засновника релігії, писемного канону і розвинуту богословську та етичну традицію. До таких релігій належать, наприклад, і християнство, і мусульманство, і буддизм, тобто так звані "світові релігії". Конфуціанство, яке справило величезний вплив на формування картини світу японців, також потрапляє до категорії "вчення". Однак у біномі "шінто" 神道 ієрогліф "вчення" відсутній. Поняття "шінто" складається з двох ієрогліфів – "божество" і "шлях". Цей другий ієрогліф (кит. дао) є "порожнім" – він означає радше не доктрину, а стиль життя та спільну спрямованість думки, його наповнення не відрізняється конкретністю і сильно залежить від волі того, хто цей термін використовує» // Боги, святилища, обряды Японии: Энциклопедия синто / М.: РГГУ, 2010. – С. 5.

191 Задля уникнення плутанини у даному випадку зберігається старий правопис терміна, що традиційно використовується на означення японських вірувань шінто.

192 Мещеряков А.Н. Герои, творцы и хранители японской старины. 1988, С. 104.

193 Мещеряков А.Н. Изображение человека в раннеяпонской литературе, С. 34-35.

194 Мещеряков А.Н. Герои, творцы и хранители японской старины…, 1988, С. 107.

195 Луцкий А.Л. Экзистенциализм и японская литература. 1986, С. 7-8.

196 Така тенденція пов‘язана з тим, що на початку поширення християнства в Японії більшість місіонерів були протестантами – англійцями й американцями. Водночас протестантизм відповідав принципам побудови нового суспільства і етичним нормам «людини нової моралі».

197 Цит. за: Suzuki Тоmі. Kotarareta jiko: nihon kindaі no shishosetsu gensetsu. 2000, С. 15.

198 Іроґономі – культ любові, прагнення до чуттєвих насолод, свого роду «одержимість любов‘ю». «Первинне його значення – вибір подруги (друга) серця; буквальне значення терміна за його ієрогліфічним написанням – "любов до любові"» (Боронина И.А. Классический японский роман ("Гэндзи моногатари" Мурасаки Сикибу). М. – 1981. – С. 16). Зародження культу простежується ще в текстах «Коджікі» (712 р.), а саме в описі любовних пригод культурного героя Окунінусі, а також імператорів Оджін, Нінтоку, Юряку та інших. Був поширеним і розвинутим в добу правління аристократії – період Хейан (794-1185) – та доведений до максимального прояву в літературі ґесаку, зокрема прозових жанрах сяребон, коккейбон і нінджьобон, де зображалося життя і побут ґейш, артистів та їхніх гостей – мешканців веселих кварталів Йосівара, Фукуґава та інших.

199 Karatani Kojin. Origins of Modern Japanese Literature. 1993, С. 76-96.

200 Мещеряков А.Н. Герои, творцы и хранители японской старины, 1988, С. 108.

201 Karatani Kojin. Origins of Modern Japanese Literature. 1993, С. 79.

202 Цит. за: Suzuki Тоmі. Kotarareta jiko: nihon kindaі no shishosetsu gensetsu (Той, хто розповідає про себе: дискурс еґо-белетристики в літературі нової доби), 2000, С. 55.

203 Смирнова Н.В. Таяма Катай и японский натурализм. Диссер. на соиск. уч. степени канд. филолог. наук. Л.: Ленинградский университет, 1986, С. 92-93.

204 Karatani Kojin. Origins of Modern Japanese Literature.1993, С. 79.

205 Цит. за: Karatani Kojin. Origins of Modern Japanese Literature.1993, С. 64.

206 Исикава Такубоку. Дневник, написанный латиницей. // Восток – Запад. Исследования. Переводы. Публикации. Выпуск четвертый, 1989, С. 140-141.

207 Цит. за: Гривнин В.С. Письма Акутагава Рюноскэ (1909-1915)... 1970, С. 54.

208 Акутагава Рюноскє

209 Нацумэ Сосэки. Сансиро. Затем. Врата. Романы. М. 1973. – С. 238.

210 Natsume Soseki. Watashi no kojinshugi (Мій індивідуалізм). Токіо. 1971. – С. 476

211 Лотман – С. 199.

212 Прикметно, що автори «соціалізованого» («екстравертивного») та «інтровертивного» напрямів використовували художні прийоми однаково активно з тією різницею, що проблематика і мета написання творів були відмінні. У щоденнику пролетарського письменника Кобаяші Такіджі записано: «Коли мова йде про зображення жахів нужденності, то натуралістична література, мабуть, не відрізняється від пролетарської, коли ж мова йде про свідомість героя, тобто позиції та свідомість самого автора, тоді ці дві літератури відрізняються одна від одної докорінно» // Цит. за: Чегодарь Н.И. Кобаяси Такидзи. Жизнь и творчество. 1966, С. 23-24.

213 Відомий японський літературознавець Курахара Корехіто наполегливо твердив, що «еґо-роман з‘являється лише тоді, коли автор пише про себе у відриві від широкого громадського життя. Такий роман є результатом випадання з поля зору автора в його творчій діяльності громадських цілей цієї діяльності, результатом втрати автором громадської теми» (Курахара Корехито. «Мое мнение об эго-беллетристике» в: Курахара Корехито. Статьи о современной японской литературе. 1959, С. 98).

214 Лотман – С. 200.

215 Гривнин В.С. Акутагава Рюноскэ: Жизнь. Творчество. Идеи, 1980; Конрад Н. И. Японская литература. От «Кодзики» до Токутоми, 1974; Смирнова Н.В. Таяма Катай о принципах «неприкрашенного» и «плосткостного» изображения, 1984; Смирнова Н.В. Таяма Катай и японский натурализм. Диссер. на соиск. уч. степени канд. филолог. наук. Л, 1986; Hijiya Irmela. Shishosetsu: jikobakuro no gishiki (Сішьосецу: ритуал самовикриття), 1992; Hijiya Irmela. Shizenshugi kara shishosetsu hе (Від натуралізму до еґо-белетристики), 1967; Kobayashi Hideo. Shishosetsu ron (Мій погляд на еґо-белетристику), 1965; Suzuki Тоmі. Kotarareta jiko: nihon kindaі no shishosetsu gensetsu (Той, хто розповідає про себе: дискурс еґо-белетристики в літературі нової доби), 2000.

216 Цит. за: Karatani Kojin. Origins of Modern Japanese Literature. 1993, С. 78

217 Зокрема Fowler Edward. The Rhetoric of Confession. Shosetsu in Early Twentieth Century Japanese Fiction (1988).

218 Uno Koji. Watakushi-shosetsu shоken (Моя думка про «ватакуші-шьосецу”) // Kindai hyoron shu (Антологія літературної критики нової доби), Т. 2. 1986, С. 420

219 Наприклад, німецька дослідниця Ірмела Хіджія у дослідженні жанру ватакуші-шьосецу історії виникнення, різноманітним конотаціям і варіантам прочитання в сучасному літературознавстві Японії терміну 私小説приділяє цілий окремий підрозділ.

220 Kobayashi Hideo. Shishosetsu ron // Gendai nihon bungaku taikei (Антологія новітньої літератури Японії), Т. 42: Кобаясі Хідео. Вибране. 1965, С. 296.

221 Цит. за: Hijiya Irmela. Shizenshugi kara shishosetsu hе, 1967, С. 110.

222 Hijiya Irmela. Shizenshugi kara shishosetsu hе, 1967, С. 110.

223 В японській мові майже кожний ієрогліф має два і більше варіантів прочитання. Через цю обставину жанр ватакуші-шьосецу, де «я» може читатися як ватакуші, ваташі чи ші можна, відповідно, прочитати як ватакуші-шьосецу, ваташі-шьосецу або ші-шьосецу. Проте, розгляд семантичних нюансів назви японської еґо-белетристики потребує значно більше уваги, але в даному випадку не є принциповим.

224 Bungei yogo-no kiso-chishiki (Базові знання з літературознавчої термінології). 1982, С. 54.

225 Fowler Edward. The Rhetoric of Confession. Shosetsu in Early Twentieth Century Japanese Fiction. University of California Press, Berkeley, Los Angeles, Oxford, 1988, С. 4.

226 Kobayashi Hideo. Shishosetsu ron (Мій погляд на еґо-белетристику) // Токіо: “Тикумагакугэйбунко”, 1965. – С. 216

227 Хонкаку-шьосецу – літературознавчий термін, який був створений Накамура Мурао і дослівно означає «справжня проза», вперше з‘явився саме в цій статті. Термін шінкьо-шьосецу скоріше, за все, поширювавсь літературними колами протягом 1924 року.

228 Nakamura Мurao. “Honkakushosetsu” to “shinkyoshosetsu” to // Kindai hyoron shu, Т. 2. 1986, С. 400.

229 В літературній критиці середини 20-х років ще не існувало диференціації між піджанровими різновидами еґо-белетристики ватакуші-шьосецу та шінкьо-шьосецу. Твори більшості письменників, які, за думкою Накамура, писали шінкьо-шьосецу – Сато Харуо (1892-1964), Уно Коджі, Шіґа Наоя (1883-1971), Масамуне Хакучьо, Хіро Кадзуо (1891-1968) та інших – у наступні роки критики класифікували як японську еґо-прозу.

230 Шінкьо - дослівно перекладається як «край/межа/місцина психіки» або «стан душі». У коментарях до саме цієї статті літератори надали наступне пояснення шінкьо: «стан душі, який включає в себе психічне середовище, свідомість, [систему] оцінок...» // «Збірка критичних праць доби кіндай», т. 2, стор. 401.

231 Так автор алегорично говорить про те, що в «хонкаку-шьосецу» описуються різноманітні явища та речі.

232 Nakamura Мurao. Honkakushosetsu to shinkyoshosetsu to. 1986, С. 401.

233 Шьова-бунґаку (дослівно «невеличкі/незначні розмови») – термін, поширений серед японських літераторів наприкінці 10-х років; вживався на позначення невеликих за обсягом і не значних за ідейним наповненням оповідок.

234 Nakamura Мurao. “Honkakushosetsu” to “shinkyoshosetsu” to … 1986, С. 401.

235 Літературна група «Шіракаба» була заснована … в… році. Літературним кредом письменників були , суголосні ідеям Лева Толстого.

236 Uno Koji. Watakushi-shosetsu shiken // С. 420.

237 Uno Koji. Watakushi-shosetsu shiken // С. 421.

238 Uno Koji. Watakushi-shosetsu shiken // С. 424.

239 Uno Koji. Watakushi-shosetsu shiken // С. 424-425.

240 Uno Koji. Watakushi-shosetsu shiken // С. 426.

241 Kume Masao. “Watakushi”shosetsu to “shinkyo”shosetsu // Kindai hyoron shu , Т. 2. С. 410.

242 Куме Масао. “Watakushi”shosetsu to “shinkyo”shosetsu ... С. 411.

243 Куме Масао. “Watakushi”shosetsu to “shinkyo”shosetsu» ... С. 413.

244 Куме Масао. “Watakushi”shosetsu to “shinkyo”shosetsu ... С. 412.

245 Там само: С. 413.

246 Там само: С. 409.

247 Кобаяші Хідео, .

248 Akutagawa Ryunosuke. «Watakushi»shosetsu ron shoken // Т. 2, С. 432.

249 Kume Masao. «Watakushi»shosetsu to «shinkyo»shosetsu ... С. 410.

250 Японські критики та коментатори вбачають у цій фразі іронію Акутаґава Рюноске.

251 Akutagawa Ryunosuke. «Watakushi»shosetsu ron shoken … С. 430-431.

252 Akutagawa Ryunosuke. «Watakushi»shosetsu ron shoken ... С. 432.

253 Акутагава Рюноскэ. Собрание сочинений: В 3 т., Т. 3: Эссе и письма, 2001, С. 17.

254 Грабович Г.Ю. Шевченко, якого ми не знаємо (З проблематики символічної автобіографії та сучасної рецепції поета). 2000, С. 52-53.

255 Руссо Ж.Ж. Исповедь. – Прогулка одинокого мечтателя. Избранные сочинения в 3-х томах, Т.3. 1961, С. 9-10.

256 Филипп Лежён. В защиту автобиографии. Эссе разных лет Перевод с французского и вступление БОРИСА ДУБИНА // http://magazines.russ.ru/inostran/2000/4/lezhen.html

257Маsаmune Hаkucho. Shinkyoshosetsu to honkakushosetsu no mondai (Проблеми повістей про внутрішній світ й істинних повістей) // 1986. – С. 435.

258 Маsаmune Hаkucho. Shinkyoshosetsu to honkakushosetsu no mondai (Проблеми повістей про внутрішній світ й істинних повістей) // 1986. – С. 435-436.

259 Іkuta Choko. “Nihon” to “geijutsu” (“Японія” та “мистецтво”) // 1986. – С. 438

260 Сайґьо – один із найвидатніших і найславетніших поетів кінця доби правління аристократії, що складав «короткі пісні»-вірші танка.

261 Рірін – майстер чайної церемонії доби Аїдзучі-Момояма (). (стор. 441)

262 Іkuta Choko. “Nihon” to “geijutsu” (“Японія” та “мистецтво”) // 1986. – С. 441.

263 Nakamura Мurao. «Honkakushosetsu» to «shinkyoshosetsu» to ... 1986, С. 403.

264 Йдеться про представників могутнього роду Хейке (або Тайра), який поруч із Фуджівара, Тачібана та Мінамото був одним із найвпливовіших у справах державної політики та відіграв видатну роль в історії Японії ХІ-ХІІ ст. Після тривалої боротьби за владу з родом Мінамото був винищений у битві 1185 р. у бухті Данноура. Велич роду Тайра і його трагічна загибель оспівана в "Повісті про дім Тайра" чи "Хейке-моноґатарі".

265 Nakamura Мurao. «Honkakushosetsu» to «shinkyoshosetsu» to ... 1986, С. 406.

266 Там само: С. 402.

267 Дьяконова Е.М. Европа в Японии на рубеже столетий. "Преодолевшие символизм" // Восток-Запад: литературные взаимосвязи в зарубежных исследованиях. Сборник обзоров. М.: ИНИОН АН СССР, 1989. – С. 85

268 Даймьо – землевласник, князь у середньовічній Японії.

269 Дослівний переклад ввічливого звернення – сенсей – до старших за досвідом і людей культури, мистецтва.

270 Два найвідоміших і «головних» японських університети Японії – державний Токійській імператорський університет (тепер – Токійський університет) і приватний університет Васеда.

271 Ким Р. Три дома напротив соседних два. (Описание литературной Японии). М. – 1934. – С. 17-18.

272 Маsаmune Hаkucho. Shinkyoshosetsu to honkakushosetsu no mondai (Проблеми повістей про внутрішній світ й істинних повістей) // 1986. – С. 436.

273 Митицуна-но хаха. Дневник эфемерной жизни (Кагэро никки). 1994, С. 184.

274 Мещеряков А.Н. Изображение человека в раннеяпонской литературе, С. 44.

275 Uno Koji. Watakushi-shosetsu shiken («Моя думка про “ватакуші-шьосецу”«) // С. 423.

276 Tamenaga Shunsui. Shunshoku umegoyomi (Сливовий календар кохання) // Nihon koten bungaku taikei, Т. 64. 1967, С. 207.

277 Цит. За: Ким Р. Три дома напротив соседних два. (Описание литературной Японии). 1934, С. 43.

278 Йдеться про грошову одиницю Японії – ієну (тут автор використовує транслітерат).

279 Ким Р. Три дома напротив соседних два. (Описание литературной Японии). 1934, С. 56-57.

280 Шіґа Наоя. Ритм // рукопис у перекладі Тетяни Вестель.

281 Лотман Ю.М. Внутри мыслящих миров. Человек – текст – семиосфера – история. С. 200.

282 Yokomitsu Riichі. Junsui shosetsu ron (Теорія чистого роману) ... С. 268.

283 Yokomitsu Riichі. Junsui shosetsu ron (Теорія чистого роману)… С. 269.

284 Yokomitsu Riichі. Junsui shosetsu ron (Теорія чистого роману)… С. 269.

285 Цит. за: Киносита Тоёфуса. Восприятие творчества Достоевского в Японии 30-х годов. // II Советско-японский симпозиум по литературоведению. Декабрь 1981. М., 1983, С. 69.

286 Yokomitsu Riichі. Junsui shosetsu ron (Теорія чистого роману)… 1978, С. 270.

287 Бахтин М.М. Проблемы поэтики Достоевского. Изд. 3-е. 1972, С. 82.

288 Дослівно (і не зовсім коректно) для перекладу європейськими мовами назви цього напряму вживають термін «неосенсуалізм» або «школа неосенсуалізму». Однак, це має дуже віддалений стосунок до процесів у японській літературі. Дуже схоже, що назва з’явилася внаслідок захоплення та наслідування молодими японськими літераторами модних у ті часи європейських течій та, отже, механічного запозичення з Заходу. У творчості представників напряму шін-канкаку-ха, так само як і авангардистів, прихильників «нового психологізму» і всіх тих, хто сповідував художній принцип (япон. варіант…), тобто «мистецтво заради мистецтва», або принцип «чистого мистецтва» джюн-ґейджюцу, формалістичні пошуки попередників протиставлялися гармонійним формам японського класичного мистецтва.

289 Филипп Лежён. От автобиографии к рассказу о себе, от университета к ассоциации любителей: история одного гуманитария / «Неприкосновенній запас» 2012, №3(83) // magazines.russ.ru/inostran/2000/4/lezhen.html