II. Музично-теоретичний аналіз

Після загального аналізу, в якому вже розкритий зміст твору й виявлена його жанрова належність, слід перейти до визначення музичних і стилістичних особливостей даного твору.

У цій частині аналізу детально вивчається структура музичної форми хорового твору з детальним аналізом спочатку тонального плану, потім гармонії, метроритму й темпу. Потім аналізується фактура кожної частини, епізоду, речення, після аналізу мелодії визначається роль акомпанементу.

Не обов'язково дотримуватися нумерації, яка подається у плані. Можна об'єднувати пункти, аби уникнути одноманіт­ності й повторювань під час викладу матеріалу. Використо­вуючи структуру музичної форми, можна об'єднати аналіз ладотональності з аналізом гармонії, метроритм розглядати разом з темпом і т. д.

Динамічні особливості твору, що вивчається, аналізува­тимуться в розділі «Виконавський аналіз».

Таким чином, використання форми під час аналізу виражальних засобів повніше розкриває образно-емоційний смисл хорового твору у зв'язку зі змістом літературного тексту, сприяє розумінню характеру музики й запам'ятову­ванню музичного матеріалу.

Тепер пояснимо кожний пункт плану розділу «Музично-теоретичний аналіз».

1. Спочатку аналізується будова музичної форми з визначенням меж кожної закінченої музичної думки із членуванням на частини, епізоди, речення, фрази й мотиви.

Форма хорового твору залежить від особливостей побудо­ви вірша й віддзеркалює емоційне ставлення композитора до поетичних образів. У хорових творах поєднуються музика й поезія, тому форми хорових творів можуть бути настільки своєрідними, що не завжди відповідають загальноприйнятим вимогам. Однак є види форм хорових творів, які спостері­гаються частіше від інших. Це одночастинна форма й період; проста і складна двочастинна та тричастинна; форма наскрізного розвитку; з елементами рондо; форма куплетно-варіаційна; куплетна із заспівом її приспівом та строфічна (куплетна без приспіву). Крім перелічених видів, натрапля­ємо й на інші, найнесподіваніші,, які диктуються особли­востями вірша.

2. Вибір ладу й тональності зумовлений певним настро­єм, характером, емоціями, які втілив композитор у музичних образах. Визначаючи основну тональність твору, необхідно розглянути весь його тональний план і тональність окремих частин, використовуючи в аналізі структуру музичної форми.

3. Під час аналізу гармонії, використовуючи структуру музичної форми, зазначити найбільш уживані гармонічні послідовності або акорди, які становлять особливості гармо­нії даного твору й визначають індивідуальність гармонічної мови.

4. Метроритм — виразний прояв часових якостей музики — тісно пов'язаний з ритмом вірша. Вибір і зміна ритму й розміру у творі визначається розвитком вірша і його змістом. Кожний розмір у музиці має свої виражальні й художні особливості. Так, наприклад, розмір 3/4 характер­ний для вальсу, мазурки й полонезу; розмір 3/8 у швидкому темпі передає стрімкість і легкість у музиці. Тридольні роз­ міри надають музиці танцювальності, м'якості, ліричності.

Розмір 4/4 у поєднанні з пунктирним ритмом характер­ний для маршу. У поєднанні з рівним і спокійним темпом цей розмір може надати творові спокою, наспівності й урівноваженості.

Розмір 6/8 у спокійному темпі характерний для італій­ської баркароли — нічної пісні на воді, — прикладом якої може бути хоровий твір «У човні» в обробці О. Свєшнікова. У рухливішому темпі цей розмір надає музиці схвильованості й трепетності, а у швидкому темпі — вальсовості.

Розміри 2/2, 3/2 використовуються для передачі мону­ментального й розповідного характеру в музиці.

Розмір 2/4 характерний для польки й у швидких темпах надає музиці танцювальності. У повільних темпах розмір 2/4 посилює розміреність музики, а наявність у мелодії витри­маних звуків і розспівувань складів надає їй наспівності й ліричності. Розмір 2/4 — найскладніший для диригування і фразування, тому що надто швидко настає сильна доля, на яку часто припадає закінчення слова чи ненаголошений склад.

Українським і російським народним пісням притаманні змінні й несиметричні розміри.

Ритм, витриманий рівними тривалостями, скажімо четвертями, у спокійному темпі надає музиці розмірності і стійкості. Перевага в мелодії дрібних тривалостей спричи­нює схвильованість навіть у спокійному темпі. Найскладні­шим для виконання є ритм пунктирний ДД Цей ритм у маршевій музиці передає енергійність і строгість, а в мазурці й полонезі — гордовитість і шляхетність; у більш швидких темпах пунктирний ритм посилює легкість музики, у повільних — важкість і драматичність.

Метроритм, як і решту засобів музичної виразності, слід аналізувати за формою і обов'язково в поєднанні з характе­ром музики та змістом літературного тексту.

5. Аналізуючи особливості фактури твору, співвідно­шення тем, епізодів, частин, партії соліста чи сколюючої групи й акомпануючого хору, студент скоріше розуміє форму твору й поглиблює своє уявлення про музичний образ. У письмовому аналізі досліджуються виражальні й художні можливості різних способів викладу музичної тканини для відображення змісту літературного тексту і створення музич­ного образу. Фактуру слід аналізувати за формою хорового твору.

(Про фактуру детально було розказано в темі «Ансамбль».)

6. Аналізуючи темп, не слід забувати, що цей засіб му­ зичної виразності є однією з основних ознак стилю, ідейно-художніх особливостей і характерних рис, властивих євро­пейському музичному мистецтву на певному етапі розвитку.

У музиці XVIII — XX століть по-різному виявляються ті самі позначення темпів. Твори у швидких темпах компози­торів XVII століття сучасні музиканти повинні виконувати спокійніше. Велике значення має розуміння всіх позначок і вказівок композитора для визначення характеру музики, темпу, штрихів, динамічних відтінків і агогіки.

Агогіка — це зміни темпу, не позначені в нотах. Перед ферматами звичайно дещо розширюється темп, наприкінці творів темп може уповільнуватися; іноді залежно від змісту літературного тексту виникає необхідність ледь розтягнути чи прискорити якесь слово. Агогічні зміни в момент вико­нання різними музикантами одного й того самого музичного твору можуть різнитися. Ці ледь помітні прискорення й уповільнення темпу прикрашають виконання, індивідуалізу­ють його, через них виявляється ставлення музиканта до виконуваного твору, його трактування.

7. Мелодія — найважливіший засіб музичної виразності хорової музики. Аналізуючи виражальні можливості мелодії, слід з'ясувати значення стрибків і плавного руху, підйомів і спадів, поступального руху, статичності, розспівності чи речитативності у створенні настрою, характеру музики, музичного образу. Види мелодій за їхнім настроєм можуть бути найрізноманітнішими: ліричними, елегійними, тужли­вими, «незграбними», похмурими, мужніми, витонченими тощо. Аналізувати треба основну мелодію, а не всі хорові партії. У цьому розділі не слід визначати інтонаційні труднощі. Головне — усвідомити образно-емоційний смисл мелодії, беручи до уваги ладове забарвлення, певну кількість затримань, інтонацій подиху, питання-відповіді, наявність півтонових інтонацій, зменшених і збільшених інтервалів.

8. В аналізі важливо показати роль супроводу в розкритті образно-емоційного змісту хорового твору. Інструменталь­ний супровід може дублювати партитуру, підтримувати чи не підтримувати хорові голоси, може нести основне музичне навантаження або лише допомагати у створюванні емоцій­ного і психологічного настрою.