Психокорекційний- комплекс на тему: «Адаптація дитини до навчання в першому класі»

Практичний психолог

Городківської ЗОШ І-ІІІ ступенів

Колесник Руслан

Актуальність дослідження. 

Готовність дитини до сучасної шкільної освіти виступає як сукупний результат системи виховання, спрямованої на повноцінний особистісний розвиток кожного дошкільника. Вираженням готовності до школи є ряд новоутворень розвитку, які починають «заявляти» про себе в кінці дошкільного дитинства і виявляються в якісно нових рисах і можливості діяльності, поведінки, ставлення дитини до соціального і предметного світу. Саме в готовності до школи отримують своє втілення важливі новоутворення і досягнення розвитку, що створюють дитині сприятливий старт для початку навчальної діяльності та входження в ситуацію шкільного способу життя.  Становлення готовності до школи обумовлено, перш за все, формуванням дитини як суб'єкта доступних видів дитячої діяльності гри, пізнання, спілкування, предметно - трудової, художньої діяльності. Повноцінна готовність дитини навчання в школі виступає, з одного боку, як своєрідний показник досягнень його особистісного розвитку в дошкільний період, а з іншого - як базовий рівень для освоєння шкільної програми і як показник готовності до прийняття позиції суб'єкта навчальної діяльності. Починаючи з двадцятих років нашого століття, вона ставала предметом, як спеціального навчання, так і попутного розгляду в ході дослідження суміжних питань. Водночас інтерес до даної проблеми не згасає, відбувається все більш глибока її розробка. 

Мета: дослідження психологічної готовності дітей до навчання в школі. 

Об'єкт дослідження: психологічна готовність дітей до навчання в школі 

Предмет дослідження: внутрішня позиція школяра як один з критеріїв психологічної готовності дитини до школи 

Гіпотеза дослідження: ми припускаємо, що готовність дітей дошкільного віку до навчання у школі обумовлена ​​сформованістю внутрішніх позицій школяра 

Завдання:  1. Теоретичний аналіз літературних джерел за темою дослідження  2. Уточнення понятійно-термінологічного апарату (психологічна готовність дошкільнят до школи, внутрішня позиція школяра)  3. Створення, обгрунтування і апробація психодіагностичного комплексу, спрямованого на обстеження внутрішньої позиції школяра  4. Проведення обстеження з метою вивчення внутрішньої позиції школяра  5. Створення обгрунтування та проведення корекційної програми  6. Визначення ефективності корекційної програми 

Поняття готовності до шкільного навчання. 

Готовність до школи в сучасних умовах розглядається, насамперед, як готовність до шкільного навчання чи навчальній діяльності. На думку Є.Є. Кравцової, проблема психологічної готовності до шкільного навчання одержує свою конкретизацію, як проблема зміни ведучих типів діяльності, тобто це перехід від сюжетно-рольових ігор до навчальної діяльності. Такий підхід є актуальним і значним, але готовність до навчальної діяльності не охоплює цілком феномена готовності до школи.  Л. І Божович вказувала, що готовність до навчання в школі складається з певного рівня розвитку уявної діяльності, пізнавальних інтересів, готовності до довільної регуляції, своєї пізнавальної діяльності до соціальної позиції школяра. Аналогічні погляди розвивав А.В. Запорожець, відзначаючи, що готовність до навчання в школі являє собою цілісну систему взаємозалежних якостей дитячої особистості, включаючи особливості її мотивації, рівня розвитку пізнавальної, аналітико-синтетичної діяльності, ступінь сформованості механізмів вольової регуляції. Традиційно виділяються три аспекти шкільної зрілості: інтелектуальний, емоційний і соціальний. 

Під інтелектуальною зрілістю розуміється диференційоване сприйняття (перцептивна зрілість), що включає виділення фігури з фону; концентрацію уваги; аналітичне мислення, що виражається у здатності осягнення основних зв'язків між явищами; можливість логічного запам'ятовування; уміння відтворювати зразок, а також розвиток тонких рухів руки і сенсомоторную координацію.

Емоційна зрілість  розуміється як зменшення імпульсивних реакцій і можливість тривалий час виконувати не дуже привабливе завдання. 

До соціальної зрілості відноситься потреба дитини в спілкуванні з однолітками й уміння підкоряти своє поводження законам дитячих груп, а також здатність виконувати роль учня в ситуації шкільного навчання.

В роботах вітчизняних психологів міститься глибоке теоретичне пророблення проблеми психологічної готовності до школи, що йде своїми коренями з праць Л.С. Виготського. Л.І. Божович виділяє кілька параметрів психологічного розвитку дитини, що найбільше істотно впливають на успішність навчання у школі. Серед них - визначений рівень мотиваційного розвитку дитини, що включає пізнавальні і соціальні мотиви навчання, достатній розвиток довільного поводження й інтелектуальність сфери. Найбільш важливим у психологічній готовності дитини до школи нею визнавався мотиваційний план. Були виділені дві групи мотивів навчання:  1. Широкі соціальні мотиви навчання, чи мотиви, пов'язані з потребами дитини в спілкуванні з іншими людьми, в їх оцінці і схваленні, з бажаннями учня зайняти певне місце в системі доступних йому суспільних відносин;  2. Мотиви, пов'язані безпосередньо з навчальною діяльністю, чи пізнавальні інтереси дітей, потреба в інтелектуальній активності й в оволодінні новими уміннями, навичками і знаннями. Сплав цих двох потреб сприяє виникненню нового відношення дитини до навколишнього середовища, названого Л.І. Божович «внутрішньою позицією школяра». Майже всі автори, що досліджують психологічну готовність до школи, приділяють довільності особливе місце в досліджуваній проблемі. Є точка зору, що слабкий розвиток довільності - головний камінь спотикання психологічної готовності до школи. З одного боку, довільна поведінка вважається новотвір молодшого шкільного віку, що розвиваються всередині навчальної (ведучої) діяльності цього віку, а з іншого боку - слабкий розвиток довільності заважає початку навчання в школі.  Д.Б. Ельконін вважав, що довільна поведінка народжується в рольовій грі в колективі дітей, що дозволяє дитині піднятися на вищий щабель розвитку, ніж він це може зробити в грі поодинці тому колектив у цьому випадку коректує порушення в наслідуванні передбачуваному образу.  У роботах Є.Є. Кравцової при характеристиці психологічної готовності дітей до школи основний акцент робиться на роль спілкування в розвитку дитини. Виділяється три сфери - відношення до дорослого, до однолітка і до самого себе, рівень розвитку яких визначає ступінь готовності до школи і певним чином співвідноситься з основними структурними компонентами навчальної діяльності.  Для успішного навчання дитина повинна вміти виділяти предмет свого пізнання.  Крім зазначених складових психологічної готовності до школи ми виділяємо додатково ще одну - розвиток мови. Мова тісно пов'язана з інтелектом і відбиває як загальний розвиток дитини, так і рівень його логічного мислення. Необхідно, щоб дитина вміла знаходити в словах окремі звуки тобто у нього повинен бути розвинений фонематичний слух.  Перерахуємо психологічні сфери, за рівнем розвитку яких судять про психологічну готовність до школи: афектно-потребна, довільна, інтелектуальна і мовна.  Інтелектуальна готовність до шкільного навчання пов'язана з розвитком розумових процесів. Від вирішення завдань, що вимагають встановлення зв'язків і відносин між предметами і явищами за допомогою зовнішніх орієнтованих дій діти переходять до вирішення їх в думці за допомогою елементарних розумових дій, використовуючи образи. Іншими словами, на основі наочно-дійової форми мислення починає складатися наочно-образна форма мислення. Разом з тим, діти стають здатні до перших узагальнень, заснованим на досвіді їхньої першої практичної предметної діяльності і закріплюється в слові. Дитині в цьому віці доводиться вирішувати все більш складні і різноманітні завдання, що вимагають виділення і використання зв'язків і відносин між предметами, явищами, діями. У грі, малюванні, конструюванні, при виконанні навчальних і трудових завдань він не просто використовує заучені дії, але постійно видозмінює їх, одержуючи нові результати. У міру розвитку допитливості, пізнавальних процесів мислення все ширше використовується дітьми для освоєння навколишнього світу, що виходить за межі завдань, висунутою їх власною практичною діяльністю.  Дитина починає ставити перед собою пізнавальний завдання, шукає пояснення поміченим явищам. Діти вперше починають свідомо керувати своєю увагою, направляючи й утримуючи його на визначених предметах. Подібні вікові закономірності відзначаються й у процесі розвитку пам'яті. Перед дитиною може бути поставлена ​​мета, спрямована на запам'ятовування матеріалу. Він починає використовувати прийоми, спрямовані на підвищення ефективності запам'ятовування: повторення, значеннєве й асоціативне зв'язування матеріалу. Л.А. Вегнер наводить такі показники механічної пам'яті, характерної для 6-7 літнього віку: з першого разу дитина сприймає не менш 5 слів з 10; після 3-4 прочитання відтворює 9-10 слів; через одну годину забуває не більш 2 слів які відтворювалися раніше; в процесі послідовного запам'ятовування матеріалу не з'являються «провали», коли після одного з прочитань дитина згадує менше слів, ніж раніше і пізніше Особистісна готовність до шкільного навчання.  Щоб дитина успішно навчався, вона перш за все, повинна прагнути до нового шкільного життя, до «серйозним» занять, «відповідальним» дорученнями. На появу такого бажання впливає ставлення близьких дорослих до навчання, як до важливої ​​змістовної діяльності, набагато більш значущою, ніж гра дошкільника. Впливає і ставлення інших дітей, сама можливість піднятися на нову вікову ступінь в очах молодших і зрівнятися в положенні зі старшими. Прагнення дитини зайняти нове соціальне положення веде до утворення його внутрішньої позиції. Л.І. Божович характеризує внутрішню позицію як центральне особистісне позиціонування, що характеризує особистість дитини в цілому. Саме воно і визначає поведінку і діяльність дитини і всю систему його відносин до дійсності, до самого себе і навколишніх людей. Внутрішню позицію школяра можна визначити як систему потреб і прагнень дитини, пов'язаних зі школою тобто таке ставлення до школи, коли причетність до неї переживається дитиною, як його власна потреба.  Наявність внутрішньої позиції школяра виявляється в тому, що дитина рішуче відмовляється від дошкільно-ігрового, індивідуально-безпосереднього способуіснування і виявляє яскраво позитивне відношення до шкільно-навчальної діяльності в цілому, особливо до тих її сторонам, які безпосередньо пов'язані з навчанням.  Крім відношення до навчального процесу в цілому, для дитини, що надходить у школу, важливе ставлення до вчителя, одноліток і самої собе. Класно-урочна система навчання передбачає не тільки особливе відношення дитини з учителем, а й специфічні відносини з іншими дітьми. Нова форма спілкування з однолітками складається на самому початку шкільного навчання. Особистісна готовність до школи включає також визначене ставлення дитини до себе. Продуктивна навчальна діяльність припускає адекватне ставлення дитини своїм здібностям, результатами роботи, поведінки, тобто певний рівень розвитку самосвідомості. 

Вольова готовність. Л.С. Виготський важав вольове поводження соціальним, а джерело розвитку дитячої волі убачав у взаєминах дитини з навколишнім світом. При цьому провідну роль у соціальній обумовленості волі відводив його мовному спілкуванню з дорослими. У генетичному плані Виготський розглядав волю, як стадію оволодіння власними процесами поведінки. Спочатку дорослі за допомогою слова регулюють поведінку дитини, потім, засвоюючи практично зміст вимог дорослих, поступово регулює свою поведінку, роблячи тим самим істотний крок уперед по шляху вольового розвитку. А.В. Запорожець вважає найбільш істотним для психології волі перетворення відомих соціальних і перш за все, моральних вимог у певні моральні мотиви і якості особистості, що визначають її вчинки. Поява визначеної вольової спрямованості, висування на перший план групи мотивів, які стають для дитини найбільш важливими, веде до того, що, керуючись своєю поведінкою цими мотивами, дитина свідомо домагається поставленої мети, не піддаючись відволікаючому впливу навколишнього середовища. Вона поступово опановує умінням підкоряти свої дії мотивам, що значно вилучені від мети дії. Разом з тим, не дивлячись на те, що в дошкільному віці з'являються вольові дії, сфера їхнього застосування і їхнє місце в поведінці дитини залишаються вкрай обмеженими. Д.Б. Ельконін пов'язує виникнення етичних інстанцій зі зміною взаємин між дорослими і дітьми. Він пише, що у дітей дошкільного віку, на відміну від дітей раннього дитинства, складаються відносини нового типу, що і створює особливу, характерну для даного періоду соціальну ситуацію розвитку. У дошкільному віці дитина стає здатню самостійно задовольняти багато своїх потреб і бажань. Однак дорослі продовжують залишатися постійним центром, навколо якого будується життя дитини. Це породжує в дітей потребу брати участь у житті дорослих, діяти за зразком. Перші етичні інстанції являють собою поки ще відносно прості системні утворення, що є зародками моральних почуттів, на основі яких надалі формуються вже цілком зрілі моральні почуття і переконання. Виникнення в дитини до кінця дошкільного віку щодо стійкої ієрархічної структури мотивів перетворює його з істоти ситуативного, на істоту, що володіє відомим внутрішньою єдністю й організованістю, здатне керуватися стійкими їм соціальними нормами життя.

Основні причини непідготовленості дітей до шкільного навчання.  Існують різні варіанти розвитку дітей 6-7 років з особистісними особливостями, які впливають на успішність у шкільному навчанні.  1. Тривожність. Висока тривожність здобуває стійкість при постійному невдоволенні навчальною роботою дитини з боку вчителя і батьків, велика кількість зауважень, докорів. Тривожність виникає через страх щось зробити погано, неправильно. Такий же результат досягається в ситуації, коли дитина вчиться добре, але батьки очікують від нього більшого і висувають завищені вимоги, часом не реальні.  Через наростання тривожності і пов'язаної з нею низької самооцінки, знижуються навчальні досягнення, закріплюється неуспіх. Невпевненість призводить до ряду інших особливостей - бажанню безумно випливати вказівкам дорослого, діяти тільки по зразках і шаблонам, остраху виявити ініціативу формальному засвоєнню знань і способів дій.  Дорослі, що не задоволені низькою продуктивністю навчальної роботи дитини, все більше і більше зосереджуються в спілкуванні з ним на цих питаннях, що посилює емоційний дискомфорт.  2. Негативістська демонстративність.  Демонстративність - особливість особистості, пов'язана з підвищеною потребою в успіху й увазі до себе з боку оточуючих. Дитина, що володіє цією властивістю, поводиться манірно. Її перебільшені емоційні реакції служать засобом досягнення головної мети - звернути на себе увагу, одержати схвалення. Якщо для дитини з високою тривожністю основна проблема - постійне несхвалення дорослих, то для демонстративної дитини - недолік похвали. Негативізм поширюється не тільки на норми шкільної дисципліни, але і на навчальні вимоги вчителя. Не приймаючи навчальні задачі, періодично «випадаючи» з навчального процесу, дитина не може опанувати необхідними знаннями і способами дій, успішно вчитися.   Діти з негативістською демонстративністю, порушуючи правила поведінки, домагаються необхідного їм уваги. Це може бути навіть недоброзичлива увага, все одно воно служить підкріпленням демонстративності. Дитина, діючи за принципом: «нехай краще лають, чим не зауважують», - спотворено реагує на увагу і продовжує робити те за що його карають.  3. «Відхід від реальності» - це ще один варіант несприятливого розвитку. Він виявляється, коли в дітей демонстративність сполучається з тривожністю. Ці діти теж мають сильну потребу в увазі до себе, але реалізовувати її в різкій театралізованій формі не можуть через свою тривожність. Вони малопомітні, побоюються викликати несхвалення, прагнуть до виконання вимог дорослих.  Незадоволена потреба в увазі приводить до наростання тривожності і ще більшої пасивності, непомітності, що звичайно сполучаються з інфантильністю, відсутністю самоконтролю. Не досягаючи істотних успіхів у навчанні, такі діти так само, як і чисто демонстративні, «випадають» із процесу навчання на уроці. У мріях, різноманітних фантазіях дитина одержує можливість стати головним діючим обличчям, домогтися відсутнього йому визнання. У деяких випадках фантазія виявляється в художній і літературній творчості. Але завжди в фантазуванні, в відстороненості від навчальної роботи відбивається прагнення до успіху й уваги. Ще однією актуальною проблемою соціально-психологічної готовності дитини є проблема формування в дітей якостей, завдяки яким вони могли б спілкуватися з іншими дітьми, вчителем. Дитина приходить у школу, клас, в яких діти зайняті загальною справою і йому необхідно володіти досить гнучкими способами встановлення взаємовідносин з іншими дітьми, необхідне уміння ввійти в дитяче суспільство, діяти спільно з іншими, уміння відступати і захищатися.  Мотиваційна незрілість часто спричиняє проблеми в знаннях, низьку продуктивність навчальної діяльності. У тих випадках, коли внутрішня позиція школяра не задоволена, він може переживати стійке емоційне неблагополуччя: чекання успіху в школі, поганого ставлення до себе, острах школи, небажання відвідувати її.  Таким чином у дитини виникає почуття занепокоєння, це є початком для появи страху і тривоги. Страхи бувають вікові і невротичні. Вікові страхи відзначаються в емоційних, чуттєвих дітей як відображення особливостей їх психічного й особистісного розвитку. Виникають вони по дією наступних факторів: тривожність у відносинах з дитиною, надлишкове запобігання його від небезпек і ізоляція від спілкування з однолітками, велика кількість заборон і погроз з боку дорослих. Невротичні страхи характеризуються більшою емоційною інтенсивністю і спрямованістю, тривалим плином сталістю.  Шкільна тривожність - це порівняно м'яка форма прояву емоційного неблагополуччя дитини. Вона виражається в хвилюванні, підвищеному занепокоєнні в навчальних ситуаціях, у класі, чеканні поганого ставлення до себе, негативної оцінки з боку педагогів, однолітків. Дитина відчуває власну неповноцінність. Однак це як правило не викликає сильного занепокоєння з боку дорослих. Однак тривожність - це один із провісників неврозу і робота з його подолання - це робота з психопрофілактики неврозу.  Після адаптаційного періоду, що продовжується звичайно від одного до трьох місяців положення міняється: емоційне самопочуття і самооцінка стабілізується.Саме після цього можна виділити дітей зі справжньою шкільною тривожністю. Зробити це можна за допомогою спеціального тесту тривожності (Р. Теммл, М. Доркі, В, Амен). 

Психологічна допомога дітям з недостатньою готовністю до шкільного навчання.  Під шкільною дезадаптацією розуміється деяка сукупність ознак, що свідчать ознак про невідповідність соціально-психологічного і психофізичного статусу дитини вимогам ситуації шкільного навчання оволодіння якої з ряду причин стає скрутним або, у крайніх випадках, неможливим. Інтелектуальні порушення приводять до труднощів в оволодінні навчальної діяльності, особистісні - до труднощів у спілкуванні та взаємодії з оточуючими, особливості нейродинаміки (гіпердинамічний синдром, психомоторна загальмованість нестабільність психічних процесів) впливають на поведінку, що може порушувати і навчальну діяльність, і стосунки з оточуючими.

Дослідження М.В. Максимової, М.Є. Зеленової, Р.В. Овчарової свідчать про те, що феномен соціально-психологічної дезадаптації існує в учнів початкової школи і може виявлятися приблизно в 37% випадків.  Ступінь дезадаптації різна: від проблемності до конфліктності і соціокультурної занедбаності. Прояви дезадаптації різні - вони можуть бути виділені по об'єктивним і зовні виражених показниках: соціометричним статусах, не бажанню чи не впевненості, агресивної поведінки, а також по суб'єктивних переживаннях: незадоволеності, тривожності і ворожості.  Можна виділити наступні цілі, яких потрібно дотримуватися при діагностиці готовності до школи:  1. Розуміння особливостей психологічного розвитку дітей з метою визначення індивідуального підходу до них у навчально-виховному процесі.  2. Виявлення дітей не готових до шкільного навчання, з метою проведення з ними заходів, спрямованих на профілактику шкільної неуспішності.  3. Розподіл майбутніх першокласників по класах відповідно до їх «зони найближчого розвитку», що дозволяє кожній дитині розвиватися в оптимальному для нього режимі.  4. Відстрочка на 1 рік початку навчання дітей, не готових до шкільного навчання, що можливо тільки дітям шестирічного віку.

За підсумками діагностичного обстеження можливе створення спецгрупи і класу розвитку, в яких дитина зможе підготуватися до початку систематичного навчання в школі. Так само створюються групи корекції та розвитку за основними параметрами.  Такі заняття можуть проводитися й у період адаптації в школі. Таким чином для організації психологічної допомоги дитині на етапі підготовки до шкільного навчання застосовують наступні прийоми: підготовка в д / садку, діагностика в школі з наступними корекційними заняттями. 

Психологи стверджують, що період адаптації до школи триває в середньому від 10-18 днів до 1-3 місяців і супроводжується зростанням внутрішньої напруженості дитини, підвищенням рівня тривожності і зниженням самооцінки. У сприятливих умовах емоційне самопочуття і самооцінка дитини стабілізуються, але якщо процес адаптації дитини ускладнюється, то особистісний розвиток дитини може деформуватися.  Показником успішної адаптації є продуктивність у навчальній діяльності, позитивне емоційне самопочуття, відсутність внутрішньої напруженості, пригніченості.  Ефективність процесу шкільної адаптації значною мірою визначає успішність навчальної діяльності, збереження фізичного і психічного здоров’я дитини.  Більшість дітей адаптується до школи досить швидко, із задоволенням відвідує заняття, виконує завдання і вимоги вчителів та батьків. У деяких дітей процес адаптації сильно затягується. Цілком природно, що подолання тієї чи іншої форми дезадаптованості, повинно бути спрямоване на усунення причин, що її викликають.  Відомо, що особливо вразливими щодо виникнення дезадаптації у школярів є критичні періоди зміни умов виховання й навчання. Тому проблема адаптації дітей до школи в першому класі актуальна і потребує особливої уваги з боку психологів, вчителів і батьків.

Підготовка дитини до школи

(рекомендації для батьків) 1. Частіше розмовляйте у присутності дитини про школу, шкільне життя. Спрямовуйте дитину на серйозне ставлення до навчання. 2. Не приховуйте труднощів, які чекають малюка у школі, але формуйте у нього впевненість у їх подоланні. 3. Частіше звертайте увагу дитини на її зовнішній вигляд, хороші вчинки школярів. 4. Навчіть сина чи дочку найпростіших навичок самообслуговування (вмиватися, чистити зуби, одягатися, доглядати одяг, акуратно їсти). 5. Привчіть дитину лягати спати та вставати у певний час (лягати спати не пізніше дев'ятій годині вечора, вставати о сьомій годині ранку). 6. Заохочуйте малюка до малювання кольоровими олівцями, письма ручкою (написання паличок, кружечків, квадратиків). 7. прищеплюйте дитині дбайливе ставлення до книжок, олівців, зошитів, фломастерів. Навчіть їх правильно гортати сторінки. 8. Не стримуйте інтерес до навчання, заохочуйте малюка до набуття знань, обміну враженнями від почутого, побаченого. 9. У будь – якій конфліктній ситуації не принижуйте гідності дитини, прагніть заохотити її до самовдосконалення. 10. Завжди прагніть підтримувати вихователя, вчителя, не критикуйте його в присутності дитини.