Нехай прийде царство Твоє

Друге прохання Господньої молитви можна брати в цьому значенні: просячи Божого царства, просимо Божої благодаті, що в нас у душі (Лк. 17,21), та бажаємо, щоб вона росла, множилася. I треба ствердити, як це прохання вже вислухано, поки його висказано, бо сама гадка просити, щоб боже царство до нас прийшло і саме бажання цього царства є добрим ділом, що множить Божу благодать.

Коли це, що внутрі нас – Божу благодать – Христос називає царством, це лише тому, що вона робить з нас членів Христового тіла, Христової Церкви. Через цю внутрішню благодать ми творимо зв’язок з апостолами і Церквою. Тому і прохання Христа в „Отченаші”, і наша молитва, мусить обіймати ціле Христове Боже царство, всі кільці, що лучать нашу душу з Божим царством, царством усіх віків. Наша душа лише через той зв’язок з Христовим царством на землі – з Церквою – доходить до царства в небі.

Нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі

Третє прохання Господньої молитви так зрослося з психікою нашого народу, що мимоволі приходять на думку ті довгі покоління бідних, так часто покривджених, так рідко щасливих людей, що, у поті чола ціле життя працюючи, відзначались такою незвичайно цінною чеснотою, що її апостол Христа називає терпеливістю святих. Не раз бідні небагато знали про віру, не раз мудрих проповідей небагато чули, не раз навіть слів Господньої молитви не вміли без помилки повторити, не раз навіть тих слів не розуміли. Це одне слово – «нехай буде воля твоя» – розуміли, і серед хрестів та тягарів життя це слово вміли повторяти навіть ті бідні поміж ними, що то зі злої привички безупинно, без пошани повторяли пресвяте Господнє ім’я і клялись на що-небудь, навіть і на неправду, коли грішний біль стискав серце, а хрест пригнітав утруджені працею рамена. Вони вміли знестися високо в небо тим простим словом: «Нехай буде Божа воля».

Словом «нехай буде Божа воля» ми передусім годимося та приймаємо всі зарядження Божого провидіння щодо нас, годимося на всі хрести, терпіння та всі хвороби, і на саму смерть, у тих обставинах, в яких Боже провидіння схоче нам їх дати. Молитва, що нас учить приймати Божу волю, є знаменитою школою життя. Акт прийняття з Божої волі смерти, так як Господь дасть і коли дасть, – це акт великої вартости і великої заслуги перед Богом, що може освятити нашу останню годину і випросити на цю хвилину Боже благословення. Великого значення перед Господом є прийняти терпіння з Божих рук і з любови до Бога, найліпшого Отця, що тільки з любови до нас і для нашого спасення дає нам ці терпіння.

Цим проханням „Отченашу” ми випрошуємо Божу благодать, потрібну нам до християнського перенесення хрестів нашого життя аж до найбільшого з них – смерти.

Хліб наш насущний дай нам днесь

Четверте прохання „Отченашу” можна приймати в двоякому значенні. Насамперед у значенні, сказати б, матеріяльному: через слово „хліб” висказуємо все те, що для дочасного життя щоденно треба. Але можна, і треба, під „хлібом” розуміти й надприродний хліб Пресвятої Євхаристії; він є також насущним-щоденним кормом, бо щоденне його споживання приносить людині безмірний хосен, невисказане добро. А поза Євхаристією ще в дальшій перспективі під таїнственним хлібом розуміємо Божу благодать, що через святі тайни уділяється.

Цим проханням учить нас Ісус Христос бажати і просити того, що конечне для життя, для себе і ближніх, а заразом бути вдоволеним тим, що конечне, та не бути захланним на те, що неконечне. Учить нас євангельського убозтва в тому ступені, до якого кожний з нас покликаний.