III. Вокально-хоровий аналіз

У вокально-хоровому аналізі вивчаються умови досягнен­ня унісонного й загального ансамблю; аналізуються інто­наційні труднощі кожної хорової партії (мелодичний стрій), а також розглядаються акорди щодо складності їх вико­нання; визначається вплив дикційних особливостей на ансамбль або стрій.

Вокально-хоровий аналіз розпочинається з характерис­тики типу й виду хору. Оглядово згадується про наявність дивізі та унісонів, які далі розглядатимуться детально в кожній партії. Характеризуються дихання та штрихи за частинами або тактами.

Далі визначається загальний діапазон хору від найниж­чого до найвищого звука і простежується теситура всього хору за частинами або окремими тактами.

Кожна хорова партія аналізується щодо часткового ансамблю та мелодичного строю. В аналізі часткового ансамблю визначається теситура і з'ясовуються питання взаємодії теситури й динаміки, теситури й темпу, теситури й ритму. Продовжується аналіз хорової партії оглядом інтона­ційних труднощів. Залежно від напрямку мелодії і гармоніч­них обставин, умови для чистого інтонування змінюються, тому докладно вивчається голосоведення кожної хорової партії. Теситурні умови, ритм і темп ускладнюють інтону­вання інтервалів. Далі відзначаються всі складні для вико­нання мелодичні послідовності й за правилами інтонування плануються шляхи подолання цих труднощів. Якщо особливих труднощів немає, то необхідно проаналізувати ті умови для зручного інтонування, які виникають при цьому.

Загальний ансамбль

Відповідно до структури музичної форми слід визначити типи хорового ансамблю, на які натрапляємо у творі (акордовий, гомофонно-гармонічний, поліфонічний, мішаний). Потім з'ясовується характер взаємодії теситури й динаміки та їхній вплив на досягнення штучного або природного ансамблю. Далі необхідно простежити вплив на ансамбль темпу й ритму.

Звернути увагу на різночасові вступи й закінчення, паузи, фермати, неоднаковий ритм у хорових партіях і різний текст у них.

Стрій гармонічний

Аналіз гармонічного строю зводиться до виявлення складних для інтонування акордів і місцезнаходження в них тих звуків, інтонування яких може вплинути на стрій. В цих акордах вказати способи інтонування. Також визначається вплив на стрій теситури й динаміки, ритму й темпу.

Дикція

1 Визначаються дикційні особливості даного твору і їхній вплив на ансамбль і стрій. Далі слід проаналізувати взаємозв'язок дикції і засобів музичної та хорової виразності. Потім прослідковується вокальна вимова деяких слів і слово­сполучень. Необхідно звернути увагу на відповідність наго­лосів у словах сильним долям тактів.

IV. Виконавський аналіз

Видатні хорові диригенти й педагоги Г. Дмитревський, О. Єгоров, М. Данилін пропонують аналізувати динаміку, штрихи, фразування й агогіку після вокально-хорового аналізу. Цей розділ являє собою опис у вільній формі всього твору. Спираючись на структуру музичної форми, фактуру викладу і враховуючи художні особливості, слід розкрити художній образ і передати своє ставлення до твору, що виконується.

Фрагмент з курсової роботи студента

Протягом усього навчання студенти виконують письмові аналізи творів, які вони диригують. У письмовій роботі вони використовують знання з музично-теоретичних дисциплін, музичної і хорової літератури, постановки голосу, хорового диригування та хорознавства. У цьому письмовому аналізі має відбитися особисте ставлення студента до виконуваного твору, що полягає в розумінні значення співвідношень засобів музичної і вокально-хорової виразності у визначенні характеру музики. Якщо ставитися до письмового аналізу не формально, а творчо, робота набуде індивідуальних рис та емоційного забарвлення. Вона має засвідчити певний рівень інтелекту студента і глибинне розуміння ним зв'язку засобів музичної виразності й літературного тексту.

На прикладі фрагменту із студентської курсової роботи з хорознавства пропонуємо ознайомитися з тим, як студенти третього курсу розкривають найскладніші для їхнього розуміння розділи анотації (стиль студентської роботи збе­режено).

Аналіз і характеристика кожної хорової партії

української народної пісні в обробці С. Орфєєва

«Ой у полі жито»

Партія сопрано

Частковий ансамбль

Діапазон фа#₁ — фа#₂, єдивізі у двох тактах. Теситура середня, дуже зручна для співу, тому що висота звука збігається з нюансом. Тільки в одному місці на високій теситурі треба співати тихіше, бо цього вимагає загальний ансамбль, коли баси заспівують і продовжують тему. Дина­міка впливає на частковий ансамбль. У загальнохоровому унісоні для сопрано в низькій теситурі нюанс ƒ становить незручність для часткового ансамблю.

Ритмічний малюнок, узгоджений з мелодією та нюансом. Наприкінці твору виникає ритмічна складність, де в незвич­ному ритмі є проведення основної теми твору.

Повільний темп надає наспівності мелодії, але розспіву­вання складів можуть становити деякі труднощі для частко­вого ансамблю.

Мелодичний стрій

Голосоведення плавне, на легато. Напрямок мелодичного руху впливає на мелодичний стрій. Під час висхідного руху є небезпека заниження, тому співати слід гостріше, підтягуючи вгору. При низхідному русі є небезпека завищен­ня, і тому треба співати, інтонуючи нижче, глибше.

Мелодія сопранової партії починається з мінорного нестійкого тонічного звука, який з'являється неодноразово

протягом усього твору й має тенденцію до заниження. Цей звук необхідно всюди співати, підтягуючи вгору.

Загальний ансамбль

Ансамбль у творі «Ой у полі жито» мішаний, бо спостерігаються унісонний, поліфонічний і гомофонно-гармонічний типи. Теситура пісні дуже зручна для хорового співу, діапазон кожної хорової партії невеликий. Мелодична лінія згуртована з динамікою, але в деяких тактах є склад­ність. В імітаційному проведенні теми може так статися, що тенорова тема не чутиметься за сопрановим звуком, пору­шиться поліфонічний ансамбль. Тому закінчення теми в сопрановому голосі слід проспівати тихіше.

У кульмінаційний момент у всіх партіях висока теситура. В цей час у баса проведення головного мотиву. Якщо всі співатимуть з однаковою силою, то цього мотиву не буде чути під товщею інших голосів. Щоб уникнути подібного, всі голоси, крім баса, повинні співати тихіше.

Натрапляємо на акорди з подвоєннями, у яких не всі голоси звучать з однаковою силою.

Тут унісон трьох груп хору, а в тенорів квінтовий звук, тому його треба співати голосніше, щоб виділити. В цьому ж такті треба виділити альтове соль #₁, що надає характерності у звучанні хору. Складність для загального ансамблю станов­лять останні такти. Почергове проведення теми в теноровій, сопрановій і басовій партіях не повинно заглушатися інши­ми голосами.

В літературному тексті пісні більшість слів закінчується на голосний, що сприяє кантилені, наспівності і зручно для загального ансамблю.

Виконавський аналіз

Динамічний малюнок пісні «Ой у полі жито» дуже яскравий. Починається твір на Р у сопрано. Невеликі фрази з плавною мелодією і невеликими динамічними відхилен­нями нагадують зітхання людини. Вступ альтів — як вітерець, що стогне разом з кимось. І ось тенорова партія починає новий епізод, де голоси в перекличці акомпанують один одному разом з альтами. Динамічний малюнок підіймається до mf, і розпочинає нову фразу жіноча група хору. До них приєднується чоловіча група хору на нюансі Р і ніби символізує страшне передчуття. І ось вибух на ƒ у всіх хорових партіях — страшне передчуття дедалі більше сковує і пригнічує молоду дівчину. Раптом динамічний малюнок спав на Р — у душі страшні переживання: «Він? Чи не він?» У партії баса розпочинається кульмінація всього твору на mf, весь хор підхоплює. На ƒ у високій теситурі знову чуємо вже не стогін тихий, а страшні голосіння за милим козаченьком.

Остання варіація — в поліфонічному проведенні головної теми. І ось ми віддаляємося від цієї картини (затихання всього хору до Р), і не на сотню метрів, а на віки. Тепер ми чуємо тільки відгомін вітру (переклички голосів) та згадуємо страшну бувальщину «Ой у полі жито, копитами збито».

Студент педучилища Коржевт Руслам (III курс)