Ти, що єси на небесах

Бог Своїм безконечним, невідмінним і вічним єством є всюди присутній: на небі, на землі і на кожному місці. Чому ж Ісус Христос каже нам у Своїй молитві звертатися до Отця, що є в небі?

Там Бог відкривається перед своїми розумними сотворіннями, ангелами і святими. Там Бога оглядають лицем в лице ті, що „прийшли від горя великого, і обмили одежі свої, і вибілили їх у крові агнця” (Од. 7,14).

Небо – це місце, де являється Божа слава, де праведним дається вічна нагорода; це місце, що є поставлене як ціль усіх змагань і прямувань християнського життя. Небо, це місце вічного життя, «вічного миру, вічної радости, вічного відпочинку та вічного блаженства». Того життя бажати, тим життям жити, це значить бути християнином. Молитва є дорогою до цього життя, тому школа „Отченашу” мусить вводити душу в це розположення вічного надприродного життя, а в душі вкладати це бажання.

Третє слово Господньої молитви підносить нас до того життя на небесах, уводить надією, «бо ми надією спаслися» (Рм. 8,24) – уже „спаслися”, а не «спасаємося».

Нехай святиться ім’я Твоє

Слово „святиться” може означати лише те, що при призиванні Божого імени робить те ім’я в душі і в очах того, хто призиває, святим або святим представляє. Що означає те слово „святий”, як Божа прикмета, досить трудно пояснити. У сотворінь, ангелів чи людей, те слово означає все, що найблагородніше, найвище, найліпше в душі, все, що найбільше зближає до Бога, що найбільше робить подібним до Бога. «Усе, що правдиве, – як каже апостол, – що чесне, що справедливе, що чисте, що любе, що гідне хвали, коли якась чеснота чи якась похвала – про те думайте; чого ви навчилися, що прийняли, що почули та бачили в мені» (Фл. 4,8-9). Ось хіба так можна описати, що є святість.

Щоб достойно в «Отченаші» сказати «нехай святиться Боже ім’я», християнин повинен бодай трохи цього в житті бажати, і не може Божого імени зневажати. Хто при кожній нагоді без намислу божиться, часом і на неправду, – зневажає Боже ім’я; хто у святий день робить тяжку працю і не бере участи у Службі Божій у церкві, хоч може це робити без великого труду, – зневажає святий день, а тим самим і Боже ім’я.

Це перше прохання «Отченашу» відноситься передусім до цілого життя молитви. Воно цілком аналогічне просьбі ученика, зверненій до Христа: „Навчи нас молитися” (Лк. 11,2). Ми цією просьбою випрошуємо собі духа молитви, бо в молитві передусім святиться Боже ім’я, а через молитву – у житті. Можна навіть сміло сказати, що хто життям прославляє Бога, той безупинно молиться, його ж життя молиться. Ясна річ, що лише тоді життя прославляє Бога, коли людина щиро, добре й довго та покірно молиться. Без такої молитви не можна остерегтися гріха, не можна в житті ані Бога любити, як треба, ані ближнього, як себе самого. Хоч ярмо Христа легке, християнське життя стається легким лише з молитвою, а без неї не раз дуже важке. Тим-то й наша просьба є такою потребою серця людини. Як треба бути правою, чесною і доброю людиною, як треба совісно сповняти обов’язки, як треба стерегтися самолюбства – так треба молитви, і то молитви: «Нехай святиться р нас і через нас Боже ім’я».