
- •Лекція №1.
- •Характеристика і класифікація співацьких голосів
- •Чоловічі голоси
- •Комплектування хорової партії
- •Теситура
- •Будова голосового апарата
- •Регістрова будова голосу
- •Чоловічий голос
- •Жіночий голос
- •Особливості дитячого голосового апарата
- •Мутація дитячого голосу
- •Охорона дитячого голосу
- •Поради щодо гігієни голосу
- •Леція №2. Дитячий хор
- •Хор молодших школярів
- •Хор школярів середніх класів
- •Хор старших школярів
- •Чоловічий хор
- •Жіночий хор
- •Мішаний хор
- •За городом качки пливуть
- •Вокальні навички
- •Лекція №3. Дикція
- •Вплив на дикцію засобів хорової виразності
- •Робота над словом у хорі
- •Розспівування гармонічні
- •Розспівування дитячого хору
- •Розділ ііі. Елементи хорової звучності Ансамбль
- •Ансамбль метру й ритму
- •Темповий ансамбль
- •Дикційно-орфоепічний ансамбль
- •Лекція №4. Стрій Інтонація і хоровий стрій
- •Мелодичний стрій
- •Інтонування мажорними гамами
- •Інтонування
- •Український лад
- •Про інтонування діатонічних і хроматичних півтонів
- •Септими
- •Збільшені і зменшені інтервали
- •Чисті інтервали
- •Гармонічний стрій
- •Мажорний тризвук
- •Мінорний тризвук
- •Зменшений тризвук
- •Збільшений тризвук
- •Інтонування септакордів
- •Залежність загальнохорового строю від вокально-технічної складності твору
- •Взаємодія нюансів і ансамблю та нюансів і строю
- •Розділ IV. Робота над хоровим твором Гра хорової партитури
- •2. Аналіз хорової партитури
- •II. Музично - теоретичний аналіз
- •III. Вокально-хоровий аналіз
- •IV. Виконавський аналіз
- •II. Музично-теоретичний аналіз
- •III. Вокально-хоровий аналіз
- •IV. Виконавський аналіз
- •Практична робота з хором
- •Етапи роботи з хором над хоровим твором
- •Показ твору й початкова робота
- •Технічне освоєння хорової партитури
- •Про особливості розучування творів у різних фактурах викладу
- •Завершальний етап
- •Короткий словник музичних термінів
- •Передмова
- •Рекомендована література:
Український лад
В українських стародавніх кобзарських думах використовується лад, заснований на дорійському, тобто мінорі з підвищеним шостим ступенем. Особливістю цього ладу є те, що до підвищеного дорійського шостого ступеня додається ще один підвищений ступінь — четвертий. Як наслідок, з'являється збільшена секунда між третім і четвертим ступенями, яка надає щімкої краси мелодіям.
Цей особливий мінорний лад з підвищеними четвертим і шостим ступенями називають українським, або думним.
Ввідний тон (VII) у стародавніх українських піснях вживається вкрай рідко і, якщо трапляється, то не підвищений, а натуральний. М. Лисенко вважає, що всі давні українські пісні й мелодії засновувалися на діатонічних звукорядах, де сьомий ступінь не підвищувався. У більш пізніх українських
народних піснях під впливом західноєвропейської музики з'являється підвищений сьомий ступінь. У західноєвропейській музиці ввідний тон починає стверджуватися з XV століття й поступово проникає в російську музику через українські пісні, які виконувалися кобзарями, лірниками та півчими церковних хорів.
У наведеному прикладі сполучаються два лади — давній український і більш пізній гармонічний мінор, що надає пісні особливої краси й витонченості.
Як відомо, інтервали мелодичні й гармонічні поділяються на групи: чисті, великі, малі, збільшені та зменшені.
Способи інтонування й вистроювання для кожної групи різні, але єдині як для мелодичних, так і для гармонічних інтервалів.
На закономірностях інтонування ступенів ладу базуються правила інтонування інтервалів:
— чисті інтервали інтонуються стійко;
— великі інтервали інтонуються з одностороннім розширенням;
— малі інтервали інтонуються з одностороннім звуженням;
— збільшені інтервали інтонуються з двостороннім розширенням;
— зменшені інтервали інтонуються з двостороннім звуженням.
Ці правила є тільки помічниками слуху, загострюють слухові уявлення, допомагають уникати інтонаційних похибок. Дитячий і самодіяльний хори зовсім не обов'язково уводити в тонкощі питань інтонування; керівник хору особистим показом допоможе хорові подолати інтонаційні труднощі.
Попередній аналіз інтонування мажорних і мінорних гам дає підставу вважати великі й малі секунди дуже складними й небезпечними для чистоти інтонування. Недаремно М. Глинка у своїх «Вправах для вирівнювання й удосконалення гнучкості голосу» (всього 18 вправ) наведений нижче етюд № 17 з інтервалами великих і малих секунд вважав найскладнішим.
Під цією вправою поміщена примітка: «Ця етюда найбільше сприяє урівнюванню голосу, вона вимагає надзвичайної уваги, щоб брати другу ноту, рівну за силою з першою, і прямо попадати на тон не тягнучи» [21,156]. Ця вправа у школі співу М. Глинки мала виконуватися на завершальному етапі. Інші майстри вокального мистецтва вважали секунди найбільш простими інтервалами й починали з них навчання співу.
Мелодії, у яких переважає плавне голосоведення з чергуванням великих і малих секунд, виявляються найскладнішими для інтонування, хоча здаються простими. Мелодії з висхідним гамоподібним рухом містять небезпечність пониження, а низхідний гамоподібний рух може сприяти підвищенню строю.
В мелодії цієї пісні переважає плавний висхідний і низхідний рух із чергуванням стрибків між квінтою і основним тоном тонічного тризвуку. Під час виконання пісні зберігаються всі означені вище складності інтонування.