49. Реформа п.Кісельова у державному селі.

Кисельов вважав за необхідну урядову регламентацію відносин між селянами та дворянами. Виступав за звільнення селян за викуп. 1842 – Указ про зобов’язаних селян. Відчуження частини поміщицьких землеволодінь на користь селян. Квітень 1842 – заява, що вся без винятку земля є власністю поміщиків на всі часи. Створення цілих поселень зобов’язаних селян. 1842-1858 до категорії тимчасово зобов’язаних перейшло лише 28 тис. селян. Уряд сміливіше діяв в зах. губерніях, де прагненням було послаблення поміщицького панування. 1844 – Комітет Західних губерній по правилах управління маєтками (фіксація селянських наділів, розміру панщини).

1835 – створення 5 відділення імперської канцелярії. Літо 1836 – ревізія становища державних сіл 5 губерній. Державне село було вилучене з підпорядкування Мін-ва Держмайна, яке очолював П.Кісельов. 1837-1841 – низка актів про запровадження управління державним селом, про організацію освіти, мед. допомоги тощо. 4 ступінчата система управління: губернія-округ-волость-сел.громада. На місцях виборне сільське самоврядування. Зберігалося общинне землекористування. Оброк розраховувався по душах, однак враховувалася величина наділу. Політика переселення в малозаселені р-ни губерній. 230 тис. переселенців отримали 2.5 млн. десятин. Створення зразкових держ.ферм. 1847 – Мін-во фінансів могло купити землю у великих землевласників разом з кріпаками, яких переводилося на стан державних селян.

50. Посилення політичної реакції в 1848-1855 рр.

Загострення ситуації в Росії

. В начале своего правления Николай I (1825 – 1855 гг.) говорил: «Революция на пороге России, но, клянусь, она не проникнет в нее, пока во мне сохранится дыхание жизни». Европейские революции 1848 — 1849 гг., активное развитие общественного движения и рост крестьянских волнений в России заставили императора ужесточить и без того крайне реакционный политический курс.В марте 1848 г. было введено «чрезвычайное положение» в западных губерниях (Бесарабии, Польше, Правобережной Украине). Готовилась интервенция во Францию. В 1849 г. русский экспедиционный корпус под командованием генерала И.Ф. Паскевича задушил Венгерскую революцию, после чего Россию стали называть «жандармом Европы».Внутри России главными жертвами усиления реакции стали печать и образование. В начале 1848 г. были созданы секретные комитеты по контролю над периодической печатью (А.С. Меньшиков) и изданием художественной литературы (Д.П. Бутурлин). От «цезурного террора» пострадали М.Е. Салтыков-Щедрин, И.С. Тургенев и др.Под запретом оказался въезд иностранцев в Россию, соответственно запрещался и выезд российских подданных за рубеж. Тем из них, кто находился за границей, было приказано немедленно вернуться на Родину. А.И. Герцен, проживавший тогда в Париже, отказался, за что в 1851 г. был лишен подданства, всех прав и состояния. Чиновники получили право увольнять своих «неблагонадежных» подчиненных без объяснения причин.Сократилось количество мест в университетах (Николай I даже планировал вовсе закрыть высшие учебные заведения). Из образовательных программ была изъята философия. Даже министру просвещения С.С. Уварову пришлось выступить со статьей в защиту университетов. За проявленное «свободомыслие» автор «теории официальной народности» был уволен, а его место занял П.А. Ширинский-Шихматов.Николаю I удалось временно «укротить» общественное движение. Затишье внутри страны компенсировалось резким ростом активности революционеров-эмигрантов