
- •1.1. Поняття спадкового права, спадкування. Види спадкування
- •1.2. Час і місце відкриття спадщини
- •1.3 Черги спадкування
- •Розділ II. Поняття та форма заповіту. Порядок складання заповітів.
- •2.1. Поняття заповіту.
- •2.2. Письмові, нотаріально завірені заповіти.
- •2.3. Заповіти, прирівняні до нотаріально завірених.
- •3.4. Порядок складання заповітів.
- •3. 1. Спадкування за законом і за заповітом
- •3.2. Поняття та значення спадкування та спадкового права
- •3.3. Основні поняття спадкового права
- •3.4. Права заповідача
- •3.5. Коло спадкоємців за заповітом
- •3. 6. Право на обов’язкову частку у спадщині
- •Розділ іv. Реалізація спадкових прав
- •4.1. Прийняття та відмова від спадщини
- •Відповідальність спадкоємців за борги спадкодавця.
- •4.3 Видача нотаріальною конторою свідоцтва про право спадкування.
- •Розділ V. Актуальні проблеми вдосконалення правового регулювання в галузі спадкування за заповітом.
3. 6. Право на обов’язкову частку у спадщині
Свобода заповідальних розпоряджень обмежується в інтересах неповнолітніх і непрацездатних дітей спадкодавця (в тому числі й усиновлених), утриманців та інших непрацездатних спадкоємців першої черги.
Це обмеження полягає у встановленні обов’язкової частки, яка надається неповнолітнім або непрацездатним дітям спадкодавця, непрацездатній дружині або чоловіку спадкодавця, батькам і утриманцям померлого. Ці особи, незалежно від змісту заповіту успадковують незалежно від змісту заповіту не менше ніж дві третини частки, що б належала кожному з них при спадкуванні за законом.
Як вже було сказано, цю частку, на яку за всіх обставин мають право вищезазначені особи, називають обов’язковою часткою. Якщо в заповіті заповідач позбавить обов’язкової частки своїх неповнолітніх або непрацездатних дітей або інших непрацездатних спадкоємців, то заповіт у цій частині буде недійсним.
Наведений перелік осіб, які мають право на обов’язкову частку є вичерпним. Спадкоємці другої черги не мають права на обов’язкову частку при спадкуванні за заповітом. Отже, якщо громадянин складе заповіт на користь сторонньої особи, а на момент відкриття спадщини виявиться, що у спадкоємця є непрацездатний брат, то все майно перейде до спадкоємця за заповітом, оскільки брат, як спадкоємець другої черги за законом права на обов’язкову частку не має.
Також не мають права на обов’язкову частку онуки та правнуки спадкодавця, в тому числі і за умови, що вони неповнолітні або непрацездатні. В своїй практичній діяльності нотаріальні контори керуються цим правилом при завіренні заповіту, і нотаріус має роз’яснити значення статті 535 Цивільного кодексу України.[7, 8, 11]
Розділ іv. Реалізація спадкових прав
4.1. Прийняття та відмова від спадщини
Внаслідок відкриття спадщини у спадкоємців за заповітом або за законом виникає право спадкування. Спадкове майно переходить до спадкоємців лише за умови, що вони виявили згоду на прийняття спадщини. Якщо спадкоємець приймає спадщину, то вона, за статтею 548 Цивільного кодексу України, визнається належною йому з моменту відкриття спадщини. Прийняття спадщини не є обов’язком спадкоємця, а є лише його правом.
Для прийняття спадщини спадкоємець має подати заяву до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини щодо прийняття спадщини, або фактично вступити у володіння чи управління майном. Фактичний вступ у володіння (за статтею 549 Цивільного кодексу України ) - це вступ у володіння чи управління спадщиною осіб-спадкоємців, які проживали разом із спадкодавцем. Фактичний вступ у володіння або управління будь-якою часткою майна розглядається як прийняття всієї спадщини. Дії, що свідчать про намір спадкоємця вступити у володіння спадщиною повинні бути здійснені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини (як це зазначено в статті 549 Цивільного кодексу України ).
Якщо спадкоємець протягом шести місяців не подасть заяви до нотаріальної контори по місцю відкриття спадщини або фактично не вступить в володіння спадщиною, то вважається, що даний спадкоємець не прийняв спадщини. Частка спадкоємця, що не прийняв спадщини, переходить до інших спадкоємців, що закликаються до спадкування. При неприйнятті всіма спадкоємцями спадщини майно стає виморочним, і переходить у власність держави.
Якщо спадкоємець з поважних причин (тривала хвороба, тривале відрядження тощо ) пропустив строк прийняття спадщини то цей строк може бути подовжено в судовому порядку. У випадку винесення судом рішення щодо продовження строку на прийняття спадщини вважається, що спадкоємець прийняв її. В цьому випадку спадкоємцю не потрібно звертатися до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини.
Спадщина може бути прийнята після закінчення шестимісячного строку і без звернення до суду при наявності згоди на це від всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину.
Внаслідок відкриття спадщини у спадкоємців виникає право, а не обов’язок прийняти її. Саме через це спадкоємець може відмовитись від прийняття спадщини. Якщо спадкоємець протягом шести місяців не вчинив дій, що зазначені в статті 549 Цивільного кодексу України то вважається, що він відмовився від спадщини. Також відмовитись від спадщини можна подавши відповідну заяву в нотаріальну контору за місцем відкриття спадщини. В такому випадку можна відмовитися від спадщини на користь осіб, закликаних до спадкування, а також на користь держави або громадських організацій.
Перехід права на прийняття спадщини до спадкоємців особи, яка мала на це право називається спадковою трансмісією. Вона має місце, коли спадкоємець, закликаний до спадкування за заповітом чи за законом, помре після відкриття спадщини, не встигнувши її прийняти в установлений строк. В такому випадку права померлого спадкоємця переходять до його спадкоємців. Відповідно до статті 551 Цивільного кодексу України право померлого спадкоємця на спадкування майна може бути здійснене його спадкоємцями протягом строку, що залишився для прийняття спадщини. У випадку, коли строк що залишився становить менше ніж три місяці, то він продовжується до трьох місяців.