Будова голосового апарата

Голосовий апарат складається з трьох частин: 1) механізм дихання; 2) гортань як джерело звуку; 3) резонатори й артикуляційний апарат, що слугує для утворення голосних і приголосних.

Механізм дихання — це легені з дихальними шляхами, тобто бронхами і трахеєю. Легені разом з брон­хами і трахеєю вміщують 5—6 літрів повітря. Звичайний спокійний вдих дорівнює приблизно 0,5 літра повітря. Глибокий вдих дає змогу додатково вмістити в легені 1,5—1,8 літра повітря. У всіх великих співаків надзвичайно, з точки зору пересічних людей, довгий видих і непомітний вдих.

Співацьке дихання вирізняється тим, що складається з -трьох елементів: вдиху, миттєвої затримки дихання й -повільного видиху. Видих має бути спокійним, без примусового виштовхування взятого в легені повітря. Відсутність контролю за процесом видиху часто призводить до форсу­вання й детонації, тобто фальшивого співу. ^ У співі прийнято розрізняти такі типи дихання:

ключичне — переважають рухи верхніх ребер, ключиць і плечей; розширюються в основному верхівки легень, участь діафрагми незначна, а в легені потрапляє мало повітря. Це дихання верхньореберне. Ключичне дихання використовують діти й неосвічені співаки; рудне, середньореберне — превалює рух середніх ребер і грудної кості. Співаки таким диханням не користуються; іафрагматичне, черевне — переважає рух діа­фрагми, наповнюються нижні ділянки легень і значно рухається черевний прес. Таке дихання властиве спорт­сменам; грудодіафрагматичне, глибоке грудо­черевне мішане дихання, у якому груди й діафрагма беруть однакову участь, найприйнятніше для співу. Цим різновидом дихання користуються співаки, артисти, диктори, оратори. Володіння ним дає змогу співати тривалі музичні фрази.

Цей поділ на типи досить умовний, тому що насправді дихання завжди є мішаним, але перевагою того чи іншого типу.

Гортань являє собою конусоподібну трубку, що складається з хрящів, з'єднаних між собою зв'язками і м'язами. Знизу гортань приєднується до трахеї, а верхня її частина відкривається у глотку. Положення гортані рухоме: вона піднімається під час ковтання і опускається під час вдиху. Рівень розтащування гортані, змінюючи порожнину верхніх резонаторів і впливаючи на якість звуку, залежить від індивідуальних особливостей голосового апарата.

Гортань має дві паралельні пари м'язів. Верхня пара називається несправжніми голосовими зв'язками, нижня — справжніми. Справжні голосові зв'язки є джерелом звукових коливань. М'язи справжніх голосових зв'язок укриті еластичними перетинками й мають складну будову. Якщо в інших м'язах волокна йдуть паралельно й веретеноподібно, то у вокальному м'язі вони розташовуються у трьох напрям­ках: повздовж, упоперек і навскіс. Це дає змогу голосовим зв'язкам скорочуватися й коливатися не всією масою, а частинами.

Довжина голосових зв'язок залежить від типу голосу. Найбільшу довжину мають зв'язки басу — 24—25 мм, у баритона — 22—24, в тенора — 18—21, у меццо-сопрано — 18—21 мм, у сопрано — 14—19 мм. Товщина голосових зв'язок у напруженому стані 6—8 мм.

Голос утворюється шляхом коливань справжніх голосо­вих зв'язок, які змушують звучати струмінь повітря. Звук посилюється в гортані й у резонаторах. Звук, що утворився в гортані, характеризується висотою, силою і тембром. Висота звуку залежить від кількості коливань зв'язок упродовж секунди, від розміру голосових зв'язок і їхнього напруження. На силу голосу впливає те, з якою міццю проривається струмінь видихуваного повітря крізь звужену голосову щілину, тобто енергія, з якою м'язи грудної клітки виштовхують видихуване повітря. Об'єм і форма резонаторів діють на вироблення тембру голосу. Для утворення правильного тону справжні голосові зв'язки мають зімкнутися й залишатися напруженими. Якщо відстань між голосовими зв'язками більша від 2 мм, то голос втрачає свою звучність і стає хрипким.

Несправжні голосові зв'язки беруть участь у кашлянні, шепотінні, а також допомагають утворювати звуки під час захворювання справжніх голосових зв'язок. У цьому разі голос хрипкий і схожий на шепіт.

Резонатори (від лат. resono — відгукуюсь) — частина голосового апарата, яка надає слабкому звукові, що виникає над голосовими зв'язками, сили, звучності й характерного тембру. Стосовно голосових зв'язок резонатори поділяються на верхні і нижні.

Нижні резонатори — трахея і бронхи — надають голосові повноти звучання і впливають на тембр на нижніх тонах діапазону. Нижні резонатори мають постійний резонанс, бо не змінюють форми. Коли над голосовими зв'язками виникає звук, то резонують усі внутрішні органи. Хворі органи під час резонування впливають на якість голосу, яка залежить не лише від природних даних людини, а й від загального стану організму.

Верхні резонатори — глотка, ніс, рот і придаткові порож­нини носа та гайморові порожнини — слугують підсилюва­чами звукових коливань, які утворюються над голосовими зв'язками. Придаткові порожнини носа й носова порожни­на, а також гайморові порожнини, надають звукові легкості й роблять його летючим у верхніх тонах діапазону. Ці порожнини мають стабільну форму, тому їхній резонанс постійний і незмінний, якщо співак здоровий. Нежить і запалення гайморових порожнин позбавляють голос дзвін­кості й краси.

Резонанс ротової і глоткової порожнин змінюється завдяки роботі артикуляційного апарата, до складу якого входять язик, губи і м'яке піднебіння. Велике значення для сили звуку має форма ротоглоткових порожнин і ступінь розкриття рота; чим більше відкритий рот, тим краще випромінюються звуки. Діти часто співають із затиснутою нижньою щелепою, тому вчитель має перш за все навчити їх відкривати рот під час співу.

Звук голосу, що утворюється в гортані, складається з основного тону, який чути, і низки обертонів, що мають вирішальне значення для тембру голосу. Обертони (з нім. Oberton — верхній тон) — часткові тони, призвуки, що входять до складу основного тону. Обертони завжди вищі від основного тону. Чоловічі голоси, особливо низькі, багаті на обертони, а в нижніх тонах діапазону цих призвуків так багато, що втрачається відчуття звуковисотності. Жіночі сопранові голоси й дитячі не такі багаті на обертони, й цим пояснюється їхня здатність до ідеального строю і ансамбле­вої злитості.

Завдяки рухливому резонансові ротової і глоткової порожнин відбувається посилення певних груп обертонів і утворюються форманти, за допомогою яких вухо вирізняє один голосний серед інших. Окрім звичайних мовних формант, під час співу виникають співацькі форманти. Сила цих обертонів у голосі видатного співака чи артиста вдесятеро більша, ніж у голосі звичайному або в побутовому мовленні. Значну роль в утворенні цих формант відіграє активна робота артикуляційного апарата, тобто чітка вимова приголосних і правильне артикулювання голосних.

Наявність у співацькому голосі високих обертонів надає голосові блиску, сріблястості, дзвінкості, летючості. Ця група обертонів, яка притаманна тренованому дзвінкому співацькому голосові, була названа високою співаць­кою формантою (близько 3000 Гц). Висока співацька форманта властива тільки натренованому співацькому голосові. У високому регістрі вона сприяє розбірливості голосних і приголосних на будь-якому нюансі, а голос тоді «прорізує» оркестр і його чути в усіх куточках великої концертної зали. На нижніх тонах у нижньому регістрі співацького голосу утворюється низька співацька форманта (близько 500 Гц), притаманна тільки видат­ному співацькому голосові. У нижньому регістрі вона надає голосові заокругленості, «м'ясистості», а звук голосу за­повнює всю залу на будь-якому нюансі.

Співацький голос дуже приємний на слух, якщо в ньому є пульсація із частотою 5—6 коливань за секунду, так зване вібрато. Вібрато — складова тембру співацького голосу і штучно утворити вібрато неможливо.