Комплектування хорової партії

Хорова партія — це група однорідних голосів, яка виконує в унісон свою мелодію в хоровому творі. Найменшим складом хорової партії вважають три . чоловіки. За такої кількості співаків один з них може непо­мітно взяти дихання, а два інших продовжуватимуть співати, завдяки чому спів не переривається. Цей прийом почергового вдиху П. Чесноков назвав «ланцюговим диханням».

Кожна з хорових партій, як уже зазначалося має свій діапазон, темброве забарвлення, силу звуку. Правильне формування хорових партій є необхідною умовою створення хору. Художня цінність хорової партії залежить від кількості і якості голосів, що її створюють. До хорової партії добираються співаки з приблизно рівними силою звуку й тембром голосу, з майже однаковим діапазоном і однією манерою співу. Під час формування хору, який співає в академічній манері, не можна набирати тих, хто володіє народною манерою, тому що їхні голоси дуже вирізнятимуться із загального звучання. Бажано в хорових партіях мати однакову кількість співаків. Слід намагатися, аби в кожній із хорових партій було порівну співаків з хорошими голосами та яскраво вираженими тембрами. їхні голоси надаватимуть тембрового забарвлення певній хоровій партії. Наявність у хоровій партії голосів з великим діапазоном, зі значною силою і яскравим тембром визначатиме якість тієї чи іншої партії. Ідеальним стане той хор, у якому партії рівні кількістю співаків і якістю голосів у них.

Чисельне співвідношення співаків у хорових партіях дуже впливає на якість звучання хору. Наприклад, хор, що складається з 10 сопрано, 12 альтів, 3 тенорів і 5 басів, ніколи не зможе створити рівномірне звучання, бо чоловіча група вкрай малочисельна. У такому хорі тенорова партія, навіть за наявності в ній хороших голосів, звучатиме невиразно, від чого порушиться й загальна звучність хору.

Для злагодженості звучання велике значення має відсутність у хорових партіях співаків з недоліками дикції, із сиплими, надтріснутими голосами й неправильними вокаль­ними навичками.

Теситура

Знання діапазонів голосів і хорових партій допоможе усвідомити таке складне поняття, як теситура (італ. tessitura, від tessere — ткати, складати). Кожна хорова партія мішаного, жіночого, чоловічого або дитячого хору має, як зазначалося раніше, свій діапазон. Діапазон може бути загальним, який визначає можливості хорової партії, і робочим, найбільш уживаним, але дещо вужчим, ніж загальний.

Співацький голос можна порівняти з музичним інструментом. Як будь-який музичний інструмент, голос має три регістри — високий, середній і нижній. Аби зрозуміти, що таке теситура, треба зіставити співацький голос з іншим музичним інструментом, наприклад з фортепіано чи одним з духових інструментів. Піаністові не треба напружуватися, щоб зіграти у високому чи низькому регістрі, а варто лише перенести руки. Коли навіть маленька дитина простим натисканням на клавішу може добути звуки в будь-якому регістрі, це означає, що у фортепіанному виконавстві поняття теситури не існує. Те ж саме можна сказати і про струнно-смичкові, щипкові та язичкові інструменти. Зовсім по-іншому утворюються звуки на духових інструментах. Виконавець на духовому інструменті повинен докласти зусиль, аби утворити звуки, особливо у верхньому й нижньому регістрах. Гра у високому регістрі на духовому інструменті вимагає зусиль і тренування, а довготривала гра може призвести до втоми м'язів губ і навіть до втрати здатності грати на цьому інструменті. Співацький голос у цьому відношенні схожий на духовий інструмент. Чим вищий звук, тим більше потрібно зусиль для його добування й тим напруженіший голосовий апарат. Нижній регістр співацького голосу потребує напруження дещо меншого, ніж високий, а в середньому регістрі співати завжди зручно й напруження не відчувається зовсім.

Це напруження голосового апарату стосовно висоти звуку і є теситурою.

Співак, навіть не знайомий з поняттям теситури, відчуває напруження голосового апарату, зазнаючи при цьому незручності від того, що не може проспівати верхні чи нижні звуки пісні. Досвідчений співак з'ясує по нотах чи зручно розташовані в пісні високі й низькі звуки відносно до діапазону його голосу. Цей співак визначає теситуру пісні, зіставляючи крайні звуки її з діапазоном свого голосу.

Отже, теситура — це висотне положення звуків мелодії стосовно діапазону голосу.

Залежно від висотного розташування звуків мелодії сто­совно діапазону голосу теситура може бути низька, середня й висока.

Тривале напруження у високій теситурі дуже небезпечне для голосу. Співати тихо у високій теситурі можуть тільки досвідчені співаки. У високій теситурі природніше співати голосно, але гучний спів може перейти у форсований звук або у крик. У середній теситурі співати зручно в будь-якому нюансі, крім фортисимо. В низькій теситурі надто обмежені динамічні можливості голосу й хорової партії. Довготривале використання низької теситури дуже втомлює голосовий апарат, причому голос втрачає яскравість і гнучкість.

Нюанс і висота звуків мелодії визначають зручно чи не зручно для співу написана партитура. Кожній теситурі відповідає природний нюанс: низькій — РР, Р, т Р; у середній теситурі можливий спів від РР до ff; високій теситурі властиві нюанси f; ff Якщо хорові партії розташовані в однакових теситурних умовах, тобто всі — у високій, середній або в низькій, і нюанс відповідає теситурі, то виконання такого твору не становитиме труднощів. Теси­турні ускладнення виникають тоді, коли для всіх хорових партій нюанс є природним, а для однієї з них він не відповідає теситурним умовам. У розділі «Елементи хорової звучності» («Ансамбль») докладно аналізуватимуться різні співвідношення теситурних умов і нюансів та їхнє значення для художнього виконання хорових творів.

У кожного голосу свої межі діапазону. Знати ці межі необхідно для того, аби визначити теситуру твору, що виконуватиметься хором, і допоможе запобігти помилок під час добору репертуару. Знання діапазонів різних типів голосів дасть змогу професійніше ставитися до теситурних можливостей хорового колективу. Один і той самий звук сприймається різними голосами по-різному й вимагає неоднакового напруження голосового апарата. Припустимо, що у творі, який виконується жіночим хором, виникла необхідність проспівати в унісон звук міг. У сопрановій партії цей звук — міг — міститься в середині діапазону й цілком зручний для співу, а для альтів він є крайнім у діапазоні й потребує максимального напруження. Для альтової партії дитячого хору звук міг лежить за межами можливого.

Як визначити теситуру в хоровій партії? Для цього слід проаналізувати хорову партію й визначити, звуки якої частини діапазону — нижньої, середньої чи верхньої — переважають.

Будемо вважати, що цю мелодію виконуватиме сопранова партія жіночого хору, діапазон якої до₁ — ля₂. У мелодії переважають звуки середньої частини діапазону, тому теситуру можна вважати середньою.

Таким чином, теситура як висотне розташування звуків мелодії стосовно діапазону голосу визначається за партитурою.

Теситура як напруження голосового апарата стосовно висоти звуку відчувається співаком під час співу.