Identity)16, його відмінність від більшості усіх інших комунітаристів полягає насамперед у

тому, що він спирається не на модель монадної обмеженої спільноти та її

історії, а на модель історії прогресу західної культури загалом у сенсі синтезу

окремих традицій, яка, врешті-решт, своїм наслідком має суспільство чи

спільноту модерної демократії, яка веде свій родовід від лібералізму Локка так

само, як від ідей республіканського устрою, скажімо, Токвілла. У сенсі такогосубстанціалістського синтезу, який (як це передбачалось у Гегеля) "знімає" ("aufhebt") й універсальні

домагання свободи та справед­ливості (в тому числі й християнської релігії), Тейлор є універсалістом, проте

нев сенсі рефлексивно-абстрактного встановлення відмінності між універсальними

принципами справедливості, що реалізуються процедурно-комунікативно, з одного

боку, і формами спільноти, що засадничуються принципом доброго життя і

плюралістично визначаються,— з іншого17. Ця остання концепція доповнювальності існує, проте, як я вважаю, в основній структурі дискурсивної етики та її

концепції трансцендентального комунітаризму18.

Питання, яке з'являється в нашому проблемному колі, можна сформулювати так: чи

можливо лише завдякиех-post- синтезу конкретних культурних традицій, навіть якщо вони визначені у такий спосіб,

отримати ідентичністьгро­мадянина світу з позиції моральних та політично-право­вих вимог; тобто ідентичність сучасної (modernen) лю­дини, прихильної до визнання також і традицій незахідних культур? Чи не саме тому ці

традиції, які й сьогодні вик­лючають можливість будь-якого субстанціального синтезу в сенсі Гегеля, мають

бути захищені в їх плюралістичності від євроцентризму? (У сенсі цього питання

можна навести приклад дискусії з представником латино-американської

філософії визволення Енріке Дюсселем, який разом з Е. Левінасом вважає, що ми,

як ті, які належать до західної (європейсько-північно-американської) культурної

традиції, взагалі ставимо під сумнів існування "інших" (знедолених мас третього

світу), що не належать до цієї традиції і цієї комунікативної спільноти19.)

Мені здається, що на висунуте питання треба дати нега­тивну відповідь, і саме тому, що всезагальне субстанціального синтезу Тейлора є

"конкретно загальним" у сенсі Гегеля. Кожнийсинтез ex-post, виходячи із сьогоднішньої ситуації, має корелятивне з майбутнім, тобто з тим,

що ще належить створити, а саме комунікативно-дискурсивне поєднання принципу

універсалізації справедливості засобами поро­зуміння та досягнення згоди з іншими, скажімо, з культу­рами, що не інтегровані в західну. Ч. Тейлор, на мою дум­ку, поділяє долю Гегеля, який також намагався засобами субстанціалістського

ex-post-синтезу "зняти" ("aufheben") за­гальний прогрес субстанціальної моральності — і як мо­мент цього прогресу також і досягнення універсалістської позиції "моральності"

в сенсі Канта. Вже Гегелю цього не вда­лося, оскільки він сам як конечний філософ не міг посідати "абсолютну позицію"

наприкінці історії. Замість цього він був змушений проголосити примат

субстанціальної моральності й партикулярної держави (яка до того ж мала б ще

боротись з іншими державами) щодо кожної універсалістської позиції, яка

ґрунтується на засадах сумління окремих громадян. Отже, Гегель, на мою думку,

досить чітко показав морально-філософські межі будь-якого можливого,

нетрансцендентального комунітаризму, тобто межі будь-якого комунітаризму, який

може сприймати тільки конкретно-всезагальне, що стосується фактично існуючої

спільноти, а не, кажучи слова­ми Гегеля, "дурну" безконечність універсалістського відношення до спільноти в

сенсі "регулятивної ідеї"20.