Розділ І. ХОР І ГОЛОСИ, ЩО ЙОГО СКЛАДАЮТЬ

Лекція №1.

Поняття про хор

Що таке хор? Якщо група людей проспівала пісню, яка їй сподобалася, навіть у два голоси, чи хор це? Ні, це ще не хор. Це виконання популярної пісні на побутовому рівні. Чи можна перетворити цей побутовий спів у хоровий? Так, можна. Для цього потрібен диригент-хормейстер, який навчив би хористів правильно дихати, одноманітно утворювати співацький звук і красиво вести його, зрозуміло вимовляти текст і виразно співати, тобто користуватися силою звуку. Дотримання цих умов обов'яз­кове для будь-якого колективу співаючих, які бажають називатися хором. Набуття цих вокально-хорових навичок є початковою сходинкою до опанування вокально-хоровою технікою, а отже майстерністю.

Чим відрізняється звучність самодіяльного колективу від звучності професійного хору високої кваліфікації? У хорових партіях професійного хору дібрані співаки з сильними, красивими, схожими за тембром голосами, в хорових групах однакова кількість співаків — усе це створює умови для хорошого звучання. Всі хористи в такому колективі чутливо реагують на жести диригента, вимовляють текст зрозуміло і одночасно, ніхто не вирізняється із загального звучання, чотири партії хору звучать, як один квартет солістів з незви­чайно звучними голосами. Ця стрункість і врівноваженість у хорових партіях і між ними в поєднанні із чистотою інто­нування, майстерним умінням володіти силою звуку, вільно змінювати темп переконливо заставляє слухача відчувати характер і настрій твору, що виконується.

Російський композитор, педагог, хоровий диригент, автор першої праці з хорознавства «Хор и управление им» (1940 p.) Павло Чесноков дав визначення хору: «Хор — це таке зібрання співаючих, у звучності якого є врівноважений ансамбль, точно вивірений стрій і художні, виразно відпра­цьовані нюанси».

Хори можуть виконувати твори з інструментальним супроводом і без супроводу — а сарреllа. Термін «a cappella» (з італ., букв. — як у каплиці) з'явився у XII столітті. В католицьких церквах співали під орган, але мертвих відспівували в каплицях, де органа не було. Хоровий спів без інструментального супроводу є найвищим видом хорового виконавства, у якому хор виявляє себе цілком самостійно, а не поділяє свої виконавські завдання з інструментальним супроводом.

Типи хорів

Тип хору — це характеристика складу хору за типами співацьких голосів. Співацькі голоси поділяються на три типи: чоловічі, жіночі й дитячі. Ці три типи голосів і являтимуть собою матеріал, з якого можна створити хор того чи іншого типу, тобто того чи іншого складу. Хорові колективи, у яких співають тільки чоловіки, тільки жінки чи тільки діти, називаються однорідними. Варто зазначити, що дитячий хор, у якому одночасно співають дівчатка і хлоп­чики, котрі не досягай мутаційного віку, називатиметься дитячим, тому що в цьому віці їхні голоси схожі за силою, тембром і діапазоном.

Поєднання двох різнорідних типів хорів, а саме: чоло­вічого і жіночого, чоловічого й дитячого утворюють мішаний хор. Таким чином, типи хорів бувають: 1) однорідний чоловічий; 2) однорідний жіночий; 3) дитячий; 4) мішаний.

У хоровій літературі натрапляємо на твори, написані для неповних складів, які можуть бути двох типів: і) однорідний жіночий і тенорова або басова партія; 2) однорідний чолові­чий хор і альтова чи сопранова партія.

У хоровій самодіяльності бувають хори з малочисельною чоловічою групою, де всі чоловіки співають в унісон. У такому неповному мішаному хорі чоловіча партія завжди має невеликий діапазон, а в нотах так і позначається «Чоловіча партія».

У зв'язку з поділом християнства на православ'я і като­лицизм відокремилися культурні регіони Європи, в результаті чого культова музика в цих релігійних течіях виконується різними типами хорів. Для католицької культо­вої музики стало характерним використання органа, хору хлопчиків і співу кастратів. У православній культовій музиці впродовж тривалого часу переважав чоловічий хоровий спів без супроводу. В подальшому церковні хори у православних церквах стали мішаними, а з кінця XIX століття в церков­ному співі беруть участь жінки.

Види хорів

Вид хору — характеристика виконавського колективу чи твору за кількістю самостійних хорових партій.

Кожен вид хорової партитури є характерним для певної епохи розвитку хорової музики й культової належності. У православній церкві протягом значного періоду головувало строге чоловіче одноголосся знаменного співу. В епоху ро­сійського Барокко (XVII ст.) під впливом західноєвро­пейської культової музики спочатку в Україні, а потім і в Росії утвердилося багатоголосся (12 голосів) партесних концертів, що виконувалися мішаними хорами, у яких спі­вали чоловіки і хлопчики. У період Класицизму (XVIII ст.), починаючи з композиторів М. Березовського, Д. Бортнян­ського, А. Веделя, Є. Фоміна, С. Дегтярьова, в російській церковній музиці остаточно утверджується класичне чотириголосся. Традиції строгого чотириголосся, збережені композиторами XIX століття, розвинули у своїй творчості радянські композитори Д. Шостакович, В. Шебалін, Л. Ревуцький, О. Штогаренко, А. Авдієвський та інші.

За кількістю самостійних хорових партій хори бувають одноголосними, дво-, три-, чотириголосними. Мішаний хор може бути й багатоголосним, якщо в партитурі п'ять і більше самостійних хорових партій. П'яти- восьмиголосного викла­ду потребують переважно твори крупної форми, а також поліфонічні. Строге чотириголосся, а саме С А Т Б, є класичною формою викладу в мішаному хорі, коли жодна з хорових партій не розділяється.

Однорідні хори переважно складаються з двох, трьох і чотирьох голосів. Це С₁С₂А₁А₂ і Т₁Т₂Б₂Б₂.

Багатоголосні співзвуччя нерідко утворюються при поділі основного хорового голосу на два чи три. Цей поділ голосу позначається італійським словом divisi (окремо). Викори­стання дивізі гармонічно насичує хоровий виклад, послабляючи водночас силу звучания кожної розподіленої хорової партії. Додаткові голоси, що виникають через поділ (скажімо, партії сопрано на два голоси), не виписуються на окремому нотному стані, тому що з'являються епізодично.

Хорові партії та їхні діапазони

У ранньому середньовіччі (близько IV ст.), коли з церковної общини виокремився хор (клірос), він був ще одноголосним. У X—XII століттях починається первинний розподіл голосів по регістрах. Пізніше вирізнилися такі голоси: тенор — головний мелодичний голос, інші голоси — мотетустриплюм, квадруплюм — допоміжні. З XVI століття усталилися голоси сопрано, альт, тенор, бас. У православ­ному церковному співі тоді ще головував одноголосний чоловічий знаменний спів. У процесі розвитку багатоголос­ного співу склалася основна класифікація хорових голосів і кожна з цих груп має свій об'єм, тембр, забарвлення.

Діапазон — це звуковий об'єм голосу від найнижчого до найвищого звука. Крайні звуки діапазону, як правило, вико­ристовуються рідко, тому робочий діапазон на 1 — 1/2 тону вужчий. Робочим діапазоном прийнято називати найужива­ніший об'єм звуків для окремого голосу чи хорової партії.

Діапазон хорової партії залежить від кількості співаків і якості голосів, що її формують. Хор, який складається із 70—100 й більше співаків, може виконувати нелегкі твори з дуже широким діапазоном, недоступні малочисельному хорові. Серед чималої кількості співаків у хоровій партії завжди є хористи, які володіють голосом великим за діапазо­ном і збагачують звучання хору, тому діапазон кожної хорової партії численного професійного хору на два тони більше, ніж у хорі малому (25—30 чоловік) або середньому (50—60 чоловік).

Діапазон хорової партії залежить також і від типу хору. Схожі за тембром дитячий і жіночий хори мають різні діапа­зони хорових партій і вирізняються гучністю щуку. Альтова партія в жіночому хорі, яка є його основою, у нижньому регістрі сягає суто тенорових нот і надає хорові особливої краси на звуках малої октави. В чоловічому хорі високі тенори розширюють діапазон хору, сягаючи звуків другої октави і створюють відчуття присутності жіночих голосів. Далі розглянемо діапазони хорових партій мішаного хору.

Сопрано (італ. soprano, від sopra — понад, верхній) — найвища партія в хорі, виконується жіночими або дитячими голосами. Діапазон до₁ — ля₂; робочий діапазон ре₁ — соль₂. Оскільки жінок не допускали до церковного хору, сопранові партії виконувалися тенорами-фальцетистами або сопра-ністами, тобто співаками-кастратами, а пізніше хлопчиками з високими голосами.

Альт (лат. alius — високий) — другий за висотою у чотириголосному хорі, виконується низькими жіночими голосами або дитячими. Загальний діапазон соль, ля —ре₂, міг; робочий діапазон ля — ре₂. Термін «альт» став уживатися з XV століття. Раніше голос, що звучав вище, а іноді нижче тенора, називався контратенором. З переходом до чотириго­лосся стали розрізнятися контратенор-альт і контратенор-бас, за якими пізніше закріпилися назви «альт» і «бас». У ранніх чотириголосних творах a cappella (XV ст.) партія альта виконувалася чоловіками. Пізніше (XVI — XVII ст.) у триголосних хорових партитурах партію альта іноді доручали першим тенорам.

Тенор (італ. tenore, від лат. tenor — рівномірний рух, напрямок голосу, teneo — тримаю) — висока чоловіча хорова партія, звучить нижче альтової. Партію тенора в хорі вико­нує високий чоловічий голос або дуже низький жіночий. Загальний діапазон Сі — ля₁; робочий діапазон до — соль₁. У багатоголосній музиці часів середньовіччя (XII—XVI ст.) тенор означав назву партії, у якій викладалася головна мелодія. Уявлення про діапазон тенора були різними. У XV— XVI століттях тенор розглядався як більш близький до альта або як такий, що лежить у баритоновій ділянці. До недав­нього часу партія тенора записувалася в теноровому ключі, а нині партія тенора нотується у скрипковому й басовому ключах. В чотирирядковій партитурі мішаного хору тенор нотується у скрипковому ключі на середині нотного стану і транспортується на октаву нижче. У дворядковій партитурі мішаного хору тенор нотується в басовому ключі й читається так, як написано.

Бас (італ. basso — низький) — найнижча партія в мі­шаному хорі, основа мішаного й чоловічого хорів. Загальний діапазон басових партій залежить від того, чи є в хорі співаки з дуже низькими голосами. Якщо такі співаки є, то діапазон розширюється в нижньому регістрі. Загальний діапазон Фа — мі₁; робочий діапазон Соль — ре₁. Нотується басова партія в басовому ключі. Наявність у басовій партії найнижчого чоловічого голосу — басу-профундо — знижує діапазон басової партії до Соль контроктави.

У хоровій практиці басова партія ділиться на три групи за ознакою висоти звуків, що входять до їхнього діапазону: високий бас-баритон, або перший бас; середній — бас

другий, або центральний; низький — октава, або бас-профундо. Центральні баси надають звучанню басової партії особливої густоти тембру. Без центральних басів хор не може бути повноцінним