30

Зміст

ВСТУП

Розділ І: Загальні положення про спадкування

1.1. Поняття спадкового права, спадкування. Види спадкування……………...5

1.2. Час і місце відкриття спадщини……………………………………………..6

1.3. Черги спадкоємців……………………………………………………….........7

Розділ II. Поняття та форма заповіту. Порядок складання заповітів.

2.1. Поняття заповіту………………………………………………………………10

2.2. Письмові, нотаріально завірені заповіти………………………………….. …..11

2.3. Заповіти, прирівняні до нотаріально завірених. ……………………………..11

2.4. Порядок складання заповітів……………………………………………………12

Розділ ІІІ: Спадкування за заповітом в Україні

3.1. Спадкування за законом і за заповітом……………………………………..13

3.2. Поняття та значення спадкування та спадкового права…………………..17

3.3. Основні поняття спадкового права………………………………………….17

3.4. Права заповідача……………………………………………………………….19

3.5. Коло спадкоємців за заповітом…………………………………………………20

3. 6. Право на обов’язкову частку в спадщині…………………………………..21

Розділ ІV: Реалізаці спадкових прав.

4.1. Прийняття та відмова від спадщини, перехід права на прийняття спадщини……………………………………………………………………………22

4.2. Відповідальність спадкоємців за борги спадкодавця……………………….24

4.3.Видача нотаріальною конторою свідоцтва про право спадкування………………………………………………………………………….24

Розділ V. Актуальні проблеми вдосконалення правового регулювання спадкування за заповітом………………………………………………………………………….26

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………….27

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………………………29

ВСТУП

Інститут спадкового права протягом свого історичного розвитку зазнав кардинальних змін. Останнє його оновлення було проведено з прийняттям Цивільного кодексу, який вступив в законну силу з 2004 року. Даний кодекс містить низку новел, зокрема і в інституті спадкового права, які не були відомі раніше. Наприклад, спадковий договір, заповіт з умовою тощо. Крім того, інакше вирішується низка питань, що мають істотне значення для учасників правовідносин спадкування: запровадження заповіту під умовою, скасування поняття “виморочного майна”, котре переходить до держави, зміна характеру спадкування вкладів у кредитні установи та ін. Так, на даному етапі інтеграції України з європейською спільнотою важливим є приведення правових норм до відповідності із загальними нормами Європейського та міжнародного права. Важливим є врегулювання спадкування предметів особистого вжитку, так як за законодавством УРСР у цьому питанні виникала розбіжність. Таким чином, на думку законодавця ті нововведення, які включені в Цивільний кодекс України, дозволяють привести цивільне законодавство, в тому числі спадкове, у відповідність до світових стандартів. Вперше Цивільний Кодекс України дає визначення поняття спадкування і розширює тлумачення спадкоємства взагалі (ст.1216 ЦК України). Перед кожною людиною рано чи пізно постає питання, що вона залишить нащадкам після себе? Адже успадковується буквально все: добре ім’я, здоров’я, набуті матеріальні блага і, навпаки, зганьблене ім’я, хвороби та борги. Проте якщо дивитись на спадкування як на правочин, то об’єктом спадкування є права і обов’язки, якими володів спадкодавець. Основним об’єктом спадкування переважно є право власності, що залишається після смерті власника, кому має перейти майно, в якому порядку та обсязі - всі ці проблеми спадкового права з найдавніших часів і до нашого часу залишаються в центрі уваги суспільства та держави, законодавців та дослідників, кожної людини, оскільки в тій чи іншій мірі торкається його інтересів. Між тим, спадкове право забезпечує правонаступництво у цивільних правах та обов язках на випадок смерті їх носія, визначає долю майна померлого. Більш того, економічна ситуація в Україні потребує комплексного вивчення відносин, які виникають при спадкуванні за заповітом, а також законодавства, що регулює ці відносини.

Дослідження проблем спадкового права в умовах ринку, а саме спадкування за заповітом, має важливе теаретичне і практичне значення.

Основна мета роботи полягає в комплексному вивченні як теоретичних, так і практичних організаційно-правових питань спадкування за заповітом в контексті цивільного законодавства.

Завдання: визначити поняття заповіту, форми заповітів, значення спадкування і спадкового права в Україні; вивчити принципи реалізації спадкових прав. Предметом дослідження в роботі є система нормативно-правових актів і ділової практики, яка регулює усі взаємозв’язки і взаємозалежності, що присутні в проблемі правового регулювання заповіту

Об’єктом дослідження в роботі є різнобічна за своїм змістом й обсягом система правовідносин щодо спадкування за заповітом, яка характеризує процес укладання, форми й зміст заповіту.

Розділ І: Загальні положення про спадкування

1.1. Поняття спадкового права, спадкування. Види спадкування

Спадкове право — це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини, що виникають у зв'язку зі смертю фізичної особи та переходом її прав і обов'язків до інших осіб у порядку правонаступництва.

Загальні положення про спадкування встановлює главою 84 ЦК України.

Спадкування — це перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) [1,ст.1216].

Спадкування є загальним (універсальним) правонаступництвом, оскільки права та обов'язки померлого переходять до спадкоємців одночасно як єдине ціле. Спадкоємець не може прийняти лише частину прав, а від інших відмовитися. Це — безпосереднє правонаступництво, оскільки спадкоємці одержують права та обов'язки безпосередньо після померлого на підставі заяви про прийняття спадщини.

Спадкування регулює книга шоста ЦК. Порядок здійснення прав спадкоємців регулюється також Законом "Про нотаріат". У судовій практиці застосовується постанова Пленуму Верховного Суду України від 24 червня 1983 р. №4 "Про практику розгляду судами України справ про спадкування".

Види спадкування. Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зі ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Глава 85 ЦК України регулює здійснення права на спадкування. Прийняття спадщини. Згідно зі ст. 1268 ЦК спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням.

Тобто прийняття спадщини є юридичною дією (одностороннім правочином) спадкоємця, що виражає його згоду бути спадкоємцем спадкодавця. Не можна прийняти лише частину спадкового майна. Якщо спадкоємець вже прийняв спадщину, то він не може відмовитися від неї.

Акт прийняття спадщини має зворотну силу. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцю з моменту її відкриття. З цього ж часу прибутки від майна є його власністю і він має нести усі витрати щодо спадкового майна.

Порядок прийняття спадщини у новому ЦК України значно змінений: він диференційований залежно від того, проживав постійно спадкоємець із спадкодавцем на час відкриття спадщини чи ні. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст.1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.

Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених чч.2-4 ст. 1273 ЦК України. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини [1,ст.1268].

Згідно зі ст. 1269 ЦК спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття останньої не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.

Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто. Особа, яка досягла 14 років, має право подати заяву про прийняття спадщини без згоди своїх батьків або піклувальника. Заяву про прийняття спадщини від імені малолітньої, недієздатної особи подають її батьки (усиновлювачі), опікун. Особа, яка подала заяву про прийняття спадщини, може відкликати її протягом строку, встановленого для прийняття спадщини.